Як інтегрувати готові розробки з українознавчого компонента в уроки історії

Як дитина може вивчати історію України та формувати українську ідентичність, якщо перебуває за тисячі кілометрів від Батьківщини? У цьому вчителю/ці історії допоможуть уроки, напрацьовані в проєкті ГО «Вчися» з розробки навчальних матеріалів для вчителів програми українознавчого компонента.

Про те, як працювати з розробками та інтегрувати їх у роботу як онлайн, так і наживо, а також чому дітям важливо не лише вчити матеріал на уроках, але й бути дослідниками/цями та створювати щось нове в межах вивчення предмета, розповіла Юлія Топольницька, методистка проєкту, к.і.н., асистентка кафедри новітньої історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, співавторка підручників, посібників і курсів з історії та громадянської освіти. 

Із тексту ви дізнаєтеся:

• як утримувати увагу на онлайн-уроці історії;
• як влаштовані розробки та з чого почати роботу з ними;
• що таке трирівневий практикум і як він допоможе засвоїти матеріал;
• чим розробки корисні для звичайного класу в Україні.

«“Чому це важливо мені — тут, за тисячі кілометрів від дому?” — це запитання ми чуємо від дитини, яка вчить історію України, сидячи в класі десь у Варшаві, Празі чи Берліні. Саме щоб допомогти вчителю відповісти на нього, ми й напрацювали уроки українознавчого компонента з галузі “Громадянська та історична освіта”. Кожен із них — це презентація й матеріали для вчителя: ресурс для вас, а не замість вас. Урок для 6-го класу “Людина й довкілля тут і тепер. Україна — фронтир Європи”, на який спираюся далі, — лише приклад, бо та сама логіка працює на всій вертикалі», — пояснює Юлія Топольницька.

Історія має природну перевагу перед багатьма дисциплінами: вона складається з історій. Але в онлайні цю перевагу легко втратити, якщо перетворити урок на переказ дат. 

Кілька прийомів, які справді працюють.

1. Починайте із запитання, а не з відповіді. 

Кожен урок відкриває блок «Провокація» — емоційний і мотиваційний старт. Наприклад, урок для 6-го класу починається зі слайда «Дві планети, одна Земля»: поруч — сучасний мегаполіс і кочове поселення в степу, а між ними запитання «Чому одні люди будують міста на століття, а інші живуть у наметах і постійно переїжджають?».

Не поспішайте відповідати самі — дайте учням 30–40 секунд на припущення в чаті, а далі вже презентація відповість на запитання.

2. Не показуйте всієї презентації одразу. 

Онлайн-увага живе циклами по шість-вісім хвилин. Демонструйте слайди порціями — зупиняйтеся після смислового блоку й ставте одне коротке запитання: «Що вас здивувало?», «Як це пов’язано з тим, що ми проходили минулого разу?». Пауза між слайдами перетворює показ на діалог.

3. Спирайтеся на візуальні «гачки». 

Історія — це карти, артефакти, портрети, реконструкції. Виведіть на екран одне зображення й попросіть прочитати його як джерело: що бачимо, чого не бачимо, кому це могло належати. Така вправа водночас тренує медіаграмотність і критичне мислення.

4. Зв’язуйте минуле з «тут і тепер». 

Дитина утримує увагу, коли розуміє, навіщо їй це. Фронтир, довкілля, спільнота, кордон — усі ці поняття мають прямий відгук у сьогоденні. Одне речення «А де ми бачимо це зараз?» може замінити 10 хвилин переказу.

Кожен урок складається з двох елементів: 

• презентації, яку вчитель/ка показує на занятті;
• матеріалів для вчителя/ки: методичного супроводу з поясненнями, контекстом і підказками. 

Урок вибудуваний за єдиною логікою — 5П: 

1. «Провокація» (мотиваційний старт);
2. «Пакет знань» (мікротеорія за схемою контекст — подія — наслідки — сучасність);
3. «Практикум» (трирівнева система завдань);
4. «Прогрес» (рефлексія та формувальне оцінювання);
5. «Практика вдома» (асинхронні завдання на вибір). 

Коли ви бачите цей каркас, ви керуєте уроком, а не пливете за слайдами. Юлія Топольницька радить такий алгоритм:

• спершу відкрийте матеріали для вчителя/ки, прочитайте їх, а потім — текст презентації. Це 15–20 хвилин, які дадуть повну картину: яка головна ідея уроку, які поняття з’являться, де можливі складнощі й на чому автори/ки радять зробити акцент;
• потім переглядайте слайди, уже розуміючи логіку, за якою вони вибудувані;
• і лише після цього вирішуйте, яку роль відіграє розроблений урок саме у вашому занятті.

Не обов’язково використовувати презентацію цілком. Беріть ті слайди, які працюють на вашу мету, міняйте порядок, додавайте власні приклади — методичні матеріали для того і є, щоб ви могли перебудувати урок під свою авдиторію, а не читати чужий сценарій дослівно. 

Не пропускайте методичного коментаря навіть тоді, коли тема здається знайомою: саме в нього автори/ки закладали підказки щодо того, як урок відповідає програмі й на що звернути увагу з української перспективи.

Почніть з очікуваних результатів і компетентностей. Кожен урок відкривається очікуваними результатами навчання за формулою «ЗНАЮ — ВМІЮ — СТАВЛЮСЯ». У згаданому уроці для 6-го класу це звучить так: 

• «ЗНАЮ» різницю між осілим і кочовим способами життя, а також те, чому Україну називають фронтиром; 
• «ВМІЮ» порівнювати ці способи життя, визначати на карті території степових народів і працювати з джерелами; 
• «СТАВЛЮСЯ» з повагою до розмаїття культур й усвідомлюю роль України як мосту між Європою та Азією. 

Кожен результат прив’язаний до конкретного індексу вмінь громадянської та історичної освітньої галузі (ГІО) за Держстандартом (наприклад, «виявляє чинники, що впливають на заняття людей… [6 ГІО 2.2.1-1]»), а також названо ключові компетентності, що їх розвиває урок, який узяли за приклад: 

• громадянську та соціальну,
• культурну,
• інформаційно-комунікаційну,
• підприємливість і фінансову грамотність.

Не гортайте цих рядків як формальність — саме вони мають вести урок. Перш ніж показувати слайди, прочитайте результати й запитайте себе: за яким завданням я побачу, що дитина справді «вміє», а не просто «прослухала»? Формулювання «ВМІЮ» і «СТАВЛЮСЯ» підкажуть, яке запитання поставити наприкінці й що саме оцінювати на етапі «Прогрес». 

Коли результати навчання стають вашим орієнтиром, урок перестає бути переказом матеріалу й перетворюється на досягнення конкретного вимірюваного поступу — а це і є суть компетентнісного підходу.

«Практикум» вирізняє ці уроки з-поміж інших розробок, адже завдання згруповані в три рівні, і всі учні й учениці стартують із базового, далі працюючи за своїми можливостями.

«Базис» — «Я розумію» («знання» і «розуміння» за таксономією Блума). Розпізнавання й відтворення фактів: хронологія, робота з картою, відповідності, заповнення пропусків. Чіткі інструкції та кілька спроб для тих, кому потрібна опора. 

«Експлор» — «Я досліджую» («застосування», «аналіз» за таксономією Блума). Аналіз причин і наслідків, робота з першоджерелами, порівняльні таблиці, дискусія. Для тих, хто вже впевнено тримає фактаж і готовий міркувати. 

«Креатив» — «Я створюю» («оцінювання», «створення» за таксономією Блума»). Відкриті завдання без єдиної правильної відповіді: есе, рольові ігри, історичні дебати, мініпроєкти. Простір для тих, кому тісно в межах підручника.

У часи, коли діти навчаються дуже нерівномірно — хтось із-за кордону, хтось після перерв через тривоги й відключення, — така вбудована диференціація економить учителям/кам години підготовки. Одна тема одразу дає завдання під три різні рівні готовності класу.

Розгляньмо це на реальних завданнях уроку для 6-го класу. Простежмо, як одна тема, «Людина й довкілля. Україна — фронтир Європи», розгортається від простого впізнавання до творчості.

Інтерактивна карта адаптації. Учнівство отримує карту України з трьома природними зонами — Поліссям, Лісостепом та Степом — і набір іконок занять (землеробство, скотарство, лісництво, бджільництво, ремесла, будівництво). 

Завдання — перетягнути кожне заняття в ту зону, де воно найдоречніше. Діти наочно бачать головну ідею уроку: різне довкілля породжує різний спосіб життя. Швидко, візуально, з миттєвим результатом — саме те, що тримає увагу онлайн.

Експеримент «Що, якби?». Учні й учениці стають дослідниками альтернативної історії: обирають сценарій (Україна-острів, Україна-пустеля, Україна-тундра чи Україна-джунглі) і моделюють, як за таких умов змінилися б житло, їжа, одяг і заняття людей, якими були б виклики.

Далі рівень «Щоденник мандрівника»: за шаблоном із пропусками дитина створює записи подорожнього, який уперше потрапив до цієї альтернативної України. Тут немає єдиної правильної відповіді, зате працюють уява, причинно-наслідкове мислення й розуміння, наскільки сильно географія формує культуру.

Між цими полюсами — рівень «Експлор» із грою «Виживання в природі» та вправою «Добре чи погано?», де учні й учениці вже аналізують і сперечаються. Одна тема, а глибина занурення — на вибір учителя/ки й під готовність конкретної дитини.

Зверніть увагу на домашнє завдання «Мій дім — мій фронтир». Дитина, що живе за кордоном, шукає у власному житті «сліди фронтиру»: страви, слова, свята, у яких змішалися українська й місцева культури (різдвяні вареники з італійською моцарелою, родинне «OK» поряд з українськими приказками), й оформлює це постером чи коротким відео. 

Абстрактне поняття «фронтир» стає особистою історією учня чи учениці — це приклад того, як матеріал промовляє саме до дітей діаспори.

Хоч компонент створювали передусім для дітей за кордоном, зміст спирається на чинні модельні навчальні програми НУШ і на Держстандарт. Тож ці матеріали не «чужі» для звичайного класу — вчитель/ка можете вбудовувати їх у наявне календарно-тематичне планування без «підганяння», а не лише використовувати з учнівством на дистанційній чи індивідуальній формі.

Найприродніше матеріали працюють там, де програма торкається української самобутності в загальному контексті, наприклад: 

• людина й довкілля;
• територія України як пограниччя Європи;
• формування спільнот;
• взаємодія культур. 

Ці теми, які легко «розчиняються» в підручнику, тут винесені в центр і подані так, що дитина бачить Україну не на маргінесі всесвітньої історії, а як її повноцінну учасницю.

Інтегрувати їх можна трьома способами.

1. Як основу уроку — коли тема повністю збігається, а готова презентація економить час на підготовку. 
2. Як доповнення — коли підручник пропонує факти, а матеріали ВШО додають перспективу, візуальний ряд і методичний контекст. 
3. Як джерело для власних напрацювань — окремі слайди, карти чи завдання з практикуму легко вбудувати у вашу презентацію або дати для самостійної чи сімейної роботи, зокрема в дистанційних і змішаних класах.

І те, що зараз набуває особливої ваги: уроки містять блок підтримки для дітей із травматичним досвідом. Це попередження про складний матеріал, право не брати участі в дискусії, альтернативні завдання, слова підтримки. Не оминайте його. В умовах війни це не формальність, а частина безпечного навчального середовища, за яке ми відповідаємо.

Ці матеріали — конструктор уроку, а не жорсткий сценарій. Ви можете спростити чи ускладнити будь-яке завдання, дати учням та ученицям різні рівні тієї самої вправи, змінити послідовність блоків, прибрати зайве й лишити тільки те, що працює на ваш клас і ваш час. 

Українознавчий компонент — це скорочена освітня програма для українських школярів/ок, які тимчасово живуть за кордоном. Програма дає змогу здобувати українську освіту дистанційно, підтримуючи ідентичність і культурну належність, та одночасно навчатися очно в місцевій школі.

У межах масштабної програми «Українознавчий компонент» від Міністерства освіти і науки українські освітяни та освітянки напрацювали навчальні матеріали, що мають на меті допомогти кожній українській дитині за кордоном інтегруватися в український освітній простір.

Команда громадської організації «Вчися» розробила 1138 пакетів навчальних матеріалів з української мови (7–11-ті класи), української літератури (5–11-ті класи), історії України (5–11-ті класи), а також для початкової школи (1–4-ті класи). Вони доступні на на платформі «Всеукраїнська школа онлайн».

Проєкт розробки освітніх матеріалів для програми «Українознавчий компонент» ініційовано Міністерством освіти і науки України (МОН) та Українським інститутом розвитку освіти (УІРО), а реалізовано ГО «Вчися».

Фото Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.