Як працюють дитячі садки в Канаді: усе про навчання, інклюзію, роботу вихователів, харчування та державний контроль

Прогулянки в мороз і спеку, черги до ясел на кілька років уперед, мобільні застосунки замість чатів, прогулянки в парку та навчання через гру — саме так працює канадська дошкільна освіта.

«Вчися.Медіа» поспілкувалося з українськими педагогинями й мамами, які мешкають у Канаді, щоб з’ясувати:

• як працюють садочки в різних провінціях;
• хто контролює їхню роботу;
• скільки платять батьки за садочок та за які саме послуги;
• як у закладах підтримують дітей з ООП;
• яку зарплату одержують вихователі/ки;
• як працює система підвищення кваліфікації педагогів/инь дошкілля.

В Україні більшість закладів дошкільної освіти (ЗДО) — комунальні й перебувають у власності громад. Натомість у Канаді переважають приватні садочки. Муніципальних закладів небагато, здебільшого вони орієнтовані на підтримку вразливих категорій сімей.

Кожна провінція Канади самостійно визначає політику дошкільної освіти, зокрема щодо джерел фінансування, вартості та віку дітей, із якого можна відвідувати заклад.

Загалом у структурі дошкільної освіти є два окремі напрями:

1. Догляд за дітьми (child care), куди входять класичні дитячі садки (day care).
2. Програма підготовки до школи (kindergarten class при школах): її зазвичай відвідують із п’ятирічного віку.

• класичні дитячі садки (day care), які приймають дітей приблизно від року, деякі заклади працюють і з немовлятами;
• дошкільні програми (preschool) — заняття, на яких дітей навчають писати, рахувати, знайомлять із літерами;
• сімейні дитячі садочки (day home). Найчастіше їх відкривають у приватному будинку, виділяючи під догляд за дітьми окремий поверх чи частину житла. Такі заклади можуть працювати як із ліцензією, так і без неї.

Водночас приватна форма власності не означає відсутність державного контролю. Незалежно від того, хто є власником закладу, усі садочки працюють за правилами, визначеними державою та законодавством провінції.

Серед родин із маленькими дітьми популярні сімейні заклади. Світлана Гарасим, заступниця директора ЗДО в Калгарі (провінція Альберта), розповіла, що батьки можуть залишатися вдома зі своїми малюками й одночасно доглядати ще за шістьма чужими (власних дітей до цього ліміту не зараховують). Така модель дає змогу працювати й бути поруч із сім’єю. Однак це потребує величезної відповідальності.

Сімейні дитсадки частково розв’язують проблему нестачі місць, адже в популярних ЗДО можуть бути черги на кілька років уперед. За словами Світлани Гарасим, найбільший дефіцит місць у ясельних групах. У садочку, де вона працює, є лише 16 місць для дітей від дев’яти до 19 місяців. Зараз вони повністю заброньовані до вересня 2027 року. Натомість для дітей від 19 місяців до трьох років місця звільняються значно швидше, бо вихованці/ки переходять у старші групи.

Водночас сімейний формат не означає менші вимоги до безпеки. Навпаки — ліцензовані садочки проходять дуже ретельні перевірки. Інспектори/ки перевіряють, чи немає гострих предметів, чи зачинені шафи із засобами побутової хімії, чи достатньо іграшок, чи безпечне подвір’я, чи має дитина вільний доступ до туалету тощо.

У Канаді рішення про відвідування садочка залишається за батьками.

«Якщо сім’я вирішує, що мамі чи татові вигідніше бути вдома з дітьми, ніж оплачувати садочок, це абсолютно нормально», — додає Світлана Гарасим.

Така гнучкість пов’язана із соціальною політикою держави. Канада — країна іммігрантів/ок, де багато родин виховують від трьох до п’яти дітей. Попри державні компенсації, одночасно оплачувати кілька місць у садочку — дорого. Наприклад, ясла для дітей віком від дев’яти до 19 місяців в Альберті в середньому коштують 1000–1200 канадських доларів на місяць (вартість може досягати 2000 канадських доларів або приблизно 63 тисяч грн).

Також у країні діє державна програма, за якою більшу частину цієї суми компенсує Федеральний уряд.

«Батьки оплачують фіксовану суму — 326 канадських доларів 25 центів на місяць незалежно від віку дитини до п’яти років. Усе інше держава компенсує власнику садочка», — пояснює українка Соломія, яка виховує доньку в провінція Альберта.

Водночас програма підготовки до школи (kindergarten class при школах), яку діти зазвичай відвідують у п’ятирічному віці, в одній провінції може бути обов’язковою (наприклад, в Онтаріо), а в іншій — за бажанням (наприклад, в Альберті).

Окремі канадські садочки можуть приймати немовлят із шести місяців, та на практиці це трапляється рідко. Найпоширеніший вік для початку відвідування ясел — приблизно дев’ять місяців, що безпосередньо пов’язано із системою батьківських відпусток.

За словами Світлани Гарасим, до дев’ятимісячного віку канадські сім’ї частіше користуються послугами нянь, а не ЗДО. До того ж не всі садочки мають ясельні групи. Багато закладів працюють лише зі старшими дітьми, оскільки відкриття груп для немовлят потребує спеціальних умов.

Найпоширеніший вік, коли дитина вперше переступає поріг садочка, — приблизно один рік. Другий найпопулярніший період — до двох років.

За словами Ольги Озерянської, виховательки в провінції Манітобі, вибір часу багато в чому залежить від фінансових можливостей родини. Частина сімей повертається до роботи після першого року життя дитини, інші можуть дозволити собі залишитися вдома довше.

У Канаді немає єдиної загальнонаціональної системи електронного зарахування дітей до ЗДО. Організація реєстрації належить до компетенції провінцій та муніципалітетів. У деяких регіонах, як-от в Онтаріо, діють централізовані електронні системи (наприклад, OneList), тоді як в інших провінціях, зокрема в Альберті, батьки зазвичай подають заявки безпосередньо до кожного закладу. У родин також є можливість записатися на ознайомчу екскурсію.

«Ми проводимо тур садочком, показуємо приміщення, розповідаємо про правила, харчування, програму, відповідаємо на запитання», — пояснює Світлана Гарасим.

Якщо місце є, батьки можуть одразу оформити документи, сплатити реєстраційний внесок і аванс. Якщо ж група заповнена, родину додають до листа очікування. У більшості ЗДО він безоплатний, хоча деякі заклади стягують за цю опцію приблизно 100 канадських доларів (3000 грн). Водночас навіть після оплати жодних гарантій швидкого зарахування немає.

У великих містах деякі батьки записуються ще під час вагітності або відразу після народження маляти. Водночас Анастасія Чабаненко, ексвихователька й мама дошкільняти, каже, що без проблем знайшла для своєї дитини садочок в місті Камроуз (провінція Альберта).

«Тривалість очікування залежить від багатьох чинників: віку дитини, району проживання, кількості закладів поблизу та попиту на місця», — пояснює вона.

Через дефіцит місць багато сімей шукають тимчасові рішення: віддають дитину до іншого садочка або закладу сімейного типу, а після появи місця переводять до бажаного ЗДО.

Обираючи заклад, родини орієнтуються також на його репутацію. Утім, державного рейтингу ЗДО в Канаді немає.

«Батьки читають відгуки в Google, а також можуть переглянути результати офіційних державних інспекцій. Якщо під час перевірки були виявлені порушення, наприклад, неналежне поводження з дитиною чи недотримання вимог до харчування, ця інформація є у відкритому доступі», — додає українка Соломія.

Графік дитсадків у Канаді подібний до українського. Деякі заклади працюють:

• із 06:30 до 18:00;
• із 07:00 до 17:30;
• із 07:30 до 17:30. 

Розклад формують з урахуванням режиму роботи батьків. Відповідно до нього планують роботу персоналу.

«У нас є вихователі, які починають працювати о сьомій ранку і закінчують о четвертій дня, інші виходять на роботу о 07:30. Усі зміни я складаю так, щоб садочок працював безперервно, а працівники не перевищували норму робочого часу», — розповідає Світлана Гарасим.

Педагоги/ні дошкілля найчастіше працюють з дітьми вісім годин на день і мають годинну перерву (інколи її розбивають на частини), що загалом становить стандартні 40 робочих годин на тиждень.

Провінція Альберта, наприклад, має такі затверджені норми співвідношення дорослого (вихователя/ки) до кількості дітей:

• діти до 12 місяців — 1 вихователь/ка на 3 дитини;
• діти від 12 місяців до 19 місяців — 1 вихователь/ка на 4 дитини;
• діти від 19 місяців до трьох років — 1 вихователь/ка на 6 дітей;
• діти від трьох до чотирьох років — 1 вихователь/ка на 8 дітей;
• діти від чотирьох до п’яти років — 1 вихователь/ка на 10 дітей;
• діти шкільного віку (від п’яти років) — 1 вихователь/ка на 15 дітей.

Кількість дітей може змінюватися залежно від розміру класу: що більше малечі, то більше дорослих має бути з ними. Інколи в садочках працюють змішані групи для дітей від трьох до п’яти років. Також у закладах можуть бути окремі працівники/ці для роботи з нейровідмінними дітьми та для допомоги вихователям/кам упродовж дня.

«Якщо потрібно вивести дітей на прогулянку, комусь стало зле чи вихователь має ненадовго відійти, завжди є люди, які можуть підстрахувати. У нашому садочку працює 38 дорослих на 180 дітей», — пояснює Світлана Гарасим.

Жорсткого погодинного розкладу в канадських садочках переважно немає. Наприклад, група від двох до п’яти років, з якою працює Ольга Озерянська, має усталену щоденну рутину. 

• 08:30–09:15 — сніданок.
• 09:00–10:00 — вільна гра. Хтось будує з конструктора, хтось грається з фігурками тварин, досліджує воду чи сенсорні матеріали, малює або танцює. Паралельно вихователі/ки допомагають дітям із повсякденними потребами.
• 10:00–11:20 — прогулянка на свіжому повітрі.
• 11:30–13:30 — обід та денний сон. Якщо дитина прокинулася раніше за інших, може тихенько гратися в іншій частині кімнати.
• Після сну діти можуть перекусити (за бажанням).
• Друга половина дня також минає у грі та за хорошої погоди на вулиці.

Замість окремих спалень діти відпочивають просто у своїй групі: після ігор вихователі/ки розкладають невеликі ліжка або кушетки, вимикають світло й вмикають спокійну музику.

Водночас це не означає, що діти нічого не вчать. За словами Ольги Озерянської, завдання педагогів/инь — створювати середовище, яке спонукатиме дітей досліджувати світ.

«Наприклад, можна організувати станцію з водою: поставити різні ємності, ложки, каструлі, додати кольорову воду чи бульбашки. Вихователька перебуває поруч, ставить відкриті запитання, підтримує розмову й допомагає дитині самостійно робити висновки», — пояснює педагогиня.

У садочку Світлани Гарасим вранці відбувається circle time — коротке спільне коло.

«Ми співаємо пісні, читаємо книжки, говоримо про погоду або тему, над якою працюємо цього тижня. Це коротка, але дуже важлива частина дня», — розповідає вона.

За словами освітянок, один із найпопулярніших підходів до планування полягає в тому, що педагоги/ні спочатку спостерігають за дітьми, визначають, що їх захоплює найбільше, а потім будують освітню діяльність навколо цих інтересів.

«Якщо сьогодні діти захопилися хробачками, тому що не можуть знайти їх після зими, ми будемо досліджувати саме це. Якщо їх цікавить якась подія — говоритимемо про неї. Наприклад, Великоднем чи Різдвом діти цікавляться після свят, коли можуть поділитися власними враженнями», — говорить Світлана Гарасим.

За словами Ольги Озерянської, діти перебувають на вулиці щонайменше півтори години на день незалежно від погоди. Навіть узимку прогулянки не скасовують через мороз: якщо температура повітря з урахуванням вітру не опускається нижче -27 °C, діти виходять на прогулянку за умови, що мають відповідний зимовий одяг. У сильний холод прогулянка триває приблизно 10–20 хвилин.

Як додає Світлана Гарасим, улітку тривалість обмежують через спеку (понад +29 °C) або погану якість повітря, спричинену лісовими пожежами. Перед виходом надвір усім дітям обов’язково наносять сонцезахисний крем.

Ще одна особливість канадських садочків — регулярні прогулянки за межами закладу. За словами Анастасії Чабаненко, вихованців/ок часто водять до міських парків, на громадські майданчики, фестивалі чи паради. Малюків перевозять у шестимісних візочках, а старші діти йдуть пішки парами.

«Спочатку це здавалося мені стресовим, але діти швидко звикають до таких прогулянок і з нетерпінням чекають нових маленьких подорожей», — розповідає вона.

Анастасію також здивувало, що багато канадських садочків не мають власного подвір’я. Через високу вартість землі та нерухомості діти часто гуляють у міських парках і на громадських дитячих майданчиках.

За словами Ольги Озерянської, кожен ЗДО має батьківський довідник із правилами відвідування та переліком захворювань, за яких дитина не може перебувати в закладі.

«Якщо температура тіла вища за 38,4 градуса, ми одразу телефонуємо батькам. Повернутися до садочка дитина може лише після того, як минуло щонайменше 24 години без температури й без використання жарознижувальних препаратів», — пояснює освітянка.

Водночас нежить і кашель не є підставою для відсторонення. Як пояснює українка Соломія, яка виховує доньку в провінції Альберта, педагоги/ні насамперед оцінюють загальний стан дитини.

Натомість при повторній діареї правила значно суворіші: обов’язково телефонують батькам і просять забрати дитину.

Для окремих інфекційних захворювань також існують свої протоколи. Наприклад, після початку лікування дитина може повернутися до садочка навіть у разі кон’юнктивіту, вітряної віспи, імпетиго чи педикульозу.

Єдиної системи харчування в канадських ЗДО немає. Усе залежить від конкретного закладу: 

• одні мають власну кухню й забезпечують дітей кількома прийомами їжі на день;
• інші користуються послугами кейтерингу;
• у багатьох садочках батьки дають дітям ланчбокси з домашньою їжею.

За словами українки Соломії, чимало закладів пропонують власне харчування, однак батьки однаково пакують домашні перекуси.

Зазвичай у меню дитсадка сендвіч, суп у холодну пору року, мініпіца, макарони чи рис та обов’язково фрукти. У деяких закладах діти приносять із дому обід, а садочок забезпечує сніданком та післяобіднім перекусом.

Водночас у великих мережевих ЗДО працюють власні кухні, де щодня готують кілька прийомів їжі зі свіжих продуктів. За словами Світлани Гарасим, навіть у таких закладах батьки можуть відмовитися від харчування й приносити домашню їжу, адже цю послугу оплачують окремо: приблизно 250 канадських доларів (7800 грн) на місяць.

Незалежно від того, хто забезпечує дитину харчуванням, у більшості ЗДО діють дуже суворі правила безпеки: майже всюди заборонені продукти з горіхами (для запобігання анафілактичному шоку), а домашню їжу перевіряє адміністрація закладу.

Особливу увагу приділяють харчуванню дітей із алергіями або вегетаріанців/ок, для них готують окремі страви або адаптують рецепти так, щоб одна страва підходила якомога більшій кількості дітей.

«Кухарі готують окремі порції для дітей з алергіями й спеціально їх маркують. Але перед тим, як видати страву дитині, вихователі ще раз перевіряють, чи саме цю тарілку вона повинна отримати. Ми можемо кілька разів перепитати одне одного, якщо виникають хоч найменші сумніви», — говорить освітянка.

За словами Ольги Озерянської, діти з ООП беруть участь у всіх щоденних активностях разом з однолітками. Якщо вихователі/ки помічають труднощі з мовленням, поведінкою, соціальними навичками чи розвитком, вони документують свої спостереження, обговорюють їх із батьками та разом вирішують, які кроки можуть допомогти дитині. Працівники/ці садочка не мають права самостійно встановлювати діагнози чи рекомендувати конкретне лікування.

За потреби для дитини створюють індивідуальний план підтримки. У ньому фіксують конкретні стратегії, які допомагають їй у повсякденному житті (наприклад, як краще підтримувати концентрацію, адаптувати інструкції чи організувати прийом їжі).

У канадських дитячих садках переважно немає асистентів/ок дитини з ООП. Така підтримка можлива лише після проходження спеціальної процедури: батьки й заклад збирають необхідні документи, садок документує всі спостереження за дитиною, а потім подає заявку на одержання додаткового фінансування. 

До того ж у штаті зазвичай відсутні психологи, логопеди чи медичні сестри, але всі працівники проходять навчання з домедичної допомоги. За потреби із дитиною працюють логопеди, ерготерапевти, поведінкові терапевти з інших служб.

Попри принцип інклюзії, у виняткових випадках садочок може відмовити в наданні послуг або припинити їх, якщо не може забезпечити належний рівень підтримки. Перед цим адміністрація повинна задокументувати всі спроби допомоги, співпрацю з батьками та залучення фахівців/чинь. Якщо родина не погоджується з рішенням, вона може оскаржити його в контролюючих органах.

«Іноді дитині потрібно, щоб поруч із нею постійно був окремий дорослий. Це означає, що садок має найняти ще одного працівника й оплачувати його роботу. Але плата за відвідування для цієї родини залишається такою самою, тому не кожен заклад має можливість забезпечити таку підтримку», — пояснює Світлана Гарасим.

Замість звичних для українських родин чатів у вайбері чи телеграмі, щоденне спілкування вихователів/ок та батьків у Канаді відбувається вранці та ввечері, коли дітей ведуть до садка й забирають додому.

Також садочки використовують спеціальні мобільні застосунки (HiMama, Brightwheel) або власні внутрішні платформи. Через них батьки отримують інформацію про перебіг дня в режимі реального часу: що дитина їла, як спала, чим займалася — зі світлинами та докладним описом.

Офіційне листування адміністрації садка та батьків відбувається через електронну пошту. Будь-які нестандартні ситуації документують (дитина впала тощо), оформлюють спеціальний рапорт та розповідають про це батькам. Також складають письмовий звіт про вирішення інциденту, про який теж знають мами й тата (законні опікуни й опікунки).

Якщо ж виникають питання щодо розвитку, поведінки чи емоційного стану дитини, їх не обговорюють поспіхом під час ранкового прийому. Для цього проводять окремі індивідуальні зустрічі з батьками.

Як розповідає Анастасія Чабаненко, для роботи в дитячому садочку необхідно отримати сертифікацію у сфері Early Childhood Education (ECE). У різних регіонах система може відрізнятися. Так, наприклад, в Онтаріо та Британській Колумбії вона двоступенева, тоді як в провінції Альберта система передбачає три кваліфікаційні рівні:

1. Child Care Assistant: для цього треба пройти короткий курс із основ дошкільної освіти (приблизно 45–60 годин) або підтвердити вже здобуту освіту. Фахівці/чині цього рівня працюють під керівництвом більш досвідчених колег, допомагають організовувати освітній процес і доглядати за дітьми.
2. Child Care Worker здобувають після року навчання за програмою Early Childhood Education у коледжі. Така кваліфікація дає можливість самостійно працювати з групою дітей, планувати освітні активності та відповідати за організацію щоденної роботи.
3. Child Care Supervisor: потрібно завершити дворічну або довшу програму навчання та здобути диплом чи ступінь у галузі дошкільної освіти або суміжній спеціальності. Такі фахівці/чині можуть обіймати керівні посади в закладі.

Водночас у Канаді можна здобути педагогічну освіту вже під час роботи в ЗДО. Наприклад, у провінції Манітоба коледжі пропонують спеціальну програму Workplace для асистентів/ок вихователів/ок, які хочуть отримати диплом вихователя/ки II рівня.

«Щоб вступити на програму, потрібно щонайменше пів року пропрацювати в одному садочку й подати документи до коледжу. Навчання платне, але дуже зручне: три дні на тиждень ти працюєш, а два — навчаєшся. При цьому не потрібно окремо шукати місце для практики, адже вона проходить у тому ж садочку, де ти працюєш. Роботодавець продовжує оплачувати працівникові повний робочий тиждень. А після приблизно шести місяців навчання зарплата підвищується на три-чотири канадські долари за годину», — розповідає Ольга Озерянська.

Попри те що канадське суспільство визнає ранню дошкільну освіту надзвичайно важливою, професія вихователя/ки не належить до найпрестижніших і не вважається високооплачуваною. Саме тому майже всі провінції стикаються з дефіцитом кадрів. Працівники/ці часто змінюють місце роботи, переїжджають або залишають професію через емоційне виснаження. Найстабільніші колективи, за словами Світлани Гарасим, у невеликих містах, де роботодавці пропонують дещо вищі зарплати, щоб втримати спеціалістів/ок.

Окрім зарплати, яку встановлює роботодавець, у деяких провінціях працівники/ці одержують гарантовану державну надбавку залежно від рівня сертифікації. Наприклад, в Альберті:

• для першого рівня вона становить 2,64 канадського долара (82,9 грн) за годину;
• для другого — 5,05 долара (158,5 грн);
• а для третього — 8,62 долара (270,6 грн).

Базові ставки залишаються відносно невисокими. За словами Світлани Гарасим, у Калгарі вихователь/ка із першим рівнем сертифікації нерідко починає із 16 канадських доларів (502,3 грн) за годину. Разом із державною доплатою це приблизно 18,64 долара (585,2 грн). Для другого рівня базова ставка починається від 17,5–18 доларів (549,4–565 грн), а для третього — від 19 доларів (596,5 грн), хоча досвідчені працівники/ці можуть заробляти більше.

«Мінімальна зарплата в Альберті — 15 канадських доларів (470,9 грн) за годину. Вихователь одержує більше ніж мінімальна ставка, але цих грошей недостатньо», — зазначає Світлана Гарасим.

У провінції Манітобі, як розповідає Ольга Озерянька, вихователь/ка першого рівня заробляє приблизно 19–22 канадських доларів (596,5–690,7 грн) за годину, другого рівня — 22–32 долари (690,7–1004,6 грн) , а третього — 30–45 доларів (941,8–1412,7 грн).

За словами Світалани Гарасим, умови роботи вихователів/ок залежать від провінції. Вища вартість життя означає вищі зарплати. Наприклад, у Британській Колумбії професію вважають престижнішою саме через дорожче життя.

Водночас кожна провінція має різні вимоги до кваліфікації педагогів і педагогинь. Через це навіть досвідченим вихователям/кам під час переїзду до іншої провінції доводиться повторно підтверджувати свою кваліфікацію.

Найсуворіші вимоги діють в Онтаріо: там чітко розмежовані обов’язки працівників/ць залежно від рівня сертифікації, а педагоги/ні початкового рівня зазвичай не можуть самостійно працювати з групою дітей.

Натомість в Альберті здобути кваліфікацію простіше: провінція фінансово підтримує навчання майбутніх вихователів/ок, хоча розмір грантів залежить від імміграційного статусу людини.

У Канаді, як і в Україні, педагоги/ні регулярно відвідують курси й тренінги, присвячені розвитку дітей, роботі з поведінковими труднощами, інклюзії, комунікації з родинами та іншим актуальним темам.

За словами Світлани Гарасим, у провінції Альберта держава частково компенсує витрати на професійне навчання, участь у конференціях і воркшопах, а також заохочує педагогів і педагогинь здобувати вищі рівні професійної сертифікації.

«Двічі на рік в Альберті проводять великі професійні конференції для фахівців дошкільної освіти, де презентують нові методики роботи, діляться сучасними дослідженнями, проводять практичні майстер-класи та знайомлять педагогів із новими навчальними матеріалами. Більшу частину витрат також можна компенсувати за державними програмами підтримки», — розповідає Світлана Гарасим.

Окремо держава стимулює вихователів/ок здобувати вищі рівні професійної сертифікації. В Альберті педагоги/ні можуть одержати до 10 тисяч канадських доларів на навчання для переходу з першого на другий або третій рівень кваліфікації.

Дитсадки регулярно інспектують спеціальні офіцери/ки, які можуть з’явитися без будь-якого попередження. Під час перевірок вони оцінюють документацію, стан приміщень, а також спостерігають за тим, як педагоги/ні взаємодіють із дітьми, чи дотримуються встановленого співвідношення вихователів/ок і вихованців/ок, як виконуються вимоги безпеки та чи правильно організований освітній процес.

Окремо ЗДО перевіряють і профільні служби. Наприклад, за дотримання санітарних норм та організацію харчування відповідає інспектор/ка із громадського здоров’я.

Відповідальність за виявлені порушення покладають насамперед на сам заклад, а не на вихователя/ку. Також перевірки проводять після серйозних інцидентів або скарг батьків.

У деяких садочках встановлені камери відеоспостереження. Звуку на записах немає, але відео дає змогу швидко з’ясувати обставини події.

Про всі серйозні інциденти — травми чи госпіталізації — адміністрація садочка зобов’язана повідомляти контролюючим органам. Водночас, за словами Світлани Гарасим, інспектори/ки не лише контролюють, а й допомагають закладам: пояснюють, як усунути порушення, радять оновити внутрішні політики чи організувати додаткове навчання для працівників/ць. За потреби до них можна звернутися по консультацію.

У деяких садочках також заборонено приносити особисті речі. Телефони, смартгодинники, гарячі напої тощо необхідно залишати в особистих шафках. Такі правила насамперед пов'язані з безпекою дітей. Крім того, у Канаді дуже серйозно ставляться до захисту персональних даних. Вихователі/ки не мають права зберігати фото чи відео дітей на особистих телефонах або публікувати їх у соціальних мережах без згоди батьків.

Фото з особистого архіву Світлани Гарасим та Ольги Озерянської, Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.