Геннадій Поляков
Геннадій Поляков

військовослужбовець, тренер

Військово-патріотичне виховання молоді — чи достатньо уваги приділяє цьому Україна?

Військово-патріотичне виховання молоді — чи достатньо уваги приділяє цьому Україна?
Оновлення програми «Захисту України» та створення сучасних міжшкільних осередків — один зі способів патріотичного виховання учнівства

Росія мілітаризує українських дітей, які через російське вторгнення опинилися в окупації. Країна-агресорка «перевиховує» їх у таборах, залучає до воєнізованих молодіжних рухів і організацій.

На літній сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ, де, зокрема, обговорювалася роль молоді в умовах збройних конфліктів, Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету гуманітарної та інформаційної політики ВРУ, розповіла про те, що за 2024 рік росія вивезла на «перевиховання» в табори понад 40 тисяч українських дітей.

Крім цього, Кремль активно залучає наших учнів до руху «Юнармія», щоб навчати їх військової справи. Для дівчат організовують спеціальні «медичні» табори.

Ворог добре розуміє, навіщо мілітаризувати дітей ще змалку. Завдяки такому підходу виростає молодь, яка готова віддати життя за батьківщину, вірить усьому, що скаже російська армія та телевізор, а також чітко розуміє, хто є ворогами Кремля, серед яких точно Україна.

  • Що ми, як держава та суспільство, наразі протиставляємо тотальній мілітаризації українських дітей, якою активно займається російська пропаганда?
  • Чи маємо достатньо ініціатив та молодіжних рухів, які б так само могли готувати патріотичну молодь для захисту України?

Своїми думками поділився Геннадій Поляков, військовослужбовець, який до широкомасштабного вторгнення очолював Дніпропетровську обласну федерацію козацького бойового мистецтва та працював тренером у школі «Спас».

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ «В НИХ»

Якщо подумати про далекоглядні перспективи (війну, її тривалість та післявоєнний час, який швидше буде періодом міжвоєння), важливо усвідомлювати, а які кроки роблять чи ні обидва учасники війни.

Що зараз відбувається «в них»?

Державна програма «Патріотичне виховання громадян рф» охоплює декілька напрямів, які реалізуються громадськими організаціями:

  • «Юнармія» — офіційно парамілітарна організація, яка займається військовою підготовкою учасників від 8 до 18 років;
  • «Рух перших» — організація з відродження національних та духовних цінностей. Офіційно не військова, але проводить заходи, табори, вишколи тощо. Вік учасників — від 6 до 25 років.
  • «Орлята росії» — дитяча організація для дошкільнят.

А тепер трохи цифр про темпи зростання цих організацій:

  • «Юнармія» у 2023 році мала 1,6 мільйона учасників, на початку 2025 року — 1,8 мільйона (+200 тисяч);
  • «Рух перших» у 2023 році мав 4,7 мільйона, на початку 2025 року — 11 мільйонів (+ 6 мільйонів 300 тисяч);
  • «Орлята росії» у 2023 році мали 3,2 мільйона учасників, а на початок 2025 року — понад 5 мільйонів (+ 2 мільйони).

На тимчасово окупованих територіях України від початку широкомасштабного вторгнення є ВЖЕ 35 тисяч «юнармійців» та 50 тисяч «орлят». Крім цього, лише на окупованій Луганщині працює 86 кадетських класів.

На тимчасово окупованих територіях України від початку широкомасштабного вторгнення є ВЖЕ 35 тисяч «юнармійців» та 50 тисяч «орлят». Крім цього, лише на окупованій Луганщині працює 86 кадетських класів.

А ще є дитячі табори та «Зарниця 2:0».

Про бюджет цієї програми тактовно промовчу…

Напевно, не потрібно бути великим провидцем, щоб зрозуміти, до чого вони готуються і в якій перспективі.

ЯК МОЖЕМО ВІДПОВІСТИ МИ?

На державному рівні нарешті ухвалили постанову Верховної Ради «про підтримку Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Як це буде реалізовано на місцях, велике питання. Утім, те, що цей рух досі тримається, це заслуга невеликої (у межах країни) кількості відданих цій справі людей та ще меншої кількості дійсно завзятих чиновників.

Незалежно від того, наскільки хороший зміст має гра, наразі вона не спроможна повністю задовольнити потребу в якісній та змістовній підготовці молоді. Хоча вірю, що завдяки осучасненню змісту та методик, а також завдяки активному залученню ветеранської спільноти можна зробити гру потужною базою військово-прикладної підготовки.

«Джура» не спроможна повноцінно задовольнити нашу потребу у військово-патріотичному вихованні (наразі вона охоплює понад 150 тисяч учасників — ред.). Це один із засобів досягнення такої мети, який потребує вдосконалення програми, якісних фахівців, матеріально-технічних засобів та фінансування.

Наприклад, у Дніпрі «Джура» має рої, у яких ведеться систематична робота (тобто впродовж року), а є ті, які працюють, бо так наказали. Результатом дієвості, як виховної системи, можна вважати керівників роїв чи вихованців «Джури», які пішли на фронт.

Команда школярів із Київщини на літній підготовці до змагань «Сокіл» («Джура»)
Команда школярів із Київщини на літній підготовці до змагань «Сокіл» («Джура»)

 Крім «Джури», є громадські організації мілітарного чи дотичного до нього напрямів («Центурія» та інші). На жаль, не знайшов у відкритих джерела дані про кількість контингенту цих організацій. Та можу припустити, що, за оптимістичними розрахунками, ідеться про 15–20 тисяч осіб.

Попри те, що «Центурія» (молодіжна націоналістична військово-патріотична громадська організація, яка діє з 2020 року) — систематично працює у всій Україні, та зустрічі в школах, вишколи тощо є ініціативою винятково членів організації, більшість яких — це юнацтво, бо дорослі воюють або вже списані.

Що маємо в підсумку?

До наших військово-патріотичних рухів залучено до 170 тисяч людей (якщо брати до уваги «Джуру» та «Центурію»). Це не зовсім оптимістичне співвідношення з ворогом, з огляду на те, що їхній хворий імператор поставив за мету вдвічі збільшити кількість учасників мілітарних рухів у 2025 році.

Не варто очікувати, що громадські організації візьмуть на себе всю роботу щодо військово-патріотичного виховання. Кожна з них робить стільки, на скільки вистачає її ресурсу. Навіть вишколи для молоді, які проводить «Центурія» в Дніпрі, відбуваються швидше не для того, щоб навчити, а щоб зацікавити молодь і дати елементарні базові знання та вміння.

Не варто знецінювати те, що зроблено, і те, що робиться, а усвідомлювати, що цього недостатньо — так. Варто шукати варіанти, як масштабувати позитивні моменти та знешкодити негативні. Сподіватися на активність держави, напевно, теж не треба. Краще діяти локально, щоб, об’єднавши зусилля, впливати глобально. А для цього маємо усвідомлювати ступінь загрози в майбутньому та нарешті почати діяти.

Фото МОН

Автор тексту: Геннадій Поляков