Як підтримати дитину під час обстрілу — поради психологів для батьків

Ворог продовжує завдавати масованих атак по українських містах. У такі моменти чимало дітей переживають сильний стрес, розгубленість і тривогу, а від реакції дорослих значною мірою залежить, чи почуватимуться вони в безпеці.

Фрази на кшталт «Не бійся», «Нічого страшного», «Ти вже великий / велика, не плач» лише заперечують страх дитини. Вона не припиняє боятися, але поступово втрачає довіру до своїх відчуттів.

• То як правильно підтримати дитину під час обстрілу?
• Які слова допоможуть її заспокоїти, а яких краще уникати?
• Які техніки та вправи можуть бути ефективними для дітей різного віку?

Про це «Вчися.Медіа» розповіли фахівчині громадської організації «Центр психологічної допомоги “Конфіденс”» — Аліна Смірнова й Світлана Побережник.

Реакція дитини на стрес через обстріли залежить від її віку. Як пояснює Аліна Смірнова, у дошкільному віці під час стресу дитина проситься на руки, часто плаче, у неї може початися нічне нетримання сечі, якого раніше не було. Також порушується сон: дитина прокидається вночі, кричить і не може заснути. Нерідко з’являються істерики, які здаються безпричинними, хоч насправді за ними майже завжди стоїть сильний страх, найчастіше — загинути або втратити батьків.

У дітей молодшого шкільного віку спостерігають підвищену дратівливість, скарги на головний біль або біль у животі, висипання на шкірі, втрату апетиту тощо, небажання навчатися. Дитина може постійно розпитувати про вибухи, їх наслідки, ніби не здатна відпустити цю тему.

«У підлітків розпізнати стрес складніше. Їхні переживання часто приховані. Стрес може виявлятися замкнутістю, агресією, самоушкодженням, порушеннями сну або ризикованою поведінкою. Наприклад, деякі підлітки можуть навмисно йти до місць вибухів, щоб зробити фото чи селфі на фоні. Іноді вони демонструють байдужість, але у такий спосіб приховують страх», — пояснює Аліна Смірнова.

Читайте також:

Світлана Побережник наголошує, що в спробах підтримати дитину НЕ варто:

• говорити «Не бійся» чи «Нічого страшного», коли дитина очевидно налякана;
• соромити: «Ти вже великий / велика, не плач»;
• змушувати негайно заспокоїтися;
• демонструвати власну паніку;
• перевантажувати дитину великою кількістю інформації про події.

Такі слова знецінюють почуття дитини. Вона отримує сигнал, що її реакція неправильна. Натомість краще:

• назвати емоцію: «Я бачу, що тобі страшно»;
• дати відчуття безпеки: «Я поруч»;
• пояснювати свої дії: «Зараз ми йдемо в укриття, щоб захистити себе»;
• говорити спокійним голосом, навіть якщо всередині дуже тривожно.

Дитина насамперед регулює свій стан через дорослого. Ваш спокій — це сигнал для дитячої нервової системи, що вона не сама, що поруч — надійні дорослі, стверджує психологиня.

Також у моменти сильного стресу діти можуть запитувати: «Правда, ти не помреш? Ми ж не помремо?» — або частіше говорити про війну, смерть і небезпеку. У таких ситуаціях, за словами Аліни Смірнової, важливо не давати порожніх обіцянок на кшталт «Усе буде добре». Коли дитина чує вибухи й бачить реальну небезпеку, такі слова можуть викликати ще більше недовіри. Натомість варто відповідати чесно, зрозумілою для дитини мовою. Постарайтеся змістити акцент із небезпеки на конкретні дії, які дають відчуття контролю та захисту. Можна сказати:

• «Так, війна небезпечна. Саме тому ми ходимо в укриття, реагуємо на сигнали повітряної тривоги й дотримуємося правил безпеки. Ми робимо все можливе, щоб убезпечити себе».

Якщо дитина питає: «Чому стріляють?» — можна відповісти:

• «Є люди, які розпочали війну. Через це зараз небезпечно. Але дорослі роблять усе можливе, щоб нас захистити».

Якщо запитує про смерть, не варто вигадувати історій на кшталт «Ця людина заснула». Краще використовувати прості, зрозумілі слова, адаптовані до віку дитини, враховуючи ваші погляди й цінності. Якщо ви не знаєте відповіді, то нормально сказати:

• «Я теж не знаю. Але ми можемо поговорити про те, що зараз тебе найбільше хвилює».

Водночас психологині зауважують: батькам не варто вдавати, що вони нічого не відчувають. Якщо дитина бачить, що дорослий теж хвилюється, можна чесно сказати про це, але спокійно й без втрати самоконтролю.

Якщо ж дитина плаче, панікує, кричить, то варто розуміти: вона не просто вередує — її мозок переходить у режим виживання. У такі моменти, за словами Світлани Побережник, дорослим передусім важливо:

• самим зробити кілька повільних вдихів;
• опуститися до рівня очей дитини;
• говорити короткими простими фразами;
• якщо дитина дозволяє, то обійняти або взяти за руку;
• запропонувати разом дихати або рахувати предмети навколо.

Не варто кричати у відповідь, соромити чи вимагати «взяти себе в руки». У цей момент дитині потрібне не виховання, а співрегуляція.

Одними з найефективніших є техніки заземлення через тіло та різні види діяльності. По-перше, вони перемикають увагу дитини зі страшної події на виконання конкретного завдання. По-друге, через роботу з тілом допомагають знизити фізичну напругу та заспокоїти нервову систему. Водночас важливо враховувати вік дитини, адже та сама вправа не буде однаково ефективною для дошкільнят і підлітків.

• Із дітьми до шести років добре працюють дихальні вправи в ігровій формі.

Наприклад, можна запропонувати дитині уявити, що вона надуває велику повітряну кульку. Насправді дитина просто робить глибокий вдих і повільний видих, але сприймає це як гру. Інший схожий варіант — «задути свічку». Дитина уявляє запалену свічку й повільно видихає, ніби намагається загасити полум’я, пояснює Аліна Смірнова.

Ще одна ефективна техніка — рахування. Дитина повільно рахує від одного до 10 або у зворотному порядку. Важливо не поспішати: після кожної цифри потрібно робити невелику паузу, а на останніх — ще довшу. Так дитина зосереджується на рахуванні, уповільнює дихання й поступово заспокоюється.

Корисно також перемкнути увагу на навколишні предмети. Наприклад, запропонувати знайти три червоні речі, три круглі предмети або три предмети зеленого кольору.

Також заспокійливими можуть бути міцні обійми, малювання чи ліплення, додає Світлана Побережник.

• Дітям молодшого шкільного віку (6–10 років) також можуть підійти вищезгадані вправи.

Крім цього, Світлана Побережник радить застосувати:

1. техніку «5–4–3–2–1»: п’ять предметів бачу, чотирьох — можу торкнутися, три — чую, два — відчуваю запах і один — відчуваю на смак. Це допомагає повернути увагу до теперішнього моменту;
2. стискання та розслаблення різних груп м’язів;
3. дихання «квітка-свічка» (повільний вдих-видих);
4. гру в тетріс;
5. малювання та ліплення.

«Ще можна запропонувати дитині максимально сильно стиснути кулаки, ніби вона збирає в них увесь страх і напруження. Через кілька секунд потрібно повністю розслабити руки. Потім вправу можна повторити ще кілька разів. Ця проста техніка допомагає безпечно вивільнити накопичену напругу», — додає Аліна Смірнова.

• Для підлітків, за словами психологинь, можуть бути ефективними:

1. повільне дихання з довгим видихом;
2. заземлення через відчуття тіла;
3. прослуховування музики, яка допомагає стабілізувати стан;
4. помірна фізична активність після завершення небезпеки;
5. також гра в тетріс, малювання, ліплення.

*Найважливіше правило: будь-яка техніка працює лише тоді, коли дорослий поруч і сам залишається максимально стабільним.

Читайте також:

«Побачив — торкнувся — назвав»: дитина уважно дивиться навколо, торкається предметів і вголос називає їх. Наприклад: «Це червоне яблуко», «Це синій рюкзак», «Це дерев’яний стілець». Така вправа повертає увагу до реальності.

Ще один простий спосіб відволіктися — словесні ігри. Наприклад, називати слова, що починаються на певну літеру, або грати в гру, коли кожне наступне слово починається на останню літеру попереднього. Такі ігри допомагають перемкнути увагу й зайняти мозок іншою діяльністю.

Після завершення тривоги багато дітей залишаються перезбудженими й не можуть швидко заспокоїтися або заснути. У цей момент важливо допомогти організму завершити природний цикл стресової реакції, наголошує Аліна Смірнова.

Для цього Світлана Побережник радить:

• запропонувати воду або теплий напій і пити маленькими ковточками, поїсти щось смачне;
• трохи порухатися;
• повернутися до звичних справ;
• забезпечити тілесний контакт, якщо дитина цього хоче;
• говорити про пережите варто, але тільки якщо дитина готова. Не потрібно наполегливо розпитувати: «Розкажи, що ти відчувала?». Краще сказати: «Якщо захочеш поговорити — я поруч»;
• часто дитина проживає досвід через гру, малюнок чи казку — варто забезпечити їй таку нагоду.

«Не слід вдавати, що нічого не сталося. Для дорослого це могла бути “ще одна тривога”, але для дитини це часто значна й емоційно складна подія», — додає Аліна Смірнова.

Звісно, повністю позбутися страху й тривоги неможливо, адже вони є природною реакцією на небезпеку. Однак є звички та сімейні ритуали, які допомагають дитині почуватися більш захищеною і легше переживати стрес.

За словами Світлани Побережник, найбільше допомагають:

• передбачуваний режим дня;
• достатній сон;
• регулярна фізична активність;
• спільні сімейні ритуали;
• щоденний час без гаджетів;
• ігри, творчість та сміх;
• можливість відкрито говорити про свої почуття, підтримка теплих стосунків із близькими. Для дитини саме відчуття безпечних стосунків із дорослим є одним з найпотужніших чинників психологічної стійкості.

Також Аліна Смірнова радить батькам наприкінці дня разом з дитиною обговорювати, що хорошого сталося сьогодні. Такий ритуал допомагає навіть у складних обставинах помічати хороші події та підтримувати одне одного. Не менш важливими, за її словами, є фізичний контакт і вияви турботи. Обійми, лагідні слова, спільно проведений час допомагають дитині відчути, що поруч є людина, яка здатна захистити й підтримати її.

Читайте також:

Більшість стресових реакцій після небезпечних подій є нормальними й поступово минають. Проте якщо вони не слабшають або навіть посилюються протягом трьох-чотирьох тижнів, варто звернутися до дитячого психолога/ині чи психотерапевта/ки.

Насторожити мають такі симптоми:

• дитина понад три-чотири тижні погано спить, часто прокидається, кричить уві сні;
• відмовляється виходити з дому через страх;
• припиняє гратися чи спілкуватися;
• втратила навички, які вже були сформовані;
• постійно повертається до пережитої події, безперервно ставить однакові запитання про вибухи чи небезпеку;
• має часті панічні атаки;
• висловлює думки про небажання жити;
• виявляє аутоагресію: завдає собі шкоди, вириває волосся, дряпає себе або навмисно псує власний одяг.

У таких випадках не варто чекати, що проблема розв’яжеться сама. Що раніше дитину підтримають фахівці, то легше їй буде впоратися з наслідками травматичного досвіду, наголошують психологині.

«І насамкінець, пам’ятайте: діти не потребують ідеально спокійних батьків. Вони потребують дорослих, які залишаються поруч, визнають їхні почуття, допомагають пережити страх і поступово повертають відчуття безпеки. Саме безпечний емоційний контакт із близьким дорослим є найсильнішим захистом для психіки дитини навіть у найважчі часи», — підсумувала Світлана Побережник.

Фото з особистого архіву співрозмовниць та із сайтів БФ «Голоси дітей» і Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.