Студенти покоління Z: як налагодити взаємодію без тиску
На початку навчального року до нашого коледжу прийшли нові студенти і студентки віком 15–18 років. Деякі з них трималися доволі закрито, перевіряли межі дозволеного й пробували вибудувати взаємодію на зручних для себе умовах. У такій ситуації найлегше було б пояснити субординацію і посилити контроль. Проте це дає короткий ефект і довгий спротив. Я раджу інший підхід: чіткі правила, спокійну реакцію, жодних публічних принижень і багато особистого контакту.
GEN Z НЕ ВІДМОВИЛОСЯ ВІД АВТОРИТЕТІВ — ЇХ ПРОСТО НЕ ВИЗНАЮТЬ
Для молоді посада викладача чи викладачки автоматично не гарантує авторитету — значення має людина, яка за нею стоїть. У своїй роботі я бачу, як уважно студенти і студентки спостерігають за дорослими: як із ними говорять, як реагують на незручні запитання, як звертають увагу, чи справді педагоги розуміються на матеріалі, який викладають. При цьому вони дуже тягнуться до викладачів із досвідом і власною позицією, до тих, хто чогось досяг і добре орієнтується в сучасному контексті. Їм цікаво спілкуватися з такими людьми, ставити запитання, знати їхню думку та бути в темі.
За даними дослідження Deloitte 2025 року, 86 % представників Gen Z (народжені в період із 1997 до 2012 року) назвали важливими для себе наставництво та професійне спрямування. Близько половини очікують від своїх керівників, зокрема, навчання й наставництва. Тобто образ покоління, якому нібито взагалі не потрібні авторитетні дорослі, погано узгоджується з тим, чого сама молодь очікує від старших людей. Це дає підстави говорити про те, що покоління Z не визнає авторитетів за замовчуванням. Спочатку молодь оцінює людину — і згодом вирішує, чи готова її поважати і за нею йти.
ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ДІЯТИ, А НЕ ТІЛЬКИ СПОСТЕРІГАТИ ЗА ПРОЦЕСОМ
Із власного досвіду рекомендую керівникам та керівницям закладів освіти робити перші адаптаційні тижні з мінімальним навантаженням. У нас цей період студенти та студентки знайомляться між собою, працюють у групах, проходять тренінги, виконують спільні завдання, спілкуються з викладачами й викладачками, із адміністрацією. Потрібно, щоб вони спочатку зрозуміли середовище, у яке потрапили:
- які тут правила;
- до кого можна звернутися;
- де проходить межа між свободою і відповідальністю?
Дозвольте молоді частину правил комунікації формулювати самостійно. За нашими спостереженнями, це дає цікавий ефект. Коли студент говорить, що в групі не повинно бути приниження, образ чи знецінення, а потім пояснює, чому це важливо, правило перестає виглядати, як чужа заборона. У якийсь момент студентство самостійно контролює поведінку в групі без зауважень з боку викладачів чи викладачок.
В інших активностях давайте їм реальну роль:
- треба організувати роботу — домовляйтеся;
- варто розподілити ролі — вирішуйте;
- слід представити результат — обирайте, хто це зробить.
Хай дорослі залишаються поруч, але не забирають у студентів і студенток можливість діяти. І вже за кілька днів атмосфера зміниться. Ті, хто на початку були найбільш закритими, почнуть більше говорити. Ті, хто в перші дні постійно перевіряв межі, робитимуть це дедалі рідше. Під час адаптаційного періоду в такій атмосфері розкриються організаторські здібності, уміння об’єднувати групу, аргументувати свою позицію, брати на себе відповідальність.
ПАРТНЕРСТВО НЕ ОЗНАЧАЄ СЛАБКІСТЬ ДОРОСЛОГО
Є інша крайність — намагатися за будь-яку ціну бути для молоді «своїм». На мою думку, це хибний шлях. Партнерські стосунки не означають, що студент або студентка може робити все, що хоче. У нашому середовищі є чіткі вимоги до культури поведінки, взаємної поваги, зовнішнього вигляду, виконання домовленостей. І якщо межу порушено, ми реагуємо.
Велике значення має форма цієї реакції. Зауваження не повинно перетворюватися на публічне з’ясування стосунків. Якщо проблема стосується конкретного студента, значно ефективніше поговорити з ним особисто. Водночас правило залишається правилом. Саме це поєднання працює якнайкраще: доброзичлива атмосфера і зрозумілі межі.
Найлегше подивитися на молоду людину й подумати: інфантильна, зухвала, маніпулює, не хоче брати відповідальність. Проте поведінка в новій групі ще мало говорить про те, якою людина буде через місяць, коли зрозуміє правила, познайомиться з іншими й відчує, як усе працює в закладі освіти.
І, мабуть, саме це найбільше змінило моє ставлення до розмов про «складне покоління Z». Їхня дистанція з дорослими ще не означає відмову від авторитетів. Швидше за все, вони не готові визнавати їх наперед. Вони дивляться, наскільки дорослий послідовний, компетентний, поважає їх і чи можна йому довіряти. І вже з цього поступово народжується авторитет. Перш ніж вирішити, якою є молода людина, варто подивитися: якою вона стає поруч із нами.
Фото Magnific
Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах: