Завдання на самостійне опрацювання: як зробити так, щоб діти їх справді виконували

Через довгі й повторювані повітряні тривоги чимало уроків не вдається провести повноцінно. Щоб встигнути опанувати програму, учительству доводиться частину матеріалу залишати дітям для самостійного опрацювання. Однак на практиці це не завжди працює: завдання можуть ставати формальністю, а учнівству бракує навичок, необхідних для самостійного навчання.

«Хронічне виснаження освітян почасти призводить до негласного “договору про ненапад”. Учителі та вчительки дають завдання формально, а учнівство так само формально їх виконує чи просто генерує через нейромережі. Це адаптація заради психологічного виживання, але вона руйнує суть навчання», — зауважує Богдан Завидовський, учитель природничих дисциплін Харківського наукового ліцею «Обдарованість».

• Як же формулювати завдання так, щоб діти їх виконували?
• Які дієві методи можна застосувати?
• Як загалом мотивувати учнівство самостійно вчитися?
• І чому важлива довіра між учительством та батьками?

Своїми порадами із «Вчися.Медіа» поділилися Богдан Завидовський, Людмила Булигіна, учителька інформатики ліцею «Ейдос», та Катерина Молодик, заслужена вчителька України, координаторка розроблення змісту освіти в Офісі впровадження НУШ, який підтримує Світовий банк у межах реалізації програми LEARN.

Людмила Булигіна зауважує: зараз у школах акцентують на освіті впродовж життя, але мало хто говорить, що для цього необхідно розвивати навички самостійного навчання. Учням та ученицям важливо доносити, що відповідальність за їхню освіту передусім лежить на них самих.

«І що більше ми даватимемо дітям можливостей щось обирати, змінювати й контролювати у власному навчанні, то більше вони ставатимуть його активними учасниками й учасницями», — наголошує Людмила Булигіна.

Самостійності та вміння організовувати власний навчальний процес теж потрібно навчати, додає Катерина Молодик. Цьому можна приділяти час на класних годинах та інших заходах: наприклад, проговорювати з дітьми, як організувати навчання вдома. Крім цього, такі поради можна інтегрувати й у викладання окремих предметів, щоб дитина поступово сформувала цілісне розуміння того, як організовувати навчання незалежно від конкретної дисципліни.

Окремо варто враховувати різний темп дітей. Якщо через повітряну тривогу, хворобу чи інші обставини урок не відбувся, не обов’язково переносити додому всі 40–45 хвилин запланованого заняття. У такому разі важливіше зосередитися не на кількості часу, а на ядрі компетентностей та орієнтирах, яких дитина має досягти.

«Тут стануть у пригоді “Я-орієнтири”, які можна використовувати як чекліст на кожен навчальний цикл чи рівень. Вони допомагають і вчительству, і дітям бачити, що саме за цей період потрібно знати, вміти та розуміти», — додає Катерина Молодик.

Такі «Я-орієнтири» використовує в роботі й Людмила Булигіна. Вона заздалегідь обговорює з дітьми маркери рівня самостійності, які змінюються залежно від класу та віку.

Відповідно до цих маркерів учителька розробляє завдання, які учні та учениці можуть виконати самостійно. Приклади, які надала Людмила Булигіна, ви можете знайти тут.

Загалом дослідження пропонують різні ефективні методики для самостійного навчання, які враховують і психологію сучасного учнівства, і обмежений ресурс учительства. Розберімося з ними докладніше.

1. Маршрутні листи

Катерина Молодик наголошує: учительству важливо зосереджуватися не лише на тому, який матеріал дати дитині додому, а й на тому, який маршрут роботи вона отримує.

Універсальним інструментом можуть бути маршрутні листи на кожен урок або тему. Вони допомагають учителю/ці бачити цілісність навчального процесу, а дитині — розуміти, що саме і в якій послідовності їй потрібно зробити в межах конкретної теми, уроку чи семестру. Такий маршрут допомагає дитині самостійно впоратися із завданнями й поступово опановувати закладені в них компетентності, стверджує освітянка.

Водночас Людмила Булигіна застерігає: не варто просто надсилати список покликань. Велика ймовірність, що діти навіть не будуть їх відкривати. Якщо на початку онлайн-навчання учні й учениці ще могли дивитися записані уроки, хай навіть на пришвидшенні, то зараз багато хто не дивиться навіть десятихвилинних відео.

«Можливо, це своєрідний спосіб захиститися від надлишку інформації, адже діти й так постійно споживають велику кількість відеоконтенту в соцмережах. Так само вони майже не користуються презентаціями. Їм не зручно відкривати деякі формати файлів, бо не всі мають потрібні програми. Тому навчальні матеріали варто адаптувати до нового способу сприйняття інформації.

І справа не в інтернеті, штучному інтелекті чи війні. Змінилися часи. Ми фактично живемо одночасно у фізичному та цифровому просторах. Тож школа має брати це до уваги», — розповідає вчителька.

2. Інструктивний дизайн завдань, або так званий покроковий Scaffolding

Завдання «Прочитати § 12 і дати відповіді» навряд чи спрацює для дітей із несформованою саморегуляцією. Це те саме, що не дати його взагалі або попросити учнівство згенерувати ці відповіді через ШІ, зауважує Богдан Завидовський. Він переконаний: сучасні учні та учениці потребують чіткого чекліста дій. Наприклад:

1. Зайди на платформу.

2. Виконай завдання 1–5, відповіді на відкриті завдання виконай за шаблоном.

3. Результати надішли до такого-то числа в Google Classroom.

«Якщо завдання можна виконати простим копіюванням у ChatGPT, учнівство це зробить. Замість боротьби зі штучним інтелектом, ми маємо змінити характер запитань та цікавитись особистим досвідом учнівства під час надання відповідей», — пояснює вчитель.

Наприклад, дітям можна запропонувати таке завдання з використання штучного інтелекту:

«Перегляньте тези, які згенерував ШІ, про перебіг певних подій чи реакції [додайте їх у текст завдання, зашийте в текст очевидні та приховані помилки]. Знайдіть, у яких із них є неточності, та обґрунтуйте свою відповідь».

Читайте також:

3. Діліть завдання на невеликі кроки

Замість одного великого завдання можна запропонувати три-п’ять менших, які охоплюватимуть тему на різних рівнях (від простого до складнішого). Також бажано вказувати не лише кінцевий дедлайн, а й орієнтовний час, який дитина може витратити на кожну вправу, радить Катерина Молодик.

«Звісно, у всіх різний темп роботи, але формулювання на кшталт “Попрацюй 20 хвилин над цією темою” психологічно може бути легшим, ніж “Вивчи всю тему”. Коли велике завдання розбивають на маленькі частини, дитині легше подолати прокрастинацію, сфокусуватися на процесі й розпочати зрозумілий та керований навчальний маршрут», — зауважує освітянка.

До кожного завдання також варто додавати блок самоперевірки. Це може бути мінітест, кілька запитань наприкінці завдання, незавершене речення, яке потрібно продовжити, коротка вправа тощо. Такі інструменти дають дитині змогу не просто провести 20 хвилин над підручником, а зрозуміти, що саме вона опанувала.

А щоб не перевтомлюватися й краще фокусуватися, використовуйте техніку «Помодоро»: працюйте протягом 20–25 хвилин, а потім робіть перерву на 5–10 хвилин.

4. Тренуйте активне пригадування

Систематичне пригадування та використання знань допомагає поступово закріплювати їх у довготривалій пам’яті. Тому важливо не намагатися за один раз вивчити великий обсяг інформації, а повертатися до неї регулярно, невеликими кроками, розповідає Катерина Молодик.

Наприклад, можна поставити собі запитання й не підглядати відповідь, переказати матеріал іншій людині, спробувати пояснити його друзям, використати нові знання на практиці тощо.

«Пасивне повторне читання підручника без перевірки дає лише ілюзію засвоєння. Завдання мають спонукати до активного пригадування. Достатньо короткої самоперевірки (три-чотири питання у вікторині чи картках) або завдання “Після прочитання закрити текст і виписати три ключові факти з пам’яті”. Зробіть такі завдання регулярними — одним зі способів оцінювання поступу учнівства», — радить Богдан Завидовський.

5. Ще один спосіб розвивати самостійність у навчанні — давати дитині вибір.

Богдан Завидовський рекомендує пропонувати варіативність у виконанні деяких завдань для відчуття суб’єктності. Наприклад:

• «Виконай завдання № 1 обов’язково та ще одне на вибір (завдання № 2 або № 3)».
• «Обери формат домашнього завдання — ключові чотири тези текстом або у форматі інфографіки».

Навіть невеликий простір для вибору поступово привчає дитину самостійно ухвалювати рішення та брати за них відповідальність.

Водночас дитина має розуміти, що робити, якщо вона застрягла на якомусь етапі, додає Катерина Молодик. У маршрутному листі можна передбачити алгоритм для цього: прочитати додатковий приклад, переглянути коротке пояснення за посиланням, записати питання, які лишилися незрозумілими, або тимчасово перейти до наступного завдання, щоб повернутися до складної теми разом з учителем / учителькою.

6. Обговорюйте з дітьми, як працює їхній мозок під час навчання

Наприклад, у книжці Барбари Оклі та Терренса Сейновскі за участю Елістера Макконвіла «Уроки без мороки. Хороші оцінки без зайвих страждань» є поняття зосередженого та розсіяного режимів роботи мозку:

• у зосередженому режимі ми безпосередньо працюємо із завданням і концентруємо увагу на конкретному матеріалі;
• натомість у розсіяному — мозок ні на чому конкретному не зосереджується, але водночас продовжує опрацьовувати інформацію, з якою ми працювали раніше.

«Важливо чергувати періоди зосередженої роботи й відпочинку. Довго перебувати в режимі максимальної концентрації фізично складно, а перерви дають мозку змогу продовжити роботу з матеріалом. Саме тому для навчання корисно використовувати короткі робочі відрізки», — розповідає Катерина Молодик.

Ще одна порада — починати з найскладнішого завдання. Якщо спочатку виконувати лише прості вправи, а найскладнішу залишати на кінець, на неї, імовірно, вже не вистачить сил і концентрації. Тому складне завдання можна спробувати на початку, навіть якщо одразу не вдається його виконати, а потім повернутися до нього після перерви.

7. Прийоми, які можуть допомогти із запам’ятовуванням

Для цього учні та учениці можуть використовувати різні метафори, пісні або римовані формулювання, створювати власні нотатки чи пояснювати матеріал іншій людині.

Для складної інформації можна використовувати техніку «Палац пам’яті», пропонує Катерина Молодик. Її суть у тому, щоб уявити добре знайоме місце (наприклад, власний дім, дорогу додому чи іншу локацію) і розмістити в ньому яскраві образи, факти або поняття, які потрібно запам’ятати. Потім, подумки проходячи цим маршрутом, можна пригадувати, де саме розташована потрібна інформація і як пов’язані між собою різні факти чи явища. А те, що складно запам’ятати абстрактно, можна візуалізувати.

• Календарне планування для учнівства

Наразі його складають більше для вчителів/ок та адміністрації, однак Людмила Булигіна пропонує адаптувати такий план і для учнівства. Учителька часто робить таке календарне планування на місяць (для менших учнів / учениць) і на семестр чи рік (для старших) зі зрозумілими назвами майбутніх уроків, які пояснюють, що вивчатимуть діти найближчим часом.

«Наприклад, учень чи учениця заходить на сторінку свого предмета й бачить усі теми. Біля кожної теми є матеріали: текст, відео, завдання, тест. Дитина може заздалегідь подивитися, що на неї чекає, і перейти до тієї теми, яка її цікавить. Так у голові поступово формується карта навчання. Дитина бачить, що вже опанувала, а де залишилися прогалини. Що молодша дитина, то цікавішою й інтерактивнішою має бути ця карта», — ділиться Людмила Булигіна.

• Уміння ставити запитання

Це також важлива навичка самостійного навчання. Людмила Булигіна часто просить всіх учнів та учениць наприкінці уроку сформулювати одне запитання. Потім усі разом обирають кілька найцікавіших та обговорюють їх. Або ж такі запитання можна просити формувати заздалегідь. Наприклад: «Завтра буде така-от тема. Напишіть мені свої запитання, а я побудую урок так, щоб на них відповісти». Тоді дитина приходить на урок не просто слухати вчителя чи вчительку, а тому, що хоче отримати відповідь на власне запитання. Це зовсім інший рівень залучення, зауважує педагогиня.

• ШІ для вчительства

Пропонувати нові методики легко, але впроваджувати їх під виття сирен та в умовах хронічного виснаження — це справжній подвиг, додає Богдан Завидовський.

«А оскільки забороняти учнівству використовувати ШІ — марно, то ми маємо “змусити” ШІ працювати на нас. Наприклад, можемо віддати йому всю рутину. Штучний інтелект допомагає швидше оформити презентації, картки та інший матеріал. Тож, упроваджуючи зміни, одночасно думайте про те, як це автоматизувати», — наголошує педагог.

Читайте також:

Першочергово важливо подбати про умови навчання, наголошує Катерина Молодик. Музика, телевізор чи інші звуки на фоні можуть відволікати й заважати зосередитися на матеріалі. Якщо дитині складно фокусуватися, батькам варто простежити, щоб вона навчалася без додаткового шуму.

Крім цього, за словами освітянки, батьків можна залучати не лише до перевірки домашнього завдання, а й навчати ставити дитині рефлексивні запитання в процесі навчання: із чого ти починаєш роботу? Як розумієш, що вже впорався/лась із завданням? Що тобі вдалося, а що ні? Чи знаєш, що саме маєш вивчити або зрозуміти цього року? Чи потрібна тобі допомога?

Так поступово в дитини розвивається здатність аналізувати власний освітній маршрут, за потреби коригувати його та бачити навчання як цілісний процес, зауважує Катерина Молодик.

«Але батькам варто пам’ятати, що сидіння над дитиною і максимальна перевірка виконання всіх завдань руйнує самостійність. Завдання батьків — створити умови (комфортний фізичний простір, режим, відсутність смартфона поруч), а навчатися дитина має сама. Замість директивного підходу на кшталт “Ти зробив уроки?” більше розмовляйте, виявляйте небайдужість: “Які завдання останнім часом були найскладнішими?” або “Можеш пояснити мені, наче я твій учень, основну ідею цієї теми?”. Це допоможе уникнути відчуття допиту», — додає Богдан Завидовський.

Людмила Булигіна також пропонує вчительству заздалегідь домовлятися про те, яку роль батьки можуть відігравати в навчальному процесі. Наприклад, можна провести окрему зустріч із батьками й разом обговорити, на якому етапі вони можуть долучатися до навчання.

Інший варіант — анонімно опитати батьків: які проблеми вони бачать у навчанні дітей, що їх турбує, де дитині складно. Батьки не завжди готові відкрито говорити про такі речі, тож анонімність допоможе отримати чесні відповіді. Спочатку потрібно побачити цю реальну картину, а вже потім думати про рекомендації.

«Коли ми аналізуємо навчання, може виявитися, що дитині взагалі не потрібно витрачати на нього стільки часу, скільки вона витрачає зараз. Якщо шестикласник через школу й домашні завдання фактично отримує 40-годинний робочий тиждень, це проблема. Якщо дитина регулярно виконує завдання до десятої вечора, ми знижуємо її мотивацію до навчання», — наголошує педагогиня.

Крім цього, самим вчителям і вчителькам Людмила Булигіна пропонує домовлятися між собою і, замість окремого завдання з кожного предмета, давати одне комплексне, яке їх об’єднуватиме. Так дитина менше перевантажуватиметься й зможе краще побачити зв’язок між предметами.

«Зрештою, чимало освітніх проблем упираються в комунікацію та вміння об’єднуватися. І тут важлива довіра між дітьми, батьками та вчительством. Хоча б у межах класу й школи можна поступово будувати цю довіру: домовлятися, пробувати, аналізувати, що спрацювало, а що — ні, разом змінювати підходи», — підсумувала Людмила Булигіна.

А якщо ви хочете більше дізнатися про інші методи самостійного навчання, Катерина Молодик радить звернутися до книжок:

• «Уроки без мороки. Хороші оцінки без зайвих страждань» Барбари Оклі й Терренса Сейновскі за участю Елістера Макконвіла;
• «Повернімо своїх учнів» Тамари Ньюфелд Страйжек та Ганни Біч;
• «Навчитися вчитися. Як запустити свій мозок на повну» Барбари Оклі.

Фото з особистого архіву співрозмовників/ць, а також із Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.