Останній дзвоник та випускний в умовах війни: як правильно організувати

П’ятий рік поспіль сезон останніх дзвоників і випускних відбудеться в умовах широкомасштабної війни. За цей час шкільні свята зазнали змін: у них поменшало формальностей, натомість додалося щирості, людяності й уваги до емоційного стану дітей. 

• Як саме змінився формат урочистостей;
• від яких традицій варто відмовитися, а які зберегти;
• яка роль дітей в організації останніх дзвоників та випускних?

Про це «Вчися.Медіа» розповіли Оксана Проскура, директорка Київської гімназії східних мов № 1, та Наталя Власова, директорка дніпровського «Наукового ліцею міжнародних відносин» Університету митної справи та фінансів.

За словами Оксани Проскури, у перші місяці широкомасштабної війни українці/ки жили в  очікуванні швидкого завершення бойових дій. Згодом з’явилося відчуття, що війна може тривати довго. Тож освіта, як і суспільство загалом, мусить навчитися жити в умовах нової реальності. У цьому контексті освітянка згадує думку австрійського психотерапевта Віктора Франкла, який пережив нацистський концтабір:

«Він писав, що першими ламалися ті, хто постійно чекав швидкого завершення. Потім здавалися ті, хто втрачав надію і був переконаний: це ніколи не скінчиться. А виживали ті, хто продовжував робити свою справу, зберігаючи сенс навіть у найтемніші часи. Мені здається, це відгукується сьогодні для української освіти».

Цьогорічні випускники/ці, наприклад, прийшли до школи у 2015 році, фактично вже на другому році війни. Значна частина їхнього дитинства й дорослішання відбулися в складних умовах: пандемія, дистанційне навчання, широкомасштабне вторгнення, що посилює відчуття тривожності та невизначеності. Але, на переконання педагогині, дитинство не можна поставити на паузу. Учень чи учениця вже ніколи не піде у свій 1-й клас, не проживе вдруге 5-й і не поверне 11-й. Саме тому останні дзвоники та випускні сьогодні на часі.

До того ж, на її думку, для багатьох дітей саме школа в часи війни залишається місцем психологічної опори, простором стабільності, підтримки та живого спілкування.

За словами Оксани Проскури, прості  речі, які колись здавалися другорядними, сьогодні стали головними:

• живе слово;
• спільні фото;
• щира подяка;
• можливість побути разом;
• символічне завершення важливого етапу.

«Ми впоралися, прожили ще один рік, попри все», — саме це відчуття, на думку освітянки, мають винести діти зі шкільного свята.

Педагогині впевнені, що головне сьогодні — не красива картинка, а відчуття підтримки, спільності й нормальності, яке школа може дати дитині навіть у час війни. Водночас вони наголошують: деякі старі підходи до святкувань, які ще кілька років тому були традицією, уже втратили цінність і можуть виснажувати дітей.

Наталя Власова переконана, що демонстративні урочистості та шаблонні сценарії остаточно втратили актуальність, адже війна зробила дітей особливо чутливими до фальші.

На думку директорок, сучасна школа має поступово відходити від:

• нескінченних репетицій;
• багатогодинних лінійок під сонцем;
• затягнутих офіційних частин;
• шаблонних сценаріїв;
• показовості;
• заходів «для звіту» чи «для картинки» із затертими сценаріями;
• формальних виступів від незрозумілих дітям гостей.

«У жодному разі не може бути заготовлених заздалегідь промов або віршиків для вчителів, які змусили завчити напамʼять. Діти на таких заходах мають говорити щиро, своїми словами, а головне — за бажанням. Менше сценарію — більше живих емоцій», — наголошує Наталя Власова.

Оксана Проскура додає: дитина, яка вночі не спала через повітряну тривогу, не повинна кілька годин стояти на спеці лише тому, що так заведено.

«Якщо свято створює більше стресу, ніж радості, варто чесно поставити собі запитання: для кого і для чого ми це робимо? Для звіту? Для картинки? Чи для дітей?», — наголошує вона.

Натомість освітянки радять:

• робити заходи короткими та комфортними;
• враховувати безпекову ситуацію;
• давати дітям право голосу, запитувати, яким вони хочуть пам’ятати свій фінал року;
• залишати місце для щирих емоцій;
• наповнювати свято сенсами;
• дякувати Силам безпеки й оборони та вшановувати загиблих;
• створювати простір спільності та підтримки;
• згадати важливе.

«Я за баланс між святом і реальністю, тому часто кажу колегам: коротко, змістовно, людяно. Саме це, на мою думку, формула сучасних шкільних подій», — вважає Оксана Проскура.

Читайте також:

Сьогодні чимало шкіл переходять від формату «офіційних» підсумкових свят до справді важливих емоційних подій для дітей.

У Київській гімназії східних мов № 1 останні дзвоники часто мають окрему концепцію, наприклад:

• за мотивами «Гаррі Поттера» — як історію дорослішання та вибору;
• або як інтелектуальний пікнік із дискусіями, іграми та творчими активностями.

Крім того, наприкінці навчального року в гімназії проводять інтелектуальний тиждень: із дебатами, мовними й культурними заходами, STEM- та дослідницькими проєктами, творчими й соціальними ініціативами, міжпредметними заняттями.

«Для нас важливо, щоб дитина наприкінці року не просто “дочекалася канікул”, а відчула: знання можуть бути живими, сучасними й потрібними. І що важливо: ми намагаємося чути голос дітей, бо сучасний підліток чітко сигналізує, у чому є сенс та цінності. Для них важливо бути не статистами в дорослому сценарії, а співтворцями власної історії», — пояснює Оксана Проскура.

Одним із головних принципів сучасного шкільного свята освітянки називають залученість самих учнів і учениць. Наталя Власова запевняє: якщо діти не беруть участі в організації заходу, він буде «мертвим».

«Ми не просто враховуємо думку дітей, а віддаємо їм частину відповідальності за проведення свята», — додає вона.

За словами директорки, саме підлітки часто пропонують найщиріші й найглибші ідеї, які перетворюють «совєтську» лінійку на сучасний і щемливий шкільний останній дзвоник чи випускний.

«Дорослі мають координувати дітей, створити певну “рамку”: цінності, безпеку, сенси. Але основна ініціатива має бути в підлітків. Дуже часто ідеї учнів набагато глибші, ніж всі очікують. У них менше блиску, але більше щирості, правдивості та емоцій», — зазначає освітянка.

У Дніпровському ліцеї останній дзвоник традиційно поєднує урочистість, пам’ять і теплі символічні моменти. Зокрема, під час свята:

• випускники/ці танцюють шкільний вальс;
• вчителі/ки та учні / учениці проводять спільний флешмоб;
• учасники/ці закладають «капсулу часу»;
• присутні обмінюються маленькими подарунками та побажаннями;
• у школі проводять символічну традицію «запалити мрію» зі свічечками;
• знімають пам’ятні відео;
• залишають побажання у «Книзі випускників тощо.

Також на свято приходять випускники й випускниці минулих років, які діляться власними історіями успіху. А ще на останньому уроці діти читають листи від батьків.

Попри війну, повітряні тривоги та втрати, українські діти дорослішають. І саме тому, переконані освітянки, вони мають право на важливі шкільні моменти.

«У нинішніх умовах дітям потрібне не ідеальне свято, а відчуття, що їхнє дитинство було живим, що їх бачили та вірили в них. Мабуть, у цьому полягає найважливіша місія школи», — наголошує Оксана Проскура.

Фото Наталі Власової, chudniv.news, Getty images, з Facebook-сторіки Київської гімназії східних мов № 1

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.