Чому освітянам потрібна професійна спільнота: післясмак фестивалю «Вчителі майбутнього»

Щоразу, коли відбувається масштабна подія, кожен і кожна бачать у ній щось своє. Одні знаходять нові сенси й можливості, інші ставляться до неї критично або скептично. У цьому немає суперечності — навпаки, саме різноманітність поглядів робить можливими дискусію, публічність і розвиток суспільства. 

Нещодавно у Львові відбувся фестиваль «Вчителі майбутнього», який вражає масштабами та змістом. На заході були освітяни й освітянки з різним досвідом та досягненнями, з різних галузей та рівнів освіти, початківці й майстри, суперзірки вчительського світу й суперзірки конкретної школи, міста чи селища. Це фестиваль для освітян і заради освітян.

Спробуймо подивитися на такі події ширше: чому вони викликають різні оцінки, що дають людям, які працюють в освіті, і як стають джерелом нових ідей, зв’язків та змін. 

Проактивні вчителі та вчительки часто бувають на різних освітніх заходах: презентаціях, тренінгах, воркшопах, майстерках тощо. Не має значення їхня тривалість та формат, адже на першому місці — вивчення нових ідей, практик, методик, а також взаємодія з колегами та відчуття причетності до змін в освітньому просторі.

Масштабні освітні події варто розглядати як старт для особистого розвитку та формування спільноти професіоналів.

Жодна професія не розвивається і не сприяє поступу суспільства без співпраці та взаємодії людей.

• Де фахівцям знаходити один одного?
• Де дізнаватися про нові досягнення та успішні практики?
• Де відкривати для себе нові методики, обговорювати виклики й міркувати про майбутнє професії?
• Де молодим спеціалістам шукати приклади для наслідування, переймати досвід і знаходити натхнення для власного розвитку?

Звісно, на спільних подіях. Якими вони мають бути та кого на них запрошувати — залежить від мети. Що більший масштаб заходу та вільніший доступ, то більше різних спеціалістів та спеціалісток матимуть можливість його відвідати.

Протягом року в містах і селах, обласних центрах та столиці освітяни збираються, щоб розповісти про досвід, знайти підтримку та відчути: «Я не самотній / самотня… мене розуміють… мене підтримують… не лише в мене такі проблеми… у професії можна досягати успіху… я можу й хочу бути частиною цього світу…».

Сьогодні професійний розвиток уже не обмежується межами міста, громади чи області. Онлайн-формат дає змогу вчителям і вчителькам легко спілкуватися та співпрацювати з колегами з різних куточків України й світу. Освітні заходи, курси та професійні спільноти створюють можливості для обміну досвідом, пошуку партнерів і обговорення спільних викликів.

Часто люди роками підтримують професійні або дружні стосунки, разом реалізують проєкти, залучають учнівство до всеукраїнських чи міжнародних ініціатив, співпрацюють між школами та громадами, але жодного разу не бачилися наживо. До певного моменту їх поєднує лише екран монітора.

Які б не були важкі часи, для розвитку суспільства має існувати професійна взаємодія: реальна, різношерстна, необмежена, неконтрольована, а динамічна та сенсово жива. Без спільноти, сам на сам із системою (навіть якби вона була ідеальна) ніхто з освітянства не впорався б зі своєю роботою. В усіх інших професіях — це правило теж працює.

Я вперше побувала на освітній події такого масштабу й розумію, що майстерки, дискусії, презентації, світові кафе не є чимось унікальним для кожного й кожної з освітянської спільноти. Ми бували на подібних заходах, самі їх проводили або були учасниками чи учасницями. Звісно, у кожній події були невідомі або цікаві підходи, рішення, позиції, погляди, методики, які хочеться випробувати на практиці, переосмислити та створити власне. Але на фестивалі всі говорили зрозумілою мовою — про освітні проблеми та виклики, які стосуються всіх.

Після фестивалю вчитель або вчителька забере із собою ідеї творчих проєктів і майстерок, які можна втілити у своєму закладі освіти — як із дітьми, так і з колегами. Поміркує, як квест, представлений для початкової школи, адаптувати до свого предмета чи вікової групи. Нові підходи, цікаві рішення, почуті історії, знайомства й розмови — усе це стане частиною професійного досвіду.

Ідеї, почуті на дискусіях і майстерках, органічно вплетуться в щоденну педагогічну практику, збагачуючи її новими сенсами та можливостями.

Якщо вдалося побувати на більшості майстерок, поспілкуватися з представниками Міністерства освіти і науки чи поставити їм запитання, вчитель або вчителька починає по-іншому сприймати освітню систему. Вона перестає бути чимось далеким і абстрактним, а стає зрозумілішою та ближчою. Накази, листи, звернення вже не асоціюються з безликим «МОН», а нагадують про людей, які так само працюють над реальними викликами освіти, шукають рішення та готові до діалогу.

Зустрічі з відомими освітянами, освітянками та керівниками галузі допомагають побачити систему цілісніше й усвідомити власну роль у ній. Вони показують, що впливати на зміни може кожен і кожна — незалежно від того, працюєш ти в сільській чи міській школі, у державному чи приватному закладі освіти.

Чимало освітян та освітянок відвідують подібні фестивалі, щоб знайти нових партнерів, долучитися до освітніх проєктів чи ініціатив. Та найвагомішою та найщемливішою частиною фестивалю, як і подібних заходів, є зустрічі зі своїми людьми. 

Виявляється, є так багато людей, близьких за цінностями й професійними інтересами, з якими ви разом створювали навчальні матеріали, реалізовували проєкти, брали участь в освітніх та інших подіях. До цього ви могли знати одне одного лише через екран, але особиста зустріч додає цим зв’язкам нового змісту.

Живе спілкування з партнерами, колегами, натхненниками чи друзями, яких раніше бачив лише онлайн, створює нові можливості для співпраці. Воно дає опору, допомагає відчути себе частиною професійної спільноти та краще бачити перспективу.

Будь-які стосунки потребують уваги й підтримки. Без цього вони поступово втрачають силу та розвиток. Людині завжди потрібна людина, щоб не загубитися у власних сенсах, баченнях і перспективах. 

Я особисто не змогла відвідати багато подій фестивалю, не з усіма встигла познайомитися і зустрітися, з ким би хотіла. Але точно маю що взяти собі в практику, над чим поміркувати, і розумію, що маю до кого звернутися за порадою. Ставлення, думки, враження до освітніх заходів можуть бути різними, але незмінним є усвідомлення, що розвиток будь-якої галузі потребує об’єднання зусиль, обміну думками та сенсами — лише в різноманітності, спільності, щирості та взаємопідтримці можна зростати самому та зрощувати щось дійсно вартісне.

Фото з фейсбук-сторінки організаторів фестивалю — ГС «Освіторії»

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.