Підлітки під час війни — як почуваються і що мотивує їх до навчання: ключові знахідки дослідження від «Навчай для України»

«Війна стала буденністю, до якої ти звик… І тільки вибухи й тривога нагадують про неї», «Можливо, яскравіші спогади були б, якщо повернути час до війни, а так усе стабільно вже три роки» — так відгукуються 16-річні підлітки з Харкова та Херсона про свої будні.

Кожна дитина в Україні нині переживає стрес через тривоги, вибухи, переїзди… Натомість суспільство очікує від підлітків, що, попри різні виклики, вони зможуть відбудовувати країну після перемоги.

Та чи достатньо в молоді сил і стійкості, чи є внутрішні та зовнішні опори, які мотивують їх до навчання й розвитку? Відповіді на ці питання шукала громадська організація «Навчай для України» в межах дослідження «Самопочуття та навчання підлітків в умовах війни».

У ньому взяли участь понад 3400 підлітків, їхніх батьків, учителів та шкільних психологів. Дослідники вивчали, як широкомасштабна війна впливає на психоемоційний стан і навчання підлітків у восьми прифронтових областях: у школах Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської та Чернігівської областей. 

Ділимося основними знахідками дослідження.

Війна — це основний чинник, який впливає на емоційний стан юнаків і юнок. Цей вплив посилюється, якщо хтось із рідних на фронті, пропав безвісти чи недалеко «прилетіло». Тригером може бути й непорозуміння між однокласниками, наприклад, у когось із дітей батько воює, а хтось слухає в класі російську музику.

За даними дослідження:

• учні й учениці перебувають у стані хронічного стресу, який формується під впливом постійних тригерів — нічних тривог, вибухів, інформаційного шуму; 
• емоційний стан підлітків у воєнних умовах перебуває в зоні постійного напруження, хоча значна частина школярів демонструє стійкість; 
• поширені реакції — апатія, тривожність, втома та роздратування;
• 21 % опитаних мають ознаки психологічного неблагополуччя, водночас кожен/а третій/я стикається з проявами тривожності різного рівня;
• найсильнішим страхом залишається загроза життю та здоров’ю близьких (8,1 бала з 10), тоді як відчуття втоми від війни та внутрішньої напруги стало частиною повсякденного досвіду.

Читайте також:

Водночас у підлітків простежують механізми психологічного захисту: емоційне відсторонення, притуплення чутливості та приховування емоцій у класному середовищі. У частини опитаних учнів й учениць фіксують явище емоційної регресії — повернення до більш дитячих моделей поведінки, що може бути адаптивною відповіддю на тривалий тиск.

Постійний стрес і його наслідки впливають на успішність навчання. Як додають дослідники, однією з причин освітніх втрат є психоемоційний стан дітей, а не тільки пропущені через тривоги уроки.

«Такий стан підлітків потребує впровадження системних програм психологічної допомоги, розвитку навичок емоційної грамотності в школах, зокрема здатності до саморегуляції, яка виявилася буфером проти депресії, тривоги та стресу. Важливо підвищити доступність якісної підтримки як із боку шкільних психологів, так і позашкільних сервісів», — ідеться у висновках дослідження.

Результати дослідження показують суперечливу картину: 46 % підлітків зберігає високий рівень мотивації, а навчання сприймають як важливий особистісний ресурс і шлях до майбутнього. Решта опитаних юнаків і юнок вказують на втрату сенсу або виконання навчальних завдань лише «для галочки».

Дослідники пояснюють це втомою, відчуттям несправедливості оцінювання та неврахуванням психоемоційного стану. 

Крім цього, частина підлітків навмисно уникає інформації про війну, щоб знизити рівень стресу: вимикає додатки з тривогами або не читає новини. Психологи зазначають, що через онлайн-навчання діти стають більш замкненими, закритими, сором’язливими, адже мають менше можливостей спілкування поза школою, наприклад, через складну безпекову ситуацію та внутрішнє переміщення (сім’ї ВПО). Через це вони не хочуть включати камери на уроці або бояться повернення до офлайн-навчання.

За словами вчителів та шкільних психологів, в учнів й учениць знижується слухова пам’ять, здатність до логічних операцій і загальної зосередженості, особливо серед дітей із прифронтових регіонів. Постійні тригери — сирени, вибухи, інформаційний шум — посилюють відчуття виснаження та погіршують здатність до ефективного навчання.

Про це говорять і школярі та школярки:

• 41 % відзначає проблеми з концентрацією уваги;
• 40 % — із пам’яттю;
• 34 % — із мисленням.

Про труднощі з пам’яттю частіше розповідали ті підлітки, які змінили місце проживання під час війни та наразі мешкають у новому місці.

«Для держави та шкіл постає необхідність перегляду програм й адаптації їх до умов війни, зокрема через зменшення когнітивного навантаження та створення сприятливих умов для розвитку саморегуляції учнівства», — резюмують дослідники.

Насамперед юнаки та юнки готові відкриватися батькам — 44 %, друзям — 24 % і лише 8 % — класним керівникам і шкільним психологам. Як ідеться в дослідженні, довіра до однолітків має вибірковий характер: учні й учениці відкриваються лише тим, кого вважають емоційно близькими. Дистанційне навчання зменшує згуртованість класів і підвищує ризик ізоляції, хоча водночас є приклади більшої емпатії та готовності допомагати одне одному. Типовою стратегією є приховування емоцій, щоб уникнути жалості чи стигматизації, що може мати як захисний, так і травматичний ефект.

Попри зростання кількості звернень до шкільних психологів після початку широкомасштабного вторгнення, загальний рівень довіри до них залишається обмеженим. Серед основних бар’єрів — небажання ділитися особистими переживаннями з малознайомою людиною, орієнтація на самостійне подолання труднощів, сумніви щодо конфіденційності та страх розголосу.

«Для підвищення готовності звертатися до шкільних психологів необхідно здійснювати системну роботу з підвищення рівня довіри та нормалізації звернень по психологічну допомогу, забезпечувати підтримку з боку адміністрації школи, вчителів та батьків. Також важливо створювати в школі простір, де підлітки можуть відверто висловлювати емоції та обговорювати власні переживання», — зауважують дослідники.

Читайте також:

Психологи й психологині практикують з учнівством дихальні методики, вправи для заспокоєння та емоційного розвантаження на зразок «метелика», малювання, а також проводять неформальні заходи (чаювання). Це допомагає знизити рівень тривожності.

Учителі та вчительки розповіли, що інтегрують в уроки ігри, навіть у старших класах. За спостереженнями батьків, помічними для підлітків є спільне волонтерство (як сімейна справа) або ж вигулювання домашніх улюбленців.

«Коли підлітки натрапляють на емоційні труднощі, вони шукають для себе найбільш прийнятні способи впоратися з ними, — пояснюють дослідники. — Найчастіше їхні стратегії пов’язані з пошуком спілкування або ж самостійним подоланням труднощів: через спорт, хобі, шкільні активності чи навчання».

За словами Анастасії Донської, керівниці напряму відновлення освіти ГО «Навчай для України», результати дослідження засвідчили, що попри стрес, втому та страхи, українське учнівство зберігає стійкість, прагне знань та особистісного розвитку. Водночас у нього зростає тривожність, інфантильність, емоційне виснаження, труднощі з концентрацією уваги та пам’яттю. Це свідчить про потребу в психоемоційній підтримці, яка має стати наскрізною частиною освітніх політик.

Фото ГО «Навчай для України»