«Нинішня система укриттів побудована за совєтських часів і не відповідає сучасним загрозам»: що варто змінити в захисті закладів освіти

Із початком нового навчального року загострилося питання безпеки дітей у закладах освіти в умовах довгих і повторюваних повітряних тривог. Лише за перші вісім днів навчання в Києві тривалість тривог у часовому проміжку з 8:30 до 15:00 сумарно становила 19 годин 19 хвилин. Це понад три повні навчальні дні, якщо орієнтуватися на шість уроків на день, підрахували в Департаменті освіти і науки Київської міської державної адміністрації.

З огляду на це Міністерство освіти і науки передбачило різні сценарії для роботи шкіл під час довгих повітряних тривог. Зокрема, пропонують три моделі: очну, комбіновану та дистанційну, які можна змінювати залежно від безпекової ситуації.

Водночас, на думку фахівців у галузі архітектури, яких опитало «Вчися.Медіа», змін потребує не лише організація навчання під час тривог, а й сама система захисту закладів освіти. Нинішній підхід до облаштування укриттів значною мірою сформувався ще за часів «холодної війни», коли одним із ключових сценаріїв загрози був ядерний удар. Сьогодні ж Україна стикається з іншими видами атак, зокрема балістичними й гіперзвуковими ракетами, час підльоту яких може становити лічені хвилини, а також із тривалими атаками безпілотників.

За таких умов не завжди є достатньо часу, щоб організовано перемістити велику кількість дітей до укриття, особливо якщо воно розташоване за межами закладу. А повторювані тривоги протягом дня створюють додаткове навантаження.

• Що потрібно змінити в нинішньому підході до захисту закладів освіти?
• Як працює концепція розосередженого захисту, яку використовують в Ізраїлі?
• І чому укриття варто розглядати як багатофункціональний простір?

«Вчися.Медіа» розбиралося в цьому матеріалі.

На кінець серпня 2026 року в Міністерстві освіти і науки заявляли, що 90 % шкіл, які працюють очно, мають власні укриття або ж доступ до орендованих приміщень чи укриттів найближчих закладів освіти. З них 10 % — обмежено придатні та потребують капітального ремонту або реконструкції. Для цього Уряд виділяє окрему субвенцію. Наприклад, цьогоріч на будівництво та облаштування укриттів у школах спрямували 5 млрд грн.

Однак архітектори застерігають: для того щоб будувати щось нове чи реконструювати вже наявні приміщення, потрібно переглянути вимоги до чинних норм, які не враховують теперішньої безпекової ситуації.

• Перша проблема — застарілі загрози

Більшість українських шкіл були збудовані 40–60 років тому, коли діяли зовсім інші будівельні норми, сформовані в період «холодної війни» та підготовки СРСР до потенційного ядерного удару, розповідає архітектор Олег Гречух.

«У Києві досі біля деяких шкіл будують мегаспоруди з розрахунку на ядерний вибух, але більшість змушена використовувати майже не пристосовані укриття. В Україні немає наразі щоденної загрози, яка б відповідала рівню протирадіаційного укриття. Але ці норми фактично ніхто не переглядав. Тож частину показників і розрахунків просто перенесли зі старих норм, сформованих ще за совєтських часів. У результаті ми суттєво відстаємо в плануванні від реальних потреб, а необхідних фінансових ресурсів для того, щоб швидко перебудувати систему укриттів відповідно до сучасних ризиків, також немає», — зауважує архітектор.

Крім цього, самі загрози теж швидко змінюються. Ворог активно модернізує свою зброю: останнім часом, наприклад, росіяни почали масово застосовувати реактивні безпілотники, які мають утричі більшу швидкість порівняно зі звичайними дронами. Тому підхід до безпеки теж має змінюватися, додає Віталій Собченко, CEO і засновник UA 057 Architectural Group.

«Щоб не гальмувати роботи багатьох підприємств, повітряну тривогу поділили на жовтий і червоний рівні небезпеки, де перший — дронова загроза, а другий — балістика або масована атака. Але це рішення мало сенс до появи безпілотників “Герань”, які за характеристикою ближчі до крилатої ракети, хоч підпадають під загрозу жовтого рівня. Тому вважаю, що це помилка, адже цей тип дронів поки що важко збивати, вони провокують сильне ураження. Коли ж відсоток збиття буде такий самий, як щодо звичайних дронів, тоді можна буде перемістити цей тип небезпеки до жовтого рівня», — зауважує архітектор.

• Друга проблема — брак єдиної статистики уражень

За словами Віталія Собченка, наразі в Україні немає систематизованої бази даних про те, скільки людей постраждали саме від скла, уламків, вибухової хвилі чи прямого влучання. Так само бракує даних про наслідки атак: чи будівля була повністю зруйнована, чи лише пошкоджена, який саме характер і масштаб цих пошкоджень. 

«Інформація є в різних державних структурах, але вона не зібрана в єдину систему, на основі якої можна було б проводити повноцінні дослідження. А без цього архітекторам та інженерам важко розуміти, який саме захист потрібно посилювати», — розповідає він.

На противагу цьому, в Ізраїлі, наприклад, таку статистику ведуть. Вона показує, що близько 17 % людей страждають від прямих влучань, тоді як 86,1 % — від уламків, скла та вибухової хвилі. Це означає, що найбільше жертв спричиняє не найсильніше ураження.

В Україні ж такої статистики немає. Більшість укриттів, за словами експерта, проєктують так, ніби головна загроза — це пряме влучання, але не завжди враховують, що люди можуть травмуватися й від уламків, наприклад, дорогою до укриття. А балістична ракета й безпілотник — це різні загрози, які можуть мати неоднаковий час підльоту й зумовлювати різні наслідки.

• Звідси випливає і третя проблема — час

Згідно з рекомендаціями ДСНС, найпростіше укриття потрібно розташовувати в складі основної будівлі закладу освіти або на відстані не більше ніж 500 метрів до неї (рекомендовано до 100 метрів). Однак, на думку архітекторів, тут бракує ще одного нормативу: часу, за який дитина зможе дістатися до цього укриття.

Олег Гречух також зауважує: застосовувати однакові умови до всіх шкіл теж не зовсім правильно, адже безпекова ситуація в Україні відрізняється навіть на рівні областей.

• Ще одна проблема — висока вартість нових укриттів і повільні темпи будівництва

Павло Пекер, засновник і СЕО архітектурного бюро Peker & Partners, розповідає: за останні три роки його команда брала участь у проєктуванні десяти шкіл. Усі вони, згідно з нормами, мали бути забезпечені протирадіаційними укриттями. Але на сьогодні з усіх цих проєктів жоден не реалізований у будівництві.

«Причина, на мою думку, очевидна: коли ми проєктуємо протирадіаційне укриття відповідно до чинних норм, його вартість виходить дуже високою, а функціонально використовувати ці приміщення можна дуже обмежено. І якщо з десяти запроєктованих шкіл через високу вартість укриття жодна не побудована, це вже сигнал, що в самій системі щось потрібно змінювати», — наголошує Павло Пекер.

За його словами, бізнес та інституції просто не бачать доцільності вкладати великі бюджети в підвальні приміщення, які фактично не використовують. Захищений простір має бути не просто приміщенням, куди всі заходять лише під час тривоги. Його потрібно інтегрувати в повсякденне життя будівлі. Наприклад, у звичайний час захищені приміщення можуть слугувати бібліотеками, лабораторіями, конференц-залами тощо, які працюватимуть щодня, а під час тривог виконуватимуть ще й захисну функцію.

Читайте також:

Експерти пропонують відходити від старої парадигми централізованих укриттів. Анастасія Киреєва-Кислинська, керівниця ГО «Новий формат освіти», зауважує: централізована модель захисту складно працює, коли потрібно спустити велику кількість дітей в єдине місце. Один раз організовано перевести дошкільнят чи учнівство навіть на кілька поверхів нижче — уже непросто. А якщо повітряні тривоги повторюються, робити це щоразу стає дедалі складніше. Тому так важливо, щоб система цивільного захисту враховувала не лише формальні вимоги, а й реальну поведінку людей, особливості різних груп та обмеженість часу на реагування.

Замість того, щоб збирати всіх людей в одному великому приміщенні, можна розосереджувати захищені простори в різних частинах будівлі. Наприклад, це можуть бути нижні поверхи, внутрішні приміщення та коридори без вікон — тобто місця, де людина швидко перейде в порівняно захищений простір, не покидаючи будівлі.

Таку концепцію роками використовують в Ізраїлі. Цей захист орієнтований на найбільш поширені для конкретної території загрози, як-от уламкове ураження, побічну дію ударної хвилі, а не на найпотужнішу з теоретично можливих.

«Усіх людей не збирають в одному місці, а розосереджують у різних захищених приміщеннях безпосередньо всередині будівель. Це своєрідне безпекове ядро, яке захищає людей передусім від уламків, скла та вибухової хвилі. Навіть за прямого влучання в одну частину будівлі люди, розподілені по різних блоках, мають шанс уціліти», — пояснює Віталій Собченко.

Крім цього, у контексті закладу освіти до такого захищеного простору, який розташований поруч із класом, значно легше дістатися, ніж до одного великого укриття. Це також зменшує скупчення людей на сходах і в коридорах, додає Павло Пекер.

*Це, однак, не означає, що потрібно повністю відмовитися від будівництва та облаштування укриттів. Але в умовах браку ресурсів та довготривалого будівництва розосереджений захист може підсилити вже наявну систему.

«В Ізраїлі ще 1993 року забудовників зобов’язали проєктувати укріплені кімнати в усіх житлових (мамади) і громадських (мамаки) приміщеннях на кожному поверсі. Тож якщо часу сховатися є лічені секунди, люди переходять до таких захищених кімнат. Коли немає обстрілів, вони діють, як звичайні приміщення, за своїм призначенням. Тобто тут застосовують принцип, коли вже сама будівля, у якій людина живе, навчається чи працює, має бути спроєктована так, щоб максимально зменшувати ризики», — додає Анастасія Киреєва-Кислинська.

Якщо вибух станеться десь поруч, люди, що перебувають усередині захищеного ядра, значно менше ризикуватимуть постраждати від скла чи уламків. Але, звичайно, навіть такий підхід не дає абсолютного захисту, зауважує експертка. Якщо влучання станеться безпосередньо в ядро, люди можуть постраждати. Принципова різниця в тому, що в такому випадку не всі перебувають в одному приміщенні, тож в іншій частині будівлі люди матимуть вищі шанси.

До того ж Віталій Собченко нагадує: доволі мало укриттів оберігають від прямого влучання. У державних будівельних нормах щодо споруд цивільного захисту прямо зазначено, що цивільні укриття не розраховані на пряме влучання боєприпасу.

Однак, як зауважує архітектор, ізраїльський досвід показує: створення такої системи — досить довгий процес. Навіть за понад 30 років після впровадження цього підходу такі захищені приміщення є далеко не в усіх будинках. Якщо в новобудовах це можна запровадити швидше, втрутившись ще на етапі планування, то будівлі старого житлового фонду потребують ретельної фахової оцінки, щоб визначити, де взагалі можна облаштувати безпечні простори та якою має бути реконструкція.

Для запровадження такого підходу в Україні потрібно внести зміни до нормативної бази. Щоб оперативно змінити планування школи або пристосувати певні приміщення для захисту дітей, потрібно врахувати одразу велику кількість вимог — протипожежних, санітарних, планувальних тощо. Тож навіть якщо в конкретній школі є приміщення, яке потенційно можна було б використовувати для такого захисту, виникає питання, як офіційно врегулювати це рішення, наголошує Анастасія Киреєва-Кислинська.

«Потрібно юридично визнати захищений простір безпосередньо всередині будівлі. Тобто має бути змога офіційно створювати в житлових та інших будівлях таке безпекове ядро, де люди ховатимуться під час атак. Ці зміни не вимагають великих коштів, як масове будівництво підземних шкіл чи окремих укриттів.

Підземні укриття теж мають бути, ми не говоримо про те, що від них слід відмовитися. Але паралельно необхідно змінювати сам підхід до безпеки. Не можна розраховувати лише на одне укриття, куди всі мають одночасно добігти. Варто робити безпечнішою саму будівлю й розосереджувати людей, щоб у разі атаки вони мали більше шансів уникнути ураження», — підсумував Віталій Собченко.

Додамо, що наприкінці серпня 2026 року Кабмін затвердив постанову «Про реалізацію експериментального проєкту щодо створення захищених просторів безпосередньо в будівлях закладів освіти». Ідеться про облаштування таких просторів усередині забудови — зокрема ближче до кам’яних огороджувальних конструкцій. Перевагу рекомендують віддавати підвальним і цокольним приміщенням, які мають бути стійкішими до впливу повітряної ударної хвилі та краще захищати від уламків. Водночас облаштовувати захищені простори на поверхах вище від першого не дозволяють.

Детальні вимоги до таких приміщень визначені в постанові. Однак наразі це лише експериментальний проєкт, розрахований на два роки. Говорити про його подальше масштабування зарано.

Фото Віталія Собченка та Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонено  

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.