Плавний старт: як допомогти дитині з адаптацією до навчального року

Початок навчання — це часто виклик і стрес для дітей та дорослих. Першокласники/ці адаптуються до нового графіка, п’ятикласники/ці вчаться взаємодіяти з учителями/ками, а старшокласники/ці опиняються під тиском майбутніх іспитів та вибору професії. Як пройти цей період без сліз, вигорання й напруження стосунків у родині?

Порадами щодо плавного входу в новий навчальний рік ділиться Юлія Чепеленко, психологиня ГО «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”» та ГО «Нововодолазький молодіжний клуб Джура». 

Із тексту ви дізнаєтеся:

• як психологічно підготувати до школи дітей різного віку;
• що варто взяти до уваги вчителям/кам і батькам;
• як емоційно налаштувати дітей на навчальний ритм.

Юлія Чепеленко пропонує батькам почати з невеликих завдань, які здаються вправами, а насправді допомагають першокласникам/цям познайомитися із собою. Завдяки таким завданням діти розуміють: подібні вправи стануть частиною навчального дня.

Важливо готувати дітей до нового розпорядку дня: 

• за місяць до початку навчального року зсувайте час прокидання та відходу до сну на 15–20 хвилин;
• мінімізуйте екранний час, зокрема перед сном.

У першачків треба обов’язково сформувати навички самообслуговування. Невміння, наприклад, зав’язати шнурівки може стати стресом для дитини.

Читайте також:

Із молодшими школярами та школярками можна обговорювати шкільні предмети. Це працює як перед початком року, так і протягом навчання.

«Спитайте, який предмет дитині подобається, а який — не дуже. Чому? Можна запровадити ритуал таких обговорень увечері: нехай дитина розкаже, що вона сьогодні пізнала, побачила чи запам’ятала. Це стимулює розвиток пам’яті, мислення й формування причинно-наслідкових зв’язків», — розповідає психологиня.

Найбільше хвилювання в учнівства середньої ланки викликає взаємодія та навчання з багатьма різними вчителями. 

«Варто готувати дитину до того, що вона може не охопити всіх предметів одразу. Нехай сфокусується на цікавих для неї. Якщо ви бачите, що гарно дається, наприклад, математика, а якийсь інший предмет — не дуже, не вимагайте однаково хороших результатів», — радить Юлія Чепеленко. 

Щоб складні для дитини предмети зовсім не опинилися на маргінесі, можна домовитися, що вона триматиметься не нижче від середнього рівня. Утім, вимагати відмінних оцінок не треба. Психологиня нагадує: високі оцінки через зламану психіку — нічого не варті.

«Корисно багато читати, але, на відміну від першачків, для середнього шкільного віку можна підкріпити цей ритуал читацьким щоденником. Також варто нормалізувати, що невстигання — це не трагедія, і не соромно попросити допомоги в батьків чи вчителів», — наголошує психологиня.

У старшокласників/ць може виникнути стрес через новий колектив, якщо змінили школу, або ж через появу нових учнів чи учениць у класі.

«Варто дати час на адаптацію, яка триває до 90 днів. Але якщо дитина довго хворіла або не відвідувала школи з інших причин, адаптація починається заново», — зауважує Юлія Чепеленко.

Батькам старшокласників/ць Юлія Чепеленко радить також звертатися до фахівців/чинь із профорієнтації. Це корисно, щоб націлити дітей на конкретні заняття й не розпорошувати сил під час відповідальних останніх років у школі.

Ще можна знайти експерта/ку в цікавій для дитини сфері та попросити розповісти про свою роботу, зокрема про те, які шкільні предмети йому / їй знадобилися. Така розмова переконає дитину краще, ніж будь-які слова батьків чи вчителів.

Психологиня радить не фокусуватися на оцінках і не порівнювати балів дитини на кшталт «А минулого року із цього предмета ти мав / мала 10». Пригадайте, коли саме були ці оцінки: на початку року, коли діти повертаються з тривалих канікул, чи наприкінці навчання?

Якщо дитині потрібна підтримка та надолуження знань із предметів — можна поговорити з учителями/ками в школі: часто в закладах освіти є групи подолання освітніх втрат, де діти можуть займатися безплатно.

Запитайте дитину, що саме їй не вдається, і запропонуйте допомогу: можливо, треба прочитати твір разом чи пояснити поняття. Не варто сварити за незроблене завдання — натомість спитайте, що допоможе його виконати. Не засуджуйте, якщо дитина принесла двійку. Дайте змогу розповісти, чому так сталося.

Не маніпулюйте темою гаджетів і не забороняйте гуляти. Прогулянки корисні для дітей: так вони спілкуються з однолітками, обговорюють важливі для себе теми. Щодо гаджетів, то варто домовитися про екранний час, зокрема й для себе. Якщо дорослі приходять з роботи й одразу беруться за телефон, то вимагати від дитини протилежного — недієво.

Якщо заняття онлайн — не сваріть дитину через відволікання. Навіть дорослим складно тримати увагу на екрані, а дитині й поготів: якщо не сформована здатність утримувати фокус бодай 15–20 хвилин, то онлайн-навчання буде випробуванням. Покажіть дитині, що можна й треба виходити на перерву між заняттями: попити чаю або ж зробити невелику зарядку.

Врахуйте, що діти мають різний тип сприйняття. Хтось не може паралельно слухати й писати, а для когось музика на фоні сприяє концентрації уваги. Дослідіть, що працює для вашої дитини, а не обмежуйтеся нормою: писати рівні букви, виконувати завдання в тиші без відволікання тощо.

• Не вимагайте від дітей швидкої адаптації.

Дитина лише знайомиться з предметом чи новими темами, їй потрібен час, щоб звикнути. Також учитель/ка має зважати: якщо в класі є діти ВПО чи з родини військовослужбовців/иць, треба виважено будувати комунікацію з ними та обирати навчальний матеріал до уроку, уникаючи тригерних тем.

«Учитель має володіти навичками першої психологічної допомоги. Вони знадобляться і педагогам для самостабілізації: наприклад, добре працюють прості техніки заземлення», — радить Юлія Чепеленко.

Щоб підтримати дитину, можна поговорити з нею та зрозуміти, якої саме допомоги вона потребує. Варіанти запитань для психологічної підтримки учня чи учениці:

• Що допоможе тобі робити все за планом?
• Що ми разом можемо зробити і яка моя роль — як учителя/ки?

• Давайте дітям нагоду для самовираження.

Діти люблять творчі завдання, вмикаються тоді, коли їм цікаво. Проводьте хоч би раз на місяць інтерактивні заняття.

• Залучайте батьків.

У початкових класах немає домашніх завдань, але вчителі/ки можуть заохочувати батьків в ігровій формі разом із дітьми читати чи виконувати прості вправи, що підтримуватимуть нову для дитини діяльність (навчальну). Психологиня наголошує: ідеться про співпрацю дитини, вчителів/ок та батьків.

«Якщо такої взаємодії немає, дитина не розуміє, до кого з чим звертатися. Варто чітко окреслити ролі, але й бути відкритими до діалогу. Це створює простір, де батьки й учителі чують одні одних і разом формують для дитини безпечне середовище для розвитку», — розповідає Юлія Чепеленко.

• Запроваджуйте додаткові елементи психологічного налаштування та мотивації.

Психологиня використовує сезонні наліпки, щоб мотивувати дітей виконувати вправи, а на заняттях їм допомагає іграшковий щурик Ремі — він стає помічником у розмовах про емоції та долання труднощів.

Новим дітям Юлія Чепеленко дозволяє приносити улюблену річ для комфорту, а на початку року пропонує разом створювати колаж цілей, до якого можна повернутися наприкінці року.

• Проводьте ритуали для адаптації.

Психологиня радить учительству запровадити низку ритуалів для адаптації, наприклад ранкове коло й «термометр емоцій» для молодших дітей: так вони можуть показати свій настрій і розповісти про нього. Так само психологиня описує на заняттях свій стан і на прикладі демонструє, як можна стабілізуватися — скажімо, завдяки практиці заземлення.

«Важливо давати дитині право на помилку, показувати, як нормалізувати емоційний стан, якщо він не в порядку, вчити стежити за ним. Можна проводити зустрічі: у деяких знайомих учителів є правило, щоб раз на тиждень збиратися з дітьми та обговорювати, що в них сталося за цей час», — додає Юлія Чепеленко.

• Запровадьте тематичні дні на початку навчання.

Влаштуйте день кольору — прийдіть на заняття, наприклад, у зеленому. Або ж організуйте день без рюкзака: діти можуть принести книжки в будь-чому, крім наплічника. Це нагода і посміятися, і розвантажити нервову систему.

Також можна зробити «баночку побажань» із цитатами з різних творів. Діти щоранку обиратимуть побажання, що створюватиме гарний настрій на день.

• Організовуйте спільні поїздки з дітьми.

Звісно, такі активності потребують великої включеності педагога/ині, але якщо є змога й ресурс, то психологиня радить організувати спільну поїздку з класом, щоб показати: крім освітнього процесу є перепочинок, під час якого можна перезарядитися й поспілкуватися неформально.

1. Фрази на кшталт «Якщо ви нічого не вивчите, то станете двірниками» й подібні знецінювальні вислови.
2. Оцінювання дитини, а не її навичок. 
3. Вислови про те, що діти мають усе пам’ятати та знати. Учні й учениці можуть забути матеріал із минулого року, однак сварити за це нечесно. Дорослі також постійно щось забувають, тож варто поставитися до дітей із розумінням.
4. Брак пояснень, навіщо потрібні ті чи ті знання. Критика та напосідання лише відіб’ють мотивацію, а ось реальне пояснення її підсилить.
5. Упереджене ставлення до дітей через батьків. Пам’ятайте, що діти та батьки — це різні особистості. Упередження щодо поведінки чи розумових здібностей можуть лише нашкодити.

• Якщо дитина часто різко реагує на гучні чи неочікувані звуки, це може свідчити про нестабільний емоційний стан, який потребує консультації фахівця/чині.
• Полярна зміна стилю: дитина носила яскраве, а тепер — лише чорне, одяг із довгими рукавами навіть у спеку.
• Різка зміна поведінки: дитина була товариська, а стала закрита, агресивна або надмірно емоційна, активна.
• Дитина почала гризти ручки або олівці, реагувати на хвилювання розчісуванням шкіри чи сильним кусанням губ.
• Зникли моторні навички з читання, писання, говоріння. Це може свідчити про сильний стрес і захисну реакцію мозку.
• Зміна успішності як у негативний, так і в позитивний бік.

Мета співпраці між школою та домом — побудувати майданчик для діалогу. Можна наголосити батькам: у школі дитина розвивається в мінісоціумі, а спільне завдання дорослих — зробити цей розвиток корисним і плавним.

«Є класне правило — “Словами через рот”. Ми можемо все проговорити, а не замовчати. Ключове — фокусуватися не лише на наслідках, наприклад на низькій успішності, а на тому, що ця проблема охоплює. Це може бути і поганий настрій, і брак сну, і горе в сім’ї», — пояснює Юлія Чепеленко.

Дитина має зрозуміти, чим саме хоче займатися в позашкільний час. Не варто її сварити, якщо вона вирішила кинути справу, на яку пішло багато ресурсів. Юлія Чепеленко радить відокремити нездійснені бажання батьків від прагнень дитини й не напосідати на неї із заняттями, якими дорослі хочуть заповнити власні прогалини.

Утім, якщо дитина серйозно чимось займається і їй це подобається, варто розуміти: розподіл сил між школою та гуртком буде нерівним.

«Якщо це спортивні секції, то на них ітиме 60 % часу й зусиль, якщо не більше. Це треба розуміти та приймати. Якщо бачите, що дитина втомлюється — спитайте, що ви разом можете зробити, щоб встигнути і там, і там. Почуйте дитину: часто вона вже сама знає, що її перевантажує, варто лише знайти компроміс», — додає психологиня.

На початку навчального року Юлія Чепеленко радить дати час на адаптацію. Звісно, школа — пріоритет, а далі — гуртки та позакласні заняття й захоплення.

«Дайте час дитині спробувати різні варіанти розподілу уваги між предметами, щоб обрати те, що підійде. Звісно, це буде складно, але в такий спосіб можна вчитися таймменеджменту», — зазначає Юлія Чепеленко.

Не ставте високих планок: недостатній результат буде травмувати і вас, і дитину.

Фото Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.