Покоління без емпатії чи покоління стресу: що насправді відбувається із сучасними підлітками

«Сучасні діти не вміють дружити», «Підлітки стали байдужими», «Вони легко розривають стосунки й не вміють миритися» — ці твердження можна почути в кожній школі, батьківській групі або в педагогічній дискусії. Зазвичай після них озвучують «ім’я» головних винуватців — телефони, соціальні мережі або цифровий світ загалом.

А раптом саме питання є хибним і проблема полягає не в тому, що нове покоління втратило емпатію, а в тому, що дорослі у своїх відповідях намагаються спростити складні психологічні процеси?

Психологи та психологині, які працюють із підлітками, дедалі частіше помічають: за скаргами на емоційний холод, брак співчуття чи невміння будувати стосунки ховаються зовсім інші історії.

Фахівчиня Центру психологічної допомоги «Конфіденс» Анна Корольова розповіла про один випадок зі своєї практики: до неї звернулася мама підлітки. Жінка була переконана, що донька не вміє дружити. Вона описувала її як зверхню, надто критичну, схильну повчати інших та контролювати їхню поведінку. На думку матері, саме брак емпатії заважав дівчині будувати довірчі стосунки.

Під час роботи психологині з дівчиною виявилося, що за зовнішньою рішучістю ховалися низька самооцінка, сильна тривога, невпевненість у собі та майже повна відсутність контакту з власними почуттями. Підлітка постійно шукала правильний спосіб поведінки, боялася помилок та втрати схвалення.

Єдиною моделлю взаємодії, яку вона добре засвоїла, була та, яку бачила в сім’ї. З дитинства дівчині пояснювали, якою потрібно бути, що правильно, а що ні, як слід поводитися, щоб не зазнати осуду чи покарання. Згодом цю саму модель вона перенесла в спілкування з однолітками.

Як пояснює психологиня, коли людина не розуміє власних почуттів і не довіряє собі, вона часто намагається контролювати оточення. У такому випадку контроль стає способом впоратися з внутрішньою тривогою. 

Тож проблема полягала не в браку емпатії, а якраз навпаки: дівчина дуже гостро реагувала на чужі переживання, прагнула підтримувати та допомагати. Але водночас не дозволяла собі бути живою, справжньою, недосконалою.

Саме тому основним напрямом роботи стало не «навчити емпатії», а допомогти почути власний голос, навчитися довіряти почуттям, визнавати помилки й поступово формувати внутрішню опору. І лише тоді, коли дівчина дозволила собі бути недосконалою, їй стало легше приймати це в інших.

Ще один поширений запит, із яким до психологів/инь звертаються батьки, — нехіть дитини до спілкування з однолітками. У практиці Анни Корольової був випадок, коли батьків турбували відстороненість сина, його небажання активно взаємодіяти з однолітками й те, що вони називали «емоційною холодністю».

Проте під час консультацій хлопчик не був байдужим — він мав високу чутливість, тонко зчитував чужий емоційний стан і легко переймав переживання. Саме тому великі компанії та постійна соціальна взаємодія його виснажували. Для нього важливою була не кількість знайомств, а якість стосунків. Замість широкого кола спілкування він прагнув мати кілька справді близьких і безпечних контактів.

Як зазначає психологиня, проблему створював не брак соціальних навичок, а постійний сигнал від дорослих: «Із тобою щось не так». Батьки щиро хотіли допомогти синові, однак фактично транслювали думку, що його потрібно змінити: зробити більш товариським, активним і схожим на інших. Із часом це почало негативно впливати на самооцінку дитини.

Гаджети також посідали значне місце в житті хлопця. Проте, за словами Анни Корольової, вони були не причиною труднощів, а способом адаптації. Онлайн-спілкування допомагало підтримувати контакти без надмірного емоційного навантаження та частково компенсувало невпевненість у собі.

Читайте також: 

Чому зростає агресія підлітків під час війни та як реагувати дорослим

Саме тому значна частина роботи була спрямована не лише на дитину, а й на її батьків. Їм було важливо усвідомити просту, але принципову річ: не всі діти однаково потребують великої кількості соціальних контактів. Комусь комфортно перебувати в центрі компанії, а комусь достатньо вузького кола спілкування і потім необхідно більше часу для відновлення.

Як наголошує психологиня, одним із найважливіших повідомлень, яке дитина має почути від батьків, є прості слова: «З тобою все гаразд. Ми любимо тебе таким / такою, яким / якою ти є». Саме з прийняття починаються справжні зміни.

Психологиня Центру психологічної допомоги «Конфіденс» Світлана  Побережник  звертає увагу на важливу зміну, яка відбулася в способах взаємодії сучасних підлітків. Будь-який конфлікт викликає дискомфорт. Уміння переживати його, домовлятися та відновлювати стосунки не є вродженою навичкою — вона формується через досвід і постійну практику.

Ще кілька поколінь тому діти проводили чимало часу разом: у дворі, на спортивних секціях і гуртках чи в компаніях однолітків. Навіть після сварки вони зустрічалися наступного дня. Спільний простір буквально змушував їх шукати шляхи до порозуміння, домовлятися, миритися та вчитися жити поруч одне з одним.

Сьогодні багато конфліктів завершуються одним натисканням кнопки — «Заблокувати». Про це свідчить і випадок із практики Світлани  Побережник. До неї звернулася мама 14-річної дівчини, яка за короткий час втратила всіх подруг. Під час консультацій з’ясувалося, що причиною став конфлікт у груповому чаті. 

Дівчина не привітала одну з подруг із важливою для неї подією. Та образилася. Згодом непорозуміння почали активно обговорювати в переписці. До конфлікту долучилися інші учасниці чату, з’явилися взаємні претензії, які завершилися видаленням із групи та блокуванням. Попри сильні емоції, жодна зі сторін так і не спробувала поговорити особисто — це відбувалося виключно в повідомленнях.

Під час однієї із зустрічей дівчина вимовила фразу, яка, на думку психологині, дуже точно відображає виклик, з яким стикається сучасне покоління: «Мені простіше втратити дружбу, ніж з’ясовувати стосунки».

Контакт переривається миттєво, а разом із ним зникає і необхідність шукати компроміс. На думку Світлани Побережник, саме через це підлітки дедалі рідше здобувають досвід відновлення стосунків після конфлікту. Натомість вони набувають досвіду швидкого розриву зв’язків.

У результаті поступово втрачають навички, без яких неможливі зрілі здорові взаємини: вести складні розмови, чути іншу точку зору, визнавати власні помилки, просити вибачення й відновлювати довіру після непорозумінь.

На перший погляд, сучасні підлітки менше цінують дружбу та емоційну близькість. Проте, як пояснює Світлана Побережник, потреба в стосунках нікуди не зникла. Навпаки, у підлітковому віці вона є однією з найсильніших. Водночас саме в цей період особливо гострим стає страх бути відкинутими, висміяними чи незрозумілими.

Соціальні мережі створили безпрецедентні можливості для комунікації, але й породили нову ілюзію — близькості. Підліток може мати сотні підписників, десятки чатів і постійно перебувати онлайн. Але це зовсім не гарантує, що в нього чи в неї є люди, яким можна довірити свої страхи, переживання чи сумніви.

Коли контактів стає багато, а справжньої емоційної близькості мало, стосунки починають сприймати як щось легко замінне. Людина постійно перебуває серед інших, але не відчуває глибокого зв’язку з ними. У психології такий стан часто пов’язують із дефіцитом безпечної прив’язаності в середовищі однолітків/ок. Підліток виглядає соціально активним, але внутрішньо може переживати сильну самотність.

Саме тому виникає парадоксальна ситуація: постійно перебуваючи на зв’язку з цілою когортою людей, підліток/ка водночас почувається в ізоляції. Він чи вона має безліч контактів, але гостро потребує справжньої близькості.

Попри безпрецедентні можливості для комунікації, сучасне покоління стикається з парадоксом самотності. Світлана Побережник   звертає увагу на те, що однією з найсерйозніших проблем сучасності стає емоційна ізоляція. Багато дітей і підлітків мають труднощі з розпізнаванням емоцій інших людей, не завжди знають, як підтримати співрозмовника/цю, висловити співчуття чи відверто сказати про власні переживання.

Це здебільшого пов’язано з особливостями цифрової комунікації. Спілкування через екран значно спрощує контакт: не потрібно дивитися людині в очі, бачити її реакцію, переживати незручність, сором чи хвилювання. Проте саме такі моменти є важливою частиною емоційного розвитку.

Через це психологи/ні нерідко чують від підлітків фрази:

• «Мені легше написати повідомлення, ніж сказати це особисто»;
• «Я не знаю, про що говорити з людьми наживо»;
• «Коли хтось поруч плаче, я гублюся і не знаю, що робити».

Це може виглядати як байдужість, та насправді йдеться про дефіцит практики живого емоційного контакту.

Освітяни та батьки нерідко говорять про зниження рівня емпатії серед підлітків. Однак, на думку фахівців/чинь, проблема полягає не стільки в браку співчуття, скільки в неможливості його розвивати.

Емпатія не виникає автоматично. Вона формується завдяки взаємодії з іншими людьми: у спільних іграх, дружбі, конфліктах, примиреннях, ситуаціях підтримки та спостереженні за емоціями. Коли значна частина спілкування перенесена в цифровий простір, таких ситуацій стає менше. Підлітки рідше стикаються з необхідністю бачити чужі переживання наживо, реагувати на них та вчитися бути поруч із людиною в складний момент.

Додатковим чинником є хронічний стрес, у якому сьогодні живуть українські діти. Війна, тривожність, постійна невизначеність і відчуття небезпеки виснажують нервову систему. У стані психологічного перевантаження людині значно складніше помічати потреби інших, адже більшість внутрішніх ресурсів спрямована на власне виживання та адаптацію.

Особливо гостро проблема виявляється в прифронтових регіонах України. Тривале дистанційне навчання та змішані формати освіти позбавляють дітей великої частини живого соціального досвіду. 

1. Створювати можливості для живого спілкування

Соціальні навички формуються не через пояснення, а через досвід. Саме тому дітям і підліткам важливо мати простір, де вони можуть взаємодіяти наживо: брати участь у спільних проєктах, гуртках, тренінгах, спортивних заняттях чи волонтерських ініціативах. Кожна така взаємодія стає природним тренуванням уміння домовлятися, чути інших і будувати стосунки.

Центр психологічної допомоги «Конфіденс» створює простори живої взаємодії для дітей і підлітків. Зокрема, підліткові клуби в межах проєкту «Стійкі разом: комплексна психосоціальна підтримка дітей та родин» запрацювали в Полтаві. 

2. Не поспішати розв’язувати конфлікти замість дітей

Бажання захистити дитину від неприємних переживань природне. Проте, якщо дорослі щоразу беруть на себе роль посередника або судді, підлітки не отримують змоги навчитися давати раду в складних ситуаціях самостійно.

Натомість корисно допомагати дитині шукати власні рішення через запитання: 

• «Що ти хочеш сказати цій людині?»;
• «Як, на твою думку, можна владнати цю ситуацію?»;
• «Що залежить саме від тебе?».

Такий підхід розвиває відповідальність і навички конструктивного діалогу.

3. Розвивати емоційну грамотність

Підліткам важливо не лише відчувати емоції, а й розуміти їх. Уміння розпізнавати власні переживання, називати їх, усвідомлювати причини своїх реакцій та відкрито говорити про них є основою здорових стосунків. Що краще дитина розуміє себе, то легше їй розуміти інших.

4. Демонструвати власний приклад

Найкраще виховання виявляється не в повчанні, а в щоденній поведінці дорослих. Діти уважно спостерігають, як батьки та педагоги/ні реагують на конфлікти, чи вміють визнавати помилки, просити вибачення, домовлятися та відновлювати стосунки після непорозумінь.

Саме ці моделі поведінки вони згодом переносять у власне життя. Тому особистий приклад дорослих залишається одним з найважливіших чинників формування емоційно зрілої та емпатійної особистості.

Коли дорослі говорять про труднощі сучасних підлітків, найпростіше звинуватити технології. Набагато складніше подивитися на сімейну систему, стиль виховання, якість емоційного контакту між батьками та дітьми, наслідки війни, тривалої ізоляції та соціальних змін. Але саме там найчастіше ховаються справжні причини. За демонстративною зверхністю може стояти невпевненість. За емоційним холодом — надмірна чутливість. За постійним перебуванням «у телефоні» — пошук безпечного простору, якого бракує в реальному житті.

Сучасні підлітки не стали менш людяними. Вони дорослішають у набагато складнішому світі, ніж той, у якому росли попередні покоління. Тож головне завдання дорослих сьогодні — зрозуміти нове покоління, створити можливості для живого спілкування, бути прикладом поваги, турботи та відповідальності. І пам’ятати: емпатія народжується не із заборони гаджетів, а з досвіду прийняття, безпеки та близьких стосунків. Саме цього сучасні діти потребують найбільше.

Фото Magnific та ГО «Конфіденс»

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.