ТОП-10 вправ для дошкільнят, які допоможуть розвивати соціально-емоційні навички

Як дошкільнятам розуміти власні емоції та керувати ними, будувати стосунки з однолітками? Навчити цього малечу — одне з найважливіших завдань для батьків і вихователів/ок, адже розвиток соціально-емоційних навичок необхідний для успішного навчання, психологічного здоров’я та підготовки до школи. Ігрова взаємодія допоможе зробити цей процес цікавим та ефективним, залучаючи дітей як індивідуально, так і всією групою.

Своїми улюбленими вправами на розвиток емоційного інтелекту та соціально-емоційних навичок поділилася Ганна Кузь, вихователька-методистка закладу дошкільної освіти (центру розвитку дитини) «Надія» Запорізької міської ради. 

Ці вправи допоможуть вихованцям і вихованках краще розуміти свої й чужі емоції та почуття, навчать будувати міцні дружні стосунки, а також стануть ще одним інструментом розвитку самоконтролю в дітей. 

Вправа «Дзеркальце» розвиває емоційний інтелект, формує вміння розпізнавати та відображати емоції, допомагає дошкільнятам краще розуміти власні почуття й почуття інших. Проводити її можна як індивідуально, так і в парах. Тривалість виконання — 3–5 хвилин.

Як проводити:

• дорослий/а (вихователь/ка) показує обличчям певну емоцію (радість, сум, здивування, злість), а дитина, яка стоїть навпроти, має «віддзеркалити» її;
• потім можна запропонувати дитині показати емоцію, а дорослий/а або інша дитина її відтворять.

Варіативність: 

• для показу емоції та відображення відповідного почуття запропонуйте певні ситуації («Ти знайшов/ла подарунок», «Ти розлив/ла воду»);
• запропонувати відтворити емоцію, зображену на картинці.

Завдання «Скринька почуттів» допомагає дітям навчитися розрізняти емоції, розповідати про них, а також формує довіру й співчуття. Виконувати вправу можна індивідуально або в малій групі, а за тривалістю вона займе 5–7 хвилин. 

Як проводити:

• у скриньку / коробочку покласти картки з малюнками емоцій (радість, страх, гнів, спокій, гордість тощо);
• дитина дістає одну картку та називає ситуацію, у якій може відчувати певну емоцію.

Варіативність: якщо гра вже знайома дітям, вони можуть ділитися конкретними історіями, коли відчували чи можуть відчувати подібні емоції.

За допомогою вправи «Добрі справи» можна навчати дітей розуміти інших та співчувати їм, донести те, що важливо для побудови стосунків з однолітками та дорослими. Також вправа стимулює до позитивної взаємодії, її можна проводити індивідуально або ж усією групою. Тривалість виконання — 5–7 хвилин. 

Як проводити: 

• у групі створюють осередок «добрих справ», у якому кожна дитина має свою скриньку (мішечок, стаканчик тощо) «добрих справ»;
• протягом дня чи тижня (за домовленістю) вихованці й вихованки збирають до своєї скриньки ґудзики (паперові серденька, фішки тощо), коли вважають, що зробили насправді «добру справу»;
• наприкінці дня чи тижня діти дістають свої фішки та за бажанням розповідають про маленькі добрі справи, які зробили сьогодні (прибрали іграшки, допомогли другові).

Завдання «Чарівний клубочок вдячності» допомагає дітям налагоджувати позитивні стосунки й ухвалювати відповідальні рішення, створює відчуття єдності, розвиває вміння висловлювати вдячність. Також вправа допомагає формувати теплі й доброзичливі стосунки в групі та відчувати себе важливою частиною колективу. 

До проведення варто залучити всю групу, тривалість вправи — 10–15 хвилин. 

Як проводити:

• запропонувати дітям об’єднатися й сісти в коло. Вихователь/ка показує клубочок: «Подивіться, у мене є чарівний клубочок. Він допоможе нам ділитися теплом і словами вдячності. Коли ми передаємо його одне одному, між нами утворюється чарівна ниточка дружби»;
• далі варто пояснити завдання: «Коли ви тримаєте клубочок, скажіть добре слово чи подякуйте будь-кому в нашій групі. Це може бути “Дякую за гру”, “Дякую, що поділився / поділилася іграшкою”, “Мені подобається, що ти усміхаєшся” або просто “Я радий / рада, що ти мій друг / подруга”. Потім тримаєте край ниточки (обмотуєте навколо пальця) і передаєте (перекидаєте) клубочок дитині, якій ви дякуєте. Так ми з’єднаємося у велику чарівну павутинку дружби»;
• кожен та кожна в колі отримують клубочок, висловлюють вдячність і передають його іншому / іншій. Кожна дитина тримає свою частинку нитки, тож поступово утворюється красива «мережа» в колі. Якщо дітям складно одразу придумати слова, вихователь/ка може підказати кілька прикладів;
• на завершення, коли клубочок обійде всіх й утвориться мережа, дорослий/ла каже: «Подивіться, яка чарівна павутинка вийшла! Вона свідчить про те, що ми всі пов’язані теплими словами та вдячністю. Коли ми дякуємо одне одному, наші серця стають добрішими». Діти разом опускають ниточку на підлогу й плескають у долоні.

Варіативність:

• коротка версія (експрес): клубочок передають по колу, кожен / кожна каже лише одне слово вдячності («Дякую за…»);
• вечірній ритуал: можна практикувати щоденно наприкінці дня, щоб діти йшли додому в доброму настрої;
• індивідуальний варіант: якщо група невелика або в ній є сором’язливі діти, педагог/иня може «передавати клубочок» кожному/ій — і сам / сама озвучувати вдячність дитині, а потім пропонувати їй сказати щось у відповідь.

Вправа «Термометр настрою» вчить розпізнавати свій настрій та відстежувати його зміни протягом дня. Проводити вправу слід увесь день у форматі індивідуально-групової роботи. 

Як проводити: 

• на плакаті чи рухомій стрічці (окремо для кожного вихованця/ки з фото чи особливою картинкою) намальований термометр із рухомим елементом (від суму до радості);
• усі присутні на початку дня позначають, де зараз їхній настрій;
• обов’язково варто звертати увагу на ці «термометри» протягом дня, а наприкінці обговорювати, чи змінився настрій і що саме цьому сприяло.

«Чарівний мікрофон» розвиває вміння слухати одне одного, ділитися думками та почуттями, формує повагу до співрозмовника/ці. Проводити вправу доцільніше для всієї групи, за часом вона займе 10–15 хвилин. 

Як проводити: 

• діти передають іграшковий «мікрофон» (це може бути будь-який предмет, м’яка іграшка чи кубик). Хто тримає мікрофон, говорить: «Я сьогодні радію, бо… / Я сьогодні трохи сумую, бо…»;
• інші слухають не перебиваючи. Варто підсумувати, що в кожного/ї буває різний настрій, і це нормально.

Вправа навчає дітей визначати власні емоції та невербально їх виражати, формує навички контролю за своїми емоціями, уміння самовиражатися через творчість, а також знижує внутрішню напругу та сприяє саморегуляції. Проводити її можна як індивідуально, так і групою, тривалість виконання — 10–15 хвилин. 

Як проводити:

• скажіть дітям: «У кожного / кожної з нас сьогодні свій настрій. Він невидимий, але ми можемо уявити його кольором. Уявіть, що ваш настрій має колір. Який він зараз? Спробуймо намалювати свій настрій кольорами на аркуші»;
• запропонуйте дітям папір і фарби, хай вони малюють (малюки можуть зобразити одну пляму кольору, кілька ліній чи фігур або ж абстрактний візерунок);
• важливо: немає правильних чи неправильних малюнків. Кожна дитина малює так, як відчуває. Вихователю/ці варто підбадьорити дітей словами: «Ваш настрій може бути синім, зеленим, червоним чи навіть різнобарвним. Може бути яскравим, а може — світлим чи темним. Усе це правильно, бо це саме ваш настрій і ви так відчуваєте»;
• обговорення відбувається за бажанням дитини. Коли малюнки готові, вихователь/ка може запитати: «Який колір у твого настрою сьогодні?», «Що цей колір для тебе означає?», «Чи хочеш ти поділитися, чому обрав/ла саме його?». Якщо діти не хочуть пояснювати, це нормально. Головне, що вони виявили емоцію в кольорі;
• на завершення скажіть: «Наші настрої можуть змінюватися, як і кольори веселки. Сьогодні ви поділилися своїм кольором, і це допомагає краще розуміти себе».

Варіативність:

• «Позитивні зміни»: запропонувати змінити щось у своєму настрої за допомогою кольорів, домалювати щось;
• «Коло настрою»: усі малюють на одному великому аркуші (ватмані) — тоді виходить «картина групового настрою»;
• «Щоденник кольорів»: діти кожного дня малюють маленьке коло чи квадрат із кольором настрою. Наприкінці тижня виходить «стрічка настроїв»;
• «Музика+колір»: увімкнути недовгу спокійну музику й запропонувати малювати під неї свій настрій.

Для тлумачення значень кольорів можна скористатися наведеним нижче коротким словником, де кольори поділені за інтенсивністю та емоціями. 

Світлі кольори:

• жовтий — радість, щастя, тепло, бажання гратися;
• помаранчевий — енергія, захоплення, активність, цікавість;
• зелений — спокій, рівновага, гармонія, приязність.

Яскраві та насичені кольори:

• червоний — сила, рішучість, злість, обурення або велика енергія;
• фіолетовий — мрійливість, фантазія, інколи сум чи задумливість;
• блакитний — легкість, свіжість, відчуття свободи, доброзичливість.

Темні кольори: 

• синій — спокій, довіра, але може означати сум, тишу; 
• сірий — байдужість, утома, небажання щось робити; 
• чорний — страх, образа, злість, відчуття «не хочу ні з ким говорити».

Додатково: 

• різнобарв’я (багато кольорів) — змішані емоції, гарний настрій, багатство почуттів; 
• бліді відтінки — спокій, ніжність, м’якість;
• яскраві відтінки — сильні, виражені емоції (і позитивні, і негативні).

Для вихователя/ки важливо пам’ятати: 

1. Не кажіть дитині: «Цей колір неправильний», бо в кожного/ї свої асоціації.
2. Використовуйте словник лише як підказку для себе, але дайте дитині право самій назвати, що означає її колір.
3. Якщо дитина мовчить, можна сказати, ніби віддзеркалюючи: «Ти обрав/ла синій колір. Може, ти сьогодні спокійний/а?», «О, у тебе багато кольорів! Мабуть, у тебе багато почуттів».

«Черепашка» навчає заспокоюватися в стані злості, тривоги чи суму, формує навички саморегуляції та «заземлення», а також допомагає дітям знімати напруження та емоційний стрес, створюючи відчуття «мій простір безпеки».

Вправу можна проводити індивідуально чи в підгрупі: кожній дитині потрібен свій «панцир» — килимок, прозора хустинка, плед, подушечка чи просто окремий куточок. Час проведення вправи — 3–5 хвилин.

Як проводити:

• вихователь/ка спокійно промовляє: «Уявімо, що сьогодні ми з вами перетворимося на маленьких черепашок. У кожної з них є свій міцний панцир, у який вона може сховатися, коли їй страшно, сумно або хочеться відпочити. Уявімо, що в нас теж є такий панцир»;
• далі діти сідають навпочіпки або згортаються в «клубочок» (можна обійняти коліна руками, опустити голову, ніби ховаючись);
• вихователь/ка промовляє текст повільно: «Згорніться в маленьку черепашку. Сховайтеся у свій панцир. Там затишно, темно, тихо й дуже-дуже безпечно. Ви можете відпочити. Ніхто вас не потурбує. Подихайте спокійно: вдих… видих… У своєму панцирі ви сильні та спокійні»;
• далі додайте елемент руху: «А тепер черепашка повільно визирає з панцира… Трошки піднімає голову… визирають ручки… ніжки… І ось черепашка знову готова гуляти, усміхатися й радіти»;
• потім варто підсумувати: «Пам’ятайте, що у вас завжди є ваш уявний панцир. Якщо раптом стає важко, ви можете “сховатися” в нього, спокійно подихати й знову відчути себе добре».

Варіативність: 

• дитина може самостійно використовувати таке «занурення» для переживання емоцій у різних ситуаціях;
• музична: увімкніть спокійну мелодію (дзвіночки, природа), під яку діти «ховаються» і «вилазять»;
• з предметом: дайте маленькі подушечки чи пледи — дитина «накриється» ними, як панциром;
• для емоцій: вихователь/ка може сказати: «Коли злишся — ховайся у панцир, зроби три вдихи-видихи, а тоді виходь спокійно» або «Коли сумно, панцир допоможе відпочити й набратися сил».

«Світлофор» навчає дітей розуміти, що перед діями важливо зупинитися й подумати («спершу думаю — потім дію»), розвиває самоконтроль, уміння регулювати емоції та поведінку.

Проводити вправу можна всією групою чи індивідуально під час гри, виконання завдання або на занятті. Для вправи знадобляться картки, або плакат із кольорами світлофора (червоний, жовтий, зелений), або «світлофор», зроблений із кришечок / кружечків. Час проведення — 5–10 хвилин.

Як проводити:

1. вихователь/ка показує світлофор (картки) і промовляє: «Подивіться, це світлофор. Він допомагає водіям знати, коли треба зупинитися й подумати, а тільки тоді їхати. Ми з вами теж можемо користуватися світлофором, щоб керувати своїми емоціями та вчинками»;
2. далі пояснюємо дітям значення кольорів:
   червоний — «СТІЙ!»: коли ти злишся, ображаєшся або хочеш одразу щось зробити — зупинися;
   жовтий — «ПОДУМАЙ!»: запитай себе: що я відчуваю, що можу зробити, які є варіанти;
   зелений — «ДІЙ!»: обери найкращий варіант і спокійно виконуй задумане.
3. вихователь/ка описує певну ситуацію: «Уявімо, що Петрик розсердився, бо хтось узяв його іграшку. Якщо він одразу почне кричати або штовхатися, як ви вважаєте, це йому допоможе? Варто спочатку зупинитися, як на червоне світло, потім подумати — жовте, а вже тоді діяти — зелене».
4. далі вихователь/ка пропонує дітям певні ситуації з життя групи, наприклад: «Тобі не дали іграшку», «Ти програв/ла у грі», «Хтось випадково штовхнув тебе»; 
5. діти мають «прожити світлофор»: зупинитися (червоний), подумати (жовтий), знайти рішення (зелений).

Вихователь/ка допомагає словами:

• червоний — «Зупинися. Подихай глибоко»;
• жовтий — «Що ти відчуваєш? Які є варіанти?»;
• зелений — «Що зробиш? Як вирішиш цю ситуацію?»

Наприкінці можна запропонувати використовувати правило, яке діти можуть повторити разом: «Коли я злюся чи хвилююсь — я світлофором користуюсь. Не поспішай — стій. Спершу думай, потім — дій».

Ця вправа розвиває в дитини навички самоконтролю, дає змогу зрозуміти, як турбуватися про себе, формує навички стишення та терпіння, а також допомагає відчути тіло та стати спокійнішою, відновити внутрішній баланс. Вправу можна проводити в групі або індивідуально. Час виконання — 3–5 хвилин.

Як проводити:

• спочатку варто провести налаштування, промовляючи: «Зараз ми з вами перетворимося на міцні дерева. У всіх нас є стовбур (це наше тіло), гілки (це руки) і корінчики (це наші ніжки). Спробуймо відчути їх»;
• спершу звертаємо увагу на відчуття стоп (заземлення): «Уявіть, що ваші ніжки проростають у землю, ніби корінчики. Вони стають довгими й міцними. Корінчики торкаються землі й тримають вас дуже-дуже міцно. Зробіть повільний вдих… і видих… Відчуйте, як ваші корінчики ще більше заглиблюються в землю»;
• далі звертаємо увагу на укріплення тіла (наш стовбур): «Тепер відчуйте своє тіло. Ви — струнке й сильне дерево. Ваш стовбур рівний і сильний. Він тримає вас міцно й високо-високо»;
• потім пропонуємо відчути свої гілочки (руки): «Підніміть руки вгору — це ваші гілочки. Вони тягнуться до сонечка. Вітерець може їх легенько колихати, але ви стоїте міцно, бо ваші корінчики тримають вас»;
• на завершення промовляємо: «Зробіть ще один глибокий вдих… і видих… Відчуйте, як добре бути деревом — спокійним, міцним і захищеним. Тепер повільно опустіть руки й розплющте очі. Ви знову дітки, але корінчики завжди з вами — вони допомагають вам бути сильними».

Варіативність:

• можна вмикати спокійну інструментальну музику (дзвіночки, шум лісу);
• якщо діти дуже активні, вправа може стати «паузою для тиші»;
• якщо вихованці/ки тривожні, важливо наголошувати на словах «міцно», «спокійно», «безпечно».

Ці вправи можуть стати частиною інших занять або ж щоденним ритуалом, під час якого діти вчитимуться вдячності, самоконтролю та емоційного інтелекту. Це допоможе малечі вийти із садочка вже з необхідними соціально-емоційними навичками, які стануть у пригоді в подальшому житті та в навчанні.

Фото Ганни Кузь, Canva та Freepik