Діти з ООП у школі під час війни: якої підтримки вони потребують — результати дослідження

Війна, тривале дистанційне навчання та нестача спеціалізованої підтримки особливо сильно вплинули на дітей з особливими освітніми потребами.  Щоб краще зрозуміти ці виклики, ГО «Навчай для України» ініціювала дослідження «Подолання освітніх втрат серед дітей з особливими освітніми потребами».

Дослідження охопило 8 фокус-груп і онлайн-опитування 371 представника та представниці освітньої сфери Миколаївської області. Опитування проводили 15–30 жовтня 2025 року.

За оцінками респондентів, діти з ООП після тривалого дистанційного навчання найчастіше мали труднощі із засвоєнням матеріалу — 48%, концентрацією — 46%, запам’ятовуванням і відтворенням інформації — 40% та базовими навичками — 35%.

Водночас важливо: дослідження не вимірювало когнітивні зміни безпосередньо в дітей. Це оцінки дорослих учасників освітнього процесу, тому їх варто сприймати як опис помічених труднощів, а не як клінічно встановлене погіршення пам’яті чи мислення.

94% опитаних назвали вплив війни на освіту значним або дуже значним.

Повітряні тривоги, вимушене переміщення, тривалий онлайн-формат, стрес і перерви в навчанні особливо ускладнюють ситуацію для дітей, які потребують додаткової підтримки.

Для них перерва в навчанні може означати не лише втрату академічного прогресу, а й переривання корекційно-розвиткових занять, втрату контакту з фахівцями та погіршення соціальної взаємодії.

Тобто війна не обов’язково створює нові проблеми — вона підсилює ті бар’єри, які вже існували в системі освіти.

На перший погляд, ситуація після повернення до очного навчання виглядає позитивно: 85% респондентів оцінили цей процес як радше успішний.

Проте конкретні показники демонструють складнішу картину. Серед проблем, які залишилися:

• 66% — труднощі із засвоєнням матеріалу;
• 46% — проблеми із соціалізацією та спілкуванням;
• 38% — складність адаптації до класного середовища.

Отже, повернути дитину до класу — ще не означає повернути її до повноцінного навчання.

Учень може фізично бути на уроці, але не встигати за темпом, не розуміти матеріал, не взаємодіяти з однокласниками або не отримувати необхідної підтримки.

НАЙБІЛЬШИЙ ВИКЛИК — СТОСУНКИ З ОДНОЛІТКАМИ 

Окремою проблемою стала соціалізація.

Значні труднощі у взаємодії з однокласниками та однолітками респонденти зазначили у 17% випадків, тоді як із педагогами та іншими працівниками освіти — у 8%.

У фокус-групах учасники називали серед основних бар’єрів неприйняття дітей з ООП однокласниками та їхніми батьками, упередженість, булінг та ігнорування.

Також згадували складну поведінку деяких дітей, недостатньо адаптовані педагогічні підходи та низьку залученість частини батьків.

Це показує, що інклюзія — не лише про доступ до уроків. Дитина має бути частиною шкільного колективу, мати можливість спілкуватися та брати участь у спільній діяльності.

Учасники дослідження говорили про необхідність поєднувати різні інструменти: адаптовані матеріали, візуалізацію, ігрові форми роботи, повторення матеріалу, додаткові заняття, допомогу асистентів і тьюторів та активнішу участь батьків.

При цьому потреби різних дітей відрізняються.

Для дітей із порушеннями слуху найчастіше називали супровід асистента або тьютора — 63% та корекційно-розвиткові заняття — 56%.

Для дітей із порушеннями мовлення — корекційно-розвиткові заняття (68%).

Для дітей з інтелектуальними порушеннями — допомогу асистента або тьютора (62%) та індивідуальні заняття з педагогом (56%).

Тому універсального способу «надолужити» освітні втрати немає. Підтримка має залежати від потреб конкретної дитини.

Дослідження дозволяє говорити про три групи втрат.

Академічні: труднощі із засвоєнням матеріалу, читанням, письмом, арифметикою та концентрацією.

Соціально-поведінкові: проблеми з комунікацією, командною взаємодією, самоорганізацією та залученістю до життя класу.

Інституційні: нестача асистентів і профільних фахівців, адаптованих матеріалів, ресурсних кімнат, безбар’єрної інфраструктури та підготовленого персоналу.

Тому відновлення не може зводитися лише до додаткових уроків.

Досвід пандемії та інших криз показує: проблема не в самому дистанційному форматі. За належної організації онлайн-навчання може бути ефективним. Ключове питання — чи отримує дитина необхідну підтримку незалежно від формату навчання.

Для дітей з ООП це означає поєднання академічної допомоги, індивідуалізації навчання, корекційно-розвиткових занять, психологічної підтримки, роботи асистентів і фахівців та створення середовища, у якому дитина може взаємодіяти з однолітками.

Водночас результати цього дослідження потрібно трактувати з урахуванням його обмежень: воно базується на оцінках дорослих, має невипадкову вибірку та недостатньо деталізує дані за віком, типами порушень і потребами дітей.

Головний висновок дослідження простий: повернення до школи не дорівнює відновленню навчання.

Діти з ООП втрачали не лише навчальний час. Порушувалися соціальні контакти, доступ до спеціальних послуг, звичний ритм і відчуття стабільності.

Тому завдання української освіти сьогодні — не просто повернути дітей за парти, а повернути їм можливість повноцінно навчатися, спілкуватися та бути частиною шкільної спільноти.

Фото Magnific

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.