Проблеми насильства над педагогами в школі: які є причини та запобіжники

«Під час уроку учениця штрикнула вчителя циркулем», «учитель/ка вдарив/ла дитину», «учитель/ка образив/ла учня / ученицю у відповідь на хамство» — такі історії шкільного життя подеколи з’являються в інформаційному просторі. Вони свідчать про те, що в школі трапляються випадки жорстокого поводження між дітьми, а також між учнями і вчителями.

Учнівство в таких випадках захищене низкою законів та правових механізмів, натомість учительство часто залишається беззахисним. Освітня омбудсменка Надія Лещик постійно звертає увагу на відсутність дієвих механізмів захисту освітян, наприклад, у чинному законодавстві є визначення «жорстоке поводження з дитиною» (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»), яке охоплює фізичне, психологічне, сексуальне та економічне насильство, зокрема булінг і мобінг, але жоден із законів не прописує алгоритму дій у випадку цькування вчителів. Та й, власне, булінг — це дії учасників освітнього процесу щодо дітей або з боку одних дітей до інших, отже, випадки приниження чи інших образ педагогів опиняються поза правовим полем.

• Чому діти можуть ображати педагогів?

• Як захистити вчительство від жорстокості учнівства?

• Чи допоможуть розв’язати проблему шкільні офіцери безпеки?

Про все це у своїй колонці для «Вчися.Медіа» розмірковує Василь Дяків, учитель історії, громадянської освіти, основ здоров’я та інтегрованого курсу «Здоров’я, безпека та добробут» Заліщицької державної гімназії, заслужений учитель України, переможець національної премії «Global Teacher Prize Ukraine-2020».

На виховання, поведінку та психологічний стан сучасних дітей впливають багато чинників:

• сім’я / родина;
• соціальне оточення;
• інформаційний простір;
• війна;
• особливості нервової системи.

Школа — один із соціальних закладів, у якому діти перебувають тривалий час, комунікуючи між собою та з іншими учасникам освітнього процесу. Не варто забувати, що заклад освіти не відірваний від соціальних процесів, а діти, приходячи в школу, мають сформовані чи майже сформовані моделі поведінки.

Також на психоемоційний стан дитини впливають повітряні тривоги або обстріли, фізіологічні процеси, мотивація чи її відсутність, напруженість освітнього простору, коли необхідно думати, наприклад, виконуючи підсумкову роботу. На дитину впливає і незадоволення потреб, які могли б покращити її настрій, наприклад, запечена булочка із сосискою, яку не вдалося купити на перерві. Серед інших чинників, які впливають на дитину, — тривале перебування у віртуальному просторі (за іграми в гаджетах тощо), а також моделі деструктивної поведінки інших дітей.

Час від часу в інформаційний простір потрапляють повідомлення про випадки насильства в закладах загальної середньої освіти. Частіше акценти роблять на насильницькі дії між дітьми або між дітьми та педагогами. Це відбувається переважно на уроках. Інколи відео про це можна зустріти в соціальних мережах. Вони можуть мати провокативний, маніпулятивний характер, щоб здобути підтримку та захист суспільства щодо себе й засудити дії педагога. Їх виставляють безпосередні учасники конфліктів або однокласники.

Для захисту дитини від насильства держава розробила низку нормативно-правових механізмів реагування:

• профілактика булінгу серед школярів;
• організація та проведення колективних, індивідуальних, групових заходів і тренінгів;
• запровадження посади офіцера безпеки;
• залучення громадських організацій — це невичерпний перелік таких прикладів.

Натомість захист учителів / учительок від учнівства та/або батьків — питання відкрите. Держава визначає, що суперечливі, конфліктні ситуації можуть бути вирішені в суді. Будьмо відверті, скільки педагогів, честь та гідність яких принижена дітьми, зверталися в суди, щоб відстояти свою позицію? Одиниці.

Інших варіантів фактично немає, наприклад, служби медіації чи розроблення інструментів щодо відповідальності батьків або самих дітей у нас відсутні. Якщо такі механізми є в чинному законодавстві, то педагоги/ні не знають про це або не можуть ними скористатися через різні причини.

Так, у статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначається: «Дрібне хуліганство — це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян». У закладі освіти трапляються прояви хуліганства учнів щодо дорослих (зокрема педагогів). Але як дорослі реагують на такі випадки?

Розглядаючи портрет сучасного/ої педагога/ині, зауважуємо, що, з огляду на їхній вік, виховання та досвід, вони матимуть різні цінності. Комусь із педагогів, можливо 30-річним, і «круто», коли школярі курять разом із ними або спілкуються, використовуючи ненормативну лексику. А для декого, наприклад, у віці 50+, такі ситуації дискомфортні та неприйнятні. Через це і трапляються випадки, коли одна й та ж розмова чи дія учнівства може одним педагогом/инею вважатися нормою, а інший / інша сприйме це як образу честі та гідності. І тому межа терпіння й розуміння кожного педагога/ині та реагування на таку поведінку дитини є індивідуальною.

Причин не реагування педагогів на приниження честі й гідності або фізичного насильства — багато. Якщо це фізичне насилля, то педагог/иня не має права використовувати самооборону проти неповнолітнього / неповнолітньої для захисту свого здоров’я та життя.

Можна змоделювати відповіді на те, чому педагог/иня не хоче обстояти свою честь та гідність. Перелік невичерпний.

• «Що з нього / неї візьмеш? Він / вона ще дитина й не розуміє, що чинить протиправні дії».
• «Зараз війна. Усім важко. Треба терпіти».
• «Дитину змінити не можна».
• «Може, мені вдасться залагодити з дитиною / її батьками своє приниження».
• «У нього батьки відомі / знайомі. Вони будуть захищати дитину в різний спосіб. Та й не зручно якось. Із цього нічого доброго не буде».
• «Ніхто з моїх колег цього не робив. Якось не зручно. Буду білою вороною. Хай буде так, як буде».
• «Суд, ювенальна поліція — це багато бюрократії та коштів, але невідомий результат».
• «Я краще зміню роботу, аніж буду витрачати надаремно час для обстоювання честі та гідності».
• «Я не знаю / не хочу знати, як захистити своє ментальне здоров’я у випадку порушення дитиною чи батьками моїх прав, бо це даремна трата часу».

Що може зробити педагог/иня, якщо є об’єктом хуліганства — фізичного чи психологічного з боку учня / учениці? Для цього є слово, виважене і спокійне, або мовчання. 

1. Утім, можна попрохати дитину не ображати честь та гідність, пояснити, що її дії підпадають під норми адміністративної відповідальності, спробувати уникнути такої поведінки дитини, якщо це відбувається не на уроці, викликати офіцера безпеки. Це всі або майже всі дії, які може зробити вчитель/ка в момент вчинення проти нього / неї адміністративного правопорушення.

Не можна ідеалізувати жодну зі сторін, бо в таких випадках, швидше за все, обидві з них мають свою частину провини. Але в момент порушення соціальних норм вони не завжди діють усвідомлено та не завжди можуть конструктивно розв’язати проблему чи конфлікт.

2. Після цього можна написати доповідну директору/ці чи заяву в поліцію, і звернутися до батьків та поінформувати про поведінку їхньої дитини.

3. У випадку систематичного приниження педагог/иня може звернутися до суду чи ювенальної поліції. Але як правильно це зробити й наскільки такі дії будуть ефективними — невідомо.

Тож основним інструментом вчителя/ки в таких ситуаціях є і залишається таки слово. І дієвої підтримки / допомоги від інших учасників у таких випадках чекати не доводиться. 

Тепер розглянемо посаду офіцера безпеки в закладі загальної середньої освіти. Його діяльність має, власне, убезпечити всіх учасників освітнього процесу від різних видів насильства.

Забезпечення безпеки в закладах освіти, особливо під час воєнного стану, є невіддільною частиною національної безпеки держави. Кабінет Міністрів України в листопаді 2024 року затвердив постанову № 1245 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо посилення безпеки освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти в умовах правового режиму воєнного стану». У ній зазначається, що у «2024/2025 навчальному році участь в експерименті можуть узяти 2000 закладів загальної середньої освіти. Фінансування здійснюється засновниками закладів загальної середньої освіти».

На сайті МОН України за 27 листопада 2024 року є інформація про те, що «в понад 1000 школах працюють офіцери безпеки».

МВС України зі свого боку затвердило наказ № 663 від 01.10.2024 року про «Інструкцію з організації роботи підрозділів Національної поліції України із забезпечення безпечного освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти». У ній визначено перелік обов’язків офіцера безпеки.

Зокрема, у п. ІІ.2.5. зазначено «ужиття заходів згідно із законодавством щодо притягнення до відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, які не виконують передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей. Взаємодія із цього питання з поліцейськими підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України».

Пункт ІІ.2.6. стосується «виявлення фактів жорстокого поводження з дітьми та своєчасне реагування на них у порядку, визначеному законодавством». Про жорстоке поводження з педагогами в згаданому документі не зазначено ні слова.

Отож, підсумуємо обов’язки офіцера безпеки:

• профілактика щодо вчинення учасниками освітнього процесу правопорушень. Вона стосується як активної діяльності — проведення індивідуальних, групових інформаційно-роз’яснювальних бесід та інших форм діяльності, так і формально-організаційних, спрямованих на взаємодію офіцера безпеки з адміністрацією з метою покращення освітнього середовища;
• вчасне реагування на надзвичайні дії, пов’язані як з обставинами воєнного стану, так і ті, які виникають через зовнішні чинники та потребують негайного реагування офіцера безпеки відповідно до посадових обов’язків;
• недопущення вчинення учасниками освітнього процесу протиправних дій стосовно інших осіб чи самого себе та вчасне й ефективне реагування на них.

Завершився навчальний рік і виникають запитання:

• Скільки подій та заходів було зафіксовано із кожного напряму діяльності офіцерів безпеки? 
• Скільки протоколів щодо булінгу в учнівському середовищі склали в школах, у яких працюють офіцери безпеки?
• Скільки виявили протиправних дій, які кваліфікуються як хуліганство щодо учнів, педагогів та персоналу, який обслуговує, і скільки протоколів склали на основі цих даних?
• Скільки протиправних дій сторонніх осіб, які намагалися проникнути в школи, виявили офіцери безпеки? І які результати?

Такої інформації з відкритих джерел мені не траплялося.

Як підвищити ефективність офіцерів безпеки? Один із варіантів — перевести на самофінансування. Учасники освітнього процесу, які вчинили адміністративні та/або кримінальні правопорушення, сплачують штрафи за свої дії, а одержані в такий спосіб кошти даватимуть змогу підвищувати заробітну плату офіцерам безпеки. Звичайно, це може сприйнятися як жарт. Але санкції, які запроваджуватимуть офіцери безпеки у таких випадках, можуть таки хоч трохи стримувати учнів, батьків та/або вчителів від образ і принижень.

Учитель / учителька має виконувати свої обов’язки, пов’язані з освітнім процесом. У випадку порушення їх честі та гідності вони мають надати правоохоронним органам повну інформацію. Правоохоронці мають провести дізнання та ухвалити рішення щодо конкретного випадку насильства. У цьому процесі педагогам необхідно мати конкретні алгоритми дій, а також довіряти органам, які ухвалюють рішення. Кожна дія цього алгоритму має бути чіткою, конкретною та виписаною так, щоб і педагог/иня, і дитина, і батьки однаково її розуміли.

Читайте також:

Коли небезпека ближче, ніж здається: як не дати підліткам стати жертвами вербування — алгоритм для вчителів і батьків

Органи влади мають поширювати такі алгоритми серед педагогів. Й обов’язковим є утвердження державою довіри педагогів до суду чи інших органів (центрів безоплатної правової допомоги), які даватимуть змогу захистити честь і гідність.

І те, що освітня омбудсменка привертає увагу суспільства та держави до цієї проблеми, важливо. Тепер педагогам доведеться чекати на подальші кроки. Якими будуть зміни щодо розв’язання питання насильства щодо педагогів із боку інших учасників освітнього процесу — питання часу.

Усі викладені міркування не можуть бути вичерпними та мають суб’єктивний характер. Досвід дає змогу окреслити певні тенденції щодо взаємодії між учнями, батьками та педагогами. Але вони можуть у різних умовах мати різні варіанти та не бути істиною в останній інстанції.

Фото Freepik та «Львівського порталу»