«Тут сидить мій песик, він боїться шуму». Хто такі уявні друзі й що вони можуть розповісти про внутрішній світ дитини?

У дитини з’явився уявний друг, з яким вона розмовляє, грається і ділиться секретами? Часто це природний етап розвитку, який свідчить про активну уяву та допомагає малечі ліпше розуміти власні емоції. Іноді уявні друзі стають підтримкою дітям, а часом буває так, що свідчать про певні труднощі і є приводом відвідати психолога. 

• Що варто знати дорослим про уявних друзів дітей?
• Які підказки про внутрішній світ малечі вони можуть дати?
• Як реагувати на появу таких друзів?
• В яких ситуаціях може знадобитися підтримка психолога?

Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Галиною Погорєловою, психологинею ГО «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”».

З погляду психології, уявні друзі — це вигадані дитиною персонажі (люди, тварини чи фантастичні істоти), які нібито існують із нею в реальному світі протягом певного часу та є значущими для малечі. Діти наділяють їх рисами героїв казок, мультфільмів або людей зі свого оточення, але найбільше — власними характеристиками та емоціями, пояснює Галина Погорєлова.

Уявні друзі бувають:

• невидимі (безтілесний образ, який існує лише в уяві дитини);
• персоніфіковані (роль уявного друга виконує іграшка, лялька чи навіть подушка).

Найчастіше, як зауважує експертка, уявні друзі з’являються у дітей від трьох до семи років. Це період активного розвитку символічного мислення та фантазії. Зазвичай ближче до 6–7 років, коли дитина йде до школи та її соціальне життя розширюється, такі друзі поступово зникають.

За словами психологині, уявні друзі виконують три важливі ролі в житті дитини:

1. Допомагають впоратися з емоціями. Коли малечі ще важко пояснити словами, що вона відчуває (наприклад, сум, образу чи тривогу), її мозок знаходить простіший вихід — перекласти це на уявного друга.
2. Працюють як тренажер спілкування. Граючись із невидимим другом, дитина вчиться домовлятися, співчувати і розуміти інших.
3. Готують до дорослого життя. Здатність у дитинстві створювати такий безпечний образ трансформується у здатність підтримувати самого себе в складній ситуації в дорослому віці.

За словами психологині, до вигадування друзів більш схильні:

• діти, які єдині в сім’ї, або ті, де між братами й сестрами велика різниця у віці;
• інтровертні діти, яким потрібен додатковий час і простір для адаптації в соціумі;
• діти, які переживають брак яскравих вражень або тривалий час нудьгують на самоті.

Причини появи уявних друзів залежать від потреб дитини:

• розвиток мислення та уяви: дитина вчиться мислити символічно;
• безпечне вираження емоцій;
• бажання уникнути покарання (коли уявний друг – «цап-відбувайло»): дитина може перекласти провину на невидимого товариша, наприклад, за розбиту чашку чи безлад;
• потреба в комунікації та подоланні самотності.

Читайте також:

«Я працювала з чотирирічним хлопчиком, чия сім’я через безпекову ситуацію покинула рідне місто, а в новому ще не завели знайомств. Й ось мама помітила, що син почав усюди брати із собою невидимого песика. А під час занять у дитсадку хлопчик міг звернутися до вихователів або інших дітей із проханням: “Посуньтеся, будь ласка, тут сидить мій песик, він боїться шуму”. Для дитини це був м’який психологічний спосіб упоратися зі змінами звичного соціального кола та знайти внутрішню опору в незнайомих і тривожних обставинах», — розповідає Галина Погорєлова.

Психологиня пригадує ще один випадок: семирічна дівчинка розсипала бісер під час плетіння й одразу ж промовила, вказуючи на куток кімнати: «Це не я, це все вона, це все Мурка зробила!» (уявний друг-кішка дівчинки).

«Для дитини це був класичний інтуїтивний захист від страху розгнівати маму та отримати зауваження, тому вона спробувала м’яко перекласти відповідальність на того, хто не отримає покарання — на уявного друга», — пояснює психологиня.

Експертка зауважує: більшість дітей чудово розуміють, що їхнього друга насправді не існує, і не плутають вигадку з реальністю.

Головне правило для батьків, вихователів/ок, вчителів/ок — бути спокійними, проявляти інтерес і прийняття. Уявний друг не є проблемою, яку потрібно викорінювати, наголошує Галина Погорєлова.

Ось кілька важливих орієнтирів для дорослих:

• не висміюйте й не забороняйте уявних друзів. Фраза на кшталт: «Досить вигадувати дурниці!» або сміх над дитячими фантазіями завдають болю. Заборона не знищить уявного друга. Натомість вона може змусити замкнутися в собі, спонукати приховувати почуття та призвести до втрати довіри до дорослих;
• зберігайте здорові межі («подвійну реальність»). Ви приймаєте те, що для дитини цей друг важливий, але не повинні вдавати, що він матеріальний. Не треба ставити для нього зайву тарілку за обідом чи самим розмовляти з порожнечею. Достатньо бути уважним слухачем;
• прислухайтеся до «послань» через друга. Пам’ятайте: все, що уявний друг нібито каже, боїться чи робить — це проєкція самої дитини. Якщо малеча каже: «Мій ведмедик Петрик боїться темряви», вона сигналізує про власний страх. Дорослі мають почути цей прихований сигнал і підтримати малюка в реальному світі.

Психологиня радить дорослим дотримуватися розумного нейтралітету і не прикидатися, що друг справжній:

«Ви — представник реального світу. Ви можете іноді підтримати гру на рівні інтересу до почуттів дитини. Якщо малеча сама почала розмову про уявного друга, можна запитати: “А що любить твій друг? Чого він боїться? Як він почувається сьогодні?”. Відповіді дитини допоможуть вам побачити світ її очима, зрозуміти приховані настрої, потреби і бажання. Однак робити це варто зі щирою цікавістю та обережністю».

Дрослим важливо звертати увагу на те, як дитина взаємодіє з уявним другом, адже це маркер внутрішнього стану:

• розмови та ігри свідчать про розвиток соціалізації, емпатії та творчого мислення;
• суперечки і сварки показують, як дитина вчиться відстоювати свої межі або проживати внутрішні суперечності;
• якщо ж дитина боїться свого уявного друга — це привід насторожитися. У такому разі вигаданий персонаж стає носієм дитячих страхів, непереборної тривоги чи внутрішнього тиску, пояснює Галина Погорєлова.

Зазвичай уявні друзі зникають, коли діти йдуть до школи і соціальне життя більше наповнюється реальним спілкуванням. Якщо ж уявний друг залишається в житті дитини після 7–8 років і стає чи не єдиним способом комунікації зі світом — це вже виходить за межі типового розвитку, зауважує психологиня.

Серед інших ознак, які мають насторожити: 

• уявний друг наказує дитині робити небезпечні речі;
• дитина не може нормально спати, їсти чи відвідувати садочок або школу;
• ситуація супроводжується високою тривожністю.

Читайте також:

«Уявні друзі — це підказка про внутрішній світ дитини. Через образ друга малеча часто виражає власні бажання, потреби або приховані страхи, тому корисно прислухатися до її розповідей без висміювання. Водночас варто звернути пильну увагу та проконсультуватися з фахівцями, якщо дитина починає уникати реальних людей, панічно боїться свого “друга” або якщо гра супроводжується глибокою тривожністю», — підсумувала Галина Погорєлова.

Фото з особистого архіву експертки, а також з Magnific

Щоби бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.