8 міфів про Другу світову війну: як обговорити їх з учнівством

У 2026 році світ відзначає вісімдесят першу річницю закінчення Другої світової війни — найбільшого збройного конфлікту в історії людства. За цей час щодо тих подій сформувалося чимало міфів, багато історичних фактів зазнали спотворень, особливо в совєтському, а згодом і в російському наративі. Ці міфи часто використовують як інструменти пропаганди та політичного впливу.

У цьому матеріалі розкриємо вісім найпоширеніших міфів про Другу світову війну та надамо історичні факти для їх спростування.

Зверніть увагу: у поясненнях принципово використовуємо слово «совєтський», а не «радянський», щоб увиразнити окупаційний характер відповідного режиму (отже, послуговуємося й абревіатурою СССР).

Зберігайте та діліться з колегами! 

Термін «Велика Вітчизняна війна» є історично об’єктивним, нейтральним та єдиним правильним для позначення німецько-совєтської війни 1941–1945 років.

_________________________________________________________________________

Термін «Велика Вітчизняна війна» має пропагандистське походження:

• уперше він з’явився в публікації газети «Правда» 23–24 червня 1941 року;
• був створений за аналогією до «Вітчизняної війни 1812 року» для мобілізації населення;
• термін «вітчизняна» підкреслював ідею «спільної батьківщини» для всіх народів СССР, ігноруючи їхні національні інтереси.

Цей термін свідомо виключає такі явища:

• період співпраці СССР із нацистською Німеччиною (1939–1941);
• участь СССР у поділі Польщі, анексії Балтійських країн, війні з Фінляндією;
• боротьбу народів на окупованих СССР територіях за власну незалежність.

У світовій історіографії загальноприйнятим є термін «Друга світова війна», а події 1941–1945 років на Східному фронті називають Німецько-совєтською війною. Після розпаду СССР чимало постсовєтських країн відмовилися від терміна «Велика Вітчизняна війна» на користь «Друга світова війна». У сучасній російській федерації використання терміна «Велика Вітчизняна війна» є частиною державної політики історичної пам’яті та інструментом збереження совєтського пропагандистського наративу.

Освітня цінність

Розуміння політичної та ідеологічної природи історичної термінології допомагає критично аналізувати джерела інформації та відрізняти пропаганду від історичної науки.

СССР був вирішальною і практично єдиною силою, яка перемогла Німеччину.

_________________________________________________________________________

Перемога над нацизмом була досягнута спільними зусиллями антигітлерівської коаліції.

Західні союзники (США, Велика Британія та інші країни):

• відкрили Другий фронт у Європі (Північна Африка, Італія, Нормандія);
• забезпечували СССР критично важливою допомогою за програмою лендлізу (близько 17,5 мільйона тонн матеріалів, включаючи 427 тисяч автомобілів, 13 тисяч танків, 11 тисяч літаків, продовольство, медикаменти тощо);
• вели війну проти Японії в Тихому океані.

Значний внесок зробили рухи опору в окупованих країнах Європи.

Освітня цінність

Розуміння міжнародного характеру перемоги над нацизмом допомагає учням й ученицям усвідомити важливість міжнародної співпраці та коаліцій у протистоянні глобальним загрозам.

Червона Армія принесла свободу народам Східної Європи.

_________________________________________________________________________

Для більшості країн Східної Європи «визволення» від нацизму означало початок нової окупації та встановлення комуністичних режимів під контролем Москви.

Після війни в країнах Східної Європи відбулися такі події:

• були встановлені маріонеткові комуністичні уряди;
• відбувалися масові репресії проти національно орієнтованих сил;
• проводили примусову колективізацію та націоналізацію;
• придушували антикомуністичні повстання (Угорщина — 1956, Чехословаччина — 1968).

У багатьох регіонах (західні області України, Балтійські країни) збройний опір совєтській владі тривав до початку 1950-х років.

Освітня цінність

Цей факт допомагає зрозуміти, що завершення Другої світової війни для Східної Європи означало не справжнє визволення, а лише зміну окупантів.

Народи СССР добровільно й самовіддано захищали «спільну соціалістичну батьківщину» під час війни, керуючись почуттям совєтського патріотизму та відданістю комуністичним ідеалам.

_________________________________________________________________________

Більшість неросійських народів СССР були примусово включені до його складу перед війною:

• українці пережили окупацію та знищення Української Народної Республіки (1917–1921), а потім голоди (1921–1923, 1928, 1946–1947) і Голодомор (1932–1933);
• білоруси втратили незалежність після совєтсько-польської війни;
• народи Кавказу були підкорені під час кривавих кампаній 1920-х років;
• середньоазійські народи зазнали жорстокого підкорення (рух басмачів придушували до 1930-х років);
• балтійські народи були окуповані в 1940 році за пактом Молотова — Ріббентропа.

Частина людей воювала не за «Союз», а за захист своїх рідних домівок, родин і земель. Про брак підтримки совєтського режиму серед населення, зокрема, свідчать такі факти:

• на початку війни масовими були дезертирства (до 1,5 мільйона осіб);
• сотні тисяч совєтських громадян приєдналися до антисовєтських формувань;
• у тилу розгорнулися повстанські рухи (особливо на Галичині й у Балтії, на Волині й Кавказі).

Характер мобілізації був вимушеним:

• призов здійснювали під загрозою розстрілу за ухилення;
• як покарання використовували штрафні підрозділи та загороджувальні загони;
• родини дезертирів підлягали репресіям (наказ № 270).

Совєтська влада мала низький рівень довіри серед населення в багатьох регіонах.

1. Під час відступу Червоної армії в 1941 році в багатьох місцях населення спочатку вітало німців.
2. На окупованих територіях часто створювали органи місцевого самоврядування. 
3. На початку нацистської окупації під дією пропаганди українці добровільно виїжджали на роботу до Німеччини.

Після усвідомлення справжньої природи нацистської окупаційної політики багато людей почали сприймати боротьбу як вибір з-поміж двох зол. 

• Відомий вислів того часу: «Сталін — страшний, але Гітлер — чужий».
• Рухи опору (Українська повстанська армія, Армія Крайова, «лісові брати») воювали як проти нацистів, так і проти «совєтів».

Освітня цінність

Розуміння реального становища народів у Совєтському Союзі допомагає учнівству усвідомити складну мотивацію людей під час війни, уникнути спрощеного чорно-білого сприйняття історії та краще зрозуміти національно-визвольні рухи XX століття, які часто зароджувалися саме в цей період.

Організований опір окупантам існував лише на територіях СССР, ним керувала комуністична партія.

_________________________________________________________________________

Поряд із совєтськими партизанами діяли національні рухи опору:

• Українська повстанська армія (УПА);
• Армія Крайова в Польщі;
• югославські партизани на чолі з Тіто;
• грецький, французький, норвезький, данський та інші рухи опору.

Багато цих рухів боролися як проти нацистів, так і проти комуністів. Совєтська влада після війни репресувала учасників та учасниць національних рухів опору, які не підпорядковувалися Москві.

Освітня цінність

Розуміння різноманітності руху опору під час Другої світової війни допомагає усвідомити складність історичних процесів та множинність політичних позицій.

СССР завжди використовував георгіївську стрічку як один із символічних атрибутів перемоги над нацизмом.

_________________________________________________________________________

Георгіївська стрічка як символ перемоги в Другій світовій війні з’явилася лише у 2005 році в межах російської пропагандистської кампанії.

У совєтський час символами перемоги були червоний прапор, червона гвоздика та орден Вітчизняної війни. Оригінальна георгіївська стрічка була елементом нагородної системи Російської імперії і не мала жодного стосунку до подій Другої світової війни.

Сучасне використання цього символу в російській федерації має політичний підтекст і часто служить маркером підтримки агресивної зовнішньої політики Кремля.

Освітня цінність

Цей факт допомагає розрізняти історичні символи та їх сучасні політизовані інтерпретації.

9 травня історично є єдиною правильною датою завершення Другої світової війни й святкування перемоги над нацизмом.

_________________________________________________________________________

Друга світова війна офіційно завершилася капітуляцією Японії 2 вересня, а не 9 травня 1945 року:

• 8 травня 1945 року о 23:01 за центральноєвропейським часом (9 травня о 01:01 за московським часом) було підписано Акт про капітуляцію Німеччини;
• у більшості країн світу День Перемоги відзначають 8 травня; 
• СССР наполіг на повторному підписанні акту капітуляції в Берліні вже 9 травня.

Совєтська пропаганда створила «культ 9 травня», щоб підкреслити особливу й виняткову роль СССР у перемозі. Із 1947 до 1964 року 9 травня було робочим днем без офіційних урочистостей, адже були живі ті, хто памʼятав жахи війни. Лише в 1965 році, за правління Леоніда Брежнєва, 9 травня оголосили державним святом із військовими парадами.

У постсовєтській росії 9 травня поступово трансформувалося з дня пам’яті в мілітаристське свято, про що свідчать такі факти:

• мілітаризація парадів 9 травня дедалі зростає;
• з’явився культ «Можемо повторити»;
• символіку Другої світової війни росіяни використовують для виправдання сучасної агресивної політики.

У сучасних європейських країнах День пам’яті та примирення відзначають 8 травня, підкреслюючи не тільки перемогу, але й трагедію війни для всього людства. В Україні з 2015 року офіційно відзначають і День пам’яті та примирення (8 травня), і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня), що відображає європейський підхід до вшанування пам’яті жертв війни.

Освітня цінність

Розуміння трансформації свята 9 травня допомагає учням та ученицям критично осмислити, як історичну пам’ять можуть використовувати в політичних цілях, усвідомити важливість вшанування пам’яті всіх жертв війни, а не лише прославлення перемоги.

Кримські татари та інші корінні народи Криму масово й добровільно співпрацювали з нацистами, що виправдовує їх депортацію як «справедливе покарання за зраду».

___________________________________________________________________________

Ось якою була політика Совєтського Союзу щодо кримських татар до війни:

• у 1920–1930-ті роки кримські татари зазнали жорстких репресій, розкуркулення та примусової колективізації;
• під час «Великого терору» відбулося масове знищення національної еліти та інтелігенції;
• мусульманське духовенство зазнало репресій; закривали мечеті та медресе;
• традиційні культурні практики забороняли, а кримських татар примусово русифікували.

Реальний масштаб співпраці кримських татар з окупантами був такий:

• до німецьких формувань були залучені близько 15–20 тисяч кримських татар (переважно з-поміж військовополонених); 
• це становило приблизно 10 % від загальної кількості кримськотатарського населення;
• водночас у лавах Червоної армії воювали понад 50 тисяч кримських татар;
• шестеро кримських татар отримали звання Героя Совєтського Союзу;
• існував потужний кримськотатарський партизанський рух у горах Криму.

Депортація була частиною ширшої політики етнічних чисток:

• крім кримських татар, були депортовані кримські греки, болгари, вірмени;
• раніше були депортовані чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики та інші народи;
• метою було не «покарання зрадників», а зміна етнічного складу стратегічно важливих регіонів.

Освітня цінність

Цей факт допомагає зрозуміти складність вибору, який стояв перед національними меншинами під час війни, критично оцінювати політику етнічних чисток, яку проводив сталінський режим під приводом боротьби зі зрадниками. Також це дає змогу краще усвідомити історичні корені сучасних міжетнічних проблем у Криму та правового статусу кримських татар як корінного народу України.

Під час вивчення історії Другої світової війни важливо:

1. використовувати різноманітні джерела інформації, не обмежуючись одним наративом; 
2. критично аналізувати факти, розрізняючи документально підтверджену інформацію та пропаганду; 
3. уникати спрощених оцінок та чорно-білого бачення історії;
4. розглядати події в широкому контексті, враховуючи геополітичні, економічні та соціальні чинники; 
5. відділяти історичні факти від їх політичних інтерпретацій, особливо тих, що використовують у сучасних політичних конфліктах.

Розвінчання міфів про Другу світову війну має на меті не принизити чийсь внесок у перемогу над нацизмом, а відновити історичну справедливість та сприяти розвитку критичного мислення в молоді.

1. Тімоті Снайдер «Криваві землі: Європа між Гітлером та Сталіним»;
2. Норман Дейвіс «Європа у війні 1939–1945: Не просто перемога»;
3. Енн Епплбаум «Залізна завіса: Знищення Східної Європи 1944–1956»; 
4. Ерік Гобсбаум «Вік крайнощів: Коротке двадцяте століття 1914–1991»; 
5. Роберт Конквест «Великий терор».

Фото Freepik, Українського інституту національної пам’яті, Національного музею історії України у Другій світовій війні, видань «Українська правда», «Радіо “Свобода”» та «АрміяInform»