Таємничий Звір у тропічному раю: ідеї для обговорення роману «Володар мух» від книжкового клубу «Вчися.Медіа»

Книжковий клуб «Вчися.Медіа» продовжує ділитися ідеями, що виникли в учасників та учасниць під час обговорень. Цього разу у фокусі — класика ХХ століття, дебютний роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух». 

Твір вийшов друком у вересні 1954 року, коли авторові було 43. А в 1983-му за свої романи, які «висвітлюють становище людини в сучасному світі із чіткістю реалістичної прози й різноманіттям та універсальністю міфу», письменник отримав Нобелівську премію з літератури. Цікаво, що першою назвою роману «Володар мух» була «Strangers from Within», тобто «Незнайомці зсередини», — дещо абстрактна й водночас занадто прямолінійна, ця назва відображає ситуацію, коли людина стикається з темрявою всередині себе.

Під час зустрічі учасники й учасниці обговорили: 

• ключових персонажів твору, тему лідерства в ньому; 
• символічні образи та християнські алюзії в романі; 
• жанрову природу твору;
• як і в чому автор полемізує з дитячим пригодницьким романом Роберта Майкла Белентайна «Кораловий острів» (1858), а також те, як на переконання Ґолдінґа вплинув його особистий досвід. 

Докладніше читайте в статті.

Роман Вільяма Ґолдінґа «Володар мух» широко представлений у модельних програмах у 9-му класі:

• «Зарубіжна література. 7–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: Волощук Є. В., Слободянюк О. М.) — інваріантний (обов’язковий) твір;
• «Зарубіжна література. 7–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: Снєгірьова В. В., Бушакова О. В., Горобченко І. В., Каєнко О. В.) — інваріантний (обов’язковий) твір;
• «Зарубіжна література. 5–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (у редакції 2023 року; автори: Ніколенко О. М., Ісаєва О. О., Клименко Ж. В., Мацевко-Бекерська Л. В., Юлдашева Л. П., Рудніцька Н. П., Туряниця В. Г., Тіхоненко С. О., Вітко М. І., Джангобекова Т. А.) — твір для додаткового читання;
• «Інтегрований курс літератур (української та зарубіжної). 7–9 класи» для закладів загальної середньої освіти (автори: Ніколенко О. М., Мацевко-Бекерська Л. В., Качак Т. Б., Богосвятська А.-М. І., Рудніцька Н. П., Туряниця В. Г.) — твір для додаткового читання.

У модельній програмі від авторського колективу Валентини Снєгірьової «Володаря мух» пропонують розглядати як пародію на «робінзонади» (як невдалу спробу побудови цивілізованого суспільства на безлюдному острові). У цьому контексті співавтори пропонують:

• поглибити в учнівства поняття про пародію та притчу, 
• розглянути термін «антиробінзонада», 
• проаналізувати центральні образи: Ральфа, Джека та Звіра.

Модельна програма Євгенії Волощук та Олени Слободянюк демонструє схожий підхід до цього твору. Крім уже перерахованих аспектів, співавторки пропонують розглянути: 

• специфіку відображення тоталітаризму в романі; 
• алегоричний зміст образів Рохи та Саймона; 
• дитячу «острівну демократію» як критику вад західної цивілізації; 
• традиції антиутопії у творі й сенс його фіналу.

Учасниці книжкового клубу в обговоренні загалом відштовхувалися від цих порад, поглиблено розглядаючи окремі аспекти.

Варто нагадати також, що роман був тричі екранізований: зокрема, існують однойменні фільми 1963 (чорно-білий, виробництво Великої Британії) і 1990 (кольоровий, виробництво США) років, а також філіппінська адаптація 1975-го. Перший із них знятий доволі близько до тексту й допоможе учнівству візуалізувати образи персонажів та природи острова. Серед відмінностей фільму від книжки такі: не акцентовано зникнення хлопчика із родимою плямою на обличчі під час пожежі; замість корабля хлопці пропускають нагоду подати димовий сигнал літаку; немає сцени розмови Саймона зі свинячою головою (її немає і в екранізації 1990 року).

Натомість фільм 1990 року знятий за мотивами роману. По-перше, герої — американські курсанти військового училища, тобто звиклі до дисципліни й виконання наказів, володіють мінімальними навичками виживання. По-друге, серед них, на відміну від книжки, є легко поранені (це, зокрема, і сам Ральф, головний герой), а дорослий офіцер (капітан Бенсон), який транспортував дітей, при смерті. Він у гарячці, і хлопці сперечаються про те, що робити з цим чоловіком (у середині стрічки він загадково зникає, а згодом його тіло виявляється таємничим звіром у печері). Спільнота ділиться на групу мисливців і групу Ральфа (тих, хто прагне жити за правилами), однак  певний час підтримує нейтральні стосунки — Джек навіть дякує Ральфові за вогонь. Та пізніше конфлікт розгортається на повну силу. Крім того, у фільмі натякають на злочинні нахили Джека, які виявлялися ще до пригоди на острові (він буцімто украв у сусідів авто — це здається спробою раціоналізувати його поведінку), а замість корабля хлопці пропускають нагоду врятуватися гвинтокрилом. 

У контексті війни у фільмі 1990 року звучить фраза, із якої герої-підлітки кепкують, але яка зараз здається моторошно пророчою: «Якщо на нас нападуть росіяни, вони забиратимуть дітей у батьків». Краще знати про цей тригерний момент завчасно, пропонуючи фільм до перегляду учням та ученицям.

Як зазначають у біографіях Вільяма Ґолдінґа, на створення «Володаря мух» його надихнув, зокрема, роман «Кораловий острів», який вони із дружиною Енн читали вголос своїм дітям, Девіду й Джуді. Письменника захопила ідея «написати про дітей на острові, але про дітей, які поводили б так, як справді можуть поводитися діти». Під час засідання книжкового клубу учасниці докладніше зупинилися на тих аспектах «Коралового острова», які Вільям Ґолдінґ пародіює у «Володарі мух».

«Кораловий острів» Роберта Белентайна — класика англомовної пригодницької літератури про / для дітей. Це типова робінзонада, тобто зразок пригодницького піджанру, у якому центральною темою є виживання людини чи групи людей на безлюдному острові (у пізніших переосмисленнях це може бути інша ізольована місцевість, наприклад ненаселена планета в науковій фантастиці). Цей жанр, названий за романом Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» (1719), залишається популярним і сьогодні, причому не лише в книжках, а й у кіно, коміксах, серіалах тощо.

Завдання до теми: дослідити жанр робінзонади, знайти сучасні приклади його інтерпретацій. Додатково: знайти твори (різних видів мистецтва), у яких підлітки без нагляду й підтримки (чи за мінімальної участі) дорослих змушені будувати суспільство заново.

Прочитати «Кораловий острів» англійською можна на сайті Project Gutenberg за цим посиланням. Існує також скорочений переклад українською мовою (1966, видавництво дитячої літератури «Веселка», серія «У світі пригод»), який здійснив Олександр Терех.

Натомість жанр «Володаря мух» часто визначають як антиробінзонаду. Під час засідання книжкового клубу учасниці намагалися на прикладах визначити, у чому відмінності між цими жанрами. Ідеться, зокрема, про втрату гуманістичних цінностей, брак співпраці, здичавіння героїв на противагу побудові мікромоделі цивілізованого суспільства.

Прямі згадки про «Кораловий острів» є в другому («Вогонь на горі») і в останньому («Поклик мисливців») розділах «Володаря мух» (тут і далі цитуємо текст за перекладом Соломії Павличко): 

— Ждучи порятунку, можна чудово побавитися на острові.

Він широко розвів руки.

— Як у книжці.

Знявся гамір.

— «Острів скарбів»… (Роберта Луїса Стівенсона — ред.)

— «Ластівки й амазонки»… (перший (1930) із серії романів англійського письменника Артура Ренсома для дітей, про пригоди на безлюдному острові Дикої Кішки, українською вийшов 2022 року — ред.)

— «Кораловий острів»…

— Здавалося б, — офіцер уже думав, як організувати розшуки інших, — здавалося б, англійські хлопчики — ви ж усі англійці, правда? — зможуть якось краще дати собі раду, тобто…

— Спочатку так і було, — сказав Ральф, — доки…

Він затнувся.

— Тоді ми всі були вкупі…

Офіцер співчутливо кивнув.

— Розумію, все було чудово. Як у «Кораловому острові».

Справді, на відміну від героїв «Володаря мух», у персонажів «Коралового острова» все склалося «чудово». Саме перемога здорового глузду й прогресу в умовах дикої природи, відсутність боротьби за лідерство та легкість, із якої хлопцям із «Коралового острова» вдається зберігати цивілізованість, стають предметом Ґолдінґового висміювання. Здається, письменник, який пройшов Другу світову й бачив, на що здатні люди в часи війни, просто не вірить, що в критичній ситуації особистості вдасться зберегти людяність.

Про що «Кораловий острів»?

Твір складається із 35 розділів. Головний герой, Релф Ровер (його ім’я англійською пишеться так само, як ім’я Ральфа з «Володаря мух», Ralph), оповідає про свої пригоди від першої особи. Його, спадкового моряка, із дитинства вабили мандри, тож він наймався юнгою спочатку на кораблі, що плавали у прибережних водах, а далі отримав благословення батьків на дальні мандри в тропічні широти — на борту корабля «Стріла». 

Релф, попри відсутність ґрунтовної освіти, вихований і набожний хлопець. Він не сприймає грубого матроського гумору, хоч і приятелює з екіпажем. Його найближчі друзі на борту — хлопці його віку, підлітки Джек Мартін і Пітеркін Гей (в українській адаптації — Пітер). Пітер зображений як веселун і жартівник, а Джек — старший, начитаний і розважливий юнак.

Унаслідок шторму друзі опиняються на безлюдному кораловому острові в Тихому океані: «Стрілу» потрощила буря, а екіпаж, імовірно, загинув. Море виносить декілька корисних речей, і, озброївшись ними, а головне — книжними знаннями Джека про світ, хлопці починають облаштовувати побут на острові. 

Між приятелями не виникає жодних конфліктів, вони не борються за владу у своїй маленькій групі, одразу безапеляційно визнаючи першість Джека. Трійці вдається побудувати курінь і човен, здійснити невелику експедицію до малих острівців. Вони послуговуються «свічковими горіхами», куштують плоди хлібного дерева, лагодять одяг «кокосовою тканиною», успішно й без жодних рефлексій полюють на свиней тощо. Хлопці не надто прагнуть повернутися додому, вважаючи, що в їхньому молодому віці провести навіть кілька років у тропічному раю — неабияке щастя.

Найнебезпечніший момент їхньої пригоди — протистояння з піратами, які пристають до острова й беруть Релфа в полон. Ставши частиною команди, він змушений долучатися до торгівлі із туземцями-канібалами. Зрештою Релфові вдається втекти на піратській шхуні й возз’єднатися із друзями. Їхні пригоди — це просвітницький тріумф особистих чеснот (розуму, обізнаності, хоробрості, відданості друзям, оптимізму тощо). Хоч певну небезпеку становлять акули, природа загалом не постає щодо хлопців ворожою силою — конфлікт розгортається між ними й «дикунами»-тубільцями, а також із «цивілізованими дикунами» — піратами.

«Кораловий острів» за суттю є імперіалістичним твором, автор пропонує читачам перспективу бачення колонізатора: білі юнаки несуть прогрес темношкірим аборигенним племенам. Джек, Релф і Пітер не розуміють місцевих традицій і неодноразово висловлюють переконання, що тубільці не цінують власних життів. Роман закінчується тим, що героям вдається буквально врятувати місцеву «принцесу» на ім’я Аватея, а диких канібалів з допомогою темношкірого місіонера навернути до християнської віри. Потім на відібраному в піратів кораблі друзі повернутися до Англії.

Натомість у «Володарі мух» добре виховані британські діти самі стають дикунами. «Ми англійці, а англійці завжди і в усьому найкращі. Тож-бо, треба поводитися добре», — говорить один з головних героїв роману, Джек Мерідью, на початку. Усі наступні події неодноразово ставлять його тезу під сумнів.

Як Ґолдінґ переосмислює ідеї з «Коралового острова»?

У «Володарі мух» початкова ситуація схожа: група дітей та підлітків унаслідок аварії потрапляє на безлюдний тропічний острів. Утім, якщо світ за межами острова в Белентайна сталий і порівняно безпечний, то в романі Ґолдінґа є чимало натяків на те, що Землю охопила ядерна війна (спочатку текст містив пряму вказівку на катастрофу, але кілька перших сторінок автор вилучив). Варто наголосити, що Ґолдінґ писав цей твір у часи «холодної війни», а конкретніше в 1950-ті роки, коли «ядерний страх» після трагічного досвіду Другої світової був особливо сильний. Ця тенденція навіть породила своєрідну естетику, яку, наприклад, успішно експлуатує франшиза «Fallout», тож і «Володаря мух» цілком можна «продати» школярству як постапокаліптичну історію: до самого фіналу в героїв немає певності, що звичний простір поза островом досі існує.

Утім, принаймні на початку діти мають чітку мету — повернутися додому, тож докладають до цього зусиль, підтримуючи сигнальний вогонь на горі. Натомість із «розбудовою цивілізації» ніяк не складається: на відміну від героїв Белентайна, які переймаються станом свого вбрання й житла, хлопці з «Володаря мух» покидають будівництво куренів, бо це нудно, не лагодять свого одягу, не стрижуть волосся й не дотримуються елементарної гігієни. Природа острова загалом задовольняє їхні базові потреби в харчуванні й теплі, однак перебування поза межами безпечного світу дорослих збурює первісні страхи і, як наслідок, агресію, яким герої майже не здатні опиратися.

Головні персонажі «Володаря мух» мають майже такі самі імена, як в «Кораловому острові», — Ральф і Джек. Ще один важливий герой, Роха, англійською має прізвисько Piggy, що певною мірою співзвучно із Peterkin. Справжнього імені останнього хлопця читачі й читачки так і не дізнаються, та він однозначно виписаний як повна протилежність Пітера. Герої Ґолдінґа дещо молодші від Белентайнових, а стосунки, які складаються в цієї трійці у «Володарі мух», радикально відрізняються від ідилічних взаємин у «Кораловому острові». 

Ральф так само, як і його тезка з роману Белентайна, — син моряка, та це не дає йому жодних переваг у навичках виживання чи мореплавства. Утім, природна харизма Ральфа (спокій, зріст, приваблива зовнішність) і те, що він тримає в руках символ влади (мушлю-«ріг»), одразу роблять його лідером усієї групи — до того ж не самопризначеним, а демократично обраним. Джек, який також претендував на цю роль, змушений вдовольнитися обов’язками «лідера мисливців». У звичайному житті цей хлопець був заспівувачем у церковному хорі, тож хористи, і так звиклі визнавати його вищість, згодом стають зграєю, яка слухається лише Джека. На відміну від Джека Мартіна з «Коралового острова», Джек Мерідью не вирізняється широким світоглядом чи знаннями, схильний до булінгу й жорстокості, самолюбний і здатний на злочин. Та й релігія для церковного хориста, здається, геть не має значення, у той час як для героїв «Коралового острова» відіграє важливу роль як частина їхньої ідентичності й джерело цінностей.

Уже під час першої появи мисливці демонструють зовнішні ознаки парамілітарного формування: вони однаково вбрані, марширують, виконують накази:

«То була група хлопчиків, одягнутих у дивний, ексцентричний одяг; вони йшли в ногу двома рівнобіжними колонами. Шорти, сорочки, іншу одежу вони несли в руках, та в кожного на голові була квадратова чорна шапочка зі срібною кокардою. Від шиї до кісточок їх покривали чорні плащі з довгими срібними хрестами на лівому боці грудей та з побриженими комірами. [...] Хлопець, який ними командував, був одягнений так само, але кокарду мав на шапочці золоту».

Сцена появи хористів здається навмисним перегуком із романом Белентайна: його героїв лякають незрозумілі крики, аж поки на сусідньому острівці хлопці не знаходять пінгвінів. Здалеку птахи здаються Пітерові солдатами: 

«Правду казати, Пітерове зауваження здалося мені цілком підставним, бо з такої далекої відстані фігурки ті нагадували загін солдатів. Убрані в сині куртки й білі штани, вони шикувалися колонами, утворювали шереги й каре, марширували в різні боки й один ряд проти одного».

Для Джека з «Володаря мух» ідея вполювати свиню стає ледь не нав’язливою. Він настільки одержимий бажанням стати справжнім мисливцем, що забирає всіх сильних хлопців до лісу саме тоді, коли повз острів проходить корабель. Вогонь на горі ніхто не підтримує, а отже, діти втрачають нагоду на порятунок. Хлопці «смакують» убивство свині, для них це подія, яка стає не лише ініціацією, але й віхою на шляху до втрати моральних орієнтирів. Натомість для Пітера з «Коралового острова» полювання на свиней — рутинне заняття, яке ніяк не впливає на особистість юнака: свиня для нього — лише тварина, яку можна з’їсти, а з її шкури — зробити собі черевики.

Для хлопців з «Володаря мух» окуляри Рохи — велика цінність, адже лише з їх допомогою можна розвести полум’я, зігрітися й приготувати м’ясо. Водночас цей здобуток цивілізації стає причиною двох пожеж: у першій, імовірно, гине маленький хлопчик, у другій — майже весь острів, отже, і сама цивілізація — двосічний меч. Натомість для Релфа з «Коралового острова» лінза від далекогляда (зорової труби) — передусім інструмент, який дає змогу детально роздивитися життя дрібних морських істот. Вогонь хлопці цілком здатні розвести шляхом тертя, тож їм немає сенсу ворогувати за лінзу. 

Крім того, Ґолдінґ, здається, кепкує з ідеї використовувати свічкові дерева (тунг молуккський) як справжні свічки. У першому розділі «Володаря мух» є відповідний діалог:

«Саймон озвався перший:

— Наче свічки. Свічкові кущі. Свічкові бруньки.

Кущі були темні, вічнозелені, пахучі, і безліч зелених, м’яких, як віск, бруньок пнулося вгору до світла. Джек зітнув одну ножем, і навколо розлився аромат.

— Свічкові кущі.

— Бруньок не запалиш, — зауважив Ральф. — Вони тільки подібні до свічок».

Варто зазначити: сам Роберт Белентайн мав досвід мандрів, але не до екваторіальних широт, тож джерелом фактажу для його роману стали праці й спогади дослідників. Після виходу «Коралового острова» авторові вказали, що товщина кокосової шкаралупи не така, як він написав у творі, тож пізніше Белентайн ретельніше набував практичного досвіду задля своїх численних романів. Інформація про свічкові дерева, які активно використовують герої твору, більш-менш відповідає дійсності: горіхи свічкового дерева справді можна підпалити, пропустивши через них ґніт (докладніше з’ясувати це питання — ідея для пошукового завдання, інтеграції з природничими дисциплінами, яку запропонували учасниці книжкового клубу). Утім, такими знаннями навряд чи могли володіти молодші підлітки у середині ХХ століття.

На відміну від «Коралового острова», «Володар мух» зображує ситуацію, у якій людські діти можуть «почати все спочатку»: збудувати краще суспільство на засадах демократії в місці, яке дає чимало ресурсів для виживання, без згубного впливу дорослих іззовні. Однак історія завершується моральним звироднінням і загінним полюванням на людину. Тропічний рай майже знищено вогнем, який самі ж мисливці й запалили. Лише поява «бога з машини» — дорослих, що прибули на крейсері, — рятує Ральфа від смерті.

Щоб докладніше пригадати зміст роману, завантажуйте PDF-файл зі стислим викладом подій роману.

Роман «Володар мух» зазвичай розглядають у вимірі притчі та алегорії. Притча як жанр має виразне повчальне звучання (що цілком слушно для обговорюваного роману). Розповідаючи історію життя дітей та підлітків на безлюдному острові (схожому, до речі, на корабель, що часто є символом держави чи суспільства, зокрема як «корабель дурнів»), Вільям Ґолдінґ говорить про людство загалом, про крихкість гуманістичних цінностей та моралі в екстремальних умовах.

Як доречний метод роботи із твором на уроках зарубіжної літератури учасниці книжкового клубу «Вчися.Медіа» запропонували пообразний аналіз системи персонажів, предметно-речового оточення, біблійної символіки. Варто зазначити, що у творі письменник широко послуговується не лише алегоріями (предметним втіленням абстрактних ідей), а й символічними (багатозначними) образами.

Вихід поза межі тексту: спільнота підлітків, що опинилася на острові, одностатева: тут є лише хлопці. Чи змінилася б ситуація, якби в групі були й дівчата? Чи втілювали б дівчата й далі соціальні ролі, які їм нав’язувало виховання? Чи почали б хлопці змагатися за їхню увагу, чи, навпаки, ізолювалися б у своїй групі? Як би це залежало від віку?

Якщо сприймати острів як мікромодель людського суспільства, то центральні образи Ральфа й Джека можна розглядати як уособлення демократичного й тоталітарного лідерів відповідно. Така інтерпретація призводить до сумного висновку: демократія програє, адже в людини занадто сильний потяг до зла.

Міркування про демократію прямо втілені в монологах Ральфа: можна висловлювати свою думку й дослухатися до кожного, але ухвали без реальних дій перетворюють народовладдя на безлад:

Також роман пропонує читачам цікаву ідею: люди за природою потребують символів та атрибутів, зокрема, щоб адаптуватися до змін у собі й у довкіллі. Незвичайна мушля-ріг стає знаком влади ватажка, а для того, щоб остаточно зважитися на вбивство живої істоти, Джек розмальовує обличчя, тобто використовує маску. Це не лише спосіб приховати особу — навпаки: під час маскараду маска, приховуючи обличчя, дає змогу чинити саме так, як людина справді хоче, тобто вивільняє її бажання й прагнення, справжню сутність носія.

Вихід поза межі тексту: Яким взагалі має бути лідер, які якості для нього важливі? Які типи й стилі лідерства та керівництва вам відомі? Якою владою він має бути наділений і які важелі стримування важливо мати, щоб убезпечитися від свавілля?

Роха, підліток із надмірною вагою, «нудний» для ровесників, постає як утілення раціонального мислення. Він зосереджується на розв’язанні головних проблем: як повернутися додому і як до того часу розумно впорядкувати життя на острові. Його окуляри лишаються ледь не єдиним нагадуванням про цивілізацію для острів’ян. Роха розуміє загрозу, яку становить Джек, але до кінця не вірить, що хтось із хлопців справді здатний на вбивство (це робить короткозорість Рохи символічною). Мудрість і щирість Рохи Ральф усвідомлює тільки тоді, коли друг гине.

Вихід поза межі тексту: образ Рохи — привід обговорити природу булінгу: чому той, хто відрізняється, може стати предметом насмішок у колективі? Які причини ненавидіти Роху знайшов для себе Джек? Чому спочатку нападки Джека не спрямовані проти Ральфа, хоч протистояння відбувається саме із ним?

Важливий також образ Саймона — хлопця-хориста, який не вступає в конфлікти й намагається допомогти Ральфу підтримувати лад. Саймон часто непритомніє, що натякає читачам і читачкам: він має певні проблеми зі здоров’ям, які можуть раціонально пояснити його видіння. Саймону являється Володар мух — це ім’я Вельзевула, голови демонів у Новому Заповіті, уособлення зла в людині. До хлопця промовляє настромлена на кілок свиняча голова — жертвоприношення Звірові, який лякає дітей і підлітків (недарма його часом називають і змієм, що також асоціюється із дияволом). У видінні Саймона артикульовано: Звір — це зло всередині людини, частина людської природи.

— І ви уявили, ніби Звіра можна вистежити, вбити! — промовила голова. Якусь мить чи дві ліс і все навкруги, спотворене темрявою, двигтіло від гидкого сміху. — Але ж ти знав, правда? Що я частина тебе самого? Невіддільна частина! Що це через мене вам нічого не вдалося? І сталось те, що сталось?

Убивство Саймона ритуальне: стихія так лякає хлопців, що вони підбадьорюють себе шаленим танцем, розбуджують власну агресію. Поява Саймона, який несе їм звістку про Звіра (на горі немає чудовиська, це лише мертвий парашутист, справжній звір — у самих хлопцях), заскочує всіх зненацька. Саймон стає жертвою, офірою, його загибель — символічне вбивство людяності, а вбивство Рохи — знищення голосу розуму. 

Цікаво простежити, як поступово письменник натякає, що Роджер, убивця Рохи, випробовує свої межі, перевіряє, чи вже здатний переступити заборони суспільства: у розділ «Розмальовані обличчя і довге волосся» він кидає камінчики в малих хлопців, однак поки що навмисне не влучає. У фіналі Роджер убиває Роху саме велетенським каменем. Образ каменю виникає в історії від самого початку твору: у нападі веселощів Ральф, Джек і Саймон штовхають брилу із гори, а пізніше у «фортеці» Джек торсає камінь, згадуючи ці дні. Зрушити камінь означає запустити ланцюжок подій, що призведе до певних наслідків, але хлопці усвідомлюють це запізно. Такі спостереження над текстом допоможуть учнівству усвідомити, як працює сторітелінг, які «гачки» тримають увагу аудиторії.

Із групи хлопців виокремлюються близнюки Сем та Ерік (в оригіналі їх часто називають Samneric, як одну особу, у перекладі Соломії Павличко — Ерікімем). Учасниці клубу дискутували про те, ми їх можна вважати зрадниками: попри спокусу приєднатися до сильного, хлопці майже до кінця підтримували Ральфа й долучилися до Джекового племені тільки після того, як їх побили. Однак пізніше вони виказали місце сховку Ральфа, хоч могли цього не робити. Їхню ситуацію можна вважати співвідносною з тією, в якій опиняється умовна «хороша людина» в тоталітарному суспільстві: рятувати себе фізично чи обстоювати правду? Це питання може стати предметом обговорення в класі й ґрунтом для паралелей із долею багатьох українських інтелігентів/ок у часи радянської окупації.

Читайте також:

У такій інтерпретації збірний образ молодших дітей, точну кількість та імена яких старші так і не з’ясували, можна вважати образом «людської маси». Молодші майже не приносять користі й не змагаються за владу, тож, певно, здаються старшим неважливими. Навіть відчуваючи провину за зникнення одного з малих, підлітки не надто часто про нього згадують і не намагаються встановити повноцінний нагляд за дітьми. Висновок, який можна зробити з описаної ситуації: слабкі не мають голосу в суспільстві, де панує культ сили. Оскільки молодші діти провели в соціумі поза островом менше часу, природно, що їхня «цивілізованість» зникає ще швидше, ніж у старших. Хлопчик Персіваль Вімз Медісон (імовірно, син священника), який завчив своє повне ймення та адресу, наприкінці не може назвати офіцерові навіть власного імені.

Безлюдний образ — чисте полотно, він схожий на втрачений рай, до якого раптом повернулося людство (не випадково герої — діти, тобто ті, хто ще не мав би зазнати дорослих спокус, люди, не зіпсовані цивілізацією), але якого, на жаль, виявилося не гідне. Наприкінці Ральф оплакує втрачену темноту людського серця і загублену невинність власної душі. Неодноразово діти звіряються із тим, як би зробили дорослі, як із мірилом раціональності й моральності — так само старші люди шукають вищої сили, на яку могли б взорувати: «Дорослі все знають, — сказав Роха. — Вони не бояться темряви. Вони б зібралися, випили чаю, все обговорили. І все стало б добре…». Однак це саме дорослі нищать світ за межами острова.

Щоб не лишати важкий і похмурий осад після обговорення роману, учасниці порадили дати пошукове завдання: знайти приклади з реального життя, книжок, фільмів, серіалів тощо, коли ізольованій спільноті в скрутних умовах вдавалося створити цілком функціональне мінісуспільство, засноване на взаємодопомозі та справедливих правилах.

Фото: обкладинка українського видання роману «Кораловий острів» Роберта Белентайна, скриншоти з екранізацій «Володаря мух» 1963 та 1990 років