Сміятися, щоб вистояти: феномен гумору Остапа Вишні, що актуальний і сьогодні

Іноді саме гумор стає додатковою силою у часи випробувань, допомагає повернути відчуття контролю над обставинами та не дозволяє страху остаточно визначити твоє життя. Таку силу сміху добре розумів Остап Вишня — письменник, який пережив сталінські репресії і творчість якого пронизана любов’ю до людей і життєствердністю.

Чому його усмішки залишаються актуальними дотепер та як сміх допомагає протистояти страху? Про це «Вчися.Медіа» поговорило з Богданою Романцовою, редакторкою видавництва «Темпора», літературознавицею, викладачкою проєктів Litosvita і Nobilitet, та Людмилою Власенко, учителькою літератури й авторкою проєкту «Вчися.Вухами» від ГО «Вчися».

Прослухати аудіоурок про життя та творчість Остапа Вишні можна за посиланням.

Остап Вишня — літературний псевдонім Павла Губенка, який народився 13 (1) листопада 1889 року на хуторі біля села Грунь (раніше — Полтавська губернія, нині —  Охтирський район Сумської області), у багатодітній селянській родині. Він навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої працював фельдшером, а згодом вступив до Київського університету. Однак завершити навчання не зміг через революційні події.

Під час Української революції Губенко служив в армії Української Народної Республіки та працював у медичних установах, де допомагав пораненим і хворим. У 1919 році він потрапив у полон до більшовиків. А після звільнення влаштувався перекладачем до газети «Вісті», де згодом почав публікувати фейлетони й гумористичні твори під псевдонімом Остап Вишня.

Уже в 1920-х роках письменник здобув широку популярність — його збірки виходили великими накладами, а твори читали по всій Україні. За спогадами, люди навіть збиралися разом, щоб послухати нові гуморески у виконанні тих, хто вмів читати.

Та особливе місце в його творчості посідає жанр усмішки, який письменник розвинув і зробив упізнаваним (усмішка — це короткий гумористичний твір, що поєднує елементи фейлетону, гуморески, побутової замальовки та ліричного відступу — ред.). Для таких творів Остап Вишня знаходив комічне у звичайних життєвих ситуаціях, майстерно відтворював живу народну мову, використовував іронію, перебільшення, парадокси й несподівані зіставлення.

Людмила Власенко зауважує, що показовою є «Моя автобіографія», у якій Остап Вишня з гумором розповідає про власне дитинство: «Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку».

Замість традиційного серйозного життєпису автор пропонує читачеві іронічну розповідь про власне походження, родину, дитячі пригоди та навчання. Він жартує навіть із тих обставин, які зазвичай не стали б матеріалом для урочистої автобіографії. Так формується особливий тип оповіді: автор не намагається здаватися важливішим, ніж є, а навпаки — зменшує себе, щоб уважніше придивитися до світу навколо.

Читайте також:

Це відчуття власного місця серед людей Остап Вишня сформулював і в щоденнику: «Я — маленький чоловічок, мурашка, комашинка в народній величі!»

Водночас письменник чітко розумів, для кого і навіщо працює. Він мав на меті не просто розважати читачів, а підтримувати — давати їм можливість хоча б на мить відчути полегшення. У щоденнику Остап Вишня писав:  «І коли я вже волею суду зробився письменником і визначилася моя робота, я свідомо думав про одне: пошли мені, доле, сили, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях усміхнувся».

А далі пояснював, що не потребує іншої винагороди, якщо його робота бодай раз допомогла комусь: «Мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заскрити сумні його очі, — ніякого більше гонорару мені не треба».

Як розповідає Людмила Власенко в аудіоуроці для «Вчися.Вухами», у 1933 році, коли радянська влада посилювала репресії проти української інтелігенції, Остапа Вишню заарештували.

«Ні любов народу, ні величезні тиражі не врятували геніального гумориста від репресій. 1933 року письменника звинуватили в контрреволюційній діяльності і тероризмі. Зокрема, у замаху під час жовтневої демонстрації на Павла Постишева — одного з основних організаторів Голодомору в Україні 1932-1933-х років. Як наслідок, Остапа Вишню відправили до таборів ГУЛАГу», — додає педагогиня.

Спочатку письменникові винесли смертний вирок, але згодом замінили його десятьма роками ув’язнення в таборах. Звільнили його 8 жовтня 1943 року, а реабілітували лише 1955-го — за рік до смерті.

Переслідування Остапа Вишні не були випадковим епізодом його біографії. Ще до арешту проти нього в радянській пресі розгорнулася кампанія цькування. Зокрема, письменник Олексій Полторацький у статті «Що таке Остап Вишня» назвав його «фашистом і контрреволюціонером», а творчість представив як прикриття націоналістичних поглядів. Людина, яка роками дарувала читачам сміх, стала жертвою системи, побудованої на страху, насильстві й приниженні людської гідності.

Та історія Остапа Вишні не зводиться до образу письменника, який нібито завжди відповідав на трагедії жартами. Його гумор був різним й простягався від легкої іронії над побутовими ситуаціями до гострої сатири на суспільні явища.

Показовим є і те, що після звільнення письменник повернувся до літературної діяльності. Уже в 1944 році вийшли його гуморески «Зенітка», «Пряма наводка» та інші твори воєнного часу. 

Проте, як розповідає Людмила Власенко, після звільнення Остап Вишня опинився під тиском радянської влади, яка використовувала його популярність у пропагандистських цілях. Зокрема, Остап Вишня написав фейлетон «Самостійна дірка», спрямований проти українського визвольного руху. За словами педагогині, цей текст не можна відокремлювати від обставин, у яких перебував автор після десяти років ув’язнення. Адже досвід терору не завжди залишає людині можливість вільного вибору, а повернення до творчості не обов’язково означає повернення до внутрішньої свободи.

Творчість і щоденникові записи Остапа Вишні свідчать про його глибоку прив’язаність до української культури. У щоденнику «Думи мої, думи мої…» письменник сформулював власне розуміння українства: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати "Реве та стогне" та садити гопака, і не того, в кого прізвище на "ко", — а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному й духовному розвиткові».

Гумор у часи потрясінь має не лише розважальну функцію, він також допомагає впоратися з напругою, яка виникає через постійну небезпеку й невизначеність.

«Гумор — це, безумовно, один із механізмів пристосування до травматичної ситуації. Ідеться про можливість зберегти контроль над обставинами: поки ти жартуєш, ти ніби вищий за саму ситуацію», — наголошує літературознавиця Богдана Романцова.

За її словами, жарт створює дистанцію між людиною та подією. Це не означає, що людина перестає усвідомлювати небезпеку або знецінює пережите. Гумор дає змогу подивитися на ситуацію з іншої перспективи, а отже — хоча б частково її опанувати.

Читайте також:

Літературознавиця розповідає про розвиток чорного гумору в американській літературі після Другої світової війни: «Виявилося, що, цивілізація є загроженою. Щомиті вона може злетіти, як сухозлітка, і лишиться тільки абсурд і жах. І гумор був способом впоратися із цим відчуттям абсурдизму».

Ще одна важлива функція сміху, на думку Богдани Романцової, — об’єднання людей: «Якщо твій гумор розуміють, якщо у вас є спільні точки дотику, це означає, що ви поділяєте спільні цінності, спільні реалії. Тобто це спосіб консолідації».

Саме тому, за її словами, під час війни люди багато жартують. У цьому контексті Романцова згадує, зокрема, сучасних українських авторів: Андрія Сем’янківа з романом «Танці з кістками», твори Мартіна Бреста, Павла Белянського, а також письменників, які в минулому осмислювали досвід війни, серед них Ярослав Гашек і Джозеф Геллер.

«Це гумор із домішкою гіркоти, складний стилістично, іноді вибагливий, як-от у випадку Школи темного гумору Томаса Пінчона або Дональда Бартелмі. Утім, цей гумор звільняє», — додає літературознавиця.

Богдана Романцова звертає увагу і на те, що гумор — це швидка емоційна реакція на події, яка дозволяє «розпружитися, скинути тягар обставин». Утім, важливо розрізняти гумор як спосіб переживання власного досвіду та жарти, які можуть знецінювати чужі страждання.

Гумор Остапа Вишні, зазначає літературознавиця, відрізняється від сучасного українського воєнного гумору. Якщо зараз в суспільстві поширені іронія, сарказм і гострі жарти, то Остап Вишня тяжів до лагіднішої манери.

«Уся його творчість просякнута неймовірною вітальністю. Це гумор лагідний, пов’язаний з природою, з живою народною традицією», — додає вона.

Романцова зауважує, що Остап Вишня радше запрошує читача усміхнутися, як-от у «Мисливських усмішках», ніж намагається викликати гучний сміх. Завдяки цьому його творчість може бути комфортним читанням навіть у складні часи.

Критикиня зазначає, що сьогодні добре працюють різні типи гумору: комусь ближчий інтелектуальний, комусь — чорний, комусь — м’який і життєствердний. Остап Вишня залишається актуальним не тому, що його спосіб жартувати правильніший чи кращий за решту модусів комічного, а тому, що його творчість нагадує про важливе — підтримку одне одного через доброзичливість, спостережливість і любов до життя.

Сьогодні українці/ки створюють і поширюють жарти переважно в цифровому форматі: через меми, рилси, дописи в соцмережах, карикатури та гілки в тредсі. Для розуміння таких жартів часто потрібен спільний досвід, який формує відчуття належності до спільноти. Водночас гумор є способом суспільного самоусвідомлення: через нього люди визначають, які явища висміювати, про що говорити та які цінності відстоювати.

Досвід письменника Остапа Вишні, за словами Богдани Романцової, не варто сприймати як заклик завжди залишатися веселими, незалежно від обставин, адже його життя було надто складним, щоб зводити його до історії про позитивне мислення. 

Натомість у його творчості можна простежити кілька уроків, актуальних для суспільства, яке переживає складні часи.

1. Не зводити гумор до одного стилю: Остап Вишня писав усмішки, фейлетони, гумористичні та сатиричні оповідання. Тож його творчість демонструє, що сміх може бути як доброзичливим та іронічним, так і гострим та викривальним — важливо лише відчувати межу й зважати на контекст.
2. Зберігати увагу до звичайного життя: у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні природа, тварини, людські характери й повсякденні ситуації — повноцінні теми літератури. Це нагадує, що життя не обмежується подіями війни, а інтерес до навколишнього світу є важливим навіть у складні періоди.
3. Жарт має бути доречним, відповідати ситуації та контексту: важливо враховувати, над чим, у який момент і в присутності кого ми жартуємо.
4. Не відмовлятися від власного культурного голосу: роздуми Остапа Вишні про українство нагадують, що ідентичність формується через конкретні дії, відповідальність і внесок у розвиток суспільства.
5. Шукати нові способи висловлювання: письменник не вважав літературу чимось застиглим і закликав авторів експериментувати. У щоденнику він ставив запитання, актуальне й сьогодні: «А чи шукав хтось із нас нові слова (так, так — слова!)? Нові літературні ситуації, нові прийоми, нові навіть зап’яті?»

«Остап Вишня — важлива частина традиції українського гумору. Не обов’язково жартувати у ключі “Мисливських усмішок” сьогодні. Але його тексти можуть подарувати таку потрібну нині надію», — резюмує Богдана Романцова.

Під час підготовки матеріалу використано аудіоурок Людмили Власенко від проєкту «Вчися вухами» ГО «Вчися», коментарі літературознавиці Богдани Романцової, а також матеріали Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Українського інституту національної пам’яті, видання «Урядовий кур’єр» і Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Фото з фейсбук-сторінок Людмили Власенко та Богдани Романцової, видань «Час до Полтави», «Укрінформ», «Історична правда», «Радіо Свобода» (матеріали Центру дослідження визвольного руху), «Літопис незламності» та «Спадок»

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.