Ринок праці потребує «рук» — чи пропонує їх нинішня система профосвіти?

Інженерія, будівництво, енергетика, транспорт, легка промисловість та агросектор — це ті сфери, яким найбільше бракує працівників. Державна служба зайнятості презентувала результати дослідження ринку праці, яке ще раз підсвітило проблему гострого дефіциту робітників. На момент опитування на ринку праці було понад 116 тисяч вакансій. Основний попит зосереджений на фахівцях робітничих спеціальностей, найбільше їх не вистачає великим підприємствам.

• Чи готують їх у достатній кількості заклади профосвіти?
• Що може привабити молодь у робітничих спеціальностях?
• Як дисбаланс на ринку праці може вирівняти новий закон про професійну освіту?

Про все це читайте в нашому матеріалі.

Наприкінці 2024 року Державна служба зайнятості за підтримки міжнародних партнерів провела опитування щодо тенденцій на ринку праці на 2025 рік. У ньому взяло участь 54,7 тисячі роботодавців.

• За результатами опитування, основна частка працівників належить до вікової групи 25–60 років (80,5 %). Молодь до 25 років становить лише 6,4 %. 
• Найбільше старших працівників залучено у сфері водопостачання, освіти та медицини.
• Попит мають технічні спеціальності, але вони найменш популярні в абітурієнтів. Так, країна бракує трактористів (на ринку праці є 3 тисячі вакансій), електрогазозварників (1,9 тисячі), водіїв (2,6 тисячі), швачок (1,8 тисячі) та слюсарів (3 тисячі вакансій).
• Третина роботодавців зіткнулася з проблемами пошуку персоналу, особливо великі підприємства. Основні причини: дефіцит кадрів, мобілізація, завищені очікування претендентів щодо зарплати та недостатня кваліфікація кандидатів. Найбільші труднощі відчувають підприємства водопостачання, енергетики та промисловості.

Такі тенденції на ринку праці пов’язані насамперед із війною, внутрішнім переміщенням мільйонів людей та зміною економічної структури країни. 

У Міністерстві освіти і науки прокоментували результати дослідження ринку праці й додали, що традиційна система професійної освіти не встигає за реальними потребами бізнесу. Ринок вимагає «рук», але освітні установи або не готують таких фахівців у потрібному обсязі, або випускники не мають практичних навичок, які цінує роботодавець. Крім цього, багато випускників не працюють за фахом через низьку якість освіти та відсутність практики.

За рекомендаціями Державної служби зайнятості, для балансування ринку праці потрібно виконати низку вимог, одна з яких передбачає розвиток професійної освіти. Держслужба радить адаптувати навчальні програми до потреб ринку праці, розширювати співпрацю між підприємствами та освітніми закладами, а також підтримувати розвиток дуальної освіти, стажувань та учнівських практик.

У МОН додали, що система профосвіти має реагувати й на інші виклики.

1. Відсутність прогнозування потреб: освітні програми часто не відповідають майбутнім запитам ринку, для цього бракує системного аналізу.
2. Війна та втрати: мільйони людей переміщені, фахівці поїхали або пішли на фронт.
3. Відтік молодих: через це система має охопити не лише молодь, а й дорослих 30+, 40+.
4. Регіональна нерівність: у сільських і прифронтових громадах доступу до якісної профосвіти або немає, або він дуже обмежений.
5. Регіональні потреби: найбільші кадрові виклики мають Схід і Південь (через бойові дії та значну втрату працездатного населення), Центр і Захід (через приплив ВПО і зростання навантаження на інфраструктуру), деокуповані райони або ті, які близькі до фронту (через потребу в терміновій відбудові та брак навчальних ресурсів на місцях).

У регіонах, де розміщено багато внутрішньо переміщених осіб, виникає локальний попит на короткострокові програми з адаптації, перекваліфікації, здобуття практичних навичок.

Також у МОН спрогнозували, яким буде портрет безробітного в 2025 році. Якщо раніше головну частку безробітних становили молоді випускники, то нині найбільше потребують роботи:

• жінки 30–50 років (переважно ВПО, без чоловіків, з дітьми);
• ветерани війни або демобілізовані;
• чоловіки 50+, які втратили роботу через знищення підприємств;
• особи з інвалідністю, які потребують адаптованих програм;
• молодь без досвіду та без освіти.

Це означає, що система освіти має реагувати на різні стартові умови та потреби різних цільових груп.

Наразі Верховна Рада готується до розгляду в другому читанні нового проєкту закону про профосвіту. У МОН сподіваються, що нова нормативна база якраз розв’яже проблеми з підготовкою молодих фахівців, яких потребує ринок праці.

Про що йдеться в законопроєкті?

1. Фінансова автономія.

Заклади працюватимуть як комунальні некомерційні товариства — самі управлятимуть фінансами, затверджуватимуть штат та відмовляться від тарифної сітки. Фінансування базуватиметься на результатах, а не кошторисі.

2. Сильні наглядові ради.

Ради, до яких входитимуть роботодавці, управлятимуть закладом: обиратимуть директора, затверджуватимуть стратегію та бюджет.

3. Співпраця з бізнесом.

Бізнес зможе інвестувати в освіту через прозорі механізми: оренда, управління, інвестпроєкти.

4. Гранти на дуальну освіту.

Новий механізм фінансування дасть змогу навчатися на підприємствах за грантові кошти. З’явиться «студентський трудовий договір».

5. Менше бюрократії.

Програми створюватимуться закладом спільно з бізнесом. Замість міністерства — затвердження через наглядову раду.

6. Новий імідж освіти.

Замість ПТУ — професійні коледжі та навчальні центри. Учні стають студентами, отримують відповідний статус та академічну відпустку.

Як пояснював Сергій Бабак, голова Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, новий законопроєкт має змінити ставлення суспільства до професійної освіти, зробити її престижною та орієнтованою на практичну підготовку. Крім того, має відкрити нові можливості для молоді та забезпечити краще входження на ринок праці.

Фото Міністерства освіти і науки