До Дня Героїв Небесної Сотні: як говорити з підлітками про Майдан і Революцію Гідності

20 лютого в Україні вшановують Героїв Небесної Сотні: цей день — пам’ятна дата, пов’язана з трагічними подіями Революції Гідності. Як говорити з підлітками про події, які відбулися 12 років тому? Які саме факти Майдану пригадати та як допомогти учнівству побачити зв’язок між тодішніми подіями й сьогоденням? Своїми порадами поділилися викладачі й викладачки Демократичної школи «Майбутні».

У лютому 2014 року на столичному Майдані відбулися трагічні події Революції Гідності.

• 18 лютого — початок масштабних сутичок, штурм Майдану, підпал Будинку профспілок. 
• 20 лютого — масові розстріли мітингувальників.
• Саме ця дата тепер щороку — День Героїв Небесної Сотні. 

За даними Українського інституту національної пам’яті, 20 лютого 2014 року загинуло 48 людей. Крім них, упродовж зими 2013–2014 років смертельні поранення отримали 54 учасники Революції Гідності, а навесні 2014-го загинуло п’ять активістів Майдану. Саме цих людей, загалом 107 осіб, називають Героями Небесної Сотні.

Читайте також:

Революція Гідності не обмежується подіями зими 2013–2014 років. Це значно ширший процес, який охоплює:

• боротьбу за свободу й гідність у ХІХ столітті; 
• визвольні змагання початку ХХ століття; 
• рух за незалежність у 1991 році; 
• Помаранчеву революцію 2004-го та Революцію Гідності 2014-го; 
• війну з росією 2014–2022 років і широкомасштабне вторгнення рф у 2022-му.

Сучасні протести на кшталт акцій із картонками за незалежність НАБУ й САП — це частина цього великого процесу.

Такий підхід зміщує фокус із розмови про події минулого на обговорення сенсів і цінностей, які ми захищаємо зараз і на яких будуємо спільне майбутнє.

Подія — це завжди про дати, імена, місця, які вже стали історією. Фокус на події створює відчуття чогось «відлитого в бронзі», до чого підлітки не можуть долучитися.

Процес означає тяглість і живу участь, обговорення питань «Що ще має бути зроблено?», «За що ми боролися й продовжуємо боротися зараз?» і «До якого майбутнього ми прагнемо прийти?».

Щоб підтримувати пам’ять про події минулого й долучати підлітків до розмови про українські революції, варто обговорювати з ними такі запитання:

• Скільки тривала кожна з трьох українських революцій кінця ХХ — початку ХХІ століття (1990, 2004, 2014)? 
• Як звучали вимоги під час кожної із цих активних фаз боротьби та як вони змінювалися від революції до революції?
• Що об’єднувало людей на Майдані? 
• Чим відрізняється мислення тих, хто включався в революції емоційно («Усі ідуть — і я іду»), від тих, хто бачив багаторічну тяглість цього процесу й не випадав із нього після завершення активної фази (ішов на державну службу, у військо, у волонтерство, створював громадські організації, розвивав освіту тощо)? 
• Що змінилося після Революції Гідності? Чи досягнуті її цілі, якщо ні — то чому? 
• Чому події революцій були недаремні? 
• Як пов’язана Революція Гідності з теперішньою війною? 
• Які цінності ми обстоювали тоді й обстоюємо зараз?
• Яку роль у цьому процесі відіграємо ми сьогодні? 
• Чому нам, суспільству, потрібно регулярно говорити про наші революції?

Подібні запитання допомагають не просто пригадати факти, а повертатися до сенсів і фундаментальних цінностей: свободи, гідності, правової держави, ролі громадянина/ки в демократичному суспільстві. Такі дискусії дають змогу підліткам шукати важливі для суспільства відповіді, включатися в історичний процес, хоч вони, звісно, не були учасниками Революції Гідності або ще й не народилися в той час.

Читайте також:

Обов’язок учителів/ок історії та громадянської освіти — створювати простір, де ці важливі питання знову оживають у дискусії громадян (підлітків і дорослих). У таких обговореннях завжди природно виникає запитання:

1. «Чи це було дарма?»

Звісно, ні.

Дорослі зобов’язані показати підліткам, що Революція Гідності та всі інші етапи української боротьби не були марні. Зміни відбулися не в матеріальній площині, а у вимірі цінностей. Нинішня росія та білорусь демонструють, де б ми могли опинитися, що було б із нашою мовою, гідністю та ідентичністю, якби не наша Революція.

2. «Чи досягнуто всіх цілей Революції?»

Ще ні.

Але це не лише питання минулого — це виклик сьогодення. Чи даємо ми росії та іншим автократіям шанс задушити наш поступ до демократичного суспільства? Чи дозволяємо власній державі стати авторитарною? Чи захищаємо наші цінності діями — щодня, у різних сферах? Чи робимо достатньо для досягнення цілей Революції?

Розмови про Революцію Гідності в різних форматах — це осердя роботи з громадянською ідентичністю. Це спосіб нагадати собі й дітям, що гідність — передусім про наш щоденний вибір і нашу відповідальність, не лише про Майдан.

Над текстом працювали Валерій Хмельницький, голова комунікацій, методолог громадянської освіти, та викладачі/ки Демократичної школи «Майбутні»

Фото Українського інституту національної пам’яті та Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності