Як два львівські університети пережили злиття, зберегли команду та почали співпрацю з бізнесом — інтерв’ю з ректором інтегрованого закладу Іваном Парубчаком

У 2024 році Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжицького приєднав до себе Університет природокористування, що в передмісті   Львова, Дублянах. Це спричинило протести викладачів та студентства природничого ЗВО. Незабаром на укрупнений університет чекають нові зміни. Найстаріший освітній заклад ветеринарного профілю в Україні та Європі змінить назву на Національний природничий університет України (так вирішив трудовий колектив).

До речі, Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжицького — один із двох закладів вищої освіти в Україні (другий — Харківська зооветеринарна академія), які наразі мають у своїй назві слово «ветеринарний».  

Як уживаються два університети з одним ректором? Як заклад вищої освіти ветеринарного спрямування конкурує за вступників та вступниць? Які виклики має університет після приєднання ще одного ЗВО? Про це говорили з професором, доктором наук з державного управління Іваном Парубчаком, який цьогоріч очолив Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжицького.

— Ще 2013 року за постановою уряду ветеринарний університет приєднався до тодішнього аграрного, який у 2021-му став Університетом природокористування. У ветеринарному це зустріли активними протестами, страйками та листами. Як наслідок, через два місяці це рішення було скасовано.

А у 2024 році уряд видав постанову про реорганізацію Університету природокористування через його приєднання до Університету ветеринарної медицини та біотехнологій. Ректорати обох університетів за участі двох їхніх очільників почергового відвідав тодішній заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький. Ви ініціювали спільний ректорат в Університеті природокористування й запропонували зробити все для того, щоб цей взаємно інтегрований процес відбувався на рівних засадах, позаяк за кількісними параметрами університети однакові.

— Я розумів, що для колег із Дублян це психологічно тяжко, але є наказ… Не коментуватиму й не заперечуватиму, чому приєднання, але за управлінською природою це все-таки об’єднання.

Від 21 жовтня 2024 року до 1 березня 2025 року ми провели кілька десятків зустрічей із колективом з Дублян. У результаті жоден працівник там не звільнений —  вони разом зі студентами переведені до нас. В усіх збережені виплати й стипендії. Ми створили єдині ректорат, учену раду та конференцію трудового колективу. Упродовж п’яти місяців, доки тривав перший етап приєднання, у мене була нагода побачити слабкі й сильні сторони в дуже багатьох напрямах донедавна двох окремих інституцій. Як керівник, обрав найкраще, що було в обох університетах, зокрема 40 % усіх керівних посад адміністративних структурних підрозділів університету очолили наші колеги з Дублян.

— Цікава конструктивна позиція.

— У такій ситуації справді треба обирати найкраще. Думаю, посприяло й те, що я у ветеринарному університеті лише з 2015 року, свої наукові праці захищав не тут і до приходу сюди вже здобув управлінський досвід. Тож не був зациклений на перевазі одного університету над іншим і не застосовував суб’єктивних підходів щодо кадрової політики укрупненого університету. А попередній досвід роботи дав можливість зробити все, щоб управлінські кроки були об’єктивними й соціально виправданими. До речі, після приєднання університетські корпуси ми назвали кампусами — Північний (природокористування в Дублянах) і Південний (ветеринарної медицини та біотехнологій на Пекарській у Львові).

— Як гадаєте, чи зміцнить обидва університети злиття в один заклад?

— Так, уже зміцнює. Зараз на заклади освіти впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. Зовнішні — це насамперед війна, виїзд молоді за кордон, обмеження фінансування ЗВО. Ці сучасні виклики збіглися з баченням міністерства (щодо реорганізації мережі університетів — ред.). Оскільки тваринницька й аграрна галузь дає сумарно майже 50 % ВВП держави, то наше завдання — посилити підготовку фахівців, які на це впливають, і, враховуючи злиття та функціонування основних напрямів двох університетів, стати на нові рейки, беручи до уваги вимоги сьогодення.

— 30 червня 2025 року трудовий колектив університету проголосував за зміну назви. Тепер усі в очікуванні рішення МОН щодо цього питання. Чим це зумовлено?

— У процесі реорганізації ми чули від колег Університету природокористування, що для ефективності майбутнього функціонування, профорієнтаційної діяльності й залучення молоді до навчання в університеті бажано змінити його назву. Я абсолютно поділяв їхню думку, щоб спільна назва була актуальна для обох кампусів. У Дублянах готують механіків, енергетиків та інформаційних технологів, землевпорядників, геодезистів. Навчання таких студентів під брендом університету «ветеринарна медицина та біотехнології» не відповідає їхньому спрямуванню. Та й, зрештою, у 2021 році ветеринарний університет уже мав марну спробу змінити назву. Знаєте, багато хто апелює до історії щодо назви (історія цього університету сягає ще 1881 року, коли було засновано Ветеринарну школу зі школою кування коней — авт.). Історія — це добре, та сьогодення й майбутнє не менш важливі. Маємо шанувати історію, але й думати про завтра. Упродовж квітня — червня цього року тривали дуже складні переговорні процеси між колективами обох кампусів. Створили дві робочі групи, які згодом об’єднали в одну. Ми перебрали чимало назв, поки зупинилися на цій (Національний природничий університет України). Тепер очікуємо рішення міністерства.

— Усе ж таки, що спонукало вас стати ректором?

— Те, що управління — це моє, я зрозумів, коли здобув два дипломи: Львівської політехніки та ЛНУ ім. І. Франка. У 2000 році вступив на стаціонар Львівського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України, де провчився два роки. Після того працював у Львівській обласній раді в соціально-гуманітарній сфері, що охоплювала освіту, релігію, медицину тощо.

Коли прийшов в університет ветеринарної медицини та біотехнологій, спочатку був професором кафедри зовнішньоекономічної діяльності, а згодом очолив кафедру публічного управління та адміністрування. Закономірно, що працював зі студентами як викладач. За ці роки зрозумів, що було б доречно поєднати управлінський (шість років завідування кафедрою — авт.) та освітянський (16 років — авт.) досвід. Тож коли наприкінці 2022 року у Володимира Стибеля завершувався другий термін перебування на посаді ректора цього університету й Міністерство освіти і науки оголосило конкурс, я був серед тих, хто вирішив кандидувати. Однак вибори не відбулися через рішення МОН відтермінувати їх до завершення воєнного стану в Україні. Відтак 6 вересня 2023 року МОН призначило мене виконувачем обов’язків ректора. Тоді ніхто не думав, що війна затягнеться. Та через два роки міністерство вирішило провести вибори.

— Чи змінився склад ректорату з вашим обранням?

— Процес формування ректорату тривав до середини жовтня. З-поміж п’яти проректорів — два з приєднаного університету, але ці посади ми дещо трансформували. Кожна з них передбачає нові обов’язки та керування новими напрямами.

— Яких нагальних змін, на вашу думку, потребує університет сьогодні?

— Є два основні завдання. Перше випливає зі створення з двох університетів єдиного — як повноцінного живого організму. Процес надзвичайно складний і довгий. Етап організаційного оформлення завершився 1 березня 2025 року, але внутрішні реформи ще тривають: це зміни назв факультетів, кафедр, освітніх програм, об’єднання деяких кафедр, а для деяких — трансформація, розділення, зміна певних напрямів. Це потребує щоденних зусиль, а інколи — ухвалення швидких рішень із сьогодні на завтра.

Друге завдання — розвивати сучасний університет в умовах обмеженого бюджетного фінансування (навряд чи воно зростатиме). Це не закид у бік центральних органів виконавчої влади, а об’єктивна реальність. Війна, а отже, щоденна загроза втрати державності й щоденні втрати життів, особливо молодих людей, вимагають від університету адаптивності та діяльності на нових засадах.

— Що вже вдалося зробити в цьому напрямі?

— Ми напрацювали модель поліпшення матеріальної бази й починаємо її реалізовувати. Ідеться про постійне системне партнерство з владою різного рівня, а також із роботодавцями та стейкхолдерами. Ми почали залучати їх до співпраці зі студентами, починаючи з першокурсників. Університет готує фахівців для аграрної, харчової галузей та галузі тваринництва, а це біотехнологи, механіки, енергетики, харчовики тощо. Аграрно-тваринницький сектор має великий попит в Україні, попри війну.

Зрозуміло, що успішні підприємства цієї галузі потребують наших випускників, тому максимально залучаємо їх до співпраці. Потенційні роботодавці зацікавлені, щоб їхні майбутні працівники вже навчалися на сучасному устаткуванні, на якому вони згодом будуть працювати. Тож допомагають нам із обладнанням. Така модель ефективної взаємовигідної співпраці масштабна й багатогранна.

Партнерство з роботодавцями також сприяє розвитку системи дуальної освіти. Законодавство в цьому питанні ще не досконале, тому наразі йдеться про впровадження елементів дуальної освіти. А загалом її суть полягає в тому, що студент чи студентка певний обсяг свого навчального часу проводить на підприємстві.

Тож максимально наближуємо студентів до практики й підготовки до праці в тих роботодавців, які зацікавлені в наших випускниках. Ми не можемо собі дозволити випускати некваліфікованих фахівців і на державному екзамені чи захисті дипломної сказати: «До побачення, ви більше нас не цікавите».

Також залучаємо роботодавців до створення освітніх програм: вони вносять власні рекомендації щодо впровадження і змін певних їх елементів. Це обов’язкова частина успішної акредитації дисципліни.

Маємо й міжнародну співпрацю, яка передбачає виробничу практику й стажування студентства.

Читайте також:

— Кожен університет має боротися за свого вступника. І не просто вступника, а найкращого. Чи складно це для вузькопрофільного університету?

— Ми вже не вузькопрофільні. Наш університет — великий і потужний. За кількісними параметрами він на третьому місці в області після ЛНУ ім. І. Франка і Львівської політехніки та максимум на п’ятому, якщо не вище, у Західному регіоні. У нас вчиться понад 11 тисяч здобувачів та здобувачок освіти. Маємо 800 науково-педагогічних працівників, а загалом це 20 тисяч осіб, враховуючи коледжі.

А боротися важко завжди. Важливо знайти свій сегмент. Ми пропонуємо абітурієнтам здобути сучасну освіту, мати фах, на який є попит: ветеринарного медика, біотехнолога, біоенергетика, харчового технолога, механіка, енергетика, землевпорядника, агротехнолога… Отож маємо на що спертися, переконуючи молодих людей вступати до нас, адже є де практично застосувати набуті знання.

— Одним із пунктів вашої передвиборчої програми є комунікування зі старшокласниками. Які профорієнтаційні заходи проводить університет?

— Коли я був виконувачем обов’язків ректора, об’їздив дев’ять областей, від західних до центральних — Житомирщини та Вінниччини. Нещодавно ми запустили анкетування серед науково-педагогічних працівників університету, щоб з’ясувати, де їм максимально зручно й комфортно проводити профорієнтаційні заходи, у якому населеному пункті, районі, області. У такий спосіб змінюємо механізм роботи на диференційований і гнучкий, щоб викладачі їхали не туди, куди їм скажуть на кафедрі, а куди самі хочуть. Так виходимо за межі Львівщини, орієнтуючись на вступника не лише зі свого регіону. Недарма ж просимо МОН затвердити назву «Національний природничий університет України». Нам треба напрацювати нові шляхи залучення молодих людей до навчання в університеті.

— Чи складно переконати школяра, що не лише ІТ-напрям перспективний?

— Можна переконати, особливо коли розповідаємо про практичні спеціальності та ще й гарантуємо майбутнє місце роботи з достойною зарплатою. Наприклад, хорошому випускникові-зоотехніку потужні холдинги платять від 50 тисяч гривень на місяць. Зрештою, у нас теж є програмування, але в аграрній, харчовій, тваринницькій сфері. Так само економіка, інженерія, архітектура.

Легко переконати вступника, коли на дні відкритих дверей університету запрошуємо роботодавців. Легко, коли наші потенційні абітурієнти бачать конкретні результати співпраці із солідними компаніями, коли в лабораторіях потужного факультету механіки, енергетики та інформаційних технологій є доволі сучасні комбайни та трактори. До речі, цього навчального року ми вирішили поділити профорієнтаційні зустрічі на два етапи: восени дві п’ятниці поспіль буде День університету у двох кампусах почергово, а навесні — День відкритих дверей. На кожному заході будуть представлені всі освітні програми та спеціальності. Ми намагаємося взяти й у цьому напрямі найкраще з досвіду двох університетів.

— Наразі університет, окрім двох кампусів, має дев’ять відокремлених структурних підрозділів — коледжів, що розташовані у Львові та області, а також на Волині, Івано-Франківщині й Чернівеччині. Чи продовжує навчання в університеті хоча б частина їхніх випускників та випускниць?

— Так, але їх не стільки, як хотілося б. Чому? По-перше, через недосконалість законодавства в системі вищої освіти, а саме: випускники структурних підрозділів вступають на тих самих засадах, що й випускники шкіл — за результатами НМТ. Я б замінив один предмет НМТ на внутрішній фаховий іспит. Друга причина: вступають географічно ближче до дому, тому якщо випускник коледжу знайде у своїй області таку саму програму, що й у нас, то він вступить туди. І третя причина: деякі потужні коледжі мають свій бакалаврат.

Я вже тричі побував у кожному з коледжів. Співпраця з ними потребує вдосконалення — хоча б у тому, щоб викладачі університету частково читали там лекції, наприклад, гостьові чи якісь тематичні курси.

— Серед професій майбутнього експерти часто називають біотехнологів та аграріїв. Однак які освітні програми на сьогодні найпопулярніші в університеті?

— За результатами цьогорічного вступу це програми факультету механіки, енергетики та інформаційних технологій, агротехнологій та охорони довкілля й факультету ветеринарної медицини. Туди був найбільший конкурс, туди ми набрали найбільше студентів.

— Якими знаннями й навичками має володіти випускник вашого університету, щоб успішно конкурувати на ринку праці?

— Поєднувати теоретичну підготовку й практичні навички.

— У нашій розмові ви висловилися про відтік студентів через виїзд за кордон. Чи багато ваших студентів покинули університет через це?

— Як і всюди. Але нам важливо зберегти цих студентів, тому вони часто переходять на заочну форму навчання.

Читайте також:

— В одному з пунктів своєї передвиборчої програми ви наголошували на гарантуванні академічної доброчесності та антикорупційності. Це болюче питання майже всіх українських ЗВО. Як саме цього досягаєте, через які заходи?

— Ми використовуємо сертифіковані антиплагіатні програми для перевірки дисертацій, дипломних і курсових робіт. У нас є уповноважений із дотримання антикорупційної політики в університеті, також є скринька довіри (електронна адреса), на яку можна надіслати скаргу. Чи отримуємо сигнали тривоги? Так. І відповідно реагуємо. Щосереди в другій половині дня я приймаю відвідувачів: в одну середу чекаю на працівників, у другу — на студентів і студенток.

— А як прокоментуєте викриття схеми закупівлі у 2024 році комп’ютерного обладнання та оргтехніки за завищеними цінами, до якої причетні ваші посадовці? Підозрюваними в справі є тодішній перший проректор і начальник відділу державних закупівель.

— Наразі тривають слідчі дії. Посадовим особам вручили підозри. Я як ректор відкритий до співпраці зі слідчими й хочу об’єктивності, хоч і прикро за такі речі. Як і за те, що медіа «смакують» подібні теми до рішення суду, ще й перекручують і вживають неправильні терміни (на час виходу публікації розслідування завершено й обвинувальні акти скеровано до суду — авт.).

— Які ще виклики має університет?

— Матеріальне наповнення науково-практичних баз, створення належних соціально-побутових умов для працівників і студентства. Стан наших гуртожитків потребує суттєвого поліпшення. Також на освітній діяльності щораз більше позначатиметься війна, зокрема, зростає кількість ветеранів війни та осіб з інвалідністю внаслідок воєнних дій. Ми маємо бути готовими взяти їх на навчання. Із 1 вересня в нашому університеті запрацював Центр ветеранського розвитку, який організовує різні зустрічі для ветеранів. Також працюємо над поліпшенням безбар’єрного інклюзивного простору.

— А яким бачите університет у майбутньому, зокрема після завершення своєї каденції?

— З оновленою базою і відремонтованими корпусами. Ставлю собі за завдання поетапно збільшувати кількість студентів, а також комерціалізувати наукоємні технології. Провідні університети світу заробляють на своїх розробках. Ми нічим не гірші. І можемо це робити на високому рівні. Але для цього мусимо ще багато працювати. В ідеалі прагнутиму на основі багатогранної співпраці створити на Заході України навчально-науково-виробничий кластер, у центрі якого буде університет.

Фото з архіву Івана Парубчака