«Драконявка», «післяпотім» і фразеологічний авітаміноз: вправи для розвитку креативного письма від Марії Титаренко

Креативність як м’яз: його можна розвивати щодня, переконана українська письменниця та медіадослідниця Марія Титаренко. Тренувати цю «творчу силу» варто в письмі — різними, іноді навіть несподіваними способами. Це необхідно, щоб знайти власний голос та сформувати оригінальний стиль і думання, і письма.

Як натренувати креативне письмо — про це Марія Титаренко розповідала під час тренінгу «Національного проєкту: пишемо есе» від ГО «Вчися».

Далі ділимося п’ятьма вправами від пані Марії, які допоможуть вправлятися у творчописі.

Марія Титаренко радить навмисно прибирати з відомих зображень деякі елементи. Важливо, щоб учні та учениці не просто відгадали, що намальовано, а запропонували креативні, несподівані, парадоксальні чи смішні варіанти. Використати можна картини різних епох, зокрема роботи парадоксаліста Рене Маґрітта чи журнального ілюстратора Нормана Роквелла. Наприклад, лекторка пропонує домислити, із чого змальовує птаха художник на картині «Ясновидіння» Маґрітта.

Логічною була б відповідь «із птаха», але, щоб потренувати креативне мислення, можна вигадати інші варіанти:

• із відображення в дзеркалі; 
• із дружини;
• із коня; 
• із пляшки алкоголю; 
• із тещі; 
• із канделябра; 
• із рогатки; 
• із порожньої клітки;
• із пір’їнки.

«Що більше ми відійдемо від логіки, від докси (загальноприйнятої думки — ред.), то цікавішими й несподіванішими стануть варіанти. Чому ми відтак сміємося? Бо це відхід від норми, парадокс — він так працює: шокує, пантеличить, дивує, усміхає», — пояснює Марія Титаренко.

Лекторка нагадує: діти переважно не знають, що саме ховається за закритим елементом, тому починають вигадувати, а отже, тренують креативне мислення. Вона радить колекціонувати власну галерею зображень і поступово доповнювати її цікавими ілюстраціями.

Ця вправа добре підходить і для дітей з особливими освітніми потребами, адже дає їм змогу відчути силу креативного мислення.

Марія Титаренко радить учителям та вчителькам приносити на уроки предмети, застосування яких не очевидне на перший погляд. Крім того, можна запропонувати дітям прихопити з дому щось цікаве, щоб продемонструвати в класі, або показати фото незвичайних речей.

Далі запропуйте учнівству вгадати, що це за річ, як її використовувати. Таким предметом може бути, наприклад, інструмент для очищення авокадо. Ви колись його бачили? Навряд. Оскільки авокадо донедавна не було поширене в Україні, рідко траплялися й прилади для його чищення. Окрім того, можна повигадувати з учнями та ученицями якусь цікаву назву для цього предмета.

Можна дещо модифікувати вправу:

• замість вгадування подумати над нетиповим застосуванням звичних речей;

• придумати щось для чогось (наприклад, пристрій, який би допоміг не загубити телефон).

Народна творчість — своєрідний павербанк креативу, який ми часто недооцінюємо, запевняє Марія Титаренко.

«У своїх студентів та студенток я часто бачу “фразеологічний авітаміноз”. Вони не знають фразеологізмів, майже не оперують ними в живому мовленні», — додає пані Марія.

Гарно мотивують до роботи із фразеологією різноманітні вправи, як-от продовжити відомі вирази за формулою «так, але»:

• два чоботи пара, але… (тут учні й учениці мають продовжити-додумати фразеологізм) на одну ногу; 
• хлопець на все село, але…. в селі дві хати; 
• собаку з’їв, але…. хвостом вдавився.

«Народна творчість круто сама себе “підколює”. Учителі та вчительки часто знають ці продовження, а от діти — ні. А ще, усвідомлюючи продовження, ми інколи не здогадуємося, що воно означає. Наприклад, пройти вогонь, воду й мідні труби. А що таке “мідні труби”? Зазвичай студенти починають розмірковувати про акведуки, каналізацію… Насправді це слава. Ідеться і про фізичні, і про моральні випробування. Мало поширене й продовження фрази “Людині властиво помилятися”. Лише перша частина цієї фрази дає нам карт-бланш на помилки без осмислення, такий собі “фітнес на граблі”. А далі нам дуже чітко підказано: “…але немудро наполягати на своїй помилці”».

Можна запропонувати дітям пояснити значення деяких фразеологізмів, наприклад:

• кирпата свашка — смерть;
• на руку ковінька — дуже зручна ситуація; 
• їсти мордачі — отримати стусанів.

Марія Титаренко вже давно записує нові слова (вона називає їх «дитинізми») за своїми доньками та іншими дітьми. Для звичних понять діти винаходять нові назви чи пояснення:

• «білясніжник» — підсніжник, білий пролісок (адже ці квіти видно біля снігу); 
• «післяпотім» — ніколи; 
• «рукті» (від «нігті»).

«Досі не знаю, як їх назвати. Це не неологізми, бо діти не створюють їх навмисно, це їхнє природне, питоме. В українській мові онтогенез дитячого мовлення не досліджений, адже в радянський час українська мова зазнавала утисків. Такі лексеми намагався збирати Іван Франко, називаючи їх “дітськими словами”, і зібрані тоді слова подібні до тих, які вживають сучасні діти», — додає Марія Титаренко.

* Декілька дитинізмів можна знайти в новій книзі віршів Марії Титаренко «АКІ-ЯКІ-АКА-Я», яка нещодавно вийшла у видавництві «Маґура».

Такі завдання можна використовувати безпосередньо на уроці, запропонувавши дітям створити й назвати власного звіра. Варіанти можуть бути несподіваними: кицьоняв, драконявка, хряпчик.

«Діти обожнюють створювати таких звірят, говорять про них, як дихають. Можуть розповісти цілі історії про цих створінь», — додає Марія Титаренко.

Учительки та вчительки можуть запропонувати учнівству послухати звуки навколо. Це може бути клацання ручки, шум на вулиці чи хід годинника, а може бути і «внутрішня акустика» тіла, наприклад стукіт серця, чи шурхіт сережок та одягу.

«Креативне мислення вимикає нас з автоматизму. Інколи потрібно налаштувати фокусне спостереження, смакування, нюхання, гастрономічну пам’ять. Часто я приношу на пари чайник, і студенти мають лише звуками, без слів, записати партитуру закипання води. Акустика в текстах дуже важлива», — зауважує Марія Титаренко.

Інша вправа — пригадування найдивовижніших звуків, які коли-небудь доводилося чути. Деякі з них можна спробувати відтворити завдяки звукопису або й метафорам.

Крім цього, Марія Титаренко радить послуговуватися й «рухописом» (віднайденнням найточніших варіантів для опису руху) та кольорописом (віднайденням або вигадуванням назв відтінків кольорів).

• «Жінка чимчикує», «виписує бедрами», «чеше» замість «жінка йде» — рухопис;
• «багряний», «червоногарячий» замість «червоний» — кольоропис (більше схожих вправ можна знайти у вправнику Марії Титаренко «Не музи, а м’язи»).

«Національний проєкт: пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США).

Над матеріалом працювали Олена Лаущенко та Ірина Троян

Фото «Урядового кур’єра» та Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено)