Від початку повномасштабного вторгнення у школах Європи вдвічі зросла кількість українських дітей: дані ЮНЕСКО

Через три роки після початку повномасштабної війни мільйони українських дітей опинилися за межами України. Водночас освіта є не лише базовим правом, а і ключовим елементом інтеграції, стабільності та психологічної підтримки для цих дітей. Щоб краще зрозуміти, як саме різні країни Європи справляються з викликом забезпечення доступу до якісної освіти для українських учнів-біженців, ЮНЕСКО спільно з міжнародними партнерами запустило спеціальну інформаційну панель. Вона об’єднує найновіші аналітичні дані про:

• рівень зарахування українських дітей у школах різних країн Європи;
• державні політики країн щодо інтеграції біженців в освітнє середовище;
• наявну підтримку;
• бар’єри та прогрес у доступі до якісної освіти.

Дашборд доступний за посиланням.

За останні три роки кількість українських дітей-біженців, зарахованих до шкіл у Європі, значно зросла:

• у 2022 році їх було 289 412 осіб;
• у 2024 році — 664 620 осіб.

Рівень охоплення освітою у 2024 році в середньому складав 78 % у 10 країнах, де проводили опитування. Однак ці цифри розкривають складнішу картину:

• 50 % українських учнів / учениць навчаються винятково в школах країн-приймачів;
• 29 % поєднують навчання за місцем проживання з українською онлайн-освітою;
• 16 % навчаються виключно в українських онлайн-школах;
• 6 % не охоплені жодною формою навчання.

Навантаження на освітні системи у Європі розподілилося нерівномірно. Найбільше українських школярів навчаються в:

• Німеччині — 223,33 тисячі;
• Польщі — 216,68 тис.;
• Ірландії та Іспанії — по 38,09 тис.;
• Румунії — 25,03 тис.;
• Італії — 20,46 тис.;
• Франції — 19,96 тис.;
• Литві — 14,59 тис.;
• Фінляндії — 13,09 тис.;
• Словаччині — 12,12 тис.;
• Естонії — 9,53 тис.;
• Болгарії — 8,66 тис.;
• Данії — 7,67 тис.;
• Угорщині — 5,43 тис.;
• Латвії — 4,30 тис.

Рівень зарахування, як наголошують у ЮНЕСКО, вказує на ефективність інтеграції українських дітей у шкільні системи. Найкращі показники мають:

• Чехія — 94,3 %;
• Естонія — 92,4 %;
• Польща — 85,6 %;
• Угорщина, Литва, Словаччина — понад 83 %.

Найнижчий рівень:

• Румунія — 52,4 %;
• Болгарія — 55,1 %;
• Молдова — 57,6 %.

Такі розбіжності демонструють, наскільки по-різному країни справляються з викликами інтеграції: деякі активно адаптують свої освітні системи, інші відстають із темпами змін.

Проблема нерівного доступу до освіти особливо помітна серед вразливих категорій дітей:

• учні / учениці з початковим рівнем знання мови країни-приймача на 50 % рідше навчаються в місцевих школах, ніж ті, хто володіє нею добре;
• діти з інвалідністю мають на 19 % нижчий рівень охоплення офлайн-освітою;
• ті, хто приїхав протягом останнього року, навчаються на 30 % рідше, ніж ті, хто в країні понад два роки.

Як наголошують у ЮНЕСКО, модель, за якої діти поєднують шкільне навчання в країні-приймачі з українською дистанційною програмою, поширена, але проблемна.

Нині приблизно 29 % українських школярів і школярок навчаються за двома програмами одночасно. І хоча це дає змогу зберегти зв’язок з українською системою, може спричиняти психоемоційне та навчальне перевантаження. Адже понад чверть цих дітей витрачає на онлайн-уроки три й більше годин щодня після основних занять.

Фото Depositphotos, автор — halfpoint