Як громадські організації співпрацюють з державою: кейс «ЕдВей» → «Вектор»

Партнерська публікація

Успішна ініціатива — не лише та, що добре працює в межах гранту, а та, що може стати частиною державної інфраструктури, переконана Євгенія Смірнова, членкиня опікунської ради ГО «ЕдКемп Україна», засновниця Школи супергероїв і ГО «Маленьке серце з мистецтвом», заступниця міністра освіти і науки України (2023–2024 роки).

Саме так сталося з національною цифровою платформою професійного розвитку педагогічних працівників і працівниць «ЕдВей», яку створила ГО «ЕдКемп Україна». Після чотирьох років успішної апробації код платформи безплатно передали державі. Основна мета такого рішення — масштабування та забезпечення доступу до якісного професійного розвитку для всіх українських освітян та освітянок.

«ЕдВей» став фундаментом для створення й розвитку «Вектора» — державної платформи, яка працює як інструмент реалізації політики «Гроші ходять за вчителем».

Більше про те,

• як відбувалася передача «ЕдВей» державі,
• що змінилося у функціоналі платформи після цього
• та як загалом вибудовувати дієве партнерство між громадським сектором і державою,

читайте в колонці Євгенії Смірнової для «Вчися.Медіа» (далі — пряма мова).

Національну цифрову платформу «ЕдВей» створили як відповідь на нову логіку освітньої політики, де вчительство має право самостійно обирати траєкторію підвищення кваліфікації.

До передачі державі платформа виконувала важливу роль: вона фактично стала інструментом реалізації принципу свободи вибору в професійному розвитку. Йшлося не просто про каталог курсів, а про цифрову архітектуру, яка з’єднала вчительство й провайдерів освітніх послуг у прозорий, зрозумілий і доступний спосіб.

Важливо, що «ЕдВей» виник не як абстрактна IT-розробка, а як практичне рішення конкретної системної потреби. Після появи нової нормативної рамки освітяни й освітянки отримали більше свободи, але без зручного інструменту ця свобода ризикувала залишитися декларацією.

Однак задум полягав не в тому, щоб держава «перебрала» успішний громадський продукт заради самого факту передачі, а в тому, щоб забезпечити доступність вибору для всього вчительства, зберегти та інтегрувати в державну інфраструктуру дієве рішення.

Так «ЕдВей» став основою для розгортання й розвитку «Вектора». Це приклад, коли громадський сектор створює і відпрацьовує рішення, а держава бере його в систему як інструмент втілення конкретної політики.

Громадська організація «ЕдКемп Україна» вибудовує партнерство і співпрацює з державними інституціями, зокрема з Міністерством освіти і науки України, уже понад 10 років. Успіх таких процесів починається в той момент, коли сторони не змагаються за авторство, а працюють на спільний результат.

З боку громадського сектора була експертиза, гнучкість, досвід пілотування й глибоке розуміння потреб користувачів і користувачок. З боку держави — можливість забезпечити інституційне закріплення, нормативну узгодженість, масштабування та стабільність. Коли ці два пазли поєднуються, виникає синергія.

Ключовими принципами, на мою думку, були довіра, прозорість, повага до внеску кожної сторони й готовність мислити не коротким проєктним циклом, а логікою довготривалого суспільного результату. Окремо зазначу: в таких процесах критично важливі відповідальність за користувачів і користувачок, коректна робота з даними й розуміння, що передача — це не жест доброї волі, а управлінська робота.

Трансформація складалася з кількох послідовних етапів:

1. Спочатку — доведення життєздатності рішення, коли «ЕдВей» показав реальний попит, сформував користувацьку базу й став інструментом, який освітяни та освітянки використовують щодня.
2. Наступний крок — стратегічне узгодження, коли ухвалили рішення, що платформа «ЕдВей» має потенціал працювати вже не лише як громадський сервіс, а як частина державної екосистеми. Тут важливо було погодити не тільки саму ідею передачі, а і її рамку: хто стане інституційним власником, як забезпечуватимуть безперервність сервісу, як захищатимуть інтереси користувачів/ок.
3. Далі — технічна, юридична та організаційна передача інфраструктури. Саме тут зазвичай і зосереджено найбільше викликів: персональні дані, права на цифровий продукт, сумісність із державною інфраструктурою, сталість підтримки, розширення функціональності.

Базова логіка полягала саме в збереженні всього функціоналу платформи «ЕдВей», який забезпечував цінність для користувачів і користувачок: навігацію можливостями професійного розвитку, доступ до провайдерів, зручність пошуку й використання платформи як робочого інструмента.

Водночас державна інституалізація завжди відкриває нагоди для розвитку. Коли рішення входить у державну систему, його набір інструментів і функціонал розширюються. Зараз «Вектор», який розробили на основі «ЕдВей», став двигуном державної політики «Гроші ходять за вчителем» для фінансування професійного розвитку педагогічних працівників і працівниць.

Громадський сектор може бути центром досліджень і розробок для держави. Саме тут часто народжуються продукти, які мають сміливість на експеримент, чутливість до потреб користувацького кола й швидкість у тестуванні підходів.

Крім цього, держава не повинна щоразу створювати все з нуля, якщо вже є відпрацьоване, суспільно необхідне рішення. Набагато ефективніше — вміти побачити сильний продукт, оцінити його та ввести в державну екосистему.

Водночас передача працює лише тоді, коли є довіра й зрілість обох сторін. Якщо одна сторона мислить лише короткостроковими інтересами, а інша не бере реальної відповідальності, навряд чи все спрацює.

Для інших організацій тут є кілька важливих орієнтирів. 

• По-перше, рішення має бути не просто ціннісно сильним, а технологічно, організаційно й користувацьки зрілим. 
• По-друге, потрібно від початку думати про масштабування й сталість, а не тільки про запуск.
• По-третє, важливо будувати стосунки з державою не як із зовнішнім спостерігачем, а як із потенційним партнером.

Також цей досвід про те, що цифровий продукт може бути формою інвестиції громадського сектора в державну спроможність. І це доросла позиція. Освіта — це сфера, де одночасно потрібні стабільність і здатність до оновлення. Держава дає масштаб, легітимність і тривалість, а громадянське суспільство — швидкість, інновації, чутливість до змін і прямий контакт із потребами людей. Саме тому їхня співпраця в освіті важлива. 

Найкращі рішення зазвичай народжуються тоді, коли громадський сектор може спокійно тестувати й доводити модель, а держава — вчасно підхопити те, що вже довело свою ефективність. Це важливо в часи трансформацій, коли країна не може дозволити собі витрачати роки на паралельне винайдення того, що вже створено.

Для системності потрібно кілька базових умов.

• Перша — зрілість і готовність з обох боків. Громадській організації потрібно мати не лише ідею, а і якісно відпрацьоване рішення. Держава має бути готовою взяти на себе управлінське зобов’язання його впроваджувати, розвивати та за потреби доопрацьовувати.
• Друга умова — зрозумілі правила передачі й партнерства. В Україні нам ще бракує усталених механізмів, як саме громадське рішення може стати частиною державної системи: юридично, технічно, фінансово, етично.
• Третя умова — культура довіри та стратегічного мислення. Подібні партнерства не будуються в логіці швидкого політичного ефекту. Вони потребують витримки, послідовності й розуміння, що масштабування триває довше за одну посаду, один грант чи один бюджетний цикл.

І нарешті, потрібна спільна відповідь на головне питання: навіщо ми це робимо? Якщо відповідь — заради доступу людей до якісних рішень, тоді й держава, і громадський сектор мають співпрацювати задля вищої суспільної користі.

Як пояснює Владислав Штегельський, на платформі освітяни й освітянки можуть подати заявку на участь у пілоті, отримати підтвердження й віртуальні кошти на підвищення кваліфікації. Далі — самостійно обрати програму й оплатити її. Загалом нині на платформі доступно понад 500 програм від суб’єктів підвищення кваліфікації в межах пілоту.

Важливо, що «Вектор» — це не лише про вибір курсів. Це ще й персональний кабінет професійного розвитку: тут можна зберігати документи про підвищення кваліфікації, вести облік годин для атестації і фактично будувати власну траєкторію розвитку.

Окремо важлива роль закладів освіти, додає експерт. Вони не просто підтверджують дані вчительства, а поступово отримують інструмент для планування — можуть бачити потреби й формувати перспективні плани підвищення кваліфікації своїх педагогів і педагогинь.

Уже з 1 липня 2026 року всі суб’єкти підвищення кваліфікації будуть зобов’язані розміщувати на платформі інформацію про свої програми та видані документи. Це означає, що вчителі та вчительки більше не шукатимуть можливостей на різних сайтах, адже все буде зібрано в одному місці. Однак це не заперечує права суб’єктів використовувати власні платформи для проведення навчання, наголошує Владислав Штегельський.

Фото з особистих архівів Євгенії Смірнової, Владислава Штегельського, а також Freepik

Матеріал створено в межах співпраці з ГО «ЕдКемп Україна».

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.