«Коли пишу — зцілююся словом»: історії учнівства із проєкту «Пишемо есе»

У 2025–2026 навчальному році Національний проєкт «Пишемо есе» від ГО «Вчися» перейшов у 10-ті класи (загалом програма доступна для 8–11-х класів). Його викладають у різних форматах: від окремого предмета та факультативів до курсів за вибором у межах профілю й поза ним. Нагадаємо, що модельна навчальна програма «Пишемо есе» для 10-х класів отримала гриф Міністерства освіти і науки. Тож курс можуть використовувати в освітньому процесі ліцеї-амбасадори реформи старшої школи, а також ті заклади, які долучаться до пілотування профільної реформи із вересня 2026 року.

Увесь перший семестр нова когорта учнів та учениць відкривала для себе різноманітні підходи до написання есе: поєднувала усвідомлене читання публіцистичних і художніх текстів із подальшим аргументованим і креативним письмом, вчилася долати страх перед чистим аркушем, використовуючи різні вправи.

Учителі й учительки, які викладають цей курс, стверджують: навчання дає учнівству значно більше, ніж уміння чітко й грамотно викладати думки на папері. Для когось письмо стало своєрідною терапією, комусь допомогло впевненіше виступати перед публікою, когось підготувало до конкурсів та олімпіад.

Тож у цьому матеріалі «Вчися.Медіа» ділиться кількома історіями про те, як курс «Пишемо есе» впливає на учнівство. 

Наталія Саприкіна працює вчителькою української мови та літератури в Рівненському ліцеї № 23. Заклад готується до впровадження реформи старшої школи й уже пропонує учнівству курси за вибором, один із яких — «Пишемо есе».

«За кілька місяців стало очевидно, наскільки цей курс важливий для учнівства. Багато хто з дітей приходив із внутрішнім бар’єром: письмо асоціювалося зі страхом, обмеженнями, вимогами до обсягу. Учні й учениці спочатку не вірили, що можуть писати цікаво, по-своєму, без заданих критеріїв чи теми. Усі хотіли знати, а на скільки речень чи сторінок потрібно написати текст», — пригадує вчителька.

Крім цього, у деяких учнів / учениць педагогиня спостерігала страх ділитися написаним з іншими через стереотипи, мовляв, якщо вони не сильні в гуманітарних дисциплінах, то навряд чи зможуть щось написати.

«Тоді я запропонувала спробувати “вільнувате письмо”, яке є однією з методик курсу. Це запис думок без зупинок чи редагування — просто пишеш те, про що думаєш. І тут кожен та кожна проявилися по-своєму. Один учень, який має яскраве логічне мислення й доволі сильний у математиці, спочатку соромився зачитувати свої тексти, вважаючи, що думає “не так, як усі”, а письмо — не його сильна сторона. Проте після вправи та завдяки атмосфері підтримки (ми нікого не оцінюємо, поважаємо кожну думку) він поступово відкрився. Зараз його впевненість зростає з кожним заняттям», — ділиться Наталія Саприкіна.

Особливість курсу, за її словами, полягає в тому, що важливий не обсяг, а сама думка. Навіть кілька речень можуть бути цінними. Учениці пані Наталії відгукуються про курс так:

💬«Проєкт “Пишемо есе” допоміг мені вільно висловлюватися й не боятися помилок, розвинув упевненість у собі. Я стала менше хвилюватися, виступаючи перед класом, навчилася чіткіше формулювати свої думки, слухати однокласників й упевненіше почуватися під час спілкування з іншими. Ці вміння допомагають мені не лише на уроках, а й у повсякденному житті», — ділиться десятикласниця Анна Бережнюк.

💬«Цей проєкт допоміг мені почуватися вільно перед публікою і перед собою, бо письмо на уроках спонукає мене бути чесною, а у важкі хвилини, коли пишу, я зцілююся словом», — розповідає учениця Анна Семенюк.

Читайте також:

Допомагають знання з курсу й на олімпіадах, додає вчителька. Один із її учнів, Віталій Бруяка, став переможцем обласного етапу Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури.

💬«Готуючись до цього етапу, я скористався вивченим про авторський стиль, проаналізував своє письмо й зрозумів, що зловживаю науковою лексикою. Мої речення іноді бувають громіздкими, а все це значно ускладнювало розуміння моїх творів. Тож під час олімпіади намагався адаптувати текст відповідно стилю, запропонованого в завданні. Думаю, знання, здобуті на уроках курсу “Пишемо есе”, допомогли мені в цьому році посісти перше місце. Тепер готуюся до всеукраїнського етапу», — розповідає Віталій.

Любов Уманська, учителька української мови та літератури Сокальської ЗШ І–ІІІ ст. № 5, тренерка й амбасадорка проєкту, розповідає, що її учні та учениці також почали активніше долучатися до різних конкурсів із письма.

«Тексти моєї учениці Христини Радик просто зачаровують неочікуваністю, свободою, розкутістю та свіжістю. Цьогоріч вона стала призеркою ІІ етапу ХXV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого Шевченківським дням. Вірю, що в майбутньому її читатиме ще більша авдиторія», — розповідає вчителька. Вона також поділилася з нами фрагментом конкурсного есе Христини:

💬«… Я річка — широка й могутня. “Реву та стогну”, коли завиває “сердитий вітер” над моїм домом. Я вже стара, проте багато чого памʼятаю. Приходили до мене різні люди — і зараз приходять. Бував колись на моїх порогах один чоловік — красивий і мудрий, часто сумний, але завжди щирий і щедрий на слово добре. Розказував історії, розглядав своє відображення у воді, іноді малював вуглинкою на камені або виливав свої думи на чисті аркуші книжечки, яку ховав за халяву (щоб око зле не зурочило, мабуть). Досі його творіння зберігаю в душі своїй невгамовній, як у дзеркалі…».

Зоряна Мацюк, учителька української мови та літератури Луцького ліцею № 27, інтегрує методики проєкту до своїх щоденних уроків з літератури в 10-му класі. Упродовж першого семестру, як розповідає педагогиня, особливо помітним став прогрес у тих учнів та учениць, які раніше навчалися посередньо. Нестандартні завдання, свобода висловлювання, відсутність страху помилки дали їм нагоду проявитися.

«Перші уроки були для дітей шоком у доброму сенсі. Вони дивувалися: “Ви серйозно? Це урок? Ми справді будемо писати вірші за дивними рядками з поезії Михайля Семенка?” Але саме ці “дивні” завдання допомогли дітям розкритися. Робота з фрагментами на кшталт “бі-бо-бу” чи “кохати — кахикать” викликала хвилю асоціацій, несподіваних інтерпретацій, гумору й глибоких спостережень. Учні та учениці самі дивувалися, що здатні так писати», — ділиться Зоряна Мацюк.

А ще вчителька помітила, що письмо справляє на учнівство терапевтичний ефект. Через тексти підлітки відкривають свій внутрішній стан, а це допомагає педагогам і педагогиням краще їх розуміти. Пані Зоряна пригадує історію одного зі своїх учнів, який завжди старанно вчився, але в одному з творів написав про свою втому та апатію. Це було сигналом для вчительки обговорити з хлопцем його стан і проконсультуватися зі шкільним психологом.

«Надзвичайно зворушливою стала й історія учня, який переїхав із Луганщини. Спочатку він узагалі відмовлявся писати, потім писав кілька речень. Я не змушувала й чекала моменту, коли він відкриється. Одного разу тема для есе стосувалася улюблених місць. Цей учень написав текст на три сторінки й розповів у ньому про парк біля рідного дому, куди б він хотів повернутися. Есе було сповнене тепла та приємних спогадів. Так письмо поступово перетворюється з тягаря на спосіб самовираження», — розповідає Зоряна Мацюк.

Із тим, що курс допомагає поглянути на учнівство по-новому, погоджується й Тетяна Мусянович, учителька української мови та літератури ліцею «Європейська освіта» з міста Кропивницького, яка також викладає «Пишемо есе» для десятикласників/иць.

За її словами, курс дає змогу інакше подивитися на дитину як на особистість. Те, що і як діти пишуть, сприяє довірливій взаємодії між учителем / учителькою та учнем / ученицею. Освітянка додає: спочатку учнівству було складно усвідомити, що не кожен урок завершується готовим текстом, розмова — це теж частина письма, а думка дозріває поступово.

«На початку семестру діти не розуміли, що саме треба писати, адже звикли до чітких завдань і певних рамок. Завдяки підходам, які пропонують у проєкті, десятикласники та десятикласниці почали дивитися на письмо як на процес, а не контроль», — акцентує Тетяна Мусянович.

Окремим відкриттям стали публічні виступи у форматі TEDx (зазвичай лаконічні промови, які мають утримувати увагу авдиторії — ред.). Учнівство не лише писало тексти до промов, а й презентувало їх, взаємодіючи з авдиторією. Діти побачили: змістовна промова може не «чіпляти», якщо в ній немає контакту з авдиторією, і навпаки — простий виступ може захоплювати завдяки влучним словам.

«Під час промов підлітки вчилися взаємодії зі слухачами та слухачками, разом шукали вихід, якщо авдиторія не реагувала на виступ, змінювали формулювання, зверталися до конкретної людини, вчилися імпровізувати й підтримували одне одного», — зауважує вчителька.

Також своїми міркуваннями щодо курсу поділилися її учениці:

💬«Я навчилася створювати тексти з “гачком” і тримати увагу читача з перших рядків. Робота з промовами та запис відео допомогли мені подолати страх камери й упевнено говорити про свої думки. У повсякденному житті я використовую ці вміння в спілкуванні з людьми, краще аргументую свою позицію, чіткіше висловлююся, а в школі це допомагає мені працювати з текстами та робити виступи й презентації цікавими для слухачів», — розповідає Катерина Мельник.

💬«Завдяки проєкту “Пишемо есе” я навчилася чітко формувати свої міркування та писати тексти. Не думати над темою твору під час контрольних робіт, а одразу писати, що спадає на думку. Вивчаючи нові методики із цим проєктом, я полюбила письмо ще більше. Зараз я легко та з натхненням пишу будь-який текст без установки, що це важко та нецікаво», — ділиться Лілія Промська.

Читайте також:

Ольга Гудима, учителька української мови та літератури Херсонського академічного ліцею імені О. В. Мішукова, розповідає, що під час роботи з матеріалами проєкту учнівство почало сприймати письмо не як випадковий талант, а як ремесло, у якому можна натренуватися завдяки дисципліні та регулярним вправам.

«Процесуальний підхід допомагає учням та ученицям зрозуміти: текст не народжується одразу досконалим. Він проходить через етапи передписання, створення чернетки, редагування та вдосконалення», — розповідає педагогиня.

Після першого семестру навчання в межах проєкту вчителька вже помічає зміни. За її словами, учні й учениці почали:

• розрізняти факти та судження, що є критично важливим в умовах інформаційної війни;
• сприймати помилки не як поразку, а як цінний урок;
• захоплювати увагу авдиторії: наприклад, розпочинати виступ із парадоксу, особистої історії або риторичного запитання тощо.

А ось що кажуть самі учениці, які беруть участь у проєкті «Пишемо есе»:

💬«Спочатку було хвилювання, адже не завжди легко сформулювати власну думку на певну тему в обмежений час. Мені насправді це дається складно, бо я не люблю встановлення меж. Та проєкт сприяв особистісним змінам.

Я стала впевненішою у власних думках, навчилася краще аргументувати свою позицію та з повагою ставитися до чужих поглядів. Також покращилося вміння слухати й сприймати зворотний зв’язок. У майбутньому я планую розвивати навички письма та використовувати здобутий досвід у навчанні й, можливо, у журналістській кар’єрі», — ділиться Ксенія Іванченко.

💬«Цей проєкт допомагає мислити ширше, адже тексти, які ми читаємо в класі та пишемо самі, мають абсолютно різну тематику. Саме це й стимулює міркування щодо тієї чи тієї проблеми, про яку раніше я могла й не думати.

Крім уміння писати, на мою думку, я прогресувала в упевненості зачитувати власні тексти. Хоч вони мені й подобаються, раніше я соромилася дати слухачам і слухачкам нагоду почути моє письмо. Зараз такого немає», — розповідає Влада Лелеченко.

Ольга Гудима також наголошує: проєкт став поштовхом для її професійного самовдосконалення. Матеріали курсу дають змогу аналізувати очікування учнів / учениць та адаптувати заняття під їхні потреби. Крім цього, учителька проводить майстерки для колег та ділиться з ними досвідом.

«Я стала не просто транслятором знань, а фасилітаторкою, яка допомагає кожній дитині знайти її авторський стиль та навчитися аргументовано обстоювати власну позицію. Тепер навчання письма можна порівняти з тренуванням у спортзалі: спочатку м’язи думок можуть боліти, бо не звикли, але з кожним новим “підходом” (чернеткою) стають міцнішими, а рухи “пера” — упевненішими», — підсумувала Ольга Гудима.

«Національний проєкт: пишемо есе» реалізує ГО «Вчися» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в партнерстві з National Writing Project (США).

Фото Артема Галкіна та Анастасії Мантач, передрук світлин суворо заборонено