Оновлення громадянської галузі: як школі виховувати відповідальних і спроможних громадян та громадянок

В Україні триває оновлення освітніх галузей, зокрема громадянської та історичної. Мета цих змін — переосмислити, як школа формує людину — особистість із власною позицією, здатну критично мислити, поважати інших і піклуватися про суспільне благо. 

Як навчити дитину аналізувати, ставити запитання, робити вибір і брати за нього відповідальність? Як виховати покоління, яке свідомо творитиме майбутнє України? Про це у своїй колонці для «Вчися.Медіа» розмірковує Тимур Демчук, викладач демократичної школи «Майбутні», керівник напряму корпоративних програм і викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, методолог ГО «Змінотоворці».

Далі — пряма мова Тимура Демчука.

Оновлення громадянської освітньої галузі — це спроба об’єднати історію України, всесвітню історію та громадянську освіту (на рівні галузі, а не в один предмет). Усі вони розповідають про схоже: ким ми є як спільнота, як розуміємо себе в розрізі віків і як зараз будуємо суспільство, у якому хочемо жити в майбутньому. Проте донині містка між трьома предметами не було. 

Крім того, в українській освіті давно є певна напруга між прихильниками національно-патріотичного виховання й громадянської освіти. Часто це два табори, які говорять різними мовами. Одні — про любов до Батьківщини, символи, героїв, традиції. Інші — про критичне мислення, права людини, демократію. Табори мають взаємні претензії: перший звинувачує другий у «надмірному лібералізмі» й «розмитій ідентичності», другий закидає першому спроби повернутися до старих шаблонів і звинувачує в ідеологічності, яка може дійти аж до фашизму.

Ми свідомо шукали синтез, бо обидві сторони прагнуть виховати людину, яка любить Україну й при цьому поважає інші народи, мислить самостійно, бере участь у житті громади. Цей синтез утілили в трьох ключових компонентах:

1. Національна ідентичність — усвідомлення того, ким ми є, звідки походимо і що для нас означає бути українцями. За формування політичної, не етнічної, ідентичності передусім відповідає історія.
2. Демократичні цінності, гідність і права людини — це повага до універсальних цінностей гуманізму, свободи, справедливості. Те, що робить нас частиною світу і дає змогу бачити себе в ширшому контексті.
3. Роль громадянина/ки й турбота про спільне благо — це відчуття відповідальності за спільне. Усвідомлення, що держава — це не «вони», а «ми», готовність діяти не лише «для себе», а й «для нас». І саме це — ядро громадянської зрілості.

Якщо прибрати бодай один із цих елементів, баланс руйнується: без ідентичності отримаємо «громадян світу» без коренів; без універсальних цінностей ризикуємо скотитися в шовінізм; а без відчуття спільного станемо суспільством хуторів. Лише разом три компоненти (історія України, всесвітня історія й громадянська освіта) формують справжнього громадянина та справжню громадянку. 

На цьому розумінні й побудована Інтегрована рамка громадянської освіти. До її розроблення ми залучили представників та представниць різних сфер, а також врахували європейські підходи. Ознайомитися з документом можна за посиланням. Також за лінками доступні:

• модельні навчальні програми для 7–10-х класів, створені на основі освітньої рамки;
• методичні рекомендації для вчителів і вчительок громадянської освіти.

Рамка й програми мають поєднати різні підходи й показати, що ідентичність, цінності та спільна відповідальність взаємно підсилюються. Цю ідею презентували в найрізноманітніших аудиторіях — від військових, зокрема представників полку «Азов», до ліберальних спільнот, навіть тих, що належать до умовно лівого крила.

Модельні програми — це радше партнерська пропозиція вчителям і вчителькам, а не набір інструкцій та шаблонів. Водночас це запрошення мислити, творити, будувати власні маршрути навчання. Ми навмисно відмовилися від підходу, де все розписано до коми, адже школа майбутнього не може ґрунтуватися на жорстких алгоритмах. Програми створені з урахуванням вікових особливостей учнівства, наприклад, права людини в 7-му класі пропонуємо вивчати як базові поняття, а в 11-му — глибше зануритися в тему та розібрати реальні кейси.

Водночас автори й авторки програм додали в них великий масив практик: приклади уроків, сценаріїв, симуляцій, інтерактивів, рольових ігор, які перевірили українські вчителі й учительки. Це моделі, на які можна спиратися, створюючи власні сценарії уроків: визначити два-три головні результати заняття, обрати форму (гру, дебати, дискусію, групову роботу) та знайти власну логіку викладання.

Читайте також:

Окрему увагу ми приділили темам, які раніше залишалися в тіні. Наприклад, додали розділи про українських підприємців та еліту — людей, які творили економіку, культуру й державність. Адже українська історія — це приклади неймовірного поступу, а не лише страждання. 

У нових програмах не уникали складних і суперечливих тем. Наприклад, Ярема Вишневецький воював проти Богдана Хмельницького, однак обидва герої є частиною українського минулого. Такі спірні моменти — це можливість чесно говорити з дітьми про складність історії, а не привід для замовчування. 

Новий напрям — сучасне протистояння демократії та авторитаризму, але не старого, совєцького чи комуністичного, а нового — капіталістичного. Він пропонує людям комфорт, споживчі блага, але непомітно забирає головне — свободу. І це питання, яке треба обговорювати з дітьми. Україна бореться за демократію, за право бути частиною вільного світу. Та водночас маємо запитувати себе: як не стати авторитарними, що буде, якщо підемо цим шляхом?

Хороший учитель, що в античній Греції, що в сучасній Україні, — це людина, яка любить свій предмет, уміє зацікавити й допомагає учнівству зрозуміти світ. Водночас у застарілій совєцькій моделі вчителю чи вчительці відводили роль «ретрансляторів» підручника: держава написала правильний текст, педагоги переказали, діти занотували, відтворили, отримали оцінки. Але така схема давно не цікавить ні учнівство, ні вчительство.

Новий підхід до громадянської освіти передбачає, що освітянству доведеться шукати рішення, створювати власний контент, підлаштовувати його під учнів й учениць. Крім того, учителям та вчителькам важливо розвивати професійний смак. Часом, буває, відкриваєш методичний матеріал і бачиш 30 кольорів на слайді й примітивного «козачка». Це несмак і неповага до предмета. Якщо дитина бачить, що освіта виглядає як кринж, вона не сприйматиме її серйозно. Якісний контент — теж елемент громадянської освіти. 

Водночас не варто перетворювати уроки на «карусель методик» та перенасичувати їх інтерактивами. Іноді достатньо подивитися з дітьми фільм, наприклад «20 днів у Маріуполі», й обговорити побачене (стрічка містить сцени, які можуть бути тригерними для дітей, це варто врахувати під час перегляду та рефлексії — ред.). 

Насправді головний виклик у тому, щоб класні вчителі та вчительки стали видимими. Щоб поняття педагог (педагогиня) й успіх не були антонімами. Коли ми до цього дійдемо, тоді освіта справді стане якісною. У педагогічні університети підуть не лише за залишковим принципом, а тому, що це престижно, цікаво, має сенс. А нині треба чесно визнавати проблеми освітньої системи, наприклад низькі зарплати, і говорити про це з колегами й дітьми. Уміння бачити реальність, не тікати від неї, а разом шукати рішення — це і є громадянська освіта.

Громадянська освіта — це не окремий острівець у шкільному океані, а течія, яка проходить крізь усі предмети. Кожен із них допомагає дитині зрозуміти світ, себе й інших — і це, власне, мета громадянського виховання.

• На «Захисті України» ми прагнемо, щоб, здобуваючи практичні навички, учні й учениці розуміли, кого й що вони захищають (людську гідність, свободу, право бути собою).
• На математиці можна аналізувати виборчі результати, відсотки, статистику участі. Так учнівство бачитиме, що абстрактні числа розповідають про реальних людей, про суспільні процеси, про справедливість і прозорість.
• Уроки літератури — нагода обговорити меседжі, які стоять за текстами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса. Крізь призму літератури діти бачать, як зароджувалися громадянські та політичні ідеї, що стали частиною національної свідомості.
• На уроках мови, тренуючись писати або виголошувати промови, учні й учениці можуть працювати з політичними виступами: аналізувати структуру, аргументацію, мову впливу або перевіряти тексти на орфографію, пунктуацію, логіку побудови.
• На природничих предметах можна порушувати теми екологічної відповідальності, змін клімату, використання ресурсів, бо це теж громадянська освіта — розуміння, що наші дії впливають на планету й наступні покоління.
• На інформатиці — навчати дітей цифрової грамотності: як перевіряти інформацію та захищати власні дані.

Щоб інтеграція справді запрацювала (громадянська освіта стала частиною всіх предметів — ред.), необхідно створювати програми перекваліфікації та професійного розвитку, у межах яких учителі та вчительки переосмислять свої курси, оновлять зміст предметів і додадуть нові підходи. Це середньо- та довгостроковий процес, який вимагає глибокої підготовки.

Дітей та підлітків треба залучати до активностей, які б показували, як громадянські процеси впливають на їхнє життя. У нашій школі, наприклад, у межах рубрики «Новини тижня» зустрічаються всі охочі учні й учениці. Ми аналізуємо події у світі, разом думаємо, що вони означають для українців та українок. Обговорюючи нових нобелівських лауреатів, діти розмірковували, які галузі науки розвиваються, які професії будуть потрібні, а які зникнуть. Або ж дискутували про медіаграмотність: звідки читають новини, чи можна довіряти їхнім джерелам, чому саме такі повідомлення показує стрічка соцмереж.

Читайте також:

Громадянська освіта — це ще й розуміння, що ми не можемо бути поза політикою. Коли ти в класі чуєш про «державу», «вибори» чи «політичну систему», це звучить далеко. А коли бачиш, як батьки сваряться із сусідами на зборах ОСББ через дах, який тече, — ось це реальна політика. Якщо на уроках ти розумієш, що є інструменти для розв’язання проблеми, тоді приходить сенс і народжується інтерес. Це і є громадянська культура — уміння чути, домовлятися, діяти разом.

Як у громадянській освіті можна виміряти, що знає учень чи учениця, як мислить, оцінює ситуацію і діє у спільноті? У компетентнісному підході є три рівні:

1. «Знаю, розумію» — його перевіряють традиційні тести: учнівство відтворює дати, імена, формули, визначення.
2. «Ціную, маю ставлення» — на допомогу приходять короткі ситуації або мінікейси, у яких дитині потрібно пояснити, як би вона діяла і чому. На основі відповідей можна побачити, як школяр або школярка мислить: демократично чи авторитарно, орієнтується на спільне благо чи на власну вигоду.
3. «Дію, вмію» — на цьому рівні оцінюють, чи може дитина ініціювати обговорення, працювати в команді, узяти відповідальність за спільний результат (через спостереження, підсумки проєктів або участь у самоврядуванні).

Якщо діти проводять зустрічі, виявляють активність, відчувають, що можуть впливати, — це показник громадянської компетентності. Про вдале впровадження громадянської освіти на рівні суспільства можуть свідчити:

• зростання кількості молодіжних і громадських організацій;
• участь молоді у виборах чи місцевих ініціативах;
• поява нових волонтерських рухів;
• зменшення підтримки популістичних ідей.

Із 2018 року в 10-х класах викладають окремий предмет «Громадянська освіта». У 15–16 років підліткам справді цікаво говорити про відповідальність, суспільство, права людини. Також за ці роки сформувалася спільнота вчителів і вчительок громадянської освіти. Є гарні підручники, сучасні матеріали. І найцінніше — цей предмет створювали з нуля, без совєцького багажу. Там немає «тяглості традицій» і старих наративів. Це живе, оновлене знання, побудоване на європейських принципах. 

Громадські організації, які розробляють матеріали та навчають учительство громадянської освіти, кажуть, що знання із цього предмета не роз’єднують, об’єднують суспільство. І це правда, бо історія завжди зачіпає болючі місця, а громадянська освіта — це про спільне майбутнє, вона не має ґрунту для глибоких конфліктів. Тож наше завдання зробити так, щоб випускники й випускниці школи:

• чітко ідентифікували себе з Україною;
• мали здорову національну ідентичність — без меншовартості, постсовєцького «Ми ж маленька країна»;
• знали, що права людини — це реальне досягнення людства, а не абстракція, розуміли суть демократії, свободи й гідності.

Частиною громадянської освіти є вміння домовлятися та діяти спільно. Люди мають розуміти: бути громадянином і громадянкою — це бути частиною громади. Ідеться про усвідомлення, що якісне життя можливе лише разом.

Громадянська освіта — це про любов до України: як до етнічної території, так і до республіки, до політичної спільноти, у якій тебе поважають і де ти важливий / важлива. Колись ми перестанемо соромитися свого, бо бути українцем чи українкою означає мати громадянську культуру, здатність діяти спільно, зберігати гідність і водночас бути відкритими до світу.

Оновлення громадянської галузі потрібне, щоб кожен школяр і кожна школярка, виходячи в життя, могли сказати: «Я українець / Я українка. І я знаю, як зробити мою країну кращою».

Фото «Змінотворців», Київської школи № 106, Коледжу хореографічного мистецтва «Київська муніципальна академія танцю ім. Сержа Лифаря», «РБК-Україна» (автор — Віталій Носач), Київського ліцею № 304 (Святошинського району), Дніпровської міської ради