Як супервізії допомагають вчительству зростати — кейс із «Національного проєкту: пишемо есе»

Під час пілотування «Національного проєкту: пишемо есе» вчителі та вчительки не тільки навчали дітей власне писати есе, а й удосконалювали свою педагогічну майстерність. Щоб підтримати учасників та учасниць, організатори проєкту проводили регулярні супервізії. Що це таке?

Супервізія — це професійна форма підтримки, під час якої фахівець-супервізор допомагає вчителям (чи людям інших професій) знаходити рішення в складних ситуаціях, удосконалювати професійні вміння, спонукає до рефлексій над здобутим досвідом тощо.

Докладніше про те, як проходили супервізії в межах проєкту та який вплив вони мали на вчительство, «Вчися.Медіа» розповідає в цьому матеріалі.

За час пілотування «Національного проєкту: пишемо есе» організатори провели понад 15 супервізійних зустрічей для вчительства, до яких долучалися як українські, так і американські фахівці — представники національного проєкту із США.

За словами Катерини Молодик, методистки й тренерки «Національного проєкту: пишемо есе», міжнародні дослідження підтверджують, що розвиток учительської майстерності найефективніше відбувається через взаємонавчання, партнерську взаємодію між колегами за принципом «рівний — рівному», а також завдяки участі в спільних проєктах.

Також вона акцентує, що для вчительства дуже важливою є спільнота, у якій тебе завжди підтримають, вислухають, де ти можеш набратися енергії, щоб давати раду всім викликам. За словами Катерини, у часи пандемії, а потім і повномасштабного вторгнення, коли частина шкіл так і не змогла вийти на офлайн-навчання через безпекову ситуацію, живого спілкування та соціалізації потребують не лише учні та учениці, а й учительство.

«Ми прагнули надати учасниками та учасницям проєкту своєрідний майданчик, де б вони могли не тільки обговорити якісь навчальні моменти чи взяти участь у майстер-класах, а й просто поділитися своїми враженнями й поспілкуватися», — додає співрозмовниця.

Загалом у межах супервізій учасники та учасниці:

• обговорювали конкретні професійні ситуації, які траплялися з ними під час пілотування матеріалів проєкту;
• отримували поради та практичні інструменти;
• поглиблювали свої педагогічні вміння;
• відчували підтримку колег і не залишалися наодинці з труднощами.

Формати супервізій, за словами Катерини Молодик, були різноманітними: окрім класичних із залученням українських та американських фахівців, практикували також інтервізії — внутрішні командні зустрічі, де відбувалася фахова взаємодія та обмін досвідом без залучення зовнішнього супервізора. Часто супервізії поєднували з методичними тренінгами, де вчительство мало змогу глибше зануритись у ті блоки, де відчувало труднощі.

Кожна зустріч мала свій формат і наповнення, які адаптували під потреби учасників та учасниць, щоб забезпечити як емоційну підтримку, так і розвиток професійних компетентностей, необхідних для реалізації проєкту.

«Я відчувала цю підтримку протягом цілого року. Важко переоцінити зустрічі з американськими колегами, які відгукувалися на всі наші прохання і пропозиції, добирали саме ті матеріали, які були б корисним для українського вчительства. Не менш важливими були й вебінари з українськими експертами, під час яких ми здобували нові методичні вміння, удосконалювали знання з медіаграмотності, училися залишатися в ресурсі», — ділиться враженнями Ірина Сітькова, учителька української мови й літератури, учасниця проєкту.

Важливим елементом підтримки вчительства був також регулярний зворотний зв’язок. Учителі та вчительки заповнювали анкети, у яких описували динаміку свого зростання, труднощі та успіхи, ставили запитання й формували запити щодо подальших супервізійних зустрічей. Тож теми супервізій відповідали реальним потребам учасників та учасниць.

«Крім групових форматів, ми також здійснювали індивідуальні супервізії. Наприклад, деякі вчителі та вчительки створювали з учнівством наукові роботи на основі наших матеріалів, брали участь у творчих конкурсах, дебатах, конференціях. І, якщо в них був запит на індивідуальну супервізію в межах їхніх проєктів, ми також це організовували», — додає Катерина Молодик.

Окреме місце відвели й семестровій та річній супервізіям-рефлексіям, де вчителі та вчительки ділилися враженнями, перемогами своїх учнів та учениць, розповідали, які вправи та методики найефективніші, давали поради команді проєкту, як удосконалити той чи той методичний блок.

Завдяки регулярним супервізіям команда почала помічати суттєві зрушення: учителі та вчительки дедалі структурованіше, глибше й точніше описували свій досвід під час зворотного зв’язку. Також вони не лише ділилися власними труднощами, а й допомагали своїм колегам та підтримували їх, спільно розбирали складні ситуації.

Наприклад, як пригадує Катерина, учительство часто обговорювало конкретні виклики: як діяти, якщо хтось з учнівства пропустив перший модуль, як налагодити зв’язок із дитиною чи адаптувати завдання. На основі цих обговорень спільно розробляли алгоритми дій.

«Мене дуже надихали наші регулярні супервізії. Кожна з них для мене була налаштуванням на подальшу працю. Вони звертали мою увагу на те, чого я ще не врахувала чи не помітила. Крім цього, супервізії допомагали переосмислити підходи, надихнутися, почути колег, які справді майстерно володіють словом. Це гарна можливість обмінятися досвідом, наповнитись і з новими ідеями повертатися до роботи», — ділиться Ольга Морокова, учителька української мови та літератури, учасниця проєкту.

Катерина Молодик додає, що супервізії корисні в щоденній роботі шкіл, якщо керівництво хоче покращити взаємодію в колективі. Для цього вона радить: 

• обговорити з учителями й учительками їхні запити: що вдається добре, з якими викликами зіштовхуються найчастіше, де потребують підтримки;
• сформувати індивідуальні або колективні супервізійні мапи;
• визначити регулярність супервізійних зустрічей;
• працювати з конкретними професійними кейсами, які хвилюють колег;
• визначити час на практичне впровадження нових алгоритмів;
• рефлексувати про набутий та попередній професійний досвід. 

«Водночас пам’ятайте, що в нашій професії найважливіше — це люди, тому приділяйте час професійному спілкуванню та підтримці вчительства», — підсумувала Катерина.

Фото Катерини Молодик та Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонений

«Національний проєкт: пишемо есе» створила ГО «Смарт освіта» за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education. Із 2025 року проєкт реалізує ГО «Вчися». Пілотування матеріалів відбувається за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».