Гроші за знання: як формують плату за навчання в університетах

Скільки коштує навчання в українських університетах? Актуальна тема для більшості українських студентів та студенток, адже, за даними Міністерства освіти і науки, серед першокурсників/ць 2025–2026 навчального року половина — на контракті. Станом на 1 вересня 2025 року в Україні загалом налічувалося понад 750 тисяч студентів/ок, більшість із яких теж контрактники. 

Така ситуація зумовлена як високою популярністю престижних спеціальностей з обмеженим держзамовленням — IT, право, менеджмент, — так і збільшенням кількості студентів віком 25+, які найчастіше здобувають другу вищу освіту та вже використали свій шанс на навчання державним коштом.

Згідно з останніми рейтингами, за кількістю зарахованих на контракт лідирують найбільші університети України: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний університет «Львівська політехніка».

Середня вартість навчання в українських університетах на 2025–2026 навчальний рік становить від 35 до 65 тисяч гривень за рік. Проте ціна варіюється залежно від престижності закладу та обраного напряму: від 15 до понад 100 тисяч гривень у топових ЗВО. До того ж МОН не виключає подальшого зростання вартості навчання у зв’язку із цьогорічним підвищенням зарплат викладачів та викладачок.

«Вчися.Медіа» звернулося по коментар до Міністерства освіти і науки, щоб дізнатися:

• як розраховують вартість навчання студентів/ок на бюджеті та контракті;

• від яких чинників це залежить;
• чому та сама спеціальність / освітня програма в різних ЗВО коштує по-різному?

Фінансування підготовки студентів та студенток за державним замовленням відбувається коштом державного бюджету. Це стосується як державних університетів, якими керує МОН, так і приватних ЗВО. Кошти розподіляють між університетами за спеціальною формулою, яку затвердив уряд у постанові № 1146.

Як пояснили в міністерстві, формульний підхід дав змогу відійти від принципу утримання бюджетних установ, де обсяг фінансування закладу вищої освіти залежав від кількості студентства.

У відповідній формулі, за якою визначають вартість навчання студента/ки, беруть до уваги:

• індекси спеціальності;
• форми та рівні здобуття вищої освіти;
• якісні показники освітньої, наукової та міжнародної діяльності ЗВО.

Для університету це означає: що більше осіб вступають на бюджетні місця (особливо на пріоритетні для держави спеціальності), то вищі надходження він матиме з бюджету за принципом «гроші ходять за студентом».

Наразі середня вартість підготовки одного фахівця на рік становить для держави 55–70 тисяч гривень.

• Видатки на підготовку інженерних та природничих фахівців/чинь вищі — близько 75 тисяч гривень і більше.
• Середня вартість підготовки фахівців/чинь гуманітарних напрямів становить близько 50–55 тисяч гривень.

Читайте також: 

Вступна кампанія 2026: що змінилося для окремих категорій абітурієнтів

Із 2020 року кожен заклад вищої освіти сам встановлює плату за навчання, орієнтуючись на так звану індикативну собівартість — приблизну вартість підготовки студента / студентки для певної спеціальності.

Мінімальна плата за навчання за індикативною собівартістю встановлена для 38 найпопулярніших спеціальностей. Для решти 69 спеціальностей, наприклад у галузях «Освіта», «Природничі науки», «Інженерні науки» та «Аграрні спеціальності», ЗВО визначають оплату самостійно, без орієнтиру на індикативну собівартість.

Наразі мінімальна плата за навчання становить 80–100 % індикативної собівартості. Її розраховують як середню суму витрат університету на одного/у студента/ку за державним замовленням, тож ця сума може відрізнятися навіть у різних університетах одного міста.

Із 2025 року для деяких спеціальностей мінімальна плата фактично дорівнює повній індикативній собівартості, зокрема для таких спеціальностей:

• D «Бізнес, адміністрування та право»;
• C1 «Економіка та міжнародні економічні відносини (за спеціалізаціями)»;
• C3 «Міжнародні відносини»;
• C7 «Журналістика»;
• I1 «Стоматологія»;
• J2 «Готельно-ресторанна справа та кейтеринг»;
• J3 «Туризм та рекреація».

Самостійно, у межах своєї автономії, з урахуванням собівартості навчання, куди входять видатки на:

• оплату роботи викладачів/ок;
• нарахування на заробітну плату (податки, єдиний соціальний внесок тощо);
• комунальні послуги;
• матеріальні витрати та витрати на розвиток матеріально-технічної бази;
• унікальність освітніх програм;
• престижність та місце розташування закладу (у великих містах зазвичай вартість навчання вища).

Розмір плати за навчання закріплений у договорі між ЗВО та студентом/кою, який/а навчається коштом фізичних чи юридичних осіб, про надання платної освітньої послуги.

Відповідно до частини сьомої статті 73 Закону України «Про вищу освіту», ЗВО має право змінювати плату за навчання в порядку, передбаченому договором, не частіше ніж один раз на рік і не більш як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.

У МОН пояснили, що на найпопулярніших освітніх програмах, де попит значно перевищує пропозицію, університети можуть встановлювати вищий розмір плати за навчання.

«Деякі програми потребують значних інвестицій в обладнання, лабораторії, залучення висококваліфікованих викладачів та практиків (наприклад, стоматологія, кібербезпека), що також впливає на формування розміру оплати навчання, — додали в міністерстві. — На сьогодні держава не регулює верхньої межі оплати навчання, цю роль успішно виконує висококонкурентний ринок. Вона лише визначає мінімальний розмір плати для окремих спеціальностей».

Зазначені спеціальності традиційно менш популярні серед вступників/ць, ніж, наприклад, IT, право, міжнародні відносини або менеджмент, зазначили в МОН. Часто абітурієнти/ки обирають спеціальності, які вважають більш престижними або легшими для навчання.

Водночас на багатьох технічних спеціальностях передбачено достатній обсяг місць державного замовлення, оскільки вони стратегічно важливі для економіки країни.

Під час визначення розміру плати за навчання на цих спеціальностях зазвичай не застосовують індикативної собівартості, що дає змогу закладам вищої освіти встановити нижчу ціну на такі освітні програми та компенсувати це вищими надходженнями від більш кон’юнктурних спеціальностей.

Так. Для цього студенти, які претендують на переведення на місця державного (регіонального) замовлення, повинні виконати певні вимоги в порядку, встановленому законодавством та закладом вищої освіти. Зрозуміло, що на вивільнені бюджетні місця насамперед переводять студентів/ок, які належать до пільгових категорій.

Кошти за надання платних послуг належать до власних надходжень ЗВО (так званий спеціальний фонд). Університети мають високий рівень самостійності в їх плануванні та використанні. Водночас у період воєнного стану регламенти використання коштів державної казни стали суворішими.

Фото Freepik

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб,
• Х, тредс, вайбер.