Профосвіта, що відповідає ринку праці: як адаптувати програми, вибудувати партнерства та стати центром розвитку громади

Економіка України швидко трансформується з огляду на умови широкомасштабної війни та процес Євроінтеграції. Змінюються й потреби ринку праці, тож заклади профосвіти мають реагувати на це своєчасно та працювати на випередження.

Новий закон «Про професійну освіту» дає профтехам свободу, зокрема виходити за межі стандартів, адаптувати освітні програми під потреби економіки й розвивати нові партнерства.

У цьому матеріалі говоримо про педагогічну та партнерську автономію в дії:

• як синхронізувати професійну освіту й ринок праці; 
• як вибудувати співпрацю з бізнесом і перетворити заклад на центр розвитку громади.

Заклади професійної освіти (ЗПО) більше не можуть працювати у відриві від економіки. Мобілізація та міграція, релокація підприємств і зміна технологій загострюють дефіцит на ринку праці та потребу роботодавців у співробітниках/цях із актуальними навичками. У таких умовах конкурентна перевага ЗПО — це здатність швидко оновлювати зміст підготовки та формувати в людей нові навички впродовж життя.

Докладно ознайомитися з аналізом ринку праці в секторах, критичних для відновлення України, можна в дослідженні експертів ГО «EasyBusiness» «Автономія в професійній освіті: зміцнення інституцій для задоволення регіональних потреб у робочій силі».

Освітня програма сучасного закладу професійної освіти має розмовляти з ринком праці мовою фактів, партнерств і результатів. Оновлення програми — не бюрократичний процес, а управлінське рішення, яке визначає, чи будуть випускники/ці потрібними економіці, а заклад — конкурентним.

Почати варто з короткого підготовчого етапу, який задає темп усьому процесу:

• сформулюйте мету: ви оновлюєте програму, започатковуєте нову професію, запускаєте короткий курс чи посилюєте партнерство з роботодавцями; 
• сформуйте команду: керівники/ці напрямів, викладачі/ки, кар’єрні консультанти/ки, центр кар’єри, представники/ці студентського самоврядування, за можливості — HR-фахівці/чині з підприємств-партнерів;
• задайте дедлайни: розпишіть етапи та чіткі терміни, коли має бути готовий результат (не колись, а конкретно).

Далі, щоб програма відповідала ринку праці, потрібно зібрати дані про попит на кадри.

1. Аналіз відкритих джерел. Зберіть дані з вакансій, аналітики, регіональних стратегій, інвестпланів і профільних платформ. Корисний інструмент — «Кваліфікаційна мапа України», яка допомагає побачити тенденції та структуру попиту (для роботи з мапою потрібно зареєструватися на сайті). 
2. Взаємодія з офіційними установами. Уточніть цифри та прогнози в органах місцевого самоврядування / ОВА, службі зайнятості, профільних департаментах і галузевих організаціях. Тут важливо отримати прогноз розвитку секторів на три-п’ять років і визначити пріоритети. 
3. Інтерв’ю з роботодавцями. Проведіть короткі структуровані розмови з ключовими підприємствами: які компетентності потрібні, яких людей бракує, як змінюються технології, яке обладнання та практика критичні. 
4. Опитування цільової аудиторії. Запитайте студентство, молодь, батьків про мотивацію, очікування, бар’єри та кар’єрні плани. Це допомагає зрозуміти не лише що потрібно бізнесу, а й те, хто до нас прийде й чому. 
5. Аналітична обробка та інтерпретація. Об’єднайте джерела в одну логіку (наприклад, через SWOT), визначте розрив навичок між тим, що потрібне роботодавцю, і тим, чого навчається випускник/ця, сформуйте висновки для оновлення програм.

Коли картина попиту стає зрозумілою, наступний крок — реальні зміни в навчанні. Ось кілька рішень, які можна впроваджувати системно:

• робіть програми модульними: оновлювати окремі модулі швидше, ніж переписувати весь стандарт одразу; 
• запускайте короткострокові курси й мікрокваліфікації для дорослих: це може бути перекваліфікація, підвищення кваліфікації або корпоративні програми; 
• вбудовуйте «зелені» та цифрові навички: енергоефективність, робота з розумними системами, цифрова грамотність і сучасні інструменти в професії стають базовими; 
• посилюйте практикоорієнтованість: реальні виробничі кейси, стажування, майстер-класи, спільні проєкти з підприємствами; 
• налаштуйте регулярний моніторинг — не раз на кілька років, а циклічно, щороку або щосеместру, щоб програма встигала за змінами.

Партнерство з роботодавцями — це вже не приємний бонус, а наскрізна вимога. Воно працює лише тоді, коли є взаємна вигода й чітке розуміння: що саме заклад очікує від партнера і що той отримує у відповідь.

Практичний алгоритм побудови співпраці можна звести до таких кроків: 

1. Визначте потенційних партнерів. Складіть список галузевих, освітніх та громадських організацій, компаній, що відповідають цілям і цінностям закладу. Подумайте, який ресурс або цінність може дати кожен / кожна і що вони отримають натомість.

2. Сформулюйте цілі партнерства. Це може бути оновлення програм, доступ до обладнання, спільні курси, стажування, інновації, працевлаштування випускників/ць тощо.

3. Окресліть стратегії залучення. Як саме будуватимете співпрацю: спільні заходи, освітні програми, наставництво, майстер-класи, спільні проєкти.

4. Встановіть метрики оцінювання (KPI). Домовтеся про показники, за якими ви разом визнаєте співпрацю успішною.

5. Створіть графік й оформте план партнерства. Для кожного напряму підготовки зафіксуйте партнера, очікування, заходи, результати, ресурси й дедлайни.

• Починайте з малого: перший спільний захід, короткий курс чи стажування часто відчиняють двері до більшої співпраці. 
• Призначте відповідального менеджера/ку чи координатора/ку партнерств у закладі — це різко підвищує швидкість та якість комунікації. 
• Використовуйте гнучкі формати: майстер-класи, наставництво, спільні навчально-виробничі майданчики, бартер компетенціями (наприклад, бізнес допомагає з тренінгом чи оплатою курсу — заклад дає доступ до підготовлених кадрів і промо).

Сучасний професійний коледж може виконувати роль інституції розвитку — і для людей, і для бізнесу, і для громади. Ось кілька ролей, які можна системно розвивати.

1. Освітній центр громади: підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації, неформальна освіта для дорослих, короткострокові програми для ВПО та безробітних у партнерстві із центрами зайнятості. 
2. Економічне ядро: кластерна співпраця місцевих підприємств, навчально-виробничі майданчики, що працюють на потреби громади (швейна майстерня, кав’ярня, агролабораторія), розвиток соціального підприємництва.
3. Простір подій та ідентичності: форуми, виставки, тренінги, культурні й волонтерські ініціативи, які об’єднують громаду. 
4. Осередок цифрової трансформації: навчання користування e-сервісами та платформами, підтримка цифрової грамотності молоді, бізнесу та дорослого населення, створення інноваційних центрів. 
5. Школа громадянської компетентності та молодіжного лідерства: школи лідерства, дебатні клуби, волонтерські рухи, залучення студентів/ок до планування стратегій розвитку громади.

Окремий інструмент — платформа партнерства. Це модель взаємодії, у якій заклад освіти є посередником і координатором між місцевою владою, бізнесом, громадою та міжнародними партнерами.

• Місцева влада формує політику й стратегічну підтримку, допомагає ресурсами та адміністративними рішеннями. 
• Бізнес замовляє кадри, бере участь у навчально-виробничих майданчиках, спільних програмах, інвестує в підготовку фахівців.
• Громада (громадські організації, молодь, мешканці) формулює потреби й долучається до реалізації проєктів.
• Міжнародні організації надають фінансування, експертизу й доступ до інноваційних практик і навчальних ресурсів.

Професійні коледжі мають створити простір для комунікації, узгодити потреби бізнесу з можливостями програм і запускати спільні проєкти розвитку громади.

Автономія ефективно працює тоді, коли в закладу є дані, партнерства й здатність діяти проактивно. Саме це перетворює профосвіту на інструмент відновлення та розвитку регіонів.

[Проєкт «Профосвіта: Автономія Майбутнього» впроваджує ГО «EasyBusiness» за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, яку реалізує Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ Ukraine) GmbH та Solidarity Fund PL in Ukraine (SFPL)].

Ярослав Жидик, керівник проєкту ПАМ, керівник напряму регіонального розвитку ГО «EasyBusiness», Сніжана Леу-Севериненко, старша експертка з розвитку професійної освіти, та Валерія Шемшученко, старша консультантка ГО «EasyBusiness» та проєкту ПАМ

Фото ГО «EasyBusiness»

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм,
• Х, тредс, ютуб