Коли вчитель стає мішенню: як педагогам захищатися від булінгу, образ і насильства в школі

Образи, погрози, приниження, зйомки на телефон, фізична агресія чи тиск із боку батьків — усе це може стати частиною шкільної реальності не лише для дітей, а й для педагогів/нь. Водночас механізми захисту вчительства досі значно слабші, ніж механізми захисту учнівства.

Освітня омбудсменка Надія Лещик наголошує: нині законодавство краще виписує захист дітей, ніж захист педагогічних працівників. Учитель/ка, який зазнає приниження чи насильства, нерідко залишається сам на сам із проблемою. А заслужений учитель України Василь Дяків звертає увагу на іншу сторону питання: конфлікти не виникають у вакуумі, і школі дедалі частіше доводиться працювати з агресією, порушенням правил та складною комунікацією між дітьми, батьками й педагогами. 

У шкільних дискусіях про булінг найчастіше говорять про дітей. Проте педагог також може стати об'єктом приниження, погроз або фізичної агресії.

Василь Дяків наводить промовисті приклади шкільних ситуацій: учитель/ка може зазнати фізичної атаки з боку учня або стати об'єктом образ у відповідь на конфлікт. На його думку, проблема полягає не лише в поведінці конкретної дитини, а й у тому, що система не завжди дає педагогу/ні достатньо інструментів для реагування.

«Учнівство в таких випадках захищене низкою законів та правових механізмів, натомість захист учителів / учительок від учнівства та/або батьків — питання відкрите», — зазначає Дяків. 

Надія Лещик фактично підтверджує цю проблему. За її словами, нині педагогів/нь складно захищати через те, що вони не виокремлені в законодавстві як категорія, яка потребує спеціального захисту від насильства.

«Булінг є частиною насильства та жорстокого поводження з дітьми, але до поняття булінгу не входить захист педагогів/нь», — пояснює освітня омбудсменка.

Саме тому, на її думку, необхідно вдосконалювати законодавство і створювати практичні механізми, які дозволятимуть педагогам захищати свої права.

Одна з проблем школи — визначити, де закінчується звичайний конфлікт і починається систематичне цькування або насильство.

Дяків звертає увагу на те, що сучасні підлітки можуть сприймати слова «булінг» чи «мова ворожнечі» як щось модне, не завжди усвідомлюючи реальні наслідки власних дій. Учитель/ка при цьому часто залишається єдиним дорослим у класі, який має одночасно навчати, контролювати ситуацію та реагувати на конфлікти. 

«На уроці є лише одна доросла людина — учитель чи вчителька», — зауважує педагог. 

Тому, коли в класі виникає конфлікт, від учителя/ки фактично очікують роботи психолога, медіатора, вихователя та іноді навіть фахівця з безпеки.

На думку Дяківа, для різних ситуацій дитині можуть бути потрібні різні фахівці — психолог/ня, офіцер/ка безпеки, асистент/ка педагога/ні чи інший спеціаліст. Але на практиці педагог/ня часто змушений самостійно стабілізувати ситуацію в класі. 

Перше правило, яке випливає з позицій обох експертів, — не замовчувати проблему.

Надія Лещик розповідає, що педагоги/ні нерідко не хочуть звертатися по допомогу: хтось боїться адміністрації, хтось не хоче конфлікту з батьками, а хтось просто шкодує учня/цю. Проте саме замовчування може залишати проблему без розв'язання.

«Розголос таких історій сприяв би захисту вчителів/ьок, це був би приклад сміливості для інших», — говорить омбудсменка.

Тому якщо педагог/ня зазнав фізичного насильства або серйозних погроз, не варто обмежуватися усною розмовою з адміністрацією.

Лещик радить у випадку фізичних травм звернутися до медичних працівників/ць для їх фіксації, подати заяву до поліції та звернутися до шкільної комісії, якщо йдеться про булінг.

Педагогові/ні важливо фіксувати події: зберігати повідомлення, записи погроз, фотографії пошкоджень чи травм, дані свідків, службове листування та інші матеріали, які можуть підтвердити обставини конфлікту.

Це особливо важливо тоді, коли справа виходить за межі звичайної суперечки й потребує юридичного реагування.

Ще одна важлива порада — не намагатися самостійно «вирішити» серйозний конфлікт із учнем/ею чи батьками.

Якщо педагог/ня зазнає систематичних образ, погроз або переслідування, варто повідомити керівника/цю закладу освіти письмово. Письмове звернення створює документальний слід і дозволяє надалі підтвердити, що адміністрацію було поінформовано про проблему.

Лещик наголошує на необхідності використовувати ті механізми захисту, які вже існують. Вона зазначає, що педагоги дедалі частіше звертаються по юридичні консультації, а також подають позови до суду.

Водночас омбудсменка визнає: багато вчителів досі не готові захищати себе.

У випадку агресії з боку учня/ці педагогові важливо не відповідати агресією.

Дяків звертає увагу на складність сучасної комунікації з підлітками. Діти можуть демонстративно порушувати правила, ігнорувати зауваження або провокувати дорослого. Учитель/ка у такій ситуації має зберігати професійну позицію, навіть якщо поведінка учня/ці є образливою. 

Навпаки: спокійна реакція вчителя/ки має поєднуватися з чіткими межами та фіксацією порушень.

Якщо ситуація повторюється, до її розв'язання варто залучати адміністрацію, психолога/ню, батьків, за потреби — інших відповідальних фахівців або правоохоронців.

Не менш складною є ситуація, коли педагог/ня стикається з погрозами чи приниженням із боку батьків.

Тут особливо важливо не залишатися сам на сам із конфліктом. Спілкування щодо гострих ситуацій бажано проводити за участю адміністрації або іншого працівника школи. Важливі домовленості варто фіксувати письмово.

Лещик взагалі називає комунікацію однією з ключових причин багатьох освітніх конфліктів. За її спостереженнями, частина звернень до Служби освітнього омбудсмена виникає через те, що батькам неправильно або неповно пояснили ситуацію.

Тому хороша комунікація може запобігти конфлікту ще до того, як він переросте в серйозне протистояння.

Але комунікація не означає, що вчитель/ка має все терпіти

Заклик до діалогу не повинен перетворюватися на вимогу до педагога «зрозуміти» агресора й змиритися з порушенням власних прав.

Дяків наголошує, що сучасна школа має формувати культуру комунікації та відповідальності. А Лещик — що педагог/ня повинен мати реальні механізми захисту, якщо ця комунікація не працює.

Тобто відповідальність має бути взаємною: дитина має права, але має й обов'язки; батьки мають право захищати дитину, але не мають права принижувати педагога/ню; учитель/ка має поважати учня/цю, але не зобов'язаний терпіти насильство щодо себе.

Поки законодавство щодо захисту педагогів/нь потребує вдосконалення, школа може зробити чимало на рівні власних правил.

1. Визначити чіткий алгоритм дій

У школі має бути зрозуміло, кому педагог/ня повідомляє про погрозу, фізичну агресію, систематичні образи чи переслідування.

2. Фіксувати інциденти

Усні розмови не повинні бути єдиним способом реагування. Заяви, службові записки, повідомлення та інші матеріали допомагають встановити обставини події.

3. Не залишати педагога самого

Якщо виникла серйозна конфліктна ситуація, адміністрація має долучатися до її вирішення, а не перекладати всю відповідальність на вчителя/ку.

4. Залучати психолога та інших фахівців

Як зазначає Дяків, одна людина не може одночасно виконувати функції вчителя/ки, психолога/ні, медіатора/ки й офіцера/ки безпеки. 

5. У серйозних випадках звертатися до поліції

Якщо є фізичне насильство, реальні погрози або інші можливі правопорушення, педагог/ня не повинен боятися звернутися до правоохоронців.

6. За потреби звертатися до освітнього омбудсмена/ки

Служба освітнього омбудсмена/ки розглядає звернення щодо порушення прав учасників/ць освітнього процесу та може звертатися до відповідних органів для з'ясування ситуації.

І Дяків, і Лещик фактично говорять про одну системну річ: проблему насильства в школі не можна вирішити лише покаранням окремого учня/ці чи проведенням чергового тренінгу.

Дяків наголошує, що освітня культура починається не лише зі школи, а значно раніше — із сім'ї та ставлення суспільства до правил. 

Лещик зі свого боку говорить про необхідність змінювати законодавство так, щоб педагог теж був належно захищений.

І тут виникає принципове запитання: як вимагати від учителя/ки створювати безпечне освітнє середовище, якщо сам учитель/ка не почувається в ньому захищеним?

Школа не може бути безпечною лише для однієї сторони. Захищати потрібно і дитину, і педагога/ню. А конфлікт, який уже виник, не варто приховувати чи замовчувати — його потрібно фіксувати, розбирати й вирішувати за зрозумілими правилами.

Поки держава працює над удосконаленням механізмів захисту педагогів/ок, учителям/кам важливо знати свої права, не боятися звертатися по допомогу й не сприймати насильство як «частину роботи».

Бо професійність учителя/ки — це не здатність терпіти приниження. Це також здатність вчасно встановити межу й захистити себе законними способами.

Фото: Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.