Як створити в закладі освіти «простір довіри»: важливі кроки та базові інструменти

Сьогодні психологічна підтримка — одна з ключових потреб української освіти. Із 2022 року запит на допомогу стрімко зріс. Стигма щодо звернення до психолога/ині поступово зникає, але система не встигає адаптуватися до нових реалій. У багатьох школах досі немає штатних психологів чи психологинь. Фахівці та фахівчині працюють одразу на декілька закладів, а базові умови — доступ до сучасних інструментів, власний кабінет тощо — залишаються недосяжними. На цьому тлі важливо не просто говорити про проблеми, а й пропонувати реальні рішення. 

Про те, чому фокус має зміститися з формальних оновлень на дієві моделі підтримки, як компенсувати кадровий дефіцит і як школі стати простором відновлення й довіри, у колонці для «Вчися.Медіа» розповіла Олександра Пєтушкова, голова Центру інноваційної освіти «Про.Світ».

Далі — пряма мова Олександри Пєтушкової.

Попри високу популярність спеціальності «Психологія» серед абітурієнтів/ок, молоді фахівці/чині часто уникають роботи в державних інституціях, усвідомлюючи, що можуть зіткнутися з низькою зарплатою, високим навантаженням, недостатньою підтримкою з боку керівництва та браком наставництва.

У багатьох громадах України є заклади освіти, де психолога/ині взагалі немає, а подекуди один/а спеціаліст/ка працює одразу на декілька шкіл або поєднує функції практичного психолога, соціального педагога й навіть педагога-організатора. Проте розв’язати проблему можливо — якщо не обмежуватися вимогами стандартів, а шукати гнучкі рішення й демонструвати ОТГ, як можуть працювати ефективні моделі психосоціальної підтримки навіть за умов кадрового голоду.

Один із варіантів — мобільні «скриньки підтримки»: коли психолог/иня працює за чітким графіком у декількох школах, маючи набір інструментів для консультування. У такій ситуації діти й педагоги/ні знають, що фахівець доступний, а громада отримує системність, а не точкові рішення.

Ще один важливий аспект — підтримка тих інституцій, де психологи/ині вже працюють. Короткострокові проєкти громадських організацій чи благодійних фондів — табори, групи підтримки, гарячі лінії — відіграють важливу роль, та мимоволі «висмикують» спеціалістів/ок із системи освіти. Коли психолог/иня переходить у тимчасовий зовнішній проєкт, є ризик, що він / вона не повернеться назад до школи, профтеху чи університету. Тож пріоритетом має бути укріплення саме системних ланок: шкіл, інклюзивно-ресурсних центрів, центрів професійного розвитку педагогічних працівників. Саме вони формують довгострокову інфраструктуру підтримки.

Крім того, за даними Інституту модернізації змісту освіти, лише половина фахівців/чинь психологічної служби в системі освіти має власний кабінет. Решта змушена працювати в учительських, актових залах, шукати вільні від занять кабінети під час навчального процесу. Це ставить під питання конфіденційність — один із базових принципів психологічної підтримки.

Ідеться про техніку, базові матеріали, сучасні діагностичні інструменти. Багато фахівців/чинь досі змушені використовувати застарілі методики, зокрема російські (або українські, але не адаптовані) переклади зарубіжних тестів. Часто бракує також ігрових та навчальних матеріалів для роботи з дітьми, а також інструментів для швидкої оцінки стану та потреб учнівства / студентства.

Часто молоді фахівці/чині психологічної служби залишаються без професійного супроводу: ані директор, ані вчителі-предметники не можуть підказати, як їм вибудовувати свою роботу, бо не мають відповідної освіти. 

До того ж у деяких громадах є лише один фахівець, який обслуговує кілька закладів, тож звернутися по підтримку просто ні до кого. Як наслідок, новачки подають звіти, проводять консультації, реагують на критичні ситуації, але ніхто не інструктує їх, як саме це має відбуватися. Такий досвід призводить до вигорання й раннього звільнення.

Одним із головних викликів є суттєве збільшення обсягу роботи під час широкомасштабної війни. Психологи/ині працюють із внутрішньо переміщеними дітьми, супроводжують учнів / учениць, чиї близькі служать у ЗСУ, повернулися з фронту або, на жаль, загинули; взаємодіють із батьками, які також перебувають у стресі, підтримують педагогів/инь. Водночас підходи в системі не змінюються: фахівці/чині переважно працюють із кризовими випадками, замість того щоб формувати навички саморегуляції та стійкості у школярів/ок та вчителів/ок.

В умовах дистанційного навчання психологи/ині фактично втрачають регулярний контакт з учнівством, адже не проводять уроків. Брак інструментів для системного скринінгу та комунікації може призвести до того, що ознаки емоційних чи психологічних труднощів залишаться непоміченими.

Шкільні психологи/ині часто відокремлені від педагогічного колективу. Попри зростання навантаження та збільшення запиту на психологічну допомогу, ресурси в закладах освіти розподіляють нерівномірно. Пріоритет здебільшого віддають профільним предметам, обладнанню STEM-лабораторій чи оновленню кабінетів фізики, тоді як психологічна служба залишається осторонь. Наприклад, під час розподілу техніки ноутбуки передають педагогам/иням, але рідко — психологам.

Водночас психосоціальна підтримка не обмежується роботою психолога/ині. На базовому рівні її можуть надавати й учителі/ки, адже саме вони першими контактують із дітьми та найчастіше помічають зміни в поведінці або в емоційному стані учнів / учениць.

Уявімо звичайну школу, де психоемоційна підтримка довгий час не була пріоритетом. Постає питання: з чого почати, щоб створити справжній простір довіри?

Першим кроком має стати налагодження взаємодії та зближення команди. Учителі/ки, адміністрація, технічний персонал — усі вони частина екосистеми підтримки. Від стосунків між працівниками/цями залежить, якою буде школа для дітей. Якщо є конфлікти, крики або неповага, говорити про середовище довіри неможливо.

У найближчому майбутньому Центр інноваційної освіти «Про.Світ» планує запустити проєкт «Підтримуючі класи». Ідеться про модель, у якій кожен клас разом із класним керівником працює над тим, щоб отримати статус підтримуючого. Цей підхід не пов’язаний безпосередньо зі змістом освіти — він спрямований на покращення взаємодії всередині колективу. Ідеться про відкритість, готовність до співпраці, формування спільних ритуалів і традицій, а також про розвиток здорових стосунків між учасниками/цями освітнього процесу.

На сайті Центру інноваційної освіти «Про.Світ» уже доступні три інтерактивні онлайн-курси, у кожному з яких є блоки, присвячені психосоціальній підтримці.

• У першому комплексно розглядають теми фізичної, інформаційної та психологічної безпеки в освітньому середовищі.
• У фокусі другого курсу — роль учителів/ок, психологів/инь і соціальних педагогів/инь у закладі освіти, зони їхньої відповідальності, а також те, як фахівцям/чиням вибудувати ефективну взаємодію.
• Третій курс присвячений підтримці дітей, чиї рідні є військовими, зникли безвісти або перебувають у полоні.

На сторінках організації у соцмережах (Facebook, Instagram) також можна стежити за актуальними новинами й дізнаватися про відкриття нових наборів на навчання.

Приміщення має бути поділене так, щоб у ньому можна було провести індивідуальну консультацію, попрацювати з дитиною та батьками, організувати групове заняття чи тренінг. Важливо, щоб новий кабінет від початку позиціонували не як закритий «простір психолога», а як відкриту частину шкільного середовища. 

Хоч наявність кабінету не гарантує якісних послуг, слід подбати про його розташування: воно має бути безбар’єрним, відомим та зрозумілим. Важливо виділити приміщення на першому поверсі, зі зручним входом, щоб дитина чи дорослий не «ходили всією школою» у пошуках місця для розмови.

Для типових шкільних приміщень ми також підготували варіанти планувальних рішень, які можна гнучко адаптувати під потреби конкретного закладу. Напрацювання покликані не створити «єдину правильну модель» кабінету, а продемонструвати можливості організації простору в різних умовах. Усі рекомендації можна переглянути в гайдбуці за лінком.

Особлива роль у формуванні простору довіри належить шкільному/ній психологу/ині. Важливо не перекладати на нього / неї всі «зайві завдання», а повноцінно включати в стратегічне планування роботи закладу. Адміністрація має співпрацювати з фахівцем/чинею, радитися щодо рішень і впроваджувати його чи її рекомендації. Це дасть змогу вибудувати системний підхід до психосоціальної підтримки.

Водночас важливо, щоб учнівство та дорослі в школі чітко знали, хто є шкільним/ою психологом/инею, де розташований його / її кабінет і з якими запитами можна звернутися. На жаль, часто діти сприймають психолога як формальну постать, а через це навіть у кризових ситуаціях не звертаються по допомогу, адже не мають досвіду взаємодії з фахівцем. Звісно, ситуація значною мірою залежить від конкретного/ої психолога/ині та його / її роботи в шкільному середовищі. Неможливо гарантувати, що всі спеціалісти/ки однаково доступні й готові до взаємодії з дітьми, проте саме до цього потрібно прагнути.

Адміністрація школи може суттєво вплинути на рівень довіри та можливість отримати допомогу. Один із механізмів — створення чітких маршрутів перенаправлення та інформування сімей. Якщо дитина не готова звернутися саме до шкільного/ої психолога/ині, вона має знати про альтернативи: 

• спеціалістів/ок ІРЦ, 
• фахівців/чинь центрів професійного розвитку педагогів,
• психологів/инь інших закладів освіти, 
• національні гарячі лінії. 

Особливо гостро це питання стоїть для підлітків. У невеликих громадах діти часто бояться розповідати про особисті переживання людині, яка може знати їхню родину. Тож їм важливо мати перед очима анонімні контакти, за якими можна звернутися без страху порушення конфіденційності.

У випадку, якщо шкільний/а психолог/иня не виконує цієї ролі або не має довіри серед учнівства, функцію «безпечного дорослого» можуть брати на себе педагоги/ині. Насамперед — класні керівники/ці. Ідеться не про заміну психолога, а про створення атмосфери довіри: нульову толерантність до булінгу, підтримку дітей у складних життєвих обставинах, уміння коректно реагувати на емоції та переживання. 

Водночас освітяни/ки — одна з категорій, яка найменше звертається по допомогу, хоч працює в постійному стресі. Але, щоб допомагати іншим, потрібен ресурс. Педагог/иня або психолог/иня не може бути безпечним дорослим, якщо сам/а не в ресурсі. Тож турбота про себе має перестати бути табу чи ознакою слабкості.

Дорослі в школі мають уміти розпізнавати характерні зміни поведінки дітей різного віку, щоб своєчасно реагувати та надавати підтримку. Педагогам/иням легше звернути увагу на яскраві прояви: крики, агресію, емоційні зриви. Натомість тихі сигнали, як-от замкнутість, прагнення «розчинитися» в просторі, неохайність чи надто великий одяг, часто залишаються поза увагою. Однак саме такі малопомітні реакції можуть свідчити про серйозну внутрішню кризу.

Будь-яка різка зміна в поведінці дитини — це маячок. І важливо, щоб про нього знали всі, від учителів-предметників до адміністрації. Ефективна робота шкільного/ї психолога/ині передбачає не лише взаємодію з дітьми, а й системну комунікацію з педагогами. А вчителі/ки, своєю чергою, мають виокремити час на співпрацю та не ігнорувати рекомендацій спеціаліста/ки.

Навіть короткий «скринінг настрою» на початку уроку допоможе педагогу/ині адаптувати формат роботи та зробити навчання ефективнішим.

Варто пам’ятати, що психолог/иня не може оперативно «полагодити» дитину в екстреній ситуації. Психосоціальна підтримка ефективна лише тоді, коли вона системна й постійна, а не зводиться до гасіння криз. Крім того, адміністрації часто оцінюють роботу психолога за кількістю консультацій чи тренінгів, однак справжній показник якості — зменшення кількості ситуацій, коли діти та педагоги/ні взагалі доходять до кризи. У школах має зникнути практика покарання за емоції та погрозливого ставлення до дітей, адже такі дії формують недовіру, посилюють напругу та заважають розвитку когнітивних здібностей.

Цьогоріч центр інноваційної освіти «Про.Світ» провів форум «Простір довіри у школі». Він відбувся не в конференц-залі чи готелі, а безпосередньо в Київській гімназії східних мов № 1. Ми свідомо обрали саме заклад освіти, щоб говорити про створення середовища довіри там, де воно має формуватися щодня, а не в стерильному просторі подієвих локацій, де немає дітей, учительства чи психологів/инь. Мета була проста — показати, як працюють інструменти, доступні будь-якій школі навіть за мінімальних ресурсів, а також як будь-яке приміщення може стати середовищем психосоціальної підтримки:

• бібліотека — простором садотерапії та роботи з власними ресурсами;
• хореографічний кабінет — місцем музикотерапії, руху й рефлексій;
• кабінет інформатики — майданчиком для розвитку командних навичок чи для спільної гри;
• коридори — територією довіри, де дитина може зробити паузу, взаємодіяти з регуляційними інструментами;
• укриття — простором, у якому, попри зовнішню небезпеку, можна віднайти відчуття внутрішньої опори.

Учасників/ць об’єднали в команди й запросили пройти квест низкою станцій психосоціальної підтримки, серед яких були:

1. «Щит ресурсів», де ізраїльська експертка Майра Созонова демонструвала інструменти, що допомагають працювати з емоціями через візуальні образи.
2. «Ігри, які працюють» — тут експерти/ки презентували авторські ігри, що допомагають дітям пізнавати власні емоції, поведінку та будувати комунікацію.
3. «Печера Єдинорога» — казкова станція, спеціально прихована до моменту відкриття, щоб створити ефект несподіванки та емоційного розвантаження.
4. «Музика довіри». Учасники/ці разом імпровізували музику. Це приклад того, як взаємодія через інструменти та спільне створення звуків допомагає встановлювати контакт і знижувати напруження, а також того, що ресурсні практики можуть реалізувати не лише психологи/ні, а й учителі/ки.
5. «Турбота в долонях». Освітянам/кам пропонували посадити «зерно потреби» — символічну рослину, яка уособлює те, чого кожному / кожній зараз бракує.
6. «Слухати, щоб чути». Тут учасників/ць навчали активного слухання й ведення діалогу — важливих елементів психосоціальної підтримки.
7. «Світ довіри». На цій локації фахівці/чині презентували методики роботи з «іграшкою-регулятором» — рудим котиком, який став символом події. Учасники/ці торкалися його, обіймали та намотували клубочки ниток (медитативна практика, що допомагає фокусуватися та заспокоюватися).

До речі, серед базових інструментів, які можуть використовувати психологи/ні, — м’які іграшки — «регулятори емоцій». Іграшка допомагає дітям будь-якого віку виявляти почуття, ділитися переживаннями або просто знизити рівень напруги.

Після форуму один з учасників, учитель історії, зізнався: тепер він краще розуміє, чому учні малюють у зошитах під час уроків, тож бачитиме в цьому не порушення дисципліни, а спосіб самовираження та саморегуляції. Для психосоціальної підтримки не завжди потрібні складні методики. Достатньо створити простори довіри й дати дітям можливість виражати себе — через музику, рух, малювання, гру чи взаємодію з природою.

Школа вже відіграє ключову стабілізаційну роль для суспільства під час війни. Повернення до звичної рутини, спілкування, дисципліна та соціалізація для дітей і дорослих — опора в найважчі дні. А якщо школа буде простором, який надихає та додає сил, — ми впораємося з будь-якими викликами.

Фото Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено), Центру інноваційної освіти «Про.Світ», Freepik