Українська на роботі, російська вдома: як війна змінила мовні звички українців

Повномасштабна війна змусила багатьох українців переосмислити своє ставлення до мови. Частина людей свідомо перейшла на українську, однак мовні зміни відбуваються нерівномірно: людина може спілкуватися українською на роботі та в громадських місцях, але вдома продовжувати говорити російською.

Чому так відбувається, що впливає на мовний вибір дітей і дорослих та як допомогти людям перейти на українську — з’ясовували автори дослідження «Мовний барометр України».

Дослідження ініціювало Міністерство культури України, а провела агенція Info Sapiens за підтримки Work.ua та сприяння громадської організації «Український світ». На першому, якісному етапі команда провела 40 глибинних інтерв’ю з українцями різного віку з десяти областей.

Одна з головних тенденцій, яку виявили дослідники, — різниця між мовою спілкування в публічному та приватному житті.

Українська частіше звучить на роботі, у школах, державних установах і закладах сфери послуг. Водночас частина людей продовжує використовувати російську вдома, під час спілкування з друзями або в цифровому середовищі.

На мовний вибір впливають звичка, комфорт і найближче оточення. Деякі співрозмовники автоматично переходять на мову людини, з якою спілкуються. Інші обирають її залежно від ситуації, теми розмови чи емоційного стану.

Тому перехід на українську не завжди відбувається одночасно в усіх сферах життя. Людина може вже використовувати її в публічному просторі, але ще не змінити мовних звичок у родині.

Дослідники звернули увагу і на те, як мовні зміни відбуваються в родинах. Часто батьки хочуть, щоб діти добре знали українську та користувалися нею щодня, хоча самі вдома продовжують говорити російською або змішувати мови.

В окремих сім’ях саме діти стають ініціаторами змін: переходять на українську, нагадують про неї батькам або виправляють їх.

Водночас із дорослішанням вплив родини на мовну поведінку дитини слабшає. Більше значення починають мати друзі, однолітки, соціальні мережі, відеоплатформи та ігрові спільноти.

Мова школяра також може змінюватися залежно від середовища. Наприклад, на уроці він спілкується українською, а на перерві переходить на російську, якщо нею говорить його найближче оточення.

Серед перешкод учасники дослідження називали страх помилитися, почути насмішку чи зауваження, невпевненість у словниковому запасі та звичку спілкуватися іншою мовою.

Декому складно добирати українські відповідники в побутових або професійних розмовах. Інші побоюються, що їх виправлятимуть або оцінюватимуть через акцент чи змішане мовлення.

Важливу роль відіграє реакція оточення. Якщо людина очікує осуду, це може стримувати її від спроб говорити українською. Натомість доброзичлива атмосфера допомагає практикуватися без страху.

Окремо дослідники звернули увагу на суржик. Для частини людей він залишається звичною формою спілкування або проміжним етапом переходу до української. Тому автори наголошують на недоцільності стигматизації людей через змішане мовлення: осуд може не допомогти перейти на українську, а навпаки — віддалити від такої практики.

На мовні звички дітей і дорослих впливає не лише родина чи школа, а й цифровий контент, який вони споживають щодня.

Учасники дослідження говорили про значення українських книжок, музики, кіно, відео та ігор. Особливо помітною є роль цифрових платформ та ігрових спільнот у житті підлітків.

Якщо дитина дивиться відео іншою мовою, грає на серверах, де спілкуються не українською, або не знаходить українськомовного контенту на цікаві їй теми, це впливає на її повсякденні мовні практики.

Тому автори дослідження наголошують на потребі розвивати українськомовний контент для різних вікових груп. Ідеться не лише про книжки й навчальні матеріали, а й про розважальні відео, ігри, гумор, спорт та інші теми, які цікавлять молодь.

Серед інструментів, які можуть підтримати перехід на українську, учасники дослідження називали:

• безоплатні розмовні клуби, де можна практикуватися без страху помилитися;
• сучасні українські книжки, фільми, музику та якісний дубляж;
• україномовні відео, ігри й інший цифровий контент для дітей і підлітків;
• короткі мобільні застосунки та чатботи для щоденної мовної практики;
• доступні мовні курси, зокрема для працівників державного сектору;
• матеріали для батьків і вчителів про підтримку української в родині та школі.

Водночас учасники загалом підтримували використання української в публічному просторі, але не схвалювали втручання держави в приватне спілкування.

Коментуючи результати дослідження, віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики — міністерка культури України Тетяна Бережна наголосила, що мовні звички змінюються поступово.

«Найстійкіші мовні зміни відбуваються тоді, коли поєднуються особиста мотивація, українськомовне оточення та споживання українського контенту», — написала вона у Facebook.

Перший етап «Мовного барометра України» був якісним: 40 глибинних інтерв’ю допомогли дослідникам визначити мотиви, бар’єри та типові ситуації, у яких люди обирають ту чи іншу мову.

Водночас результати цього етапу не можна автоматично поширювати на все населення України. Для оцінювання масштабів виявлених тенденцій має відбутися наступний, кількісний етап дослідження.

У Міністерстві культури зазначають, що отримані дані використовуватимуть для подальшого формування мовної політики.

Фото: Слайд з Facebook Тетяни Бережної 

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.