ТОП-6 методів підтримки молодших школярів/ок під час війни

Широкомасштабна війна — це випробування для українців, зокрема для дітей. Сирени, евакуація, розлука з близькими, навчання в нових школах, а іноді в підвалах чи в укриттях — для учнів / учениць початкової школи це не просто «зміни в житті», а руйнування базового відчуття стабільності.

Молодший шкільний вік — час формування дитячого світогляду. Якщо світ непередбачуваний і сповнений небезпеки, це посилює відчуття страху і, як наслідок, зменшує уважність, погіршує пам’ять і знижує мотивацію.

Як допомогти учням та ученицям зберегти психологічну стійкість, розповідає Олена Матвієнко — докторка педагогічних наук, професорка, завідувачка кафедри початкової освіти та інноваційної педагогіки Українського державного університету імені Михайла Драгоманова.

Педагогам/иням і батькам важливо пам’ятати, що діти рідко говорять «Мені тривожно». Натомість вони:

• стають надмірно збудженими або, навпаки, байдужими до всього;
• частіше скаржаться на біль у животі, голові;
• втрачають здобуті раніше навички, наприклад, письма чи читання;
• уникають завдань або конфліктують з однокласниками/цями.

Які інструменти підтримки можуть використовувати вчителі та вчительки?

Можливо, про деякі з цих інструментів читачі й читачки знають, адже це ефективні базові методи травмоорієнтованої педагогіки. Однак в умовах війни їх варто регулярно повторювати.

1. Емоційний термометр

На початку уроку діти обирають на плакаті або у власному зошиті колір / символ, який відповідає їхньому настрою. Це допомагає вчителю / вчительці «зчитати» атмосферу в класі й за потреби скоригувати завдання чи темп.

Перевага методу: діти краще усвідомлюють свої емоції та знижують тривожність.

2. Безпечне місце в класі

Невеликий куточок із м’якими подушками, книжками чи антистресовими іграшками, у якому дитина може побути кілька хвилин, теж зменшить нервове напруження.

Важливо пам’ятати: це ресурсний простір, а не «місце для покарання». 

3. Техніка «5–4–3–2–1»

Це простий інструмент заземлення, який працює так:

• дитина називає п’ять речей, які бачить;
• чотири речі, до яких може доторкнутися;
• три звуки, які чує;
• два запахи, які відчуває;
• один смак, який пам’ятає.

Ця вправа скеровує увагу на реальне середовище, а не на тривожні думки, а також заспокоює нервову систему.

4. Щоденник маленьких перемог

Діти записують (або малюють) три маленькі досягнення за день: наприклад, навчився/лася складати нове слово, допоміг / допомогла другові чи подрузі, намалював/ла веселку.

Такий фокус на позитиві формує в дитини відчуття контролю над життям, навіть коли довкола панує хаос.

5. Ритуал «Коло підтримки»

Наприкінці дня клас стає в коло, учень / учениця каже щось приємне сусідові чи сусідці ліворуч: «Ти сьогодні гарно малював/ла», «Ти допоміг / допомогла мені з прикладом».

Ця вправа зміцнює класну спільноту, а також підвищує самооцінку кожної дитини.

6. Мініуроки доброти

Раз на тиждень під час уроку можна присвятити 10–15 хвилин обговоренню цінностей: що таке дружба, повага, сміливість, взаємодопомога. Діти наводять приклади з життя або з книжок, малюють комікси на певну тему.

Психологічна допомога учнівству під час війни має стати частиною культури української школи. Для цього кафедра початкової освіти та інноваційної педагогіки Українського державного університету імені Михайла Драгоманова в партнерстві з Університетом Вітаутаса Великого (Каунас, Литва) за підтримки ЄС та МЗС Литви реалізує проєкт «EU4Youth — Постконфліктна освіта та педагогіка з урахуванням травми».

У межах проєкту фахівці університету розробили та провели цикл тренінгів для освітян/ок «Психосоціальна підтримка молодших школярів». Учителі та вчительки вчилися розпізнавати ранні ознаки стресу та тривожності в дітей, вивчали міжнародні практики роботи з травмою, а також опановували техніки створення безпечного ресурсного середовища в класі та збереження власного емоційного балансу.

Вчителі/ки, які застосовують на практиці здобуті знання, зазначають, що діти стали відкритими, легко йдуть на контакт і швидко відновлюють увагу після емоційних сплесків.

Сьогодні вчитель/ка — це не лише носій/ка знань, а й «стабілізатор» для дитячої психіки. Одна щира фраза про допомогу чи кілька хвилин спокійної розмови можуть бути для дитини значно важливіші, ніж правильна відповідь на уроці.

Фото Українського державного університету імені Михайла Драгоманова та Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонено