Гуртки для дошкільнят: із якого віку починати та як дотриматися балансу? Поради для батьків

Що насиченіше дозвілля дитини, то більше в неї шансів для розвитку та успішності. Так вважає частина батьків, віддаючи малечу на кілька гуртків водночас: від іноземної мови до танців, плавання й малювання. 

Однак фахівці й фахівчині у сфері дошкілля наголошують, що долучати дитину до гуртків чи інших занять потрібно поступово та збалансовано, інакше вона перевтомиться або взагалі втратить інтерес до навчання.

• Із якого віку краще розпочинати знайомство дитини з різними гуртками та додатковими заняттями?
• Коли і в якому форматі вивчати іноземну мову з дошкільнятами?
• Як не перевантажити дитину?

Про особливості розвитку дошкільнят «Вчися.Медіа» поговорило з монтессорі-педагогинями та діячками ГО «Монтессорі ЮА» — Мариною Лосицькою, засновницею мережі монтессорі-закладів «Світ у кишеньці» в місті Києві та «Universe in the pocket Montessori School» у Канаді, а також із Людмилою Шпакович, засновницею дитячого центру «Montessori together».

Розвиток дитини має бути не ранній, а вчасний, наголошує Марина Лосицька. Для цього батьки мають проаналізувати, чи добре розуміють потреби дитини на кожному етапі її зростання. Наприклад, у дуже ранньому віці (до трьох років) гуртки недоречні. Нервова система дитини ще формується, а цей час набагато важливіше проводити з батьками й разом із ними пізнавати світ.

«У цей період важливо створити для дитини таке середовище, вдома та на вулиці, де вона розвиватиме свої навички в реальному світі. Дитина може допомагати батькам на кухні, самостійно одягатися чи складати іграшки — і в такий спосіб здобувати життєвий досвід. Батьки дворічної дитини мають перейматися не гуртками, а тим, скільки часу вона гуляє, чи має змогу комунікувати з іншими дітьми, досліджувати природу… Дитина пізнає себе та все навколо, і те, якою вона стане в майбутньому, залежить, зокрема, від цього часу», — пояснює Марина Лосицька.

Знайомити малечу з додатковими гуртками й заняттями можна у віці від трьох до шести років. Однак, як додає Людмила Шпакович, варто пам’ятати про індивідуальні особливості кожної дитини. Через різну чутливість нервової системи хтось швидко втомлюється від шуму, а комусь комфортно навіть у гучному середовищі, одній дитині подобається бути серед однолітків, а інша виснажується за кілька хвилин і потребує тиші. 

Також, за словами Марини Лосицької, до шести років дітям найкраще підійдуть ті гуртки, де вони зможуть вільно рухатися, а не сидіти на місці. Це, наприклад, танці, музика, різні спортивні секції — але за умови, що педагог/иня проводить заняття, розуміючи потреби дітей. Головний маркер — дитина робить це із задоволенням й активно рухається. Якщо ж на занятті малеча має сидіти струнко, виконувати вказівки когось із педагогів, то такий формат суперечить її потребам і може зашкодити.

Людмила Шпакович наголошує: багато залежить від наповнення самих занять. Наприклад, за методикою Монтессорі використовують формат неперервного робочого циклу — це певний проміжок часу, коли дитина спокійно працює, самостійно обираючи діяльність (фізичну, когнітивну, соціальну) і не відволікаючись на щось ззовні.

Таке заняття з малятами до трьох років може тривати від півтори до двох годин, а з дітьми від трьох до шести років — три години. У цей час дитина самостійно переходить від одного виду активності до іншого, коли відчуває таку потребу. І це не перевантажує її, бо вона сама регулює інтенсивність: хоче — складає пазли, хоче — рухається, хоче — відпочиває.

Якщо ж ідеться про класичні заняття, коли вихователю чи виховательці потрібно утримувати увагу впродовж певного часу, то слід орієнтуватися на вік та індивідуальні особливості дитини.

Наприклад, за словами Марини Лосицької, музика для малюків має бути не у форматі “сіли — вчимо нову пісню — повторюємо за вихователем чи вихователькою”. Такі заняття можуть відбити бажання дитини музикувати або навіть пробувати інші гуртки. 

Такі заняття ще називають музикою за Орф-підходом (від імені засновника методики — Карла Орфа — ред.).

Якщо ж знайшли заняття, де дитина досліджує, пізнає, активно та вільно рухається, то їх можна відвідувати хоч щодня, додає вона. Більш структуровані заняття, на яких треба мати певний рівень самоконтролю, робити щось за зразком, повторювати, тренуватися, працювати на результат, варто пробувати не раніше від п’яти, а краще після шести років.

• Уважно спостерігайте за інтересами дитини, з’ясуйте, що саме її надихає, і відповідно до цього обирайте гурток чи заняття.
• Проаналізуйте режим дня дитини: які в неї вже є навантаження і що можна додати? Якщо в другій половині дня бракує фізичних навантажень, то можна, наприклад, записати дитину в басейн, на катання на роликах чи інші рухливі заняття.

«Однак якщо дитина легко збуджується і їй складно контролювати свою активність, то катання на роликах у закритому приміщенні з великою кількістю людей може призвести до перезбудження. Після цього дитині буде важко заспокоїтися, заснути та відновитися. Але та сама активність у парку — на свіжому повітрі, без шуму й тисняви — матиме зовсім інший, значно м’якший вплив», — додає Людмила Шпакович.

• Нові активності вводьте поступово, постійно спостерігаючи, як вони впливають на поведінку, емоційний стан і загальне самопочуття дитини.

Іноземну мову можна вивчати ще від народження дитини, якщо батьки або близькі родичі володіють нею, пояснює Марина Лосицька. Найефективніший спосіб — коли мова стає частиною простору, у якому живе дитина.

Якщо ж дитина ходить двічі на тиждень на англійську, але не підкріплює знань удома, то цього, звісно, буде недостатньо. Часто батьки також думають: якщо педагог/иня говорить англійською, а дитина нібито не розуміє, то потрібно одразу перекласти. Однак діти від народження налаштовані на природне розуміння мови, тож переклад не потрібен.

На заняттях з іноземної мови для дошкільнят, за словами фахівчинь, мають бути різні активності, ігри та взаємодія з реальними об’єктами. Також добре працює вивчення іноземної мови через пісні та вірші.

Як розповідають монтессорі-педагогині, дошкільнята по-різному сигналізують про перевтому:

• стають дратівливими або, навпаки, замкнутими;
• можуть бути надміру активними (деякі батьки думають, що діти не набігалися, а насправді така поведінка може свідчити про перевтому);
• мають порушення сну;
• виявляють агресію.

«Часом батьки віддають дитину на єдиноборства, не замислюючись, що вона емоційно не готова до такого виду спорту. Натомість вона переносить поведінку із таких гуртків, як бокс, карате тощо, у соціум і думає, що це нормально. Ось чому важливо, щоб дитина була емоційно зрілою для того чи того гуртка», — додає Людмила Шпакович.

Якщо батьки помічають у дитини якісь із перерахованих вище ознак, то краще зробити паузу, замінити заняття на активну й веселу прогулянку або ж взагалі скасувати відвідування, радить Марина Лосицька.

Надмірна кількість гуртків може знизити інтерес дитини до навчання вже в школі, додає Людмила Шпакович. Дитина може багато знати, але емоційно не дорости до цих знань. Інформаційний шум виснажує нервову систему, і дитині дуже складно з ним упоратися: дехто перестає розуміти, чого хоче насправді, бо, здавалося б, уже все спробував і про все дізнався.

За словами співрозмовниці, важливо залишати малятам простір для досліджень. Коли дитина самостійно щось вивчає, у неї відбувається сплеск дофаміну, який стимулює до нових відкриттів. Здобута так інформація засвоюється набагато краще, ніж так, яку дитина механічно запам’ятовує.

• Як наголошує Марина Лосицька, дитині в дошкільному віці потрібен вільний час, коли вона може обирати, чим зайнятися. Не треба боятися, коли дитина нудьгує. Так вона вчиться розуміти себе: чого вона насправді хоче, що любить.

А ще варто пам'ятати, що жодні гуртки не замінять спільного часу з батьками. Навіть пів години активних ігор, читання книги чи малювання дадуть дитині значно більше, ніж заняття в танцювальній студії.

«Обіймайтеся, грайтеся, стійте на голові, робіть разом те, що подобається. Повірте, діти залюбки будуть як розбирати мотоцикл, так і малювати картини чи готувати вечерю. Головне — з вами, своїми головними людьми в житті», — підсумувала Марина Лосицька.

Фото з особистого архіву співрозмовниць, а також Freepik