Учителі теж приходять до школи після безсонної ночі: якої підтримки вони потребують?

Після ночі з тривогами діти приходять до школи невиспані, в різному емоційному та психологічному стані. Вони ще й схвильовані, бо мама чи тато на фронті, або ж самі зараз проходять адаптацію до нової школи.

Учителі теж могли не спати цієї ночі. Але о 8:30 вони мають зайти до класу й почати урок: бути уважними та спокійними, звернути увагу на стан дітей, пояснити тему — знову стати дорослими, які підтримують інших. Це, мабуть, одна з найскладніших особливостей роботи освітян/ок в умовах війни й постійного стресу.

Як можна підтримати вчителів/ок та допомогти їм відновитися — у своїй колонці для «Вчися.Медіа» розмірковує Анна Пуцова, співзасновниця savED.

На п’ятий рік широкомасштабної війни напруга посилюється. Йдеться не лише про обстріли: є підготовка до уроків, перевірка робіт, спілкування з батьками, ведення документації, зміни в програмах, освітні втрати, дистанційне навчання, різний рівень дітей у класах. У керівників та керівниць до цього додається велика кількість адміністративної роботи, кадрові питання, перевірки та відповідальність за всю школу.

Ми в savED опитали 530 директорів і директорок закладів освіти з 23 областей. Це дані саме про адміністрацію, ми не можемо переносити їх на всіх учителів та вчительок. Але цифри унаочнюють, у якому середовищі сьогодні працюють шкільні команди.

• 49 % керівників та керівниць описують свій стан як напружений, але керований.
• Ще майже 35 % називають його стабільним і контрольованим.
• Водночас 11 % уже почуваються виснаженими та працюють «на резерві».
• Майже 5 % відчувають ризик професійного вигорання.

Утім, недостатньо зафіксувати той момент і стан, коли людина вже не може працювати, — втому треба виявляти завчасно. Вона виникає значно раніше: вчитель або вчителька продовжує працювати, виконує обов’язки, але поступово втрачає ресурс на себе.

• 52,8 % опитаних керівників та керівниць регулярно відчувають тривожність через відповідальність і перевірки.
• 52,5 % говорять про брак часу на себе.
• 24,2 % — про роздратування або емоційне перевантаження.
• 23,2 % — про постійну втому.
• І лише 15,8 % мають регулярний час та практики для відновлення.

Найбільше сил у директорів та директорок забирають бюрократія (55,7 %), невизначеність майбутнього (45,5 %), кадровий дефіцит (31,3 %), відповідальність без достатньої підтримки (28,7 %).

Кадровий дефіцит тут особливо важливий. Коли в школі бракує людей, робота нікуди не зникає. Її розподіляють між тими, хто залишається. Так збільшується навантаження не лише на керівників і керівниць, а й на всю команду.

Для підтримки освітян та освітянок недостатньо пройти психологічний тренінг чи інше навчання. Звісно, вчителям і керівникам потрібні нові знання: їм доводиться працювати з освітніми втратами, дистанційною освітою, враховувати психологічний стан дітей. Але іноді проблема не в тому, що людина не знає, як щось зробити, а в тому, що вона давно не мала часу зупинитися.

Саме тому в роботі savED з освітянами ми використовуємо, зокрема, формат ретритів у межах проєкту за підтримки Sida. Іноді людину справді потрібно забрати зі звичного середовища, щоб вона бодай на кілька днів вийшла з режиму постійної відповідальності.

Це не означає, що кілька днів повноцінного відпочинку можуть компенсувати роки роботи під час війни. І не означає, що відповідальність за відновлення треба перекласти на освітянина чи освітянку: мовляв, навчися правильно відпочивати й далі давай собі раду сам або сама.

Потрібно думати й про те, у які умови людина повертається після відновлення: про навантаження, графік, команду, доступ до фахівців, можливість попросити про допомогу.

Ми багато міркуємо про те, як учителі мають підтримувати дітей у школі. Та варто говорити й про те, що допомагає освітянам залишатися людьми, які мають сили надавати цю підтримку.

Фото Magnific та Анни Пуцової

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.