Есе як відбиток пальця: як розкрити творчу ідентичність учнів через жанр есе

Дівчина пише у зошиті.

Учителі мови та літератури точно бодай раз стикалися з есе, які починаються загальними фразами на кшталт «Взимку падає сніг». Проте есеїстика за своєю природою заперечує шаблони, а головна її мета — процес думання, а не готова глянцева відповідь.

У цьому впевнена Марія Титаренко, письменниця, медіадослідниця й експертка Національного проєкту «Пишемо есе», який реалізує ГО «Вчися». Під час супервізійної зустрічі з учасниками та учасницями проєкту експертка

  • поділилася словниковими та авторськими визначеннями жанру есе;
  • розповіла, чому східна традиція дзуйхіцу розвинула цей жанр на кілька століть раніше за європейську;
  • запропонувала дієві методики пошуку ідей та поради, як школярам/кам перетворити звичайну нотатку в телефоні чи фотографію з сімейного архіву на глибоку рефлексію.

ЩО ТАКЕ ЕСЕЇСТИКА — СЛОВНИКОВІ ТА АВТОРСЬКІ ВИЗНАЧЕННЯ

Есе — словесне відображення автора/ки

Марія Титаренко вважає, що на есе можна поглянути як на словесне відображення автора/ки у тексті.

М. К. Ешер «Рука з дзеркальною кулею».
М. К. Ешер «Рука з дзеркальною кулею» («Автопортрет у сферичному дзеркалі»)

«Воно буде інакшим, бо кожен з нас бачить світ по-своєму. Коли ми дивимося на цей жанр, то бачимо себе: в есе віддзеркалюються наші власні міркування про світ. Літографія Ешера «Рука з дзеркальною кулею» — це дуже наочний візуальний образ і метафора жанру», — каже Марія Титаренко.

Жанр — рентген

Експертка також описує жанр як «рентген». Адже думки неможливо побачити без спеціального «обладнання» — слова.

«“Заговори, щоб я тебе побачив,” — казав Сократ. Я перефразую: “Напиши есей — і я тебе пізнаю”. Есеїстика — це жанр-рентген внутрішнього світу автора. Він показує його думки, а найважливіше — як автор думає. Адже думка без ословлення так само захована від очей, як і наші внутрішні органи й тканини. Тканину думки без рентгену-есе не побачиш», — вважає Марія Титаренко. 

Есе — як відбиток пальця

Ще однією візульною метафорою жанру може бути відбиток пальця. На свої заняття з креативного письма Марія приносить студентам/кам червоне чорнило та просить залишити відбитки у нотатках. 

«Це метафора того, що наше письмо має бути унікальним, неповторним, впізнаваним і органічним. Есе — жанр, який дуже добре викшталтовує оригінальність не лише думання, а й письма. Я прошу своїх студентів повісити відбитки пальців біля комп'ютера на видному місці, аби вони нагадували, що в жанрі есе ми працюємо над власною творчописною ідентифікацією», — каже Марія.

Словникові визначення жанру, пояснює експертка, більше орієнтуються на франкомовне походження слова. Слово «есей» походить від французького essai (“спроба”, “проба”, “нарис”), яке своєю чергою має латинське коріння — exagium (“зважування”), exigo (“зважую”). 

«В есеї ми зважуємо думку. Я приношу студентам пружинку і показую візуальну метафору, що думка — гнучка. З нею можна робити різні експерименти, розтягувати, стягувати, думкою можна перетікати. Вона гнучка, пружиниста, і чим більше ми її розтягуємо, показуємо антагонізм, полярність, суперечності, тим цікавішим потім виходить текст», — пояснює Марія Титаренко.

Іграшка-пружинка на аркушах різноколірного паперу.
Думка флексибельна і гнучка, з нею варто експериментувати

У літературознавстві найважливішими в есе є довільна композиція, логічність викладу, нове суб'єктивне слово, образність, метафоричність й авторське письмо. 

Журналістика натомість визначає жанр як художньо-публіцистичну, науково-популярну творчість, де є індивідуальний стиль, несподіваний погляд на речі, асоціативність, художня образність, поєднана з науковими міркуваннями. 

«Жанр есею — для метикуватих. Тих, хто хоче покопирсатися в пам'яті, засумніватися, заперечити собі ж. У кого серед моїх студентів така натура, тому дуже подобається жанр есею. Він допомагає думати на письмі і фіксувати свої міркування», — каже Марія Титаренко. 

Звідки походить жанр

Європейська традиція есеїстики бере початок з кінця XVI століття. Кількатомні «Проби» Мішеля Монтеня, першого есеїста, започаткували цей жанр в Європі. 

«Монтень зробив переворот в європейській літературі тим, що почав публікувати начебто незавершене думання, ще й про самого себе. До цього в літературі все було чітко і вивірено», — пояснює експертка. 

Але далекосхідна традиція есею — японська і китайська — розвинулася набагато раніше за європейську: в ХІ і VIII століттях відповідно. В Японії такий аналог європейської есеїстики називається Дзуйхіцу. 

«Це письмо за пензлем, за рукою: автор думає і одразу пише. Воно дуже нагадує вільне письмо. Дзуйхіцу — це медитація, думання на письмі», — каже Марія Титаренко.

Японська письменниця Сей Шонаґон у своїй збірці «Записки в узголів'ї» рефлексує про те, що бачить, описує своє оточення й рутину.

«Її письмо дуже свіже, актуальне та унікальне. Не очікуєш, що це думки жінки XI століття. Оригінальність не має терміну придатності. На Далекому сході ставлення до думання, до занурення в себе і до медитативних практик було інакше, ніж в Європі — воно віталося. Відповідно есеїстика органічно йшла поруч з релігійними практиками та світоглядними налаштуваннями й тому розвинулася набагато раніше, ніж у Європі», — додає Марія Титаренко. 

ПРО ЩО ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ, КОЛИ ПИШЕМО ЕСЕ

  1. В есе головне шлях, а не результат — сам процес думання є ціллю жанру.
  2. Есе потребує часу й фокусування — на швидкості думки будуть розмитими.
  3. Есеїстика передбачає відхід від усталеного і спроби шукати щось несподіване і нове. На це й варто налаштовувати учнівство. 

«Якщо ви бачите по-новому те, що інші бачили сотню разів, — це і є шлях до нової оптики. Тренувати її можна через запитання, дискусії та вихід за звичні рамки. І якщо чийсь погляд відрізняється від вашого — це нормально. Есе має презумпцію оригінальності, тож автор завжди пише з власної, унікальної позиції», — ділиться Марія Титаренко. 

  1. Есе — про «я-письмо». 

«Жанр есею передбачає унікальне авторське я. Але “якання” має бути підставовим, мусить мати функцію, зміст, доречність», — каже Марія Титаренко. 

  1. Есе — це жанр розмови зі собою. 

«Якщо ми міркуємо, і наша мета — не опублікуватися, а насамперед щось для себе обдумати, розважити, то це про автокомунікацію. У цьому допоможе щоденникове письмо, яке часто має есеїстичний характер», — каже Марія Титаренко.

ЯК НАВЧИТИ УЧНІВСТО ШУКАТИ ТЕМИ ДЛЯ ЕСЕ

Тема есе не дорівнює ідеї 

На одну і ту саму тему учні та учениці писатимуть різні тексти, адже кожен/а в темі обере свою нішу і погляд, а саме погляд і стане ідеєю.

«Починати варто з чогось унікального, особливого: наприклад, текст про зиму не починати реченням «взимку падає сніг», а подумати, чим саме ця зима стала особливою, яка подія запам’яталася чи все змінила? Це може бути випадок, деталь або щось, чого не було раніше. Тема у всіх одна, але точка входу і оптика — різні», — каже Марія Титаренко. 

Есеїстка радить дати учнівству вправу «Подорож довкола своєї кімнати» (ідея Майка Йогансена). Вправа допоможе зрозуміти, що писати есе можна не виходячи з кімнати.

«У кожного в кімнаті той самий набір меблів: простий перелік предметів знудив би вже на другому есеї. Кожен вирушає у цю подорож по-своєму: хтось — через гру світла чи запахи (кориці з кухні чи польових квітів у вазі), хтось — через спогади про рідних, які приїжджали в гості, а хтось — через дорогі серцю речі: фотографії в рамочках, ікону, особливе горнятко чи вишиту серветку з власною історією. Шаблонної екскурсії не існує — кожен описує свій простір через власний сторітелінг», — ділиться Марія Титаренко.  

Стратегії письма, які можна використати у вправі

  • Описовість, уважне розглядання.
  • Сторітелінг (історії, які тут стались, пригадування).
  • Сенсибельність (запахи, звуки, кольори, фактури, гра світла й тіні тощо).
  • Геометрія, ергономічність, комфорт, затишок.
  • Книжки/колекції/вазони тощо: відштовхуючись від предметів, переходьте до історій, які з ними пов’язані.
  • Майнд-мапа і подорожі (можна намалювати словами мапу кімнати, але не через фізичні об’єкти, а через концепти чи історії, з ними пов’язані).

Генеруємо ідеї на щодень: джерела і методи структурування 

  • Нотатки 

«Варто все фіксувати і вчити цього своїх учнів. Порадьте їм завести у телефоні нотатку «Ідеї для письма» і записувати туди цікаві думки, події, деталі. Згодом, коли буде завдання написати текст — вони вже матимуть від чого відштовхнутися», — каже Марія Титаренко. 

  • Теки з читанкою

Марія Титаренко радить робити на комп’ютері теки з улюбленими текстами чи запланованими до прочитання, адже автор має читати більше, ніж писати.

  • Цитатник 

Есеїстка радить виписувати цікаві для себе цитати і міркувати над ними. 

  • Майнд-мапування тексту на задану тему (створення асоціативної карти — діаграма, на якій варто відображати слова, ідеї, завдання, або інші елементи, розташовані навколо основного слова або ідеї).
Майнд-мапа на папері.
Приклад майнд-мапи

Суть прийому у розпрацюванні ідеї тексту за допомогою ментальної мапи. Метод чудово спрацює для групової або командної роботи над темою.

Джерела генерування ідей:

  • Сенсибельність (від лат. sensibilis “чуттєвий”, який пізнається за допомогою відчуттів) — здатність у тексті активувати органи чуття читача (зір, смак, нюх, слух, дотик). 

«Можна запропонувати учням згадати найдивовижніший звук, який вони чули в житті. На одному тренінгу, наприклад, мама намагалася описати звук, який видає немовля, коли спить. Або ж найцікавіший запах — ми звикли думати про запахи, як про щось естетичне, але вони можуть допомагати відтворювати картинки, емоції. Ми можемо говорити про дивні запахи, наприклад, чим пахне страх. Тут вже йдеться про синестезію: поєднання різних органів чуття в одне», — каже Марія Титаренко.

  • Ідеї з новин

Експертка радить згадувати день і описувати події з нього, як у медіа: цікава назва і початок тексту, який змушував би читати далі, як у новині. Це практикує на своїй сторінці у Фейсбук Ольга Купріян, письменниця і тренерка Національного проєкту «Пишемо есе». Наприклад:

  • «Вагома причина. 37-річна мати з Києва з'їздила у заміське  відрядження без доньки, щоб виспатися в готелі і з'їсти круасанів у мережевому закладі».
  • «Знайдено додаткове джерело дофаміну. Невідома жінка невідомого віку щотижня купує сезонні квіти на місцевому базарі. З'ясувалося, що цього тижня нарциси по 10 грн/шт».  

«Можна взяти одну подію з нашого життя і її відрефлексувати: чому ми вчинили саме так у певній ситуації? Яку емоцію вона викликала і чому? Від таких новин можна відштовхуватися в рефлексію. Власні досвіди, відчуття, спостереження можуть стати чудовими джерелами для генерування ідей», — каже Марія Титаренко.

  • Вільнопис

Пишемо 5-10 хвилин без заданої теми. У вправі важливо не зупинятися, не вмикати самокритику і режим редагування, а також не показувати написане іншим.

«Треба увійти у “режим графомана”, як каже Ольга Брюховецька. Нам треба давати учням простір для пошуку власного голосу, дослухання до себе. Вправа допомагає звільнити мозок (наприклад, у форматі ранкових сторінок Джулії Кемерон), віднайти власний голос, дістати підсвідоме і неочікуване», — радить Марія Титаренко. 

  • What if (а що як?)

Де використовують:

  • у сценарному мистецтві (ідеї для сюжетів);
  • у дизайн-мисленні;
  • у креативних практиках письменників і копірайтерів. 

У цій техніці запитання «а-що-як…?» свідомо перевертає звичну логіку. Вправа допомагає шукати нестандартні рішення, руйнувати стереотипи і рамки, а також використовує абсурд і нісенітниці як креативний потенціал.

«Тут генерація ідей відбувається за певним параметром, наприклад, а що, як історія почнеться з кінця? А що, як емоції можна продавати? А що, як ваші учні стануть всі вчителями? Вправа допомагає створювати свіжі ідеї, тренує креативне мислення і навіть гумор», — каже Марія Титаренко. 

Експертка пропонує також скористатися штучним інтелектом, щоб згенерувати варіанти запитань «А що як?» і вибрати з них найцікавіші.

  • Метод обмеження

Варіанти вправи:

  • написати історію, знаючи тільки 3 факти; 
  • придумати сюжет з випадкових слів; 
  • обмежити себе мінімумом деталей;
  • писати без голосних. 

«Спосіб обмеження допомагає стимулювати креативне мислення, активізує уяву. “Усупереч” стає стимулом, дає нові мовні, сюжетні й жанрові рішення. Вправа вчить фокусуватися, висловлюватися лаконічно, а також тренує вигадливість, кмітливість і винахідливість», — каже Марія Титаренко. 

  • Асоціативний метод

Правила (для вправи можна взяти асоціативні картки, на кшталт Dixit або картини Рене Маґрітта):

  • не зупинятися на «правильних» відповідях;  
  • дозволяти дивні асоціації;
  • не редагувати на старті;
  • працювати швидко (щоб мозок не фільтрував).

Асоціації можуть бути прямі (очевидні), непрямі (дивні, випадкові), емоційні, образні (яка картинка в голові). 

«У кожного буде свій асоціативний ряд і з ним можна гарно працювати — розкручувати, виводити на різні поверхи метафори. Траєкторія думки може бути несподівана навіть для самого автора. Асоціативний ряд творить цілу пригоду: ми можемо написати як рефлексію про картинку, так і цілий сторітеллінг про неї. Ця вправа тренує гнучкість та варіативність мислення — це про вихід за межі, розрив шаблону», — каже Марія Титаренко. 

На основі асоціативних карток також можна практикувати вільнопис і поєднувати ці вправи. 

  • Метод каталогізації

За методом каталогізації окреме поняття розкладається на різні сфери, які з ним пов’язані. Кожна нова думка/сфера пишеться під новим номером. Наприклад, “каталог коня” може охоплювати все, що ми знаємо про нього з різних сфер: можна написати про крилатого коня-пегаса, про кінний спорт, коней апокаліпсиса, сирних коників, коня у шахах, морського коника і так далі.

«Ми не просто пишемо всі асоціації, а ще й розгортаємо їх у красиву думку. Тобто у нас є і вертикаль (структура думок з різних сфер поняття), і горизонталь (словесне оформлення). Метод каталогізації розкладає по поличках певне явище, предмет чи феномен. І потім ми можемо обрати будь-що з цього ряду й розгорнути в есе», — пояснює Марія Титаренко. 

  • Робота зі снами

Марія Титаренко радить записувати сни словами. 

«Це хороша методика для роботи з точними словами, які змальовують в уяві характер дії чи контекст. Адже ми маємо описати образну систему через вербальні засоби й дібрати відповідні художні образи», — каже Марія Титаренко. 

  • Робота з фото

Генерувати ідеї експертка також радить за допомогою фотографій: світлини можна ословлювати і в такий спосіб використовувати для початку тексту. Попросіть учнів та учениць знайти на телефоні цікаві фотографії: можна взяти щось оригінальне і відрефлексували.

Міграція метеликів у Південній Америці
Генерувати ідеї можна за допомогою фото

«На фото — міграція метеликів у Південній Америці. Знімок зробив у подорожі вже покійний батько моєї студентки. Дівчина присвятила татові текст. Це неймовірно тонка рефлексія, де світлина стає першим реченням тексту. Дивовижно, як чуттєво можна розгорнути історію, виходячи з одного кадру. Я називаю це “написати словографію”», — розповідає Марія Титаренко.

ВПРАВИ ДЛЯ НАПИСАННЯ ЕСЕ

Вправа на акустичні дієслова «Жінка йде» 

Вправа має допомогти дітям знаходити точні дієслова для створення у тексті потрібного враження. Наприклад, словосполучення «жінка йде» не малює у голові визначеної картинки. Але якщо сказати «жінка шкандибає/чимчикує/вальсує/чеберяє» — читач уже може змалювати певну ситуацію.  

«На етапі редагування дуже важливо дбати про кожне слово в есе. Навіть за самими дієсловами читач у голові малює різні картинки. Або не може цього зробити, або ці картинки замилені й нечіткі. Одне дієслово може створювати іншу емоцію в тексті: наприклад, якщо жінка шкандибає, ми бачимо її втомленою або в літах. Якщо ж вона пре, то розуміємо — дорогу їй переходити не варто», — пояснює Марія Титаренко.

Крапкопис

Намалюйте на дошці крапку. Учнівсту потрібно одним реченням сформулювати думку про неї — це може бути асоціація чи емоція. Можна написати всього два слова чи вислів, якщо на більше немає часу. 

«Мої студенти пишуть за п’ять хвилин абзац, і в кожного він оригінальний. Ніколи ще не було тексту, який повторює інший, бо кожна крапка унікальна. Це хороша вправа для того, щоби показати учням — ми всі унікальні. Скільки б мільярдів людей на планеті не було, ми всі бачимо світ, як і цю крапку,  інакше. Інша річ, наскільки вправно автор може запакувати це бачення в текст. А це можна тренувати і напрацьовувати», — впевнена Марія Титаренко. 

Якою можна побачити крапку: приклади

  • Візуальний образ (точка на мапі, плямка…).
  • Тактильна (азбука Брайля).
  • Акустична (крапка як звук).
  • Крапка гастрономічна (макове зернятко…).
  • Анатомічна (родимка…).

«Далі рефлексію можна розвивати, підсилювати аргументами й контраргументами, метафорами, образами, прикладами, сторітеллінгом: нанизувати засоби як намисто», — радить Марія Титаренко.

Упровадження курсу «Пишемо есе» для 10-х класів здійснює ГО «Вчися» за підтримки «Міжнародного фонду «Відродження».

Над матеріалом працювали Катерина Бортняк та Ірина Троян

Фото Magnific, Марії Титаренко, Escher in het Paleis

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

Інші статті

Переглянути все
Переглянути все