Адаптація до школи: на які зміни в поведінці дитини варто звернути увагу

Перші тижні навчання в школі — це не лише зустрічі з друзями, а й повернення до шкільного розкладу, адаптація до нових учителів і вчительок, складніші завдання та виклики. Тож цілком природно, що дитина більше втомлюється, стає дратівливою або просить залишитися вдома.

Які ситуації можуть свідчити про адаптацію дитини до школи, а які зміни в її поведінці є тривожними дзвіночками? У своїй колонці для «Вчися.Медіа» пояснює дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз.

Така поведінка може бути нормою під час адаптації до школи, після ночі з обстрілами, якщо дитина втомлена чи виснажена тривогою або коли переживає складний період, пов’язаний із подіями в родині.

Ми маємо розрізняти потреби дитини: чи їй треба зняти навантаження, уникнути складних шкільних тем, перевести погляд на щось безпечне чи взагалі оминути контакт із реальністю. Варто звернути увагу на те, як часто дитина систематично «випадає» з уроку, не чує звертань, не включається в завдання, не розуміє матеріалу та коли саме це відбувається — наприклад, упродовж усього навчального року, а не тільки на його початку.

Пересвідчитися, що дитина здорова, їй вистачає сил на навчання. На початку року вчитель/ка може запропонувати руханку чи ритуал, щоб «відділити» простір дому чи події ночі від шкільного середовища.

Дитині можна допомогти повернути увагу: коротшими завданнями, частішою зміною активності та зрозумілими інструкціями.

Під час літніх канікул відбувається відкат у знаннях. Якщо матеріалу не повторювали, а знання та навички не автоматизовані, здається, що дитина щось забула. Насправді знання нікуди не зникли, але доступ до них може тимчасово погіршуватися через утому, хвилювання, зміну режиму й необхідність одночасно тримати в голові багато нового: навантаження в перший тиждень навчання не тільки когнітивне, а й фізичне та емоційне.

Якщо труднощі із засвоєним раніше матеріалом тривають, поширюються на різні сфери або дитина починає через це сильно тривожитися («Я все забув / забула, я нічого не знаю»), це привід надати їй необхідну допомогу.

Підтримати, пояснити, що мозок здатен відновлювати те, що вже було вивчено, що час на повторення є — і в кожної людини свій темп.

Намагатися не виснажувати дитину постійним повторенням, а давати короткі завдання та відзначати успіхи.

Дитині може бути некомфортно з конкретною людиною, соромно не знати, як домовлятися. Можливо, вона хоче працювати самостійно або не почувається в безпеці в новій групі, а ще — може бути втомлена і перевантажена тим, що відбувається в родині.

Варто з’ясувати причину. Дитина категорично уникає будь-якої взаємодії з усіма дітьми, боїться однокласників / однокласниць, називає, через кого не хоче працювати? Можливо, у неї є певні упередження, або вона стала жертвою булінгу, або є обставини поза школою, про які варто знати.

Не змушувати «дружити» й поступово давати досвід безпечної взаємодії — у групі дітей, спочатку з комфортною для дитини людиною, у коротких спільних завданнях.

Читайте також:

У перші тижні навчання, особливо коли дитина приходить в іншу школу чи опановує кабінетну систему, це цілком природно. У неї з’являється величезна кількість нової інформації: де що розташовано, хто що викладає, коли перерва, що брати на який урок. Просторове й часовe орієнтування теж потребує звикання. Частина мозку, яка відповідає за навігацію в просторі, може надмірно реагувати на стрес.

Якщо дитина дезорієнтована, постійно губиться навіть у знайомому місці, стає надто тривожною, у неї порушена координація рухів, зникає відчуття габаритів тіла, через що вона натикається на предмети, щось постійно розливає чи збиває — варто спостерігати й за потреби звернутися по допомогу до спеціаліста/ки.

Провести квест у школі, створити позначки, зрозумілі для дитини, зробити розклад візуальним, позначити кабінети кольорами чи символами, перший час проговорювати маршрут. Можливо, домовитися з однокласниками/цями чи вчителем/кою про те, щоб допомагали дитині з навігацією в школі.

Робочу пам’ять дитини на початку року перевантажують нові правила й завдання.

Сигналами можуть бути забудькуватість, що різко зросла саме зараз, скарги на втому та тривогу, непродуктивність після вихідних і відпочинку.

Перевірити суто фізичні показники, зокрема те, чи немає дефіциту вітамінів і мікроелементів. Створити нагадування — зовнішні опори: список речей, піктограми, постійне місце для предметів.

Якщо раніше дитина розповідала про школу, а тепер уникає цієї теми, напружується, боїться чи прагне щось приховати, іноді це вияв того, що вона хоче зберегти контроль над власним простором. Після шести-семи годин навчання в школі дитина може просто не мати сил ще раз «проживати» свій день у розмові.

Іноді потрібен час, щоб відпочити чи обробити інформацію. Без тиску дитина може згодом розповісти про те, що для неї важливо.

Імовірно, замість підтримки чи замість того, щоб просто слухати, дорослі оцінюють і дають поради. Важливо чути дитину й запитувати: чи варто втручатися?

Щоб замінити звичне питання про день, можна скористатися таким: «Що сьогодні було найсмішнішим / найскладнішим / найтупішим?».

Потреба в допомозі може виникати не через незнання, а через те, що за канікули дитина просто звикла: дорослий/а поруч — і це додає їй упевненості. Але тут важливо розрізняти, ми перебуваємо поруч чи робимо домашнє завдання за дитину.

Якщо дитина взагалі відмовляється робити щось без дорослого, панікує через можливі помилки або не може виконувати навіть того, що раніше робила самостійно, — це потребує нашої турботи й уваги, можливо, консультації психолога/ині.

Не робити за дитину домашнього завдання, а допомогти організувати процес: прочитати умову, поставити перше запитання, розділити його на частини. І поступово повертати дитині самостійність.

Малювання може бути способом оброблення інформації, щоб підтримувати увагу, знижувати напруження або просто допомагати мозку залишатися включеним у слухання.

Але нам важливо з’ясувати: дитина малює замість виконання всіх завдань, не чує вчителя/ку, не може перемкнутися на навчальну діяльність? Або ж малювання підтримує здатність навчатися, чути та сприймати?

Не позбавляти можливості малювати. З’ясувати: дитина малює, бо їй нудно, складно, тривожно — чи саме так їй легше слухати та концентруватися.

Це може бути ознакою того, що дитина переповнена емоціями, намагається зайняти своє місце в групі, а також виявом імпульсивності й недостатнього контролю.

Варто звернути увагу, чи виявляє дитина імпульсивність на різних заняттях, чи знає про встановлені правила, чи погоджується з ними.

Спокійно нагадувати шкільні правила перед кожним уроком. Можна домовитися про невербальний сигнал учителя/ки, наприклад погляд або жест, який допомагає дитині згадати про правило.

Читайте також: 

Тут дуже важливий контекст: дитина втомлена, вона сумує за батьками — чи ми бачимо намагання уникнути того, що відбувається в школі? Якщо прохання повторюється, посилюється, супроводжується різними соматичними виявами — болем у животі, головними болями, нудотою, панікою, — або дитина називає конкретну причину, треба поставитися до цього дуже уважно.

Не звинувачувати дитину й не переконувати, що в школі їй краще. Важливо дослідити: що саме сьогодні найважче в тому, щоб піти до школи?

Це типова відповідь дітей, яка може означати:

• «Я втомився / втомилася»;
• «Я не знаю, що із цього обрати»;
• «Я не хочу зараз говорити»;
• «Мені складно назвати свої переживання, ти не зрозумієш і почнеш повчати».

Якщо «Не знаю» стає відповіддю на все, це свідчить про те, що дитина взагалі перестає ділитися переживаннями або під час розмов про школу її стан змінюється.

Звужувати запитання: питати про щось конкретне, але точно не вимагати звіту й не оцінювати. Можливо, настав час знову вибудовувати довіру в стосунках. Іноді ми можемо поговорити дорогою додому, під час малювання, гри чи вечері — коли дитина почувається в більшому затишку й не відчуває тиску.

За цією фразою можуть бути такі думки:

• «Я уявляла/в собі, що все буде інакше»;
• «Я сумую за старою школою»;
• «Я не розумію, як тут усе влаштовано»;
• «У мене ще немає друзів»;
• «Я хочу кудись, де все знайоме»;
• «Мені не подобається їжа»;
• «Я тут боюся ходити до туалету»;
• «Я не розумію вчителя/ку»;
• «Я не можу розібратися в правилах» тощо.

Будь-яка із цих фраз може стати червоним прапорцем, якщо за нею стоять страх, систематичне приниження, булінг, відчуття небезпеки, сильна тривога.

Не ухвалювати рішення про зміну в момент емоційної реакції — але водночас дати дитині відчуття, що дорослі з нею, підтримують її емоції. Допоможе запитання: «Якби ти міг / могла змінити в цій школі одну річ, що б це було?».

Нам важливо пам’ятати: червоним прапорцем стає не сама поведінка, а її поєднання з іншими ознаками. Дитині страшно, а не просто незвично. Стан погіршується, а не поступово стабілізується. Поведінка різко змінилася порівняно з тією, яку дитина демонструвала раніше.

Ми бачимо зміни в сні, апетиті, самопочутті, темах і виявах у грі, спілкуванні. Змінюється самооцінка: дитина може говорити про себе: «Я дурна», «У мене не вийде». Дитина не просто не хоче до школи, а боїться її. Дорослі можуть помітити, що відповідальна дитина тримається в школі, але вдома почувається виснаженою. Саме такі вияви свідчать: дорослі мають втрутитися.

Фото Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.