Що не так з олімпіадою з математики: бракує талановитого учнівства чи якісної організації?

«Провалили олімпіаду», «Розв’язали два завдання з чотирьох» — так відгукувалися учнівство й учительство про І (районний) етап Всеукраїнської олімпіади з математики. Ситуацію з олімпіадою з математики нещодавно обговорили в ефірі «Сніданку з 1+1», акцентуючи на заскладних завданнях, провалі олімпіади загалом та застарілості цієї традиції. А Катерина Халепа, яка викладає в столичному ліцеї, проаналізувала результати восьмикласників та восьмикласниць із Києва. За її словами, 93 % учасників та учасниць не розв’язали повністю жодної задачі (оцінка за кожну — 7 балів), адже завдання були складними та не відповідали шкільній програмі. Як стверджує освітянка, у І етапі брали участь відмінники й відмінниці, принаймні її ліцей відправляв саме таких учнів та учениць. Однак цього року долучатися до олімпіад могли всі охочі школярі та школярки незалежно від оцінок. 

Також педагогиня нарікає: школам катастрофічно бракує вчителів і вчительок математики. Як наслідок, ті, хто наразі викладає, перевантажені, не мають можливостей для гурткової роботи, а отже, додатково не готують учнівства до олімпіад.

Справді, підготовка — важлива частина олімпіад, та проблема глибша: у яких умовах вчителі та вчительки працюють з олімпіадниками, чи мають за це належну оплату? На іншій шальці терезів питання: чи можемо відмовитися від олімпіадного руху — чи все ж треба шукати компромісне рішення для його поліпшення? 

Над цим розмірковує Богдан Рубльов, доктор фізико-математичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та лідер команди України на Міжнародній математичній олімпіаді.

Далі — пряма мова Богдана Рубльова.

Уявіть, що в Україні відбувся відкритий чемпіонат зі стрибків у висоту. У ньому взяли участь спортсмени та спортсменки зі світовими іменами, ще 30–40 перспективних стрибунів, а також тисяча учнів й учениць, які мають відмінні оцінки з фізкультури. При цьому на уроках вони займаються всім потроху: волейболом, гімнастикою, бігом тощо.

Організатори чемпіонату природно поставили стартову висоту на рівні 170 см. Однак 950 заявлених учасниць та учасників із нею не впоралися, що цілком очікувано. Після цього хтось із тренерів, який спеціалізується на важкій атлетиці, заявив, що чемпіонат України провалився, бо 95 % учасниць та учасників не зробили жодної вдалої спроби. Миттєво до нього приїхали кореспонденти, щоб зняти репортаж і поширити думку тренера на всю країну. Водночас ніхто не говорив про те, що до такого змагання треба готуватися, вивчити техніку стрибків, мати відповідну фізичну форму… Натомість переконували, що всі, хто прийшов на чемпіонат, мали подолати хоч якусь висоту, тобто змагання треба починати з висоти на кшталт 50 см.

Далі кореспонденти поширили думку, що змагання зі стрибків «нікому не потрібні», це «совок», від якого треба відмовитися. А нашим славетним спортсменам та спортсменкам, які приносять славу Україні на міжнародних змаганнях, варто зайнятися чимось іншим — важливим і корисним для себе й країни.

Хтось може уявити такий абсурд? Але коли аналогічне відбувається з олімпіадами з математики, це чомусь сприймають спокійно.

Олімпіади — це інтелектуальні змагання, до яких треба готуватися. Деякі вчителі та вчительки провідних математичних закладів освіти на уроках розглядають цікаві ідеї при розв’язанні задач.

 Принаймні вони спонукають своїх учнів та учениць, перш ніж іти на олімпіаду, переглянути задачі минулих років, щоб зрозуміти, чи до снаги дітям такі завдання. 

Зауважу, що мінімум по дві задачі на кожній паралелі були під силу учням та ученицям, які могли логічно міркувати та робити прості дії: скорочення дробів, ділення на п’ять тощо. Батьки пригадали в соцмережах, що одна із задач з факторіалами була декілька років тому на олімпіаді для учнів 4–6-х класів — діти її доволі успішно розв’язували.

Наразі в Києві в різних математичних заходах беруть участь від 200 до 300 учнів та учениць. Саме вони потужно чи не дуже — мірою своїх сил, здібностей та часу — готуються до олімпіад. Саме вони могли та мали розв’язати задачі районної олімпіади. Для інших успіх у розв’язанні задачі свідчив або про природний талант, або про певне везіння.

Читайте також:

Якби з кожної паралелі брали участь 500–600 учасників та учасниць, то десь половина з них упоралася б із завданнями. А якщо дітей прийшло 1500? Хіба б тоді пропорційно збільшилася кількість підготовлених до олімпіад учнів та учениць? Аж ніяк — вони б поповнили кількість тих, хто не в змозі впоратися із задачами олімпіади. Тоді частина тих, хто впорався, становила б 15 %. А якби з однієї паралелі прийшло 5000 учасників та учасниць? Можна було б говорити про 5 %, які впоралися із завданнями. Про що це свідчить — про провал олімпіади чи про те, що на неї відправили геть не підготовлених дітей?

Зауважу, що понад 15 областей узяли за основу той текст для І етапу, що в Києві, принаймні перші дві задачі в кожному класі були однакові. Та чомусь ніхто не нарікав, буцімто олімпіада в регіонах провалилася. Напевно, там дітям було трохи важче дістатися до місця проведення олімпіади, і, перш ніж на неї їхати, учні й учениці реально оцінювали свої можливості. У Києві МАН організувала дуже зручні локації для учасників та учасниць, тому їх було так багато. Зауважу, що зареєструвалося 10 000 осіб, а прийшло 7000. Цікаво, який би результат показали ті учні й учениці, які не долучилися до олімпіади?

Із математики юні українці й українки виборюють на Міжнародних олімпіадах золоті, срібні та бронзові медалі, приносячи заслужену славу нашій країні, як і відомі спортсмени та спортсменки. Але про такі перемоги пишуть набагато рідше. У червні 2025 року команда України з математики добре виступила на міжнародному турнірі CAPS в Австрії, у липні — на Міжнародній математичній олімпіаді в Австралії, у серпні — на Середньоєвропейській олімпіаді в Німеччині. Попереду нові змагання й турніри, та чи багато людей про це знають? Чи багато медіа про це написали?

Як на мене, результат районної олімпіади закономірний, жодної проблеми в цьому немає. Можливо, як наслідок, частина дітей скаже, що більше не братиме участі в математичних олімпіадах, — і це нормально, якщо вона не планує до них готуватися. Але ж інші учасники й учасниці, які люблять математику та бачать, що задачі можна було розв’язати і їхні однолітки гарно з ними впоралися, підуть до вчителів чи вчительок із питанням: де та як підготуватися до олімпіади наступного року? Як організувати факультатив, де знайти тренерів? У крайньому разі шукатимуть персональних вчителів / учительок чи репетиторів / репетиторок або підуть до іншого закладу освіти, де роботу з обдарованими дітьми ведуть на належному рівні.

Олімпіадний рух в Україні — важливий напрям освіти. Розуміємо, що в ньому може бути низка недоліків, тож редакція відкрита до публікацій ваших думок про те, як варто покращити організацію олімпіад. Пишіть на пошту: [email protected] 

Фото МАН, Міжнародної математичної олімпіади та Укрінформу