Як громади та школи можуть розвивати в підлітків лідерство: досвід програми UActive

Підлітки в малих громадах, особливо прифронтових, живуть в інших умовах, ніж їхні ровесники/ці з великих міст. Для багатьох із них місцева школа — чи не єдиний осередок розвитку, адже можливостей для творчої, громадської чи проєктної діяльності майже немає. 

Програма UActive, ініційована благодійним фондом savED спільно з американською неурядовою організацією Spirit of America, покликана формувати в громадах освітні спільноти, де підлітки отримують відчуття суб’єктності, значущості власних ідей і переконання, що для їхніх ініціатив є місце.

У своїй колонці для «Вчися.Медіа» Євген Морозов, керівник програмного відділу в UActive від savED, розповів:

• чому громадам варто працювати не лише з «готовими лідерами», а насамперед із підлітками, які сумніваються в собі;
• як освітні спільноти змінюють локальні екосистеми;
• як школа може створити власний простір для проєктної діяльності — навіть без грантів чи великих ресурсів.

Далі — пряма мова Євгена Морозова.

Упродовж 10 місяців програми UActive учасники й учасниці за підтримки дорослих наставників/ць проходять шлях від виявлення проблем у своїй громаді до розробки й презентації власних ініціатив, які допоможуть ці проблеми розв’язати. Потім журі програми обирає найкращі проєкти, які одержують фінансову підтримку на реалізацію.

Проєкт як такий не є кінцевою метою, адже команда не може працювати в ізоляції. Вона буквально вбудована в екосистему громади з її проблемами, людьми, ресурсами й можливостями. Підлітки бачать, як насправді функціонує середовище, і самі стають його частиною. Тож ідеться про формування спільноти проактивних людей, які здатні впливати на життя своєї громади.

Щоб розповісти про програму, команда savED вирушає у так звані рекрутингові поїздки в громади цільових регіонів: розповідає офлайн, що таке UActive і що саме відбуватиметься протягом сезону. Також команда ділиться анонсом про набір через соцмережі, новини в медіа, розсилки на управління освіти тощо — щоб про програму дізналися в нових регіонах присутності. Заявку для участі зазвичай заповнює директор/ка школи чи його / її заступник/ця, який/а курує позакласну діяльність.

На цьому етапі ми завжди звертаємося до наставників/ць — учителів/ок, які супроводжують команди. Просимо їх не «затягувати» на програму винятково відмінників/ць та активістів/ок, які автоматично погоджуються на будь-яку діяльність. UActive створена не для того, щоб підсилювати вже сильних. Наш фокус на тих, хто сумнівається, не впевнений у собі, не бачить сенсу в участі у громадських ініціативах або ніколи раніше не пробував/ла себе в командних проєктах. Звісно, ми не говоримо про заборони чи жорсткі критерії: якщо дитина з високими оцінками хоче долучитися, вона може це зробити.

Найбільший потенціал можна розкрити саме в тих підлітках, яких у шкільному середовищі звикли сприймати під якимось одним кутом зору. І саме вчителі/ки найчастіше розповідають нам: ніколи б не подумали, що ось цей зазвичай не надто ініціативний учень може бути настільки відповідальним і переконливим у командній роботі. 

Це закономірно, адже в соціально-проєктній діяльності немає оцінок, натомість є командні рішення, дедлайни, відповідальність і реальні завдання. У такому просторі діти відкриваються зовсім по-іншому. Вчителі/ки бачать їх не лише крізь призму навчальних результатів, а в процесі діяльності: як вони співпрацюють, делегують завдання, аргументують свою позицію, пропонують ідеї.

Крім того, важливо, щоб програма не зникала з громади разом із завершенням сезону. Для цього в її основу заклали механізм, який допомагає молоді:

• об’єднуватися навколо ідей;
• залучати громаду;
• шукати й розвивати партнерства;
• перемикатися з формату «Ми зробили проєкт» на «Ми можемо впливати».

Наприклад, учасник із Київщини, який у програмі відповідав за бюджет і фандрейзинг команди, згодом розповів, що в студентському самоврядуванні керує бюджетом факультету.

Цьогорічне дослідження фонду savED засвідчує: 22 % підлітків планують переїхати за кордон після закінчення школи. Точно лишитися в Україні хочуть 52 %, але з них у своєму місті чи селі — 30 %. Ми, утім, і не прагнемо штучно втримати їх у громадах. Ми даємо досвід, який підлітки можуть повернути додому, якщо захочуть. Доки вони в школі, то вже реалізують зміни. Команди подорожують, беруть участь в обмінах, знайомляться з різними громадами. Миколаївщина їде до Львова, Чернігівщина — до Києва. Цього року випускники/ці також презентували свій досвід на щорічній міжнародній конференції школи Вудгроу (США) та на парламентському сніданку в Берліні (Німеччина), де говорили про вплив підліткових команд на громади під час війни.

Докладніше про результати дослідження читайте за посиланням:

Що впливає на рішення підлітків залишатися або виїжджати з України: результати нового дослідження БФ savED

Поточний сезон програми відбувається в чотирьох регіонах (загалом це 40 шкіл на Харківщині, Миколаївщині, Чернігівщині та в Криворізькому районі на Дніпропетровщині). Утім, розуміємо, що потреба у впровадженні якісної позашкільної активності значно ширша.

Команда UActive розробила гайдбук — докладний практичний посібник, який можуть використовувати школи, громади, департаменти освіти. Він отримав гриф «Рекомендовано» від Українського інституту розвитку освіти.

Щоб отримати посібник, заповніть коротку анкету за посиланням. Після цього протягом місяця на вашу електронну адресу надійде лист із посиланням на документ.

У гайдбуці ми описали:

• як формувати команду з учнів / учениць різного рівня впевненості в собі;
• як працювати з мотивацією підлітків/ок;
• як будувати діалог між школою, громадою та бізнесом;
• як структурувати роботу над проєктом;
• як балансувати між автономією учнівства й підтримкою наставника/ці. 

Посібник створили так, щоб будь-яка школа або громада могли легко розробити та втілити власний проєкт. 

• У вступі читачі й читачки можуть дізнатися, що таке UActive, які навички розвиває програма та хто потрібен для її реалізації: ментор/ка, експерт/ка або вчитель/ка, який/а вестиме команду. Це своєрідна дорожня карта для директорів/ок та їх заступників/ць із позакласної діяльності. 
• Далі ви знайдете приклади успішних команд попередніх років — реальні історії ініціатив, які змінили життя громад.
• Основна частина гайдбуку — це структурована освітня програма на 15 тижнів.

Кожен тематичний тиждень складається з чотирьох сесій. Така структура випливає з логіки програми, яка тримається на постійній взаємодії команди учнівства з наставниками/цями.

• Перша сесія — із запрошеним/ою експертом/кою. Якщо школа реалізує програму самостійно, саме вона вирішує, кого запросити на тему, наприклад, лідерства. У нашій програмі були фахівці/чині з громадських організацій Українська академія лідерства та «Змінотворці». Від останньої запрошеним гостем був Владислав Грезєв — він же СЕО платформи «Lobby X». У гайдбуці окремо пояснюємо, як шукати таких експертів/ок і як визначити, хто найкраще розкриє конкретну тему. 

• Друга сесія — робота з учителем/кою, адже він або вона — точка опори на місці. Це людина, яка знає громаду, її контекст, потреби, особливості, знає учнів та учениць і має з ними живий контакт. Під час сесії учнівство повертається до почутого раніше, обговорює, що було важливим, і думає, як ці ідеї можна застосувати у власному проєкті. Це момент внутрішньої кристалізації того, що підлітки почули від експерта/ки.
• Третя сесія — зустріч із ментором/кою (він або вона має бути з того ж регіону, але не обов’язково з того самого селища чи міста). Наприклад, якщо команда працює в Новокиївці на Миколаївщині, ментор/ка з Миколаєва відчуватиме регіональний контекст, але водночас принесе в команду ширший досвід.
• Четверта сесія — завершальна, під час якої команда підсумовує, про що вона дізналася, які є типи лідерства, який стиль найкраще відповідає її потребам саме на цьому етапі (авторитарний стиль може працювати в одному проєкті, демократичний — в іншому). Учні й учениці самі визначають опорні точки й рухаються далі до розробки власної ініціативи.

Окрема частина гайдбуку — це блоки рефлексій, які відбуваються після кожного тижня. Експерт/ка може дати знання, але сенси команда має знайти сама.

Майже всі команди приходять на програму з готовими ідеями, про які раніше чули від дорослих у школі, наприклад: «Нам потрібен новий кабінет біології, от і зробіть його через проєкт». Це зрозуміло, але суперечить логіці програми, яка вчить рухатися від реальної потреби громади, а не від чийогось уявлення про неї. Саме тому у вступній частині програми з’явився тиждень дослідження громади. У межах цього блоку ментор/ка тричі приїжджає до дітей протягом семи днів:

• перша зустріч — знайомство і встановлення контакту;
• друга — екскурсія селом чи містечком, розмова про інфраструктуру, особливості, людей, історії;
• третя — підбиття підсумків і формулювання перших гіпотез щодо проблем.

Діти починають сприймати свою громаду не як три локації «Дім — школа — магазин», а як цілісну екосистему. Вони відкривають для себе речі, про які не здогадувалися, хоч постійно жили тут. А головне — через інструменти, як-от опитування 80 % цільової аудиторії, вони дізнаються про реальні потреби громади. Наприклад, про те, що молоді бракує безпечного відкритого простору для зустрічей.

1. Інфраструктурні проєкти (неформальні молодіжні простори). 

Команди хочуть створити місце, де молодь може збиратися, навчатися, грати в настільні ігри, проводити події та мінітренінги. Цікаво, що слово «молодіжний центр» вони не люблять — звучить «занадто офіційно», — тож називають свої ініціативи «неформальними просторами».

Яскравий приклад — команда із села Шпитьки на Київщині. Тут підлітки створили соціально-підприємницький простір із фокусом на 3D-моделювання. Закупили принтери, навчилися працювати з моделями, запросили експертів/ок. І навіть придумали, як переробляти пластик на філамент, додавши до проєкту екологічну складову. Згодом вони відкрили інтернет-крамницю, де нині продають власні антистрес-фігурки, а зароблені кошти спрямовують на розвиток простору.

2. Облаштування спортивних зон, бігових маршрутів, воркаут-майданчиків, створення шкільних або громадських мініклубів здорової активності. 

Часто чуємо від учасників/ць, що їм бракує спортивної інфраструктури. По-простому: «У нас біля школи нема чого робити, тож ми сидимо й лускаємо насіння». Коли ми питаємо, чи користувалися б вони тренажерами, якби ті справді були, здебільшого чуємо впевнене «так».

Команда з Бородянки на Київщині створила повноцінний баскетбольний майданчик. Ми чесно пояснили: фінансова підтримка UActive становить п’ять тисяч доларів, а їм потрібно щонайменше 30. І те, що відбулося далі, вразило навіть нас. Команда не пішла шляхом «Утиснутися в бюджет». Вона засвоїла модулі про фандрейзинг і краудфандинг та вирішила знайти решту коштів самостійно.

Підлітки підготували листи й надіслали їх приблизно 120 потенційним донорам. Один із листів надійшов до Благодійного фонду імені Іллі Грабара, який створили на честь загиблого воїна, чиїм улюбленим видом спорту був баскетбол. Мама військового, яка опікується фондом, зустрілася з командою, переконалася, що підлітки працюють чесно та серйозно, і дофінансувала будівництво майданчика. 

3. Проєкти, пов’язані з ветеранами: їхньою реінтеграцією, взаємодією з громадою, освітніми активностями. 

Це спільні кемпи з елементами пішохідного туризму, тренінги з виживання, спортивні події чи гуртки. Інколи йдеться про надзвичайно важливі ініціативи, яких ми не очікували від підлітків. Так, команди дедалі частіше розпочинають проєкти про культуру пам’яті. У Новокиївці (Миколаївська область) учасники й учасниці реалізували багатокомпонентний проєкт: оновили музей у рідній школі, створили книгу спогадів односельців про окупацію та алею пам’яті загиблим Героям села. А першим фільмом підлітків із селища Лоцкиного (Миколаївщина), що втілили в школі кінотеатр, стала документальна відеоісторія про односельця — льотчика, який загинув на початку широкомасштабного вторгнення. Вони записали інтерв’ю з його родиною, змонтували сюжет та організували показ у школі, запросивши всю громаду.

4. Екологічні ініціативи.

Підлітки часто обирають теми, пов’язані з турботою про довкілля, тому що розуміють: екологічні проблеми безпосередньо впливають на якість їхнього щоденного життя в громаді. Одні команди запускають системи сортування сміття або налагоджують партнерства з підприємствами, що займаються переробкою, інші самі ініціюють очищення занедбаних територій, перетворюючи їх на зелені зони відпочинку. 

Пропорція майже стабільна: орієнтовно по три команди обирає кожен із названих напрямів у кожному регіоні. Підтримати фінансово ми можемо лише п’ять найреалістичніших та найкраще продуманих проєктів у кожному регіоні за один сезон.

Немає «кращих» чи «гірших» ініціатив. Є лише ті, які вдається реалізувати в умовах конкретної громади. Саме тому важливо, щоб підлітки виходили не з нав’язаних ідей, а з реальних потреб свого середовища. Адже коли вони бачать, як їхня робота змінює громаду, — це найчесніший показник того, що все працює.

Приблизно половина команд, які не одержали фінансування на фінальному етапі, однаково реалізують свої ідеї. Це відбувається не тому, що вони «дуже хочуть», а тому, що команда отримала в програмі всі необхідні інструменти: підлітки знають і як розробити проєкт, і як залучати на нього ресурси.

Одна з таких команд — автори STEM-простору в рідній школі. Вони не пройшли до п’ятірки тодішніх фіналістів, але після презентації підійшли до одного з членів журі по пораду. І так сталося, що ця людина змогла організувати їм зустріч з представниками ІТ-сектора у Львові. Підлітки поїхали, виступили — і зібрали навіть більше коштів, ніж їм було потрібно.

Це те, заради чого ми працюємо: коли результатом програми стають не гроші, а спроможність діяти.

Насправді громади підтримують такі ініціативи — якщо не фінансово, то принаймні ресурсами. Наприклад, одна команда на Миколаївщині хотіла облаштувати майданчик і потребувала щебеню та піску. Бюджетних коштів не було, але влада організувала доставку декількох вантажівок матеріалів — і проєкт запустили.

Успіх взаємодії багато в чому визначається системністю. Ми починаємо з офіційної комунікації: розповідаємо про програму, цілі та очікувані результати, а далі працюють команди. Підлітки не приходять до сільського голови зі словами: «Ми щось придумали, дайте нам ресурси». Вони показують увесь шлях: дослідження, опитування, перші прототипи, бюджет, потреби. Це не одноразове прохання, а послідовний, зрозумілий процес. До того ж місцева влада не сприймає молодь як «конкуренцію». Підлітки не борються за посади — їм ще рости, вчитися й шукати себе.

Та бувають і складні історії. У невеличкому містечку одна з команд хотіла створити ігровий майданчик на території амбулаторії. Адміністрація спочатку погодилася. Але, коли діти одержали фінансування й почали роботу над проєктом, їм відповіли: «Ми не думали, що ви реально одержите кошти. Нічого не дамо». Для підлітків це був удар. Але вони не зупинилися. Команда швидко знайшла іншу локацію і таки реалізувала проєкт.

Спільнота не створюється за розкладом. Вона виникає там, де є довіра, спільна мета й простір для дії. Підлітки готові бути частиною такої спільноти. Вони хочуть цього більше, ніж ми думаємо. Але їм потрібен перший імпульс: безпечний простір, підтримка наставника/ці, відчуття, що дорослі не лише контролюють, а й справді слухають. І найцінніший результат — молодь починає об’єднуватися поза конкретними проєктами. Такий досвід має спільнота UActive, яка формується з випускників програми. Кожен учасник і кожна учасниця спільноти може долучатися до профорієнтаційних зустрічей, освітніх мандрівок, корисних тренінгів чи лекцій навіть після завершення UActive, отримуючи нові можливості, щоб розширити уявлення про свої перспективи в Україні. А ще маємо кейси, коли команди з різних громад створюють спільні ініціативи. Це той рівень, який ми вважаємо вищим пілотажем.

Фото savED