Як фестиваль без організаторів об’єднав 600 людей: досвід «Вільносвіти»

Чи можливо організувати освітній захід на понад 600 учасників та учасниць різного віку, нічого не організовуючи? ГО «Вільносвіта» впевнено відповідає «Так!», адже робила це не раз — і вкотре довела дієвість самоорганізованого й самоспрямованого формату під час тижневого сімейного фестивалю «Вільносвіта. Точка опори 2025».

• Що таке самоорганізований освітній фестиваль?
• Як працює формат Open Space?
• Які результати дає самоспрямованість у навчанні?
• Чим особливий фестиваль «Вільносвіта.Точка опори 2025»?

Про все це читайте в матеріалі.

Самоспрямована подія — це захід, під час якого учасники й учасниці самі визначають, чим і як займатимуться. Відчувати свої потреби й запити, уміти прокомунікувати їх у спільноті, знайти того, хто допоможе закрити твою потребу, визначити й визнати власну експертність, запропонувати свою активність, відшукати тих, кому це цікаво… Звучить утопічно, особливо якщо враховувати, що на фестивалі «Вільносвіти» збирається така кількість людей — від немовлят до пенсіонерів. 

Учасники й учасниці, зокрема діти, ініціювали й успішно провели 300 якісних і яскравих активностей — без спеціально запрошених спікерів та фахівців. Команда фестивалю впевнена: «Кожен із нас — експерт у чомусь і має досвід, яким варто поділитися», — тож зуміла передати цю впевненість тим, хто приїхав на зустріч з усієї країни та з-за кордону.

Одна з учасниць привезла кілька сотень дитячих книжок й організувала бібліотеку, що здобула неабияку популярність. Інший провів воркшоп із керування дронами: мав із собою необхідне обладнання. Третя після майстерки, на якій забезпечила учасників та учасниць глиною, забрала всі створені вироби до себе в майстерню на випал і глазурування. Ще один учасник відверто відповідав на запитання про взаємодію з військовими, які мають ампутації та протези, адже сам їх має.

Єдиними спеціально запрошеними фахівчинями були парамедикині з «Госпітальєрів», які провели два курси надання домедичної допомоги для всіх охочих. Запит на навчання висловили заздалегідь, і команда, розуміючи важливість навичок такмеду, доклала зусиль, щоб його задовольнити.

Директорка ліцею в селищі Батьово Анжеліка Улиганець уперше була на такій події:

«Я ледь встигала всюди, куди хотілося потрапити. І майже все, що вразило, беру із собою, щоб завпроваджувати у своїй школі. Підходи до вивчення історії через літературу від авторки проєкту “Історії про історію” буду використовувати, працюючи з нашими джурами. Навкололітературні ігри студії “Перефарбований лис” зацікавили наших учительок літератури, вони вже зголосилися бути амбасадорками. Головне, що я беру на озброєння, — принцип самоорганізації. Спробуємо впровадити його під час нашого щорічного Дня відкритих дверей на День вишиванки. Запросимо до участі вчительське самоврядування й наших джур, громаду селища, угорських волонтерів, які з нами працюють».

Принцип самоорганізованої події можна визначити так: «Кожен гість — господар». А це означає, що всі присутні не просто почуваються як удома, а й відповідають за чистоту простору, насиченість програми, комфорт інших учасників та учасниць. Це неймовірний тренінг життя в спільноті, де кожен і кожна вибудовує взаємодію, дбаючи про власні інтереси й кордони, але не забуваючи про інших.

Звісно, подія не виникла нізвідки. Співзасновниця ГО «Вільносвіта» Катерина Ботвинник розповіла, що саме зробила команда для того, щоб усе це відбулося (уже втретє в такому масштабі):

«Насамперед організатори зібрали людей, проанонсувавши подію на своїх сторінках у соцмережах. Обрали зручну локацію, де родини можуть якісно відпочити в більш-менш безпечному регіоні, у Закарпатті. Тож учасники й учасниці змогли поєднати сімейний відпочинок і якісну насичену тусовку в колі однодумців — така була наша концепція. Також ми показали своїм прикладом, як може працювати формат Open Space та інші нюанси самоорганізованості.

Секрет успіху такого підходу в тому, що людина більше цінує те, що створює сама, ніж те, за чим спостерігає збоку. Коли ти щось вклав, це набуває для тебе особливої цінності».

На практиці було так: команда організаторів оформила величезну паперову таблицю, розбиту на часові слоти й локації на території курорту, де відбувалася зустріч. Усім охочим запропонували вписувати туди свої ідеї. Упродовж дня відбувалися дві спільні для всіх учасників та учасниць зустрічі. На ранковій охочі озвучували свої пропозиції наживо перед публікою. Вечірні зустрічі були присвячені рефлексії, спільному розв’язанню дискомфортних ситуацій, обміну враженнями та пропозиціями на майбутнє.

Для зручності комунікації між такою кількістю учасників та учасниць організатори створили цифровий майданчик — загальний чат. А ще організували коробку «Загублики», куди складали знахідки: від улюблених іграшок до смартфонів.

Загалом певний рівень взаємної довіри в спільноті можна вважати необхідною умовою для того, щоб ця спільнота склалася. Але довіра формується саме під час таких подій — день за днем, а то й рік за роком.

Євген Заблудовський, батько п’яти дітей від двох до 20 років, керівник підліткового напряму в «Українській Школі Управління», відвідує такі зустрічі вже не вперше:

«Я приїжджаю на ці фантастичні події, бо хочу бути кращим батьком. І для мене дуже важливо, що відбувається для дітей та підлітків в освіті. Тут отримую багато натхнення, ідей, потужний заряд енергії, знайомлюся з новими людьми. Для мене, як для професіонала та батька, було цікаво й корисно спостерігати за підлітками, які нині зібралися на “Вільносвіту”. Цього року підліткова спільнота була вже абсолютно самоорганізована, учасники й учасниці відчувають кайф від того, що створюють самостійно. Їхній нетворкінг вражає. У мене тепер ще більше спокою й упевненості, що наш світ у надійних руках, бо це надзвичайно гнучка, глибока, потужна генерація.

Але поки вони підлітки, їм потрібна допомога, підтримка та довіра, щоб розкритися. І тут вони це отримують сповна. В останні дні я ініціював рефлексію, під час якої запропонував підліткам помріяти про наступну зустріч й озвучити свої пропозиції. І був здивований тим, наскільки добре вони знають себе, свої потреби та потенціал.

Планую започаткувати формат щомісячних одноденних зустрічей у нашій школі управління, де підлітки спробували б різні напрями, різні треки у форматі самоорганізації. Загалом бачу: набувши такого досвіду, підлітки можуть стати ядром цього руху у своїх містах та спільнотах».

Дійсно, цьогоріч підлітки «Вільносвіти» стали на фестивалі майже «державою в державі» — суперактивною та відповідальною. Більшість із них виростала саме на таких подіях, отже, має досвід самовираження й упевненість у своїх силах, а також у підтримці спільноти.

Даша Черкасенко працює зі старшокласниками/цями в демократичній школі «Майбутні». На фестиваль «Вільносвіта. Точка опори 2025» вона потрапила вже вдруге:

«Торік мене дуже вразило, що є середовища й формати, де може відбутися така магія: кожна людина додає своє, те, що в інших обставинах ніколи не проявила б. Тут набагато більше свободи, ніж я бачила будь-де. Супернатхненні після минулої “Вільносвіти”, ми привезли до своєї школи конкретні ідеї роботи зі спільнотою. Утіленням однієї з цих ідей став наш зимовий кемп для учнів школи. Порадилися з організаторами “Вільносвіти” про те, що треба взяти до уваги.

Було непросто переконати дорослих, звиклих до складних концепцій, що може спрацювати формат самоорганізованості. Наші підлітки теж потребували додаткової підтримки, щоб розкритися. Тож ми впровадили “Продюсерський центр”, куди зі своїми ідеями діти приходили по допомогу до експертних дорослих. Цей інструмент у нас спрацював якнайкраще: щоб наважитися на перший крок, треба багато часу й рішучості. І для підлітків, і для дорослих. Плануємо в цьому році організувати щось спільне з “Вільносвітою”».

Кураторка старших класів у демократичній школі «Майбутні» Анастасія Колеснік зізнається: «Цьогоріч ми запросили долучитися до нас учнів із “Майбутніх” і приїхали з трьома підлітками. У цьому був таємний план, адже вони точно щось із собою заберуть, це ж бо діти, які хочуть впливати на спільноту в школі. І коли вони бачать тут нових людей і нові варіанти взаємодії, у них зароджуються нові ідеї».

Одна з активних членкинь команди «організаторів, яких немає» (так напівжартома називали себе ініціатори події) Катерина Ботвинник розмірковує про те, чого вчать такі заходи учасників й учасниць:

«Головні наші цінності — самоспрямованість і співтворення. Самоспрямованість — рушійна сила, яка мотивує співтворчість і відповідальність. Довіра без посиленого контролю формує простір для органічних змін і проактивності. Спільне створення простору зумовлює почуття належності та відповідальності. Легалізована, добровільна, підтримувана самопрезентація проєктів та ідей є додатковим стимулом доєднатись і розкритися.

Наш фестиваль не має ніяких реєстраційних внесків та оплат. Усі охочі можуть добровільно підтримати команду вже після події. Через це спільнота не сприймає те, що відбувається, як послугу. Безпечний в усіх сенсах простір, можливість творчо проявитися, бути собою створюють поле співтворчості та прийняття розмаїття».

Фото «Вільносвіти»