Радіодиктант національної єдності: як підготуватися — поради філологинь

Уже наступного тижня відбудеться Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, який 2000 року започаткувало «Українське радіо». До цієї події традиційно долучаються вчительська, школярська й студентська спільноти. І, хоч тексти доволі непрості, а дикторки й диктори часом додатково ускладнюють процес, звісно, усім хочеться написати диктант якнайкраще.

Щоб підготуватися до Радіодиктанту, редакція «Вчися.Медіа» переглянула й проаналізувала тексти останніх трьох років:

• «Твій дім» Ірини Цілик (2022);
• «Дороги України» Катерини Калитко (2023);
• «Магія голосу» Оксани Забужко (2024).

Визначити найпоширеніші для трьох текстів орфограми й пунктограми допомогли Ксенія Тараненко, кандидатка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри філології та мовної комунікації Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», та Ірина Кірічек, кандидатка філологічних наук, викладачка української та зарубіжної літератури КЗВО «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія» Полтавської обласної ради.

На які складнощі натрапляли учасники й учасниці радіодиктантів? Читайте в матеріалі.

Готуючись до радіодиктанту, Ірина Кірічек передусім радить подбати про умови його написання, адже без цього складно уявити продуктивну роботу, а задоволення від неї — і поготів: «Знайдіть безпечне місце для написання диктанту, з гарним інтернетом, бажано одразу в сховищі, щоб не довелося гасати під “магію голосу” з ноутбуком і колонками між аудиторіями та укриттям, а потім шукати в трансляції потрібне місце».

Редакція «Вчися.Медіа» також радить не забувати про дрібниці: ручку із пастою, яка вам подобається, а також запасну, папір, на якому приємно писати, зручне місце для сидіння, теплий напій чи воду.

Крім того, Ірина Кірічек зауважує, що упевненості додає відповідне вбрання: вишивана сорочка, українська хустка на плечах тощо. «Слова якось самі по собі сплітаються в орнаменти й візерунки, а коми стають дуже слухняними», — зауважує вона. 

Але найголовніше, на думку спікерки, — оточити себе спільнотою однодумців.

А тепер, коли підготувалися до диктанту емоційно й створили належні безпекові умови, подивімося, як можна підготуватися до нього за правописом.

Позаяк текст диктанту однаковий для всіх вікових груп, діти й дорослі перебувають у нерівних умовах: старші люди з власного досвіду пам’ятають чимало реалій, які згадують автори / авторки текстів, можуть мати більший словниковий запас. Утім, не варто засмучуватися: Радіодиктант — це передусім нагода дізнатися щось нове.

Також, заздалегідь знаючи ім’я автора чи авторки тексту, можна погортати його чи її твори. Наприклад, для художньої прози Євгенії Кузнєцової, яка написала текст для цьогорічного Радіодиктанту, характерне вживання суржику й просторіччя, синтаксичне наближення мови до розмовної. Велику частину життя письменниця провела на Вінниччині, отже, у її текстах трапляються діалектизми, характерні для цього регіону. Ви можете погортати ознайомчі фрагменти її романів на сайтах видавництв, які їх опублікували, щоб скласти уявлення про авторський стиль.

Ксенія Тараненко дає такі загальні поради щодо написання диктанту: 

1. Уважно слухайте дикторку (цього року нею стане акторка Наталія Сумська — ред.), довіряйте їй, відчуйте вимову, настрій та характер інтонування. Уже потім (під час перевірки) згадуйте правила.
2. Щоб правильно написати слово, не обов’язково знати його значення. Запишіть на слух та керуйтеся загальними правилами орфографії.
3. Звісно ж, авторка тексту підготувала для вас кілька пасток, але не намагайтеся перемудрити її чи себе. Напишіть так, як вважаєте за потрібне саме зараз. І, будь ласка, не забудьте потім перевірити себе.

Також можна перечитати кілька диктантів минулих років, щоб відчути мову, виписати незнайомі слова, з’ясувати, що вони означають, а ще — прослухати приклади дикторського читання (воно було дуже різним і не завжди відповідало нормам): 

• акторка, Герой України Ада Роговцева читає текст «Твій дім» (2022);
• актор та режисер Олексій Гнатковський читає диктант «Дороги України» (2023);
• письменник і військовослужбовець Павло Вишебаба читає «Магію голосу» (2024).

У диктанті «Твій дім» 2022 року слів, які були б складними для розуміння, небагато. Серед них, певно, можна назвати шашіль (комахи, які заводяться у деревині чи борошні, словник маркує це слово як розмовне) і креденс (застаріла назва буфета).

Текст «Дороги України» — це опис різних локацій України, зі сходу на захід, з півночі на південь (його, до речі, цікаво було б опрацювати на уроці географії). Як наслідок, тут чимало назв природних та рукотворних об’єктів, рослин, елементів зовнішнього декору будівель тощо. Можливо, учні й учениці середньої ланки і не вживають щоденно слів збіжжя, шавлія, бганка, віконниці, волоські (горіхи), кам’янички, левада, картярський, пилюга, жнивний, видолинки, та більшість із них інтуїтивно зрозуміла, якщо зважати на контекст речення.

Цікаво також, що авторка тексту, Катерина Калитко, вживає відмінкову форму «воротях», а не поширенішу «воротах» (місцевий відмінок слова «ворота»): таку форму, наприклад, зафіксовано в записах казки «Коза-дереза»: «дід… став на воротях у червоних чоботях». Зважайте, що в художніх, художньо-публіцистичних текстах такі форми можуть працювати на певний естетичний ефект.

Крім того, Катерина Калитко вживає активні дієприкметники минулого часу: згорілий танк, вцілілий міст, засмагла пара. Із творенням таких слів в учнівства часто виникають проблеми під впливом російської мови, тож відповідні речення із диктанту «Дороги України» можна використовувати для ілюстрування цієї теми в 7-му класі.

У тексті Оксани Забужко «Магія голосу» молодше покоління збентежила не так лексика (труднощі могли скласти хіба що прикметники засланчий та гулагівський), як історичний контекст. Далеко не в усіх була змога побачити й почути абонентську радіоточку для дротового радіо, яку в народі часто називали «брехунець» (натякаючи на те, що державне радіомовлення в радянські часи було цензуроване). Проблеми виникли і з правописом власних назв (футбольна команда «Динамо», назва пісні «Реве та стогне…» на слова Тараса Шевченка, Всесоюзне радіо), і з оформленням цитат. Ці теми варто освіжити перед Радіодиктантом, адже подібні каверзи автори й авторки готують майже щороку.

Зрозуміла річ, і словниковий запас, і знання певних історичних реалій суб’єктивні: усе залежить від досвіду в різних комунікативних ситуаціях, а також від начитаності. Що більше читаємо, то більше дізнаємося нових слів. А ще — формуємо «надивленість» щодо пунктуації та орфографії, тож іноді знаємо, як правильно писати, хоч і не можемо пояснити чому. 

Читайте також:

Орфографічно радіодиктанти зазвичай не надто складні: автори й авторки не добирають кожного слова так, щоб воно обов’язково містило певну орфограму.

Звісно, регулярно трапляються ненаголошені голосні [е] або [и]. Таке слово можна перевірити за допомогою іншої відмінкової форми чи спільнокореневого слова, наприклад схиляються — схил. Але іноді слово потрібно просто знати — такі називаємо словниковими (це, наприклад, левада у «Дорогах України»). Цей матеріал поступово починають вивчати ще з молодших класів, тож навряд чи він становитиме велику проблему для більшості учасників й учасниць диктанту.

«В українського правопису є чотири основні принципи, — додає Ксенія Тараненко. — Фонетичний — пишемо так, як чуємо. Морфологічний — пишемо однаково значущі частини слова незалежно від їх реального звучання. Смисловий, або диференційний, — по-різному пишемо слова, що звучить однаково, наприклад Лев (ім’я) і лев (тварина). Й останній — традиційний, або історичний. Він полягає в тому, що певні слова ми пишемо так, як вони усталилися в мові, хоч зараз їхнього правопису вже не можемо пояснити. До таких належать, скажімо, левада, кишеня, келих».

У кожному диктанті є певна кількість слів з апострофом. Його постановку зумовлюють різні правила. Наприклад, правопис слів пам’ятати, пам’ять, кам’янички, ластів’ячий, зв’язані відповідає найпростішому правилу: ставимо апостроф перед я, ю, є, ї після б, п, в, м, ф, якщо в корені перед ними немає іншого приголосного (крім р).

А от слово об’єднує з диктанту «Магія голосу» — приклад того, що апостроф можна ставити й після префікса перед коренем, що починається з я, ю, є, ї (і тут уже байдуже, на який приголосний закінчується префікс). Якщо не впевнені, що пам’ятаєте ці та інші правила (особливо ті, що стосуються апострофа в складноскорочених та іншомовних словах), погортайте правопис 2019 року, §§ 7 та 138.

Ксенія Тараненко радить також скористатися онлайн-тренажером із правопису української мови. Тут є узагальнювальні таблиці, відеоуроки та інтерактивні вправи, які дадуть змогу швидко повторити матеріал і створять ситуацію успіху, підбадьорять перед написанням радіодиктанту.

У диктантах часто трапляються слова із буквосполученням ьо (бадьорий, схвильований, кольоровий, мальований, вечірньому) — цей та інші випадки постановки м’якого знака в словах українського походження в правописі регулюють §§ 26–27, у словах іншомовного походження — § 139. Скажімо, у диктантах чимало слів із суфіксами -цьк-, -зьк, -ськ-, із м’яким знаком після л: стрілецький, сталінський, сибірський, гулагівський, київський; підпільний, фольклор, мільйони, футбольний.

Завдання: поміркуйте, чому подільський пишемо з двома м’якими знаками, а сталінський — з одним?

У диктанті «Магія голосу» варто звернути увагу на слово підсуджували: це наочний приклад чергування приголосних звуків [д] та [дж] у дієсловах: сходити — сходжу — сходжений, судити — суджу — суджений. Не пропускайте літери «д» у таких випадках!

Подвоєння приголосних у диктантах останніх років доволі типові: це збіг на межі кореня й суфікса або префікса й кореня (сонний, безсонний, віконниці, беззахисний). Нерідко трапляється й подовження: збіжжя, рокотання, весілля, рілля, судді. Спробуйте згадати, чим відрізняються подвоєння та подовження. Які приголосні можуть подовжуватися, а які — подвоюватися? До чого тут дивна фраза «Де ти з’їси ці лини?». У §§ 29–30 правопису ви знайдете всі відповіді.

Завдання: подвоєння в словах іншомовного походження регулюють інші правила. Вони викладені в § 128. З’ясуйте, чому слово траса із диктанту «Дороги України» пишемо з однією «с»? Чи написали б ви його із двома «с» і якщо так, то чому?

До речі, про іншомовні слова. Текст Оксани Забужко «Магія голосу» містить слово танґо, написане через «ґ». Правопис 2019 року не пропонує нам передавати g як ґ у подібних загальних назвах, тож у цьому випадку залишається порадити одне: уважно дослухайтеся до диктора чи дикторки.

Правопис префіксів в українській мові не надто складний — пригадавши основне з цієї теми, можна уникнути багатьох помилок. Наприклад, наприкінці префіксів пишемо тільки дзвінкі приголосні: безтурботний, розкажи, надтріснутий, безсоромно. Префікс пере- пишемо з двома «е» (перемелені), а при- означає подібність та наближення (притупив). 

Певних труднощів додав правопис 2019 року зі словами, що починаються з пів-. Якщо раніше ми писали їх разом (загальні назви) або через дефіс (власні назви), то зараз — переважно окремо. Такі сполуки означають «половина чогось»: пів життя, тобто половина життя («Твій дім»). А от у диктанті «Магія голосу» вжито сполучення з півслова — воно становить єдине поняття, тому пишеться разом. При цьому іменники та прикметники з напів- пишемо разом завжди: напівголосно («Твій дім»). У правописі це § 37, пункт 7.

Правопис частки не- зі словами в диктантах останніх років доволі очевидний:

• не- з дієсловами та дієприслівниками майже завжди пишемо окремо (не буде, не вимкнути, не заглушити, не підозрюючи, не бачивши);
• немає — разом, коли = нема (окремо — коли це дієслово мати з часткою не);
• не- з прикметниками можемо писати і разом, і окремо. Разом — наприклад, тоді, коли слово позначає одне поняття (до незатишний, скажімо, можна дібрати контекстуальні синоніми без не-: тривожний, захаращений тощо).

Правопис часток урегульований у § 44. 

Звичайно, було би чудово повторити весь розділ під назвою «Правопис слів разом, із дефісом, окремо», але він величезний — понад 20 сторінок, — тож погляньмо, які орфограми з нього найчастіше трапляються в диктантах: 

• Наприклад, ми завжди писатимемо через дефіс повторювані слова, як-от все-все з диктанту «Твій дім», або близькі за значенням, як тати-мами з «Магії голосу» (§ 35, «Правопис слів разом і з дефісом», пункт 6, підпункти 1 та 2 (в)). 
• Слово зерносховище — приклад складного іменника, утвореного з двох іменникових основ за допомогою сполучного голосного (§ 36, п. 1.3), а двоголовий — складний прикметник із числівниковою першою частиною (§ 40, п. 1.2 (е)).
• Натомість зелено-чорний пишемо через дефіс, адже це відтінок кольору (§ 40, п. 2.2 (г)).

Іноді, щоб знайти обґрунтування в правописі, треба трішки поморочитися: наприклад, слово пішохідний («Дороги України») пишемо разом, бо це прикметник, утворений від іменника пішохід, а в нього, своєю чергою, друга основа — віддієслівна, маємо сполучний голосний, тож пишемо разом (§ 36, п. 1.1). Навряд чи хтось узагалі напише «пішохідний» окремо чи через дефіс, але для складніших випадків алгоритм згодиться.

Та, звісно, найпідступніший — правопис прислівників (§ 41).

Завдання: знайдіть обґрунтування, чому навхрест, вдома, щосили, подекуди, зненацька й влітку пишемо разом, примусово-бадьоро — через дефіс, а хоч-не-хоч — через два дефіси? Від яких частин мови утворені перші три слова в переліку? Які ще слова пишуться через два дефіси?

Є сенс повторити також правопис прийменників: ця крихітна тема на пів сторінки, § 42, допоможе з’ясувати, чому з-під у диктанті «Магія голосу» маємо писати через дефіс.

Справжні труднощі під час написання диктанту можуть виникнути із вживанням великої літери, зокрема у власних назвах та похідних прикметниках (§§ 45–62). Деякі випадки з радіодиктантів попередніх років прості й очевидні: 

• назви країн, міст, регіонів, річок (Україна, Чернігів, Полтавщина, Десна);
• імена та прізвища (Оксана Петрусенко);
• назви спортивних команд («Динамо»). 

Завдання: З іншими складніше. Наприклад, чому в сполуках ізюмський шлях та київське «Динамо» пишемо перше слово з малої літери, а в сполуці Хаджибейський лиман — з великої? Підказка: § 49, п. 9.3, примітка.

Правила, що регулюють постановку лапок, додатково можна переглянути в § 164. До цього питання ми ще повернемося, коли говоритимемо далі про пряму мову.

Пунктуаційно радіодиктанти представляють майже ввесь спектр розваг та веселощів, які пропонують носіям української мови просте та складне речення. Це й однорідні та відокремлені члени речення, і вставні слова, і звертання, і порівняльні звороти, і складні речення з різними видами зв’язку.

Тексти радіодиктантів не повинні містити так званих авторських знаків, але чи так це насправді? Розберімо кілька цікавих прикладів, аби дізнатися, що готують для нас письменники й письменниці, яких запрошує «Українське радіо».

Звісно, у радіодиктантах найчастотніший знак — це кома, однак є також чимало тире, трапляються й двокрапки. Останні два знаки нерідко плутають. Як розпізнати, що саме ставити? Потрібно розуміти структуру речення, його зміст, однак інтонація диктора/ки також має підказати правильний знак.

До речі, у тренажері, який рекомендує фахівчиня, чимало уваги приділено й тому, як інтонаційно упізнати тире.

На жаль, уважність до інтонування й знання правил не завжди допомагають поставити двокрапку чи тире. Наприклад, у диктанті «Твій дім» є два схожі за структурою речення, які зчитуються як конструкції з узагальнювальним словом (УС) та однорідними реченнями після них:

• Розкажи про його запах (УС) — теплий сонний дух книжкових полиць, побитого шашелем креденса, жовтого супу з терпкою петрушкою;
• З нього черпали снагу твої попередники, перемелені жорнами темних часів (УС), — війнами, репресіями, боротьбою з двоголовою гідрою.

У таких випадках після узагальнювального слова ми мали б поставити двокрапку, натомість в авторській пунктуації бачимо тире.

Гарна новина в тому, що більшість речень у текстах диктантів за будовою все ж таки прості. Однак потрібно уважно стежити, чи не мають вони ускладнювальних компонентів.

Вставні слова — мабуть, найпростіша пунктограма в диктанті: їх добре чути завдяки паузам, які робить диктор чи дикторка:

• Або, може, навпаки — бадьорі пахощі фарби, лаку, новизни; як же довго, чи не пів життя мріялося про власний дім! («Твій дім»);
• …заговорили про те, що, ймовірно, більше нічого не буде як раніше («Твій дім»).

За наведеними уривками видно, що вставне слово — певно, найневинніше, що є в цих реченнях. Але і з рештою пунктограм також можна впоратися, запевняють експертки. Не зневірюйтеся!

Не мають становити проблем і дієприкметникові та дієприслівникові звороти / одиничні дієприслівники (нагадаємо, що синтаксично це різновиди відокремлених означень та обставин):

• Той, що пам’ятає твої перші хиткі кроки і береже щорічні зарубки часу, залишені рукою матері на одвірку («Твій дім»);
• З нього черпали снагу твої попередники, перемелені жорнами темних часів, — війнами, репресіями, боротьбою з двоголовою гідрою («Твій дім»);
• Людський голос — то взагалі матерія магічна, в нього можна закохатись, навіть не бачивши носія («Магія голосу») — водночас це речення містить класичний випадок тире між підметом і складеним іменним присудком (на присудок додатково вказує частка «то»);
• …під це танґо й досі танцюють на весіллях, не підозрюючи, що це фольклор засланчий, гулагівський… («Магія голосу»).

Та стережіться: у диктантах дієприкметникові звороти нерідко стоять перед означуваним словом. У таких випадках їх відокремлювати комами не потрібно: Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор.

Містять радіодиктанти й порівняльні звороти (а також випадки, коли конструкція з «як» не є порівняльним зворотом, тож не потребує коми). Розгляньмо кілька прикладів: 

• Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень («Твій дім») — класичний порівняльний зворот із «мов» («нас» порівнюють із «равликами»); 
• Їх упізнавали з півслова, в їхніх модуляціях ловили, мов ковток свіжого повітря, солідарність зі «своїми» і обурення привілеями москвичів, котрим безсоромно підсуджували судді у вирішальних матчах («Магія голосу») — аналогічний випадок;
• …ймовірно, більше нічого не буде як раніше («Твій дім») — підкреслена частина є складеним іменним присудком, «як раніше» — частина присудка, без неї речення не матиме сенсу («більше нічого не буде» — зовсім інше значення), тож кома не потрібна.

Також у радіодиктантах є відокремлені обставини, зокрема уточнювальні: Ще далі, на обрії, вийшов орати трактор («Дороги України»); …десь у його нутрощах — у темному, незатишному підвалі — часто ховаються від обстрілів люди і домашні звірі («Твій дім»); Та, попри всі зміни технологій, от уже сто років Україна звучить в ефірі планети власним голосом («Магія голосу»). В останньому випадку відокремлювати обставину комою не обов’язково, тож фахівчині ще раз наголошують: дослухайтеся до дикторки.

Щодо складних речень, то випадків, коли речення представляє лише один тип зв’язку, здаються менш поширені, ніж речення з різними видами зв’язку.

1. Складносурядні:

• Їх ламали, а вони билися за право вижити й зберегти в собі свій дім («Твій дім») — дві основи, протиставний зв’язок;
• Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися («Дороги України») — три основи, єднальний зв’язок.

2. Складнопідрядні:

• Розкажи про його скрипи і шерехи, тіні й залиті світлом кімнати, безтурботний сміх або надтріснуті голоси, які зненацька напівголосно заговорили про те, що, ймовірно, більше нічого не буде як раніше («Твій дім») — послідовна підрядність, перше підрядне — означальне, друге — з’ясувальне;
• А в 1960-1980-ті, коли єдиною дозволеною формою патріотизму було вболівання за київське «Динамо», Україна була закохана в голоси футбольних коментаторів («Магія голосу») — підрядне часу;
• Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської… («Дороги України») — підрядні порівняльні, у другому реченні також є підрядне мети;
• Аж дивно, яке багатство сенсів здатен виражати людський голос самою лиш інтонацією! («Магія голосу») — підрядне з’ясувальне.

3. Безсполучникові:

• Тремтливі вогні далеких жител, клубки туману над потічками у видолинках («Дороги України») — перше речення односкладне називне, а друге — неповне (адже має підмет й обставину); це чудовий приклад для вивчення не лише безсполучникових, а й односкладних речень;
• Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор; Фари вихоплюють кам’янички в садках на околиці Львова: тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток («Дороги України») — друга частина пояснює й уточнює першу («що саме бачить нараторка»), тому в обох випадках стоять двокрапки; 
• Насуплений, пошрамований, із заклеєними навхрест шибками, твій дім, беззахисний під час великої біди, тепер щосили намагається бути фортецею: десь у його нутрощах — у темному, незатишному підвалі — часто ховаються від обстрілів люди і домашні звірі («Твій дім») 

— це речення здається довгим, але насправді в ньому лише дві граматичні основи. Усі розділові знаки аж до двокрапки оформлюють однорідні та уточнювальні означення. Підмету «дім» передує низка означень, причому спочатку стоять два непоширені (з одного слова), а потім поширене — у такому випадку ставимо перед ним кому. Якщо перед означуваним словом («дім») стоїть означення, а після нього ще одне, то це наступне треба відокремити комами («беззахисний під час великої біди»). Друге речення розкриває та пояснює зміст першого (що саме означає для дому бути фортецею) — цим зумовлена двокрапка.

• Підірвані мости лежать животами у своїх ріках — і ріки обіймають їх («Дороги України») — дві частини безсполучникового речення протиставлені, тому стоїть тире;
• Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі — схоже на народну ікону («Дороги України»).

«Із цим тире (у наведеному вище реченні — ред.) у мене ціла історія, — ділиться Ірина Кірічек. — Мені подобається творчість Катерини Калитко, я читала “Землю загублених” і все таке. Ніхто з моїх колег тире не поставив, бо неможливо його пояснити. А я їм кажу: повірте моїй інтуїції — там буде тире. Так і вийшло. Припускаю, тут частини складного речення, зміст яких зіставляють».

Речення з різними видами зв’язку в диктантах представлені широко. Розберімо, наприклад, ось це:

Тире стоїть на місці пропущеного члена речення (присудка), отже, ідеться про неповне речення. Двокрапка позначає безсполучникову «межу» між реченнями: наступне речення роз’яснює зміст попереднього (якою саме є «весна», яку бачить оповідачка). Кома перед «що» позначає початок підрядного означального речення (збіжжя — яке? — що тліло всю зиму), кома після «зиму» — його кінець. 

Або ось речення з диктанту «Магія голосу»: 

З нього починався день: клац! — і пронизливе рокотання перших тактів «Реве та стогне…», а за ним примусово-бадьоре «Говорить Київ!» давали знак, що з-під теплої ковдри хоч-не-хоч пора вилізати.

Двокрапка — на безсполучниковій «межі» речень, друге розкриває зміст першого (що саме відбувалося, як починався день). «Клац» можемо розцінювати як звуконаслідувальне слово, що стоїть у середині речення й вимовляється з окличною інтонацією — звідси знак оклику та тире (аналогічні правила діють для вигуків). «Реве та стогне…» — назва пісні за першим рядком, звідси лапки й три крапки (рядок неповний). Кому перед «а» зумовлюють однорідні підмети, «Говорить Київ!» — речення, яке виконує роль підмета. Кома перед «що» — межа підрядного означального речення (давали знак — який? — що з-під ковдри хоч-не-хоч пора вилізати).

Завдання: у такий спосіб розберіть з учнівством / колегами / друзями ще кілька речень (різних видів). Це допоможе разом згадати правила, зрозуміти, що ви знаєте добре, а де маєте зони росту (а ще це нагода весело посперечатися):

• Барвисті гори гарбузів між ріллі, і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди вкриють ними стіни домів («Дороги України»);
• Дороги України — переплутані нитки любові: подекуди перерубані, але знову зв’язані у вузол, аби бути ще міцнішими («Дороги України»);
• Було приємно думати, що цієї миті по країні мільйони дітей так само збираються до школи, а їхні тати-мами — на працю, і всіх нас об’єднує голос із радіо («Магія голосу»);
• Або, може, навпаки — бадьорі пахощі фарби, лаку, новизни; як же довго, чи не пів життя мріялося про власний дім! («Твій дім»). 

Останній приклад — ваш шанс нарешті використати правило про віддалені за змістом частини безсполучникового речення, які потребують крапки з комою між собою (§ 159, ІІ, п. 1, п. 4).

І, звісно, слід звертати увагу на оформлення прямої мови та цитат. Наприклад, у реченні «Оксано, Оксано, я чую твій голос, то вітер мені з України приніс», — під це танґо й досі танцюють на весіллях… («Магія голосу») представлена типова схема «П», — А. (П — пряма мова, А — слова автора).

А от речення з тексту «Твій дім» дещо цікавіше, бо пропонує поєднання знаків, яке рідко розбирають у школі: Я точно знаю, він вистоїть, виборсається, дочекається твого схвильованого вигуку: «Я вдома!».

Пряму мову вперше «прицільно» вчать у 5-му класі. Та, скажімо, у підручнику Олександра Авраменка для 5-х класів поєднання знак оклику — лапки — крапка (А: «П!».) серед схем оформлення прямої мови немає:

У правописі розділові знаки при оформленні прямої мови та цитат регламентує § 167. Однак поєднання знаків, про яке йшлося вище, пояснене в іншому розділі — це § 164, п. 1, примітка 2: «Якщо за характером речення в його кінці має стояти крапка, вона зберігається і в тому разі, коли речення закінчується фрагментом у лапках з наявністю перед закритими лапками цих розділових знаків (знак питання, знак оклику, три крапки — ред.): Бідний багатому: “Здоров будь!”. Багатий бідному: “Будь здоров!” (народна творчість)». Це пояснення навряд чи можна назвати вичерпним, та принаймні йдеться про певне інтонаційне обґрунтування таких знаків.

Найголовніше, як наголошують експертки, пам’ятати: мета Радіодиктанту — не перевірити знання з української мови, а популяризувати її та, як випливає з назви акції, об’єднати учасників й учасниць довкола спільної справи. Зрештою, як слушно зауважила Оксана Забужко в інтерв'ю «Українському радіо», людина вчить рідну мову все життя — її не можна опанувати раз і назавжди.

Фото з YouTube-трансляцій «Українського радіо» та «Суспільного», Сергія Нуженка («Радіо Свобода») та Анастасії Смольєнко («Укрінформ»), із підручника з української мови для 5-х класів Олександра Авраменка, з особистих архівів Ксенії Тараненко та Ірини Кірічек