Українська як успадкована: як молодше школярство вчить мову за кордоном

Українські діти, які через широкомасштабне вторгнення виїхали з родинами за кордон, хочуть вивчати українську мову та зберігати зв’язок із Батьківщиною. Щоб задовольнити цю потребу, вони шукають різні можливості, і одна з них — проєкт «Залишаємось з Україною» для дітей молодшого віку від громадської організації «Вчися». Упродовж 2024–2025 навчального року 136 дітей віком від 8 до 10 років вивчали українську мову як рідну та державну.

• Як діти за кордоном вивчали українську мову;
• у чому особливості такого навчання;
• які завдання допомагають їм опанувати українську;
• як батьки й учителі/ки можуть сприяти дітям у вивченні української мови — про все це розповіли методисти/ки проєкту.

* «Залишаємось з Україною» для дітей молодшого шкільного віку від ГО «Вчися» бере початок із проєкту «Залишаємось з Україною», який попередні два роки реалізували для учнівства середньої та старшої школи. Нова віха проєкту дає дітям змогу продовжити чи почати вивчати українську мову попри тимчасове перебування в іншомовному середовищі. 

У межах проєкту діти вивчали українську мову як другу функціональну. Підхід зумовлений тим, що декілька років вони живуть в еміграції та здобувають освіту в школах у країнах перебування. У таких умовах першою функціональною мовою стає мова країни, у якій дитина живе. Картина світу теж формується іноземною мовою, тож завдання вчителів/льок — показати, як різні поняття називаються українською мовою та як користуватися нею в повсякденні. 

Галина Нікішина, методистка, учителька початкових класів вищої кваліфікаційної категорії, старший учитель, наголосила, що такий підхід у межах навчання себе виправдав.

Крім цього, дітей, що взяли участь у проєкті, поділили на дві категорії:

• діти з українськомовних родин, для яких українська є рідною та активною мовою спілкування попри переїзд за кордон (для них методисти/ки підбирали навчальні матеріали, схожі на ті, які використовують для дітей в Україні);
• діти з російськомовних родин (або тих, де спілкування відбувається іншою мовою), що почали вивчати українську мову в дитсадку чи в школі. Із ними використовували методи роботи, якими послуговуються для опанування української мови в школах із навчанням мовою корінних народів та національних меншин.

Щоб визначити рівень володіння української мовою в кожної дитини, методисти/ки розробили питальник для батьків. На основі отриманих результатів та з урахуванням поділу дітей на дві основні категорії щодо мовного середовища сформували десять груп п’яти типів (в основі поділу був не вік, а рівень знань та комунікативний і мовленнєвий досвід дітей). 

Більшість груп вивчала українську мову на рівні А2: діти розуміли почуте, уміли читати й писати українською мовою, але потребували вдосконалення вмінь усної та писемної взаємодії. Для цього вчителі/ки вивчали з ними правила орфографії та граматики, досліджували мовні явища, загалом створили умови для формування комунікативної та читацької компетентностей. 

Ті групи, які працювали на рівні А1, опановували грамоту, вчилися позначати звуки буквами української абетки. 

«На перших етапах навчання діти вчили букви та поєднували їх у склади. На наступних — читали слова, об’єднували їх у смислові частини, а згодом виразно читали речення та окремі короткі висловлювання. Учителькам, які працювали з дітьми, були надані деталізовані методичні рекомендації, як формувати ці навички в дітей, що перебувають в іншомовному середовищі», — розповідає Галина Нікішина.

Під час навчання діти опановували низку ключових компетентностей, наприклад математичну, наукову, розвинули ініціативність і підприємливість. Для цього методисти/ки підібрали відповідні тексти та вправи, а також запропонували вчителькам розділити матеріали на тематичні блоки, кожен з яких із дітьми вивчали впродовж місяця. Тема місяця була розподілена на тижневі задачі, а для кожного тижня визначена мета.

Теми, які пропонували для роботи учням та ученицям, охоплювали реалії життя. Наприклад, групи, які вивчали українську на рівні А1, розглядали такі теми:

• «Я і моя родина»,

• «Мої почуття»,

• «Мій одяг»,

• «Мій дім» та інші.

«Надалі ми пропонували глибші теми: “Наше довкілля”, “Наші справи”, “Наша спільнота”, “Наша планета”. Тут теж враховували досвід дітей: важливо, щоб вони тут і зараз починали вживати цю лексику для обговорення життєвих ситуацій і подій. Коли в дітей сформовані уявлення про певну тему, тоді завдання вчительок — ввести в активну лексику слова й терміни, які можуть бути корисні в спілкуванні на цю тему українською», — розповідає Галина Нікішина.

Завантажити більше вправ можна за посиланням нижче.

Навчальні матеріали

Педагоги/ні спостерігали за навчальним поступом кожної дитини, зокрема за тим, як розвивалися всі види мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письмо). Далі — скеровували розвиток учня чи учениці відповідно до визначеного рівня володіння українською мовою. Методисти/ки додають, що в багатьох дітей українська — успадкована, але не є мовою здобуття освіти чи повсякденного спілкування в родині, тому слухання та говоріння мали бути максимально активними на занятті: дитина може не мати інших ситуацій, де їх попрактикувати.

«У методичних матеріалах були пояснення, як оцінювати кожен вид мовленнєвої діяльності та поступ дитини в письмі й читанні з розумінням. Ми запропонували такі методичні матеріали, у яких видно розвиток учня чи учениці крок за кроком. Успішність не може бути в усіх однаковою: вона залежить від особистого сприйняття, настрою, емоцій, з якими дитина прийшла на заняття. Сьогодні вона перебуває на першій сходинці, а для вчительок ми розписували, якою має бути наступна», — пояснює Галина Нікішина.

Поступ учнів та учениць вимірювали через спостереження (як дитина послуговується мовою, слухає, сприймає почуте та реагує на нього) та формувальне оцінювання. 

«Є хибна думка, що формувальне оцінювання — це смайлики чи судження “Молодець” або “Трошки постарайся”. Насправді 12 балів або дуже-дуже усміхнений смайлик — це те саме. Формувальне оцінювання потрібне для того, щоб описати рівень, якого дитина досягла, щоб показати, у якому напрямі їй рухатися далі і як її в цьому підтримати», — наголошує Галина Нікішина.

Кожен урок і тема завершувалися рефлексією, а наприкінці курсу діти проходили підсумковий тест, який охоплював завдання рівнів А1 та А2. Дитина мала виконувати лише ті завдання, які розуміла, а решту пропускати. 

У навчанні команда «Залишаємось з Україною» використовувала інтегрований підхід до опанування мови та літератури. Учні та учениці досліджували мовні явища, читаючи художні й нехудожні тексти, слухаючи й говорячи. Також учителі/ки застосовували комунікативний підхід, коли мову вивчають у процесі діяльності, а не завдяки зазубрюванню слів і правил.

Методисти/ки пояснюють: центральною для програми була ідея полімодальності засвоєння мови, коли до традиційних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, слухання, читання, письма) додають інші активності, які допомагають опанувати мову. Наприклад, під час виготовлення поробки чи розмальовування діти коментують дії, слухають та сприймають інструкції — і в такий спосіб висловлюють емоції та враження, що допомагає їм розвивати навички комунікації.

На думку методистів/ок проєкту, успадкована українська мова потребує додаткових інструментів викладання й засвоєння. Полімодальність в опануванні мови, занурення в культуру, а також доброзичливість та зацікавленість дітей у навчанні стали основними принципами курсу.

Важливим аспектом, переконані методисти/ки, є підтримувати в дитині мотивацію та усвідомлення навчальної мети. Учень чи учениця має розуміти, які завдання треба виконати для досягнення цієї мети, а також вміти оцінювати власну діяльність: що вже вдається, а над чим ще варто попрацювати.

Щоб допомогти із цим дітям, у проєкті працювали психологи/ні. За потреби дитина могла поспілкуватися із фахівцем / фахівчинею, зокрема й на особисті теми: українські діти за кордоном сумують за домом, що теж впливає на їхнє самопочуття, а отже, і на навчання. 

До речі, одним із методів зацікавлення навчанням стало читання. Щоб діти могли виразно читати, усі слова в тексті мали позначені наголоси. Також учні й учениці вчилися зчитувати інформацію з квитків, графіків, коміксів тощо. Наприкінці року діти, які вчилися української як другої і не мали українськомовного середовища, створили «книжку про книжку», у якій, власне, розповіли про свої улюблені книжки.

Для навчання дітей української як державної мови потрібна підготовка. Спочатку методисти/ки проєкту відібрали вчительок, а далі провели для них низку вебінарів у змішаному форматі (поєднали змістову частину й обмін досвідом). Навчання зарахували як курси підвищення кваліфікації.

Під час вебінарів учителі/ки:

• дізнавалися про особливості онлайн-викладання української мови як рідної і як державної для молодшого школярства;
• обговорювали нейролінгвістичні та психолінгвістичні особливості викладання й вивчення мови;
• опрацьовували блоки навчальної програми: слухання, говоріння, читання, письмо й дослідження мови;
• розглядали особливості організації освітнього процесу онлайн: роботу в парах, у групах, індивідуальну та фронтальну роботу, формувальне оцінювання навчальних досягнень.

«Для української освіти важливо готувати вчителів та вчительок, які можуть навчати дітей за кордоном української мови як другої функціональної. Надалі потреба в таких курсах зростатиме, адже дітей за кордоном, які мали досвід навчання в українській школі, стає менше, а українські учні та учениці частіше починають здобувати освіту в країні, до якої виїхали. Курс вивчення української як другої функціональної може бути єдиним, що допоможе таким дітям залишатися дотичними до українознавчого компонента», — вважає Галина Нікішина. 

Для збереження мови та надолуження освітніх втрат у восьми-десятирічних дітей важлива активна включеність батьків, зокрема допомога з приєднанням до уроків чи заохочення. Батьки також можуть стати менторами для дітей, щоб продовжувати практикувати українську в сім’ї та й самим не втрачати знань. Тут стануть у пригоді застосунки для смартфонів, навчальні сайти, онлайн-бібліотеки й паперові посібники.

Мама десятирічного Максима, Ірина Шевченко, розповідає, що залучає дитину до використання мови й поза заняттями.

«Коли щось готую, то прошу сина написати список покупок українською мовою. Раніше йому було легше це зробити англійською — або ж писав українські слова англійськими буквами. Максим сумлінно готувався до уроків, наприклад, коли треба було вирізати кольорові папірці, які б символізували настрій, — усе робив відповідально. Завдяки заняттям у сина значно покращилися навички читання та письма», — згадує Ірина Шевченко.

Світлана Кравець, мама восьмирічного Владислава, звертає увагу, що сім’я спілкується українською вдома, але через широкомасштабне вторгнення та переїзд за кордон син не встиг почати навчання в українській школі.

«Удома ми спілкуємося українською мовою, але, попри це, мій син не знав граматичних правил. Вивчення граматики в межах проєкту дуже помогло Владу послуговуватися українською в побуті, письмо та читання покращилися. Влад із задоволенням брав участь в уроках, адже було багато цікавих завдань. Наприклад, на початку заняття вчителька пропонувала дітям створити “букет” або з квітів, або з бутончиків. Квітка — це те, що вже відбулося, а бутон — що ще має відбутися, і в такий спосіб діти розповідали про свої справи», — ділиться Світлана Кравець. 

Протягом навчального року діти долали освітні втрати у вивченні української мови, зазначає Галина Нікішина. Водночас вони здружилися між собою та сформували українськомовну спільноту, якої їм бракує в місцях проживання. Деякі родини спочатку потоваришували в онлайні, а згодом знайомилися наживо, щоб спілкуватися ще більше.

«Майже всі педагоги/ні, які навчали дітей, відзначають, що на початку курсу учні та учениці були роз’єднані, не знали одне одного. Але згодом почали ділитися подіями з життя, що свідчить про формування довірливої атмосфери в спільноті. Також діти обговорювали події в Україні, її культуру тощо. Ми бачимо, що діти й батьки дуже вмотивовані зберігати зв’язок із Батьківщиною», — підсумовує Галина Нікішина.

Наприкінці року методисти/ки запропонували учнівству та батькам долучитися до книжкового клубу, який виник у межах проєкту, а також порадили батькам організовувати такі читацькі клуби для дітей: це допоможе підтримувати утворені зв’язки.

«Достатньо навіть 10–15 хвилин зустрічі з цікавими запитаннями, щоб учні й учениці змогли поділитися враженнями, висловити власну думку, аргументувати її. Модерувати клуб може батько чи мати будь-кого з групи — аби лиш дорослі були зацікавлені в тому, щоб їхня дитина мала коло спілкування, — звертає увагу Галина Нікішина.

— Коли ми говоримо про читання, то всі думають про книжку в бібліотеці, з якою діти всядуться читати. Насправді діти дуже багато читають поза книжками: це малюнки, схеми, інфографіка в телефонах, схематично подані правила настільних ігор, комікси, титри в мультиках. Навіть перегляд відеоролика про те, як із пластиліну виліпити колобка, — це теж читання, сприйняття медіатексту».

У наступному навчальному році (2025–2026) учасники та учасниці першої ітерації проєкту далі вивчатимуть українську. Продовження курсу допоможе дітям ще краще опанувати мову, хай і за тисячі кілометрів від дому. 

Фото спікерів й Артема Галкіна, передрук світлин суворо заборонено