Волонтерство в освіті: що змінює новий закон для учнівства, студентства та освітянства

Із початку 2025–2026 навчального року школи мають розвивати волонтерський рух так, як пропонує новий закон про волонтерство. Він передбачає, що учні й учениці можуть долучатися до різних ініціатив, здобувати в них професійні навички, а також отримувати про це сертифікати. Керівники й керівниці закладів освіти мають сприяти розвитку волонтерства.

Як закон працює на практиці? Чи передбачає нові зобов’язання для шкільних адміністрацій, зокрема додаткову паперову роботу? Навіщо шкільне волонтерство закріпили на державному рівні? І які переваги від цього рішення має учнівство, студентство та освітянство?

Про це нам розповіли:

• Роман Грищук, співавтор закону, член Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій;
• Олена Вузька-Малець, програмна директорка громадської організації «Українська волонтерська служба» (УВС);
• Карина Манько, учителька трудового навчання, керівниця клубу волонтерства Смілянської спеціальної школи Черкаської обласної ради, голова місцевої громадської організації «Об’єднані спільною метою»; 
• Людмила Летунова, заступниця директора з виховної роботи Миколаївського ліцею «Академія дитячої творчості» та керівниця шкільного клубу волонтерства.

Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння розвитку волонтерської діяльності серед здобувачів освіти» передбачає такі основні положення:

• визнання результатів волонтерства студентів/ок як практики, якщо це відповідає напряму навчання (як саме зарахувати волонтерство як практику, вирішує заклад вищої освіти); 
• можливість видачі офіційного документа від громадської, благодійної чи волонтерської організації, який підтверджує участь у волонтерській діяльності (за запитом волонтера/ки); 
• врахування волонтерського досвіду в мотиваційному листі, який абітурієнт/ка подає до закладу вищої освіти (наразі в Міністерстві освіти і науки обговорюють скасування мотиваційних листів під час вступної кампанії у 2026 році); 
• зобов’язання керівників/ць навчальних закладів підтримувати волонтерські ініціативи та залучати до них учнівство.

Також закон про волонтерство відповідає вимогам законодавства Євросоюзу: зокрема, в Угоді про асоціацію України з ЄС у розділі «Освіта, навчання та молодь» (стаття 434 — ред.) ідеться про розвиток волонтерства в освіті та визнання його результатів.

«Ми ухвалили закон у максимально компромісному варіанті: з одного боку, він чітко прописує обов’язок керівництва школи підтримувати волонтерські ініціативи, а з іншого — не обтяжує заклади з погляду бюрократії: ніякої додаткової звітності не буде», — пояснив Роман Грищук.

Якщо управління освітою вимагатиме від школи звіти, то це суто його вимога, а не закону про волонтерство. 

«Закон — це радше аргумент, який учителі та вчительки можуть використовувати, якщо хочуть організувати волонтерську діяльність. Звітувати про це не обов’язково. Звичайно, є механізми, які можна використати. Наприклад, освітяни вирішать провести шкільний урок волонтерства від “Української волонтерської служби”. Вони можуть заповнити коротку форму звіту й отримати сертифікат, який підтвердить підвищення кваліфікації, адже має відповідні кредити ЄКТС», — додає Олена Вузька-Малець.

Читайте також:

Як уже згадували, закон передбачає, що керівництво закладів освіти має сприяти розвитку волонтерського руху. Ідеться не лише про приміщення чи безпосередню організацію заходів, а про допуск волонтерських організацій у школи для розмов чи спільної діяльності з учнівством.

«Деякі школи блокували розвиток волонтерства, бо цього не було в законодавстві. Завдання керівництва школи — допускати до співпраці волонтерські організації та створювати умови для цього. Якщо вчитель хоче, він може організовувати активності самостійно. До появи закону було багато учителів, які займалися різноманітним волонтерством із дітьми. Якщо керівництво закладу рекламує дітям певні ініціативи громадського сектору, благодійних організацій — це так само розцінюється як сприяння школи в розвитку волонтерства», — зауважує Роман Грищук.

Олена Вузька-Малець акцентує, що закон допомагає ініціативним учителям/кам чи адміністрації аргументувати, чому школярству потрібні волонтерські проєкти.

«Є кейси, де освітяни активні, а адміністрація консервативна, або навпаки: адміністрація суперактивна, а освітяни — ні. Тоді відбувається сутичка світоглядів: або активність переможе й волонтерство почнеться, або пасивність візьме гору. », — пояснює Олена Вузька-Малець.

Волонтерська діяльність для учня чи учениці може стати першим досвідом роботи в певній сфері: виконуючи реальні завдання, школяр/ка зрозуміє, чи хоче працювати в цьому напрямі в майбутньому. 

«Волонтерство допомагає учнівству здобути нові навички, знайти нові знайомства, а студентству — пройти практику в університеті чи написати класну дипломну роботу», — розповідає Олена Вузька-Малець.

На прохання учнівства чи студентства благодійні фонди, громадські або волонтерські організації, які залучають їх до діяльності, можуть видати сертифікати про витрачені на активність години. Кожна організація оформлює їх на свій розсуд. Учителі/ки можуть вписувати волонтерський досвід до характеристик учнів та учениць.

«Для нас важлива довіра. Ніхто не перевірятиме в якихось реєстрах, чи дійсно ця дитина волонтерила. На першому етапі розвитку волонтерства в системі освіти нам взагалі це не потрібно. Також ми довірятимемо вступнику чи вступниці, якщо він чи вона напише в мотиваційному листі про свій волонтерський досвід, додасть на підтвердження свідоцтва чи сертифікати, які має», — звертає увагу Роман Грищук.

Читайте також:

У впровадженні волонтерства в системі освіти може бути кілька викликів, зокрема неоднакові можливості долучення до волонтерських ініціатив у місті та селі, а також стартовий вік для волонтерської діяльності. 

За законом «Про волонтерську діяльність», особи, яким від 14 до 18 років, можуть волонтерити лише за письмової згоди їхніх батьків чи опікунів. 

«Під час розгляду закону були правки про зниження віку для волонтерства, але вони не знайшли достатньої підтримки серед депутатів. Та якщо в дитини є досвід, здобутий у 12 років, то він нікуди не зникає: вона може ним поділитися, а волонтерська організація — виписати свідоцтво, і ніхто нікого не притягатиме до відповідальності. Звичайно, потрібен дозвіл батьків для неповнолітніх, а також адекватне розуміння, чи ця волонтерська діяльність підходить дітям певного віку (наприклад, неповнолітніх не можна долучати до медичного волонтерства — ред.), але це не про законодавчі норми, а про співпрацю батьків, школи та волонтерської організації», — переконаний Роман Грищук.

Олена Вузька-Малець вважає, що пониження віку було б комунікаційно позитивною історією, але суттєво це нічого не змінить: волонтером/кою може бути дитина й до 14 років.

«Це означає лише те, що за таку дитину хтось має нести відповідальність — батьки або освітяни, які можуть допомогти в кризовій ситуації», — зауважує Олена Вузька-Малець.

Як запевняє Роман Грищук, кожна школа в місті чи селі може організувати волонтерську подію, а для долучених до неї учнів та учениць буде важливий досвід, а не сертифікат.

«У невеликих громадах є локальні організації, гуманітарні штаби, притулки для тварин, тобто інфраструктура, у якій можна волонтерити. Також є багато онлайн-можливостей, до яких можна долучитися. Наприклад, якщо дитина хоче розвивати свої комунікаційні навички й допомогти якійсь організації з SMM, то може це робити дистанційно й використати здобутий досвід для вступу чи подальшого розвитку в цій сфері», — наводить приклад Олена Вузька-Малець.

На думку Карини Манько, учительки трудового навчання й керівниці клубу волонтерства в Смілі, статус населеного пункту не перешкода для волонтерства. Наприклад, на сайтах громадських організацій можна знайти запити про те, що для проведення велозабігу чи іншої події потрібні волонтери. У таких випадках місце проживання людини не важливе. Тут головне — активна позиція та готовність до дій.

Людмила Летунова, заступниця директора з виховної роботи Миколаївського ліцею «Академія дитячої творчості» й керівниця шкільного клубу волонтерства, додає, що людина будь-де знайде щось корисне для себе. Наприклад, певні активності можна проводити в усій громаді, а не в окремому населеному пункті.

Спочатку діти долучалися до поодиноких акцій, а згодом у школі створили клуб волонтерства. Учні й учениці 7–10-х класів допомагали літнім людям із купівлею продуктів, відвідували військових у лікарнях, плели маскувальні сітки та робили обереги. Усі ці активності стартували ще до ухвалення закону й тривають далі.

За словами Карини Манько, учні й учениці пам’ятають відвідані акції, адже для них важливі залученість і результати їхньої роботи.

Для вчительства такі заходи, звісно, є додатковим навантаженням. 

«Між роботою та волонтерством повинен бути баланс. Учитель або вчителька має самостійно обирати, як провести вільний час. Один із варіантів — волонтерська діяльність», — додає Карина Манько.

Волонтерський рух розвивався в ліцеї ще до впровадження закону. Найбільш активні в ньому учні та учениці 8–10-х класів.

«Разом із дітьми ми ходили до будинку людей похилого віку, долучалися до зооволонтерства, збирали допомогу на запит військових, а також робили для них листівки й обереги, — розповідає Людмила Летунова. — Також учнівство минулого року їздило на “Форум Добрих Справ” до Києва, де продавало свої вироби за донати на військо. А ще школярі й школярки відвідували дитячий будинок на Київщині, де проводили мистецькі майстер-класи для місцевих дітей». 

Людмила Летунова зауважує, що для дітей головне — це бажання та мотивація. Якщо вони бачать перспективу та сенс певної ініціативи, то залишаються в ній надовго.

«Я вважаю, що ухвалення цього закону є правильним: держава повертається обличчям до волонтерів і намагається оцінити їхню діяльність. Щодо учнів та учениць, то офіційне визнання волонтерської діяльності ставить її на вищий рівень. Це не просто “кудись сходив”, а щось значно серйозніше», — упевнена Людмила Летунова.

Фото героїв,  «Української волонтерської служби» та Артема Галкіна, передрук суворо заборонений