Зачепінг серед підлітків: чому вдаються до небезпечних розваг і які альтернативи можна запропонувати?
Від початку року Ювенальна поліція зафіксувала 44 випадки зачепінгу. Це небезпечний спосіб пересування на вагонах поїздів, метро, трамваїв чи електричок. Часто зачепери хочуть зафільмувати стрибки чи поїздки, щоб викласти відео в соціальні мережі й збільшити кількість підписників. Утім, найчастіше такі випадки закінчуються трагічно.
«Вчися.Медіа» поспілкувалося із психологинею Анастасією Ільчук:
- про те, що спонукає дітей до небезпечних забав;
- як поводитися батькам, які зіштовхнулися із зачепінгом, на що їм варто звернути увагу;
- які безпечні альтернативи можна запропонувати підліткам.
ЩО ТАКЕ ЗАЧЕПІНГ І ЧОМУ ВІН ПОДОБАЄТЬСЯ ПІДЛІТКАМ?
Зачепінг — це спосіб пересування людними містами в переповненому транспорті. Звідси ще одна назва цієї дії — трейнсерфінг (train surfing — буквально серфінг на поїзді). Ця забава з’явилася в ХІХ столітті, коли в деяких країнах бідняки не мали грошей, щоб купити квиток і їхати всередині поїзда. Згодом, у 1980-их роках, бразильські й південноафриканські підлітки використовували зачепінг не лише для пересування, а й заради гострих відчуттів та адреналіну. З появою інтернету трейнсерфери почали публікувати свої відео в соцмережах заради коментарів та поширень.
Утім, часто зачепінг завершується трагічно. Така розвага загрожує ударом струму, падінням із транспорту, потраплянням під колеса чи смертю. Напруга в контактній мережі може сягати 27 000 В змінного струму чи 3 000 В постійного струму, тому навіть не обов’язково торкатися транспорту, щоби бути ураженим.
З погляду психології ідеться про вид девіантної поведінки, яка порушує соціальні норми й має жорсткі наслідки, пояснює психологиня Анастасія Ільчук. Підлітки, які вдаються до зачепінгу, не усвідомлюють незворотність смерті.
Анастасія Ільчук
Підлітки не розуміють, що неможливо зцілитися сльозами фенікса, як у фільмі про Гаррі Поттері, бо їх префронтальна кора ще не дозріла.
Для підлітків зачепінг — це спосіб заявити про себе, стати крутими, привернути увагу, сподобатися одноліткам. У підлітковому віці починається пошук своєї соціальної групи, а також порівняння себе з іншими. Підлітки експериментують із зовнішністю, пошуками своєї ідентичності та унікальності – так формується їхнє «Я».
«Формування власної ідентичності — це важливий процес, який відбувається через дослідження себе, своїх цінностей, ролей і життєвих орієнтирів у взаємодії з оточенням, тому це і є одним із найважчих періодів у житті, що передбачає багато психологічних завдань. І якщо підліткові квести не вдається виконати вчасно, то згодом, у дорослому віці (20, 30, 40, а подекуди й 60 років) люди поводяться, як підлітки», — пояснює Анастасія Ільчук.
Крім того, юнаки і юнки шукають своє місце між однолітків, сепаруються від батьків, формують новий образ «Я» та вчаться формувати психологічні кордони. Саме в підліткові роки дитина знецінює авторитет батьків, адже найкращий спосіб побудувати щось нове — знецінити старе. Серед усього цього безпека стає другорядною, підкреслює психологиня. Якщо дорослим очевидно, що зачепінг призводить до смерті, що це справжня небезпека, то підлітки не завжди можуть зрозуміти такі наслідки.
ЯКІ ПРИЧИНИ МОЖУТЬ СПОНУКАТИ ДО ЗАЧЕПІНГУ?
Найважливіше — не засуджувати дитину, а розібратися, чому її зацікавила небезпечна забава, не знецінювати, а досліджувати, зазначає Анастасія Ільчук. Часто зіштовхнувшись із зачепінгом, батьки першочергово думають, що вони погані мама й тато, адже їхні діти ледь не загинули.
«Варто розібратися, що відбувається з дитиною. Чому ця небезпека її зацікавила? Основні причини зазвичай комплексні та передбачають біологічний, соціальний та психологічний складники», — додає Анастасія.
Зокрема, така цікавість може бути зумовлена біологічними чинниками. Мозок підлітків ще розвивається, формується, змінюється. Найактивніший період розвитку мозку відбувається в 13–18 років (до речі, найчастіший вік зачеперів). У цьому віці критичне мислення ще не сформувалося остаточно, підліткам бракує самоконтролю, розуміння причинно-наслідкових зв'язків, емоційної саморегуляції. Саме тому функції префронтальної кори, яка ще не дозріла, мають виконувати батьки, створюючи безпечні рамки та довірливі стосунки.
За словами Анастасії Ільчук, основними соціальними чинниками, які провокують небезпечну поведінку підлітків, можуть бути:
- бажання здобути авторитет між однолітків;
- прагнення до популярності;
- полювання за яскравим контентом.
«Підлітки не думають про ціну й наслідки свого рішення. На початку ідея із зачепінгом круто звучить, з огляду на проблеми із самооцінкою в цьому віці. Це і є однією із психологічних причин зачепінгу. Підліткам здається, якщо вдадуться до чогось дикого, неадекватного, екстремального, а це всі побачать, то їх автоматично полюблять, захочуть із ними дружити, а сам підліток чи підлітка стане авторитетом для однолітків. Життя кардинально зміниться», — пояснює психологиня.
Утім, емоційна нестабільність і гормональні зміни в цьому віці настільки сильні, що створюють ніби гойдалку, у якій найменший подразник спричиняє гостру емоційну реакцію. Навіть якщо в ранні роки дитина була тихою і спокійною, то в підлітковому віці може кардинально змінитися, наголошує Анастасія.
Пубертат — це межовий період, у якому в дитини виникає потреба в близькості й водночас є страх інтимності. Це час, коли людина більше не почувається дитиною, але ще не є вповні дорослою.
«Ситуація, у якій ми живемо, ускладнює переживання підліткового віку. У моїй практиці за останні три роки найбільше підлітків. Вони вразливі, а їхня межовість посилюється насправді межовістю нашої реальності, бо ми живемо в епіцентрі болю і любові водночас. Це важко витримати дорослим, а підліткам, які лише досліджують себе, і поготів», — пояснює Анастасія.
ЯК ПОГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ЗАЧЕПІНГ?
Батькам важливо пережити період, у який дитина знецінює їхній авторитет, не піддаватися на їхню агресію чи істерику, а ділитися власним спокоєм. Водночас, якщо з дитинства не сформувався довірливий зв’язок між дитиною і батьками, а в юнацтві мама й тато раптом прагнуть мати близькі стосунки із сином чи донькою, це може бути складно й подекуди потребувати професійної підтримки фахівців.
Якщо родина має певні ритуали, наприклад, сімейні походи в кіно, обговорення побаченого чи прочитаного, то поміж них можна вплести розмову про зачепінг. Наприклад, якщо у фільмі згадується небезпека, можна згадати про кількість постраждалих цього літа від зачеперства й запитати, що дитина знає про небезпечні хобі. Це змінить фокус розмови із батьківського контролю на цікавість.
Дієвим варіантом взаємодії може бути розмова не з батьками, а зі старшою сестрою чи братом, хрещеною, тренером, репетитором чи зрештою психологом — людиною, думку якої підліток вважає авторитетною.
Анастасія Ільчук радить запрошувати друзів чи подруг підлітка додому. Це дасть можливість батькам познайомитися ближче із тими, хто оточує дітей у школі, почути (не підслуховуючи!), про що вони спілкуються, що дивляться, як комунікують між собою.
У такому випадку батьки спокійніші, адже точно знають, з ким взаємодіють діти, які в них цінності, і так орієнтуються, що відбувається в підлітковому житті.
Анастасія Ільчук
Якщо ж дитина намагається щось приховати, ховає телефон, боїться, що її за щось покарають чи засудять, така поведінка має насторожити батьків. Це привід для серйозної та щирої розмови, спокійної, без знецінення. Батьки мають окреслити наслідки небезпечного захоплення, разом обговорити, що за цим стоїть, чому це набуває популярності, як допомогти та підтримати, якщо хтось із друзів дитини вже цим займається.
Утім, не варто засуджувати дитину навіть тоді, коли вона вже вдалася до зачепінгу.
Важливо заручитися підтримкою фахівців, які допоможуть зрозуміти, чому дитина цікавиться зачепінгом, а також зробить обговорення цієї проблеми комфортним для всіх сторін.
ЯКІ АЛЬТЕРНАТИВИ ЗАПРОПОНУВАТИ ДИТИНІ?
Батьки можуть заохочувати прояви «безпечного» адреналіну — ті, які даруватимуть емоції, але не призведуть до загибелі чи каліцтва. Наприклад, можна запропонувати сфери, де можна досягати самоствердження в інакший спосіб, як варіант — записати дитину на гурток бойового гопака, скелелазіння чи стрибків на батуті.
«Ті ж стрибки на батуті — це теж вид спорту, яким займаються в спеціальному одязі для захисту, а також під контролем дорослих. Діти кайфують від стрибків, із задоволенням розповідають про це й водночас безпечно отримують адреналін», — розповідає Анастасія.
Можна обрати гурток за інтересами й пояснити, що це теж один із варіантів завоювання авторитету, на який треба трохи часу та зусиль.
Не завжди однокласники стають друзями, тож коли життя дитини обмежене лише просторами «дім і школа», соціалізуватися може бути складно.
«Переважно надмірна жага до популярності свідчить про те, що в дитини немає друзів. Варто на це звернути увагу, — додає Анастасія Ільчук. — Якби із творчості, спорту і взаємодії з природою можна було зробити універсальну пігулку… Це справді допомагає відновитися не лише дітям, а й дорослим. Цим точно варто послуговуватися».
Фото «Еспресо» та Freepik
