Люди, які навчають не просто знати, а вміти: як майстри виробничого навчання допомагають студентству здобувати майбутню професію
Коли в Україні говорять про відбудову, найчастіше згадують інженерів, архітекторів тощо. Але жоден великий проєкт не почнеться без майстерні, у якій можна спробувати свої сили та навчитися нового, а також без практиків, які передають ремесло.
Ми зібрали історії трьох майстрів закладів професійної освіти — учасників проєкту «Публічно-приватне партнерство для поліпшення професійної освіти в Україні» (EdUP): Наталії Цуркан, Олександра Дарчі та Богдана Панченка. Вони розповідають, чому обрали викладання замість приватної практики, як мотивують студентство до навчання й чому майстерня — це основа професійної освіти.
ДО ВИКЛАДАННЯ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКУ
Пояснити роль майстрів виробничого навчання досить легко: в освітній програмі є два блоки — «повинен знати» й «повинен уміти».
«“Повинен знати” — це сфера відповідальності викладачів теоретичних дисциплін, а “повинен уміти” — наша специфіка», — пояснює Олександр Дарчі, майстер виробничого навчання зі зварювання, що викладає в комунальному закладі «Свалявський професійний будівельний ліцей».
Усі майстри, з якими ми спілкувалися, прийшли у викладання після років роботи за фахом. Наприклад, Наталія Цуркан, викладачка будівельних дисциплін у Полтавському вищому міжрегіональному професійному училищі, була лицювальницею-плиточницею.
«Спочатку я працювала за спеціальністю, але через проблеми зі здоровʼям перейшла до викладання, — розповідає Наталія. До речі, свою професію вона вважає достатньо “жіночою” і наполягає: дівчатам не варто боятися будівельної сфери. — Коли я прийшла в училище викладати, у групі було 14 дівчат і троє хлопців. Зараз усе навпаки: дівчат менше. Так, це виснажлива робота, але більшість будівельних операцій уже не потребує такої фізичної сили, як раніше. Дівчата можуть шпаклювати, фарбувати тощо (дівчата можуть обирати будь-які професії, до яких відчувають потяг і спроможність, — ред.)».
Колега Наталії, Олександр Дарчі, пригадує, що ніколи не уявляв себе в освіті. Його батько був головним зварником на газокомпресорній станції, тож чоловік думав піти цим шляхом — а тепер має 21 рік викладацького стажу.
Ще під час навчання він здобув диплом із відзнакою та брав участь у конкурсі фахової майстерності. Після цього йому запропонували стати майстром виробничого навчання.
«Освіта — це колектив, дружба, робота з учнями й ученицями. І мене це затягнуло», — додає Олександр.
Читайте також:
Зварювальник Богдан Панченко, що викладає у Вищому художньому професійно-технічному училищі № 5 м. Вінниці, у профтехосвіту прийшов у 2019 році після армії. Спершу сумнівався, але вирішив спробувати — і затримався.
«Спочатку був тільки майстром, тепер ще й викладаю теоретичні дисципліни», — пояснює він.
МАЙСТЕРНЯ — ОСНОВА НАВЧАННЯ
Усі три герої погоджуються, що без виробничого навчання пізнати професію неможливо. У майстерні показують усі нюанси, якими треба володіти, щоб закріпити знання на практиці.
«Можна прочитати десять книжок про зварювання, але, якщо ти не провів достатньо годин з електродом чи газом, зварником не станеш», — зауважує Олександр Дарчі.
Робота майстра подібна до викладання трудового навчання в школі — тільки за конкретною спеціалізацією.
«Треба підготувати матеріал, якісно донести учню, що він має зробити, і насамперед показати», — пояснює Богдан Панченко. Саме тому важливо, щоб майстри та майстрині виробничого навчання були професіоналами, відстежували актуальний стан справ у своїй сфері.
«На щастя, ми, майстри, маємо право змінювати програму до 20 %. Я деякі теми зводжу до мінімуму, щоб дати більше часу на актуальні практичні знання. Паралельно працюю над посібником із ручного дугового зварювання — розробляю його спільно з Інститутом електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України», — додає Олександр.
Ще один критерій, який важливий у роботі майстра/ині, — любов до професії. Тут треба любити працювати з молоддю й уміти правильно пояснити матеріал.
Олександр Дарчі
Неспроможних не буває. Якщо студент не цікавиться — значить, майстер не знайшов підходу.
Богдан Панченко додає: гарний майстер має поєднувати теорію та практику, уміти підготуватися, пояснити, показати й проконтролювати. А ще — зацікавити студентів та студенток, які звикли до телефонів і дистанційного формату навчання.
«Я маю зробити так, щоб на занятті їм було цікавіше, ніж у телефоні», — розповідає він.
ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ РОЛЬ МАЙСТРА
Майстри виробничого навчання визнають: щоб підготувати конкурентних фахівців та фахівчинь, самі мають іти в ногу з часом, адже технології швидко змінюються. Те, що було актуальним 10 років тому, сьогодні може бути застарілим. Тож завдання майстра/ині — постійно оновлювати свої знання й навчати студентів/ок на обладнанні, ідентичному до того, яке використовують у виробництві.
Серед викликів, про які говорять майстри, — саме брак сучасного обладнання.
Якщо ми навчатимемо на старих трансформаторах, а на заводі будуть нові апарати, студенту буде важко.
Богдан Панченко
Ситуацію рятують спонсори й місцеві підприємства, які допомагають з обладнанням та створенням сучасних майстерень. За словами викладача, завдяки такій допомозі заклади мають змогу розвиватися.
Серед позитивних змін останніх років майстри/ні відзначають ситуацію на ринку праці. Якщо раніше випускники мали проблеми з працевлаштуванням, то тепер, за словами Олександра Дарчі, підприємства самі приходять до професійних коледжів.
«У Закарпатській області багато релокованих компаній, які шукають кваліфікованих фахівців. Це тішить, бо пропонують і гідні умови, і зарплату», — розповідає Олександр.
Майстри та майстрині виробничого навчання залишаються однією із ключових ланок професійної освіти. Вони допомагають студентству засвоїти теоретичні знання, а головне — набути практичних навичок, потрібних на сучасному ринку праці. Завдяки викладачам молодь виходить із профтехів підготовленою до реальних виробничих завдань, а підприємства отримують кваліфікованих фахівців та фахівчинь.
Фото надані автором