Тисяча вихователів — одна спільнота: як вечірні онлайн-зустрічі створили простір для підтримки й професійного зростання

Партнерська публікація

Педагоги дошкілля часто залишаються сам на сам із труднощами, з якими зіштовхуються на роботі. Через широкомасштабне вторгнення життя багатьох виховательок та вихователів змінилося: хтось працює переважно онлайн, а хтось — в умовах постійних обстрілів чи відключень електроенергії.

За таких обставин особливої цінності набувають професійні спільноти, часто неформальні, які допомагають відчути підтримку й обмінятися досвідом. Одна з таких спільнот — «Нумо говорити про садок». Ці вечірні онлайн-посиденьки для педагогів/инь дошкілля відбуваються в межах Програми «Демократична школа: освіта для демократичної стійкості». Тут кожен та кожна може провести годину-півтори в затишному просторі, у якому всі розуміють одне одного з півслова.

Як вечірні онлайн-зустрічі об’єднали майже тисячу педагогів дошкілля з різних куточків України, на які теми найчастіше спілкуються учасники та учасниці посиденьок та як спільнота стала місцем взаємодопомоги — про все це «Вчися.Медіа» поспілкувалося із координаторкою компонента «Дошкілля», радницею Європейського центру ім. Вергеланда Мартою Мельникевич-Чорною, координаторкою зустрічей Софією Нагірною, тренеркою Людмилою Некраш, а також із учасницями онлайн-посиденьок — Мариною Кіреєвою і Тетяною Москаленко.

Європейський центр ім. Вергеланда (Норвегія) працює в Україні більше ніж 10 років через програму «Демократична школа». У мережі — понад 300 шкіл-випускниць, адже спершу центр працював зі школами над їх інституційним розвитком.

«Із 2021 року ми почали працювати з дошкіллям, оскільки вважаємо, що громадянську освіту маємо розвивати на різних рівнях, а демократичні культуру й цінності важливо плекати з раннього дитинства, — розповідає Марта Мельникевич-Чорна, координаторка компонента “Дошкілля”, радниця Європейського центру ім. Вергеланда. — Ми підтримуємо професійний розвиток педагогів, бо віримо, що це має вагоме значення для сучасного й ефективного навчання дітей — юних громадян і громадянок».

У 2022 році в межах Програми підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа» відбувся перший фасилітований онлайн-курс для українських педагогів/инь дошкілля. Виховательок/ів навчали, яким має бути демократичний садочок і чому дорослим важливо дослухатися до дітей.

Загалом на фасилітовані онлайн-курси для педагогів дошкілля за історію їх проведення надійшло понад 10 тисяч заявок.

За словами Марти Мельникевич-Чорної, зважаючи на таку зацікавленість, дуже хотілося «тримати» зв’язок із випускниками та випускницями. Тож вирішили створити платформу, де б педагоги дошкілля могли вільно спілкуватися на професійні теми, досліджувати те, що їх цікавить, та обговорювати ситуації з повсякденної педагогічної практики.

Ідея створення професійної спільноти для педагогів дошкілля повністю відповідає цінностям Європейського центру ім. Вергеланда: тут освітян/ок завжди заохочують гуртуватися, вважаючи, що професійний розвиток найефективніший у співпраці з колегами.

«Загалом ми провели вже понад 30 зустрічей, до яких долучилася орієнтовно тисяча педагогів дошкілля, — додає Марта Мельникевич-Чорна. — Дуже тішимося, що ця ініціатива зацікавила багатьох людей, а чимало наших випускників та випускниць радо відвідують вечірні зустрічі, які щиро огортають теплом».

* Наразі триває набір на фасилітовані курси «Демократичний садочок: психосоціальна підтримка» та «Демократичний садочок: комфортне психосоціальне середовище для всіх і кожного». Щоб не пропустити анонси нових навчальних курсів та інших можливостей для професійного розвитку, стежте за фейсбук-сторінкою Програми підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа». Випускники та випускниці нових курсів зможуть долучитися до спільноти практиків.

Онлайн-посиденьки стали простором, у якому можна не лише провести час у безпечній атмосфері, а й поділитися додатковими матеріалами про дошкілля, розповідає координаторка зустрічей, тренерка Софія Нагірна.

Тепер щочетверга ввечері вихователі/ки з різних регіонів України збираються онлайн, щоб обмінятися досвідом та поговорити про наболіле. На одну зустріч може приєднатися приблизно 30 осіб. Ініціатори посиденьок заохочують учасниць та учасників налаштуватися на затишну розмову, приготувавши для себе чай / каву і смаколики. Щоб зробити зустрічі ще затишнішими й комфортнішими, усі, хто до них приєднується, можуть бути і в зручному повсякденному одязі (навіть у піжамі), і у святковому — наприклад, на День вишиванки багато хто вбрався у вишиті сорочки.

Людмила Некраш зазначає, що педагогам-дошкільникам нерідко бракує часу на спілкування із колегами. Вихователі/ки постійно стежать за дітьми, готують матеріали для нових занять із малечею, спілкуються з батьками, часто не маючи й хвилини на перерву. Із початком широкомасштабної війни додатковий стрес спричиняють повітряні тривоги. Тож зустрічі професійної спільноти стають для педагогів дошкілля дуже важливими: упродовж години-півтори тут можна стишитися й побути з колегами.

Софія Нагірна пригадує, що спочатку організатори хвилювалися, чи залучать людей та чи вдало визначили формат: онлайн-зустрічі мають свої переваги та недоліки. Крім того, зазвичай увечері вдома збирається родина, тож не завжди можна знайти вільний куточок, щоб усамітнитися для онлайн-спілкування. Дискомфортною на початку бувала й сама розмова з незнайомими людьми: хтось боявся говорити перед увімкненими камерами — волів слухати та відповідати, не вмикаючи відеотрансляції.

Згодом крига скресла: учасники й учасниці роззнайомилися між собою, почали вільно розповідати про буденні виклики та ділитися порадами, як їх долати. Кожна нова зустріч минала комфортніше за попередню, а вихователі/ки поводилися сміливіше й говорили відвертіше.

«Найбільша цінність зустрічей у тому, що тут можна бути собою, ділитися досвідом, висловлювати свої сумніви, страхи, радості, емоційно рефлексувати», — наголошує Софія Нагірна.

Перед зустрічами учасників/ць запитують про те, яку тему вони хочуть обговорити — просять назвати одну або кілька, які викликають найбільший інтерес. Зустріч зазвичай має одну тему, однак за потреби її можна розглядати декілька разів, залучаючи експертів/ок.

«Ми не маємо якоїсь структури чи плану, мовляв, має бути лише так, а завжди орієнтуємося на те, що цікавить людей. Голосування за тему — це сильна мотивація, бо вихователі можуть обрати те, що їх насправді цікавить», — зауважує Софія Нагірна.

Зі свого боку тренери/ки готують для зустрічі теоретичний матеріал і питання, які спонукатимуть учасників/ць ділитися досвідом і міркуваннями. Далі всі разом шукають стратегії, як подолати певні труднощі. Інколи теми повторюють, однак учасники/ці приходять обговорити їх вдруге й розповісти, що змінилося, додає Софія Нагірна. Для організаторів важливо, щоб освітяни/ки могли щоразу віднаходити на зустрічах щось нове.

Одна з тем, на яку мали запит педагоги дошкілля, була пов’язана з вільною грою. За словами Людмили Некраш, вихователі/ки мало уваги звертають на цей формат роботи, натомість проводять структуровані заняття. Під час посиденьок учасники/ці й тренери/ки обговорювали, у чому цінність вільної гри, як вона допомагає відстежувати розвиток дитини та оцінювати її навички.

Часто на зустрічах обговорюють труднощі з поведінкою дітей, наприклад, як бути, якщо вони не хочуть ділитися іграшками. За словами Людмили Некраш, у таких випадках треба запевнити дитину, що ділитися можна, а якщо є страх, що улюблену іграшку не віддадуть, переконати, що вихователь/ка за цим простежить.

Поради, які учасники/ці почули на зустрічах, показали свою ефективність у практиці колег. Людмила Некраш просить педагогів/инь нотувати рекомендації, навіть конкретні фрази, щоб за потреби скористатися цими записами як інструкціями.

Вихователі/ки стараються не пропускати онлайн-посиденьок і дуже цінують можливість спілкування з колегами, додає Софія Нагірна. Для багатьох такі зустрічі стають джерелом натхнення та затишку, простором для відкриттів, розвитку нових партнерств, обміну новинами дошкілля, а також можливістю для професійного зростання.

«Посиденьки для мене — це затишний онлайн-куточок, де ми разом з іншими педагогами обговорюємо ідеї, труднощі та знахідки у вихованні дошкільнят, надихаємо й підтримуємо одне одного», — так відгукувалася про важливість посиденьок одна з їх учасниць.

Можливо, про це не кажуть уголос, але всі учасники та учасниці, долучаючись до зустрічей, здолали ще один бар’єр — страх спілкування з незнайомцями, ще й у дистанційному форматі. Софія Нагірна пригадує, як одна з учасниць не наважувалась увімкнути камеру на перших посиденьках, а згодом таки поборола цей страх — і помітила, що їй стало легше висловлюватися публічно.

«Я теж була однією з тих, хто на перших посиденьках сидів мовчки з вимкненою камерою. Водночас мені було дуже комфортно та цікаво, — розповідає вихователька із Чернігівщини Тетяна Москаленко. Також вона додає, що взяла собі в роботу чимало порад та ідей, які почула на посиденьках: — Найцікавішою темою було обговорення множинного інтелекту. На початку навчального року хочу провести збори для батьків, щоб поділитися здобутими знаннями».

Також їй сподобалась ідея з облаштуванням у групі куточка усамітнення. Освітянка вже створила особливе місце у своїй групі, де діти можуть побути на самоті.

Педагогиня Марина Кіреєва розповідає, що приєдналася до зустрічей, бо хотіла здобути нові знання. Вона наголошує: теорія з книжок не замінює живого обміну досвіду з колегами. Найбільше їй запам’яталися обговорення, присвячені ранковим зустрічам дітей і тому, як налаштувати дошкільнят на день у садочку, базуючись на демократії (з урахуванням інтересів дитини, а не лише дорослих).

Для декого з учасників/ць посиденьки — місце турботи. Людмила Некраш пригадує, як на одну із зустрічей приєдналася вихователька, родина якої переживала втрату. Для неї онлайн-посиденьки стали простором підтримки, нагодою не залишатися на самоті.

За словами Людмили Некраш, цінність зустрічей, зокрема, у стабільності: вихователі/ки мають стале середовище, де щотижня у визначений час можуть поспілкуватися. На роботі не завжди є з ким поділитися сумнівами, зізнатися, що чогось не знаєш, бо педагогам здається, що вони мають знати все. Тож обмін досвідом поза своїм колективом допомагає почуватися вільніше.

Для цього треба не так багато: насамперед виявити ініціативу, наприклад, запитати в колег, чи хочуть вони створити простір для спілкування (як варіант — озвучити ідею про створення такої спільноти в соцмережах). «Професійні посиденьки» можна організувати дистанційно або за чаєм-кавою, у місті чи в селі, у великому чи в малому дитсадку. Можливо, на початку доведеться докласти трохи зусиль, але згодом результат перевершить очікування.

Позаробочі розмови про роботу — це нагода ділитися лайфхаками та напрацюваннями, здобувати новий досвід у колі однодумців, які не засуджуватимуть за брак певних компетентностей, а навпаки — підкажуть, як їх набути.

Спробуйте — вам неодмінно вдасться!

Олена Лаущенко

Фото співрозмовниць, закладу дошкільної освіти «Дударик» та Canva

Публікація підготовлена за сприяння програми «Демократична школа: освіта для демократичної стійкості», яку реалізують Європейський центр ім. Вергеланда (Норвегія) та Міністерство освіти і науки України в партнерстві з БО «Центр освітніх ініціатив», ВФ «Крок за кроком», БФ savED та освітньою програмою «Крок за кроком» (Молдова) за фінансової підтримки Норвегії.