Як учительству захищати свої права? Розмова з освітньою омбудсменкою Надією Лещик

Що робити, якщо у вашому колективі є випадки мобінгу? Як обстояти свої права в конфлікті з учнями / ученицями та їхніми батьками? Які є дієві законодавчі важелі захисту педагогів та педагогинь?

Про це говорили в межах нової рубрики «Вчися.Медіа» — «Година з експертом (або експерткою)». Нагадаємо, це безплатні онлайн-зустрічі, під час яких ми разом із фахівцями та фахівчинями шукаємо відповіді на питання, які найбільше хвилюють освітянство та батьківство в дошкільній, середній, професійній, фаховій передвищій і вищій освіті.

Першою гостею стала освітня омбудсменка Надія Лещик, яка говорила з учасниками та учасницями зустрічі про мобінг в освіті, взаємодію з учнівством та батьками, захист учительства та багато іншого. Переглянути запис можна за посиланням. А для тих, хто зручніше сприймає інформацію текстово, «Вчися.Медіа» підготувало стислий конспект розмови.

— Як бути в ситуації, коли батьки думають, що за навчання дітей мають відповідати вчителі / учительки, а останні вважають, що це роль батьків. Хто ж має рацію? (Далі — пряма мова Надії Лещик.)

— Ми отримуємо чимало повідомлень від педагогів і педагогинь про те, що часом батьки перекладають відповідальність за навчання своїх дітей на школу. Я вважаю, що це спільна робота й комунікація вчительства, учнівства та батьків.

Водночас треба поширювати батькам інформацію про їхні обов’язки, які чітко зафіксовані в законодавстві. Зокрема:

• у статті 150 Сімейного кодексу України йдеться: «Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти»;
• у статті 12 Закону «Про охорону дитинства» теж вказано, що «батьки або особи, які їх замінюють, мають право й зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Інколи до нас надходять звернення від батьків, які не зовсім усвідомлюють свої обов’язки перед дітьми, тож ми ведемо з ними роз’яснювальну роботу. Не може бути перекладання відповідальності з однієї сторони на іншу — лише спільними зусиллями вдасться досягти результату.

(Подати звернення до освітньої омбудсменки можна за посиланням — ред.)

— Що робити вчителям та вчителькам, якщо дитина виявляє до них зневагу, порушує дисципліну, відволікає інших учнів та учениць від виконання завдань. Як у таких умовах провести урок?

— Це складне питання. У таких випадках я раджу все ж спробувати зрозуміти причини учнівської поведінки. Вони можуть бути різні:

• така поведінка може виникати через певну занедбаність дитини, через недоліки батьківського виховання;
• впливати можуть й особливі освітні потреби дитини, виявлені або невиявлені;
• труднощі можуть виникати й через психологічний стан, наприклад, дитина пережила стрес, є негаразди в сім’ї тощо.

Що ж тоді робити?

Якщо йдеться про те, що батьки не приділяють уваги вихованню дитини, то потрібно проводити роботу з батьками. Коли вони не відгукуються, варто залучати соціальні служби, а якщо поведінка дитини переходить усі межі — поліцію.

У роботі з дітьми з особливими освітніми потребами теж є складнощі: батьки мають право звернутися до інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) по допомогу, але це лише право, а не обов’язок. Тож, якщо батьки не звернуться по фахову допомогу, дитина буде й далі страждати. А що раніше батьки це зроблять, то вищі шанси, що особливі потреби в дитини можуть зменшитися або нівелюватися взагалі.

Пригадую один гучний випадок, коли учениця 11-го класу напала на вчительку під час уроку. Я розбиралася в цій ситуації. Виявилося, що вчителі школи ще з 5-го класу говорили з батьками дитини й радили звернутися до ІРЦ. Однак ті не реагували, і ми бачимо, до чого це призвело. Лише після відкритої агресії батьки звернулися до ІРЦ, але багато часу було втрачено.

Тож регулярна просвітницька робота дуже важлива. Потрібно пояснювати батькам, що звернення до ІРЦ — це не клеймо на дитині, а навпаки, допомога, щоб вона могла почуватися комфортно в соціумі.

Щодо психологічного стану дитини, то важливо долучати психологів. Учителі та вчительки не можуть і не мають права самостійно ставити якісь діагнози, але вони можуть спостерігати й звертати увагу на певні зміни в поведінці дитини. Це теж треба проговорювати з батьками й нагадувати про опцію звернень по психологічну допомогу.

Читайте також:

Затримка мовлення в дитини: коли варто бити на сполох, до яких фахівців звертатися та як батьки можуть допомогти малюку

Ми також вивчали закордонний досвід щодо цієї теми, і в деяких країнах практикують таке: якщо дитина заважає іншим під час уроку, то її можуть вивести з класу. Для цього є окремий фахівець чи фахівчиня, який / яка після виведення з класу займається з дитиною, з’ясовує, що сталося, чому вона поводиться саме так, залучає батьків до розмови. Але з батьками одразу проговорюють, що виведення з класу — це не метод покарання, а спосіб звернути увагу на проблему й розв’язати її. Важливо, що за кордоном виведення дитини з класу не вважають порушенням її права на освіту, тому що вона порушує право на освіту інших дітей.

Міркувала над тим, чи можливо запровадити таку практику в нас, чи може хтось у школі взяти на себе цей обов’язок? Учительство сьогодні й так перевантажене, а психологів бракує. Тут необхідно врегулювати юридичні питання, щоб освітній процес здійснювався й права дитини були дотримані. Наразі це питання не розв’язане, але будемо думати над ним далі.

— Ефективній роботі вчительства часом заважає нездорова атмосфера в колективі. Як бути, якщо вчитель чи вчителька відчуває тиск із боку адміністрації школи? Як скаржитися на неправомірні дії директорів і знайти баланс між захистом прав і збереженням доброзичливої атмосфери в колективі?

— А чи може атмосфера бути доброзичливою, якщо порушують ваші права? Очевидно, ні.

Якщо є певні конфлікти з директором, спочатку раджу спробувати вирішити все на місці. Якщо результату немає, звертатися до управління освітою. Також можна написати звернення до мене як до освітньої омбудсменки. Тут усе залежить від ситуації, адже кожна потребує різних методів урегулювання.

— На жаль, у закладах освіти трапляються випадки мобінгу. Це систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, створення ворожої атмосфери, щоб змусити його піти, змінити умови роботи, втратити впевненість у своїй професійності тощо. Як захистити себе в таких умовах?

— Скажу чесно, із мобінгом усе складно. Так, до українського законодавства внесли зміни для запобігання та протидії мобінгу, визначили поняття та форми мобінгу, обов’язки держави та роботодавця щодо протидії мобінгу працівників, також визначили покарання керівника та працівника тощо.

Але довести факт мобінгу непросто. Насамперед раджу збирати факти. До нас часто надходять звернення щодо мобінгу, але ми рідко бачимо, щоб вони були підкріплені якимись доказами, і тоді справу важко рухати далі. Тож необхідно в письмовій формі фіксувати всі випадки. Наприклад, подія № 1: дата, час, відбулися такі-от дії з боку такої-от людини. Це підтверджують світлина, аудіо-, відеозапис, скриншот, документ, свідки.

Наступним кроком буде звернення до Державної служби з питань праці, яка перевіряє факти мобінгу й складає відповідний протокол. Зауважу, що Держпраці має 30 днів для надання відповіді на звернення. Й останній етап — це суд, до якого ви можете звернутися за результатами відповіді Держпраці.

Додам, що ми вивчали судові справи щодо мобінгу. Вони тривають довго, складно й, на жаль, не завжди рішення ухвалюють на користь заявника. Я чесно про це кажу, але вірю, що з часом захист від мобінгу удосконалиться.

— Ще маємо низку запитань, які стосуються безпеки освітнього середовища. Чи законна вимога дирекції проводити уроки в класі під час повітряних тривог?

— Ні, ця вимога незаконна. У нормативних документах чітко вказано: якщо розпочалася повітряна тривога, потрібно спускатися в укриття. Коли ж ви бачите, що до вас висувають якісь неправомірні вимоги, вимагайте письмового розпорядження чи наказу. Якщо вам усно сказали проводити уроки в класі під час тривоги, то, коли щось станеться під час занять, відповідальні будете саме ви, адже не провели дітей в укриття. А підтвердити, що це вимога керівництва, буде нічим.

— А чи мають право працівники та працівниці дошкілля та шкіл перебувати в укритті під час тривоги, яку оголосили до початку робочого дня? Чи потрібно добиратися на роботу під час тривоги і, наприклад, приймати дітей в укритті?

— Останнім часом ми отримуємо чимало таких запитань, особливо з прикордонних регіонів або з територій поблизу зони бойових дій, де повітряні тривоги лунають часто. Нам озвучують незаконні вимоги, знову-таки, усні, щодо того, що педагоги й педагогині зобов’язані йти до закладу освіти, навіть коли оголошено тривогу. Я хочу наголосити: якщо існує загроза для вашого життя та здоров’я, ви повинні перебувати в укритті.

Якщо після цього до вас будуть претензії щодо відсутності на роботі, найбільше, що з вас можуть вимагати, — письмові пояснення. У них ви просто зазначаєте, що перебували в укритті. Єдине питання, яке можуть поставити: чи дійсно ви були в укритті, чи, наприклад, в іншому місці. Тож варто зважати на ці нюанси. Але загалом відповідь одна, повторю: якщо є загроза життю та здоров’ю — ви маєте перебувати в укритті.

— Також було запитання, чи може відділ освіти зобов’язати приймати дітей у закладі освіти саме під час тривоги? 

— Таке розпорядження, якщо воно є, має бути лише письмовим. Усно вам можуть казати будь-що, але письмово — зовсім інша справа. Наприклад, схожа ситуація була в Ніжині. Виявилося, що управління освітою усно вимагало приймати дітей до закладу під час тривоги, але письмово відповіло, що це питання має врегульовувати керівник закладу освіти. Тож вимагайте письмового розпорядження і пам’ятайте, що ваше життя та здоров’я — у ваших руках.

— А чи зобов’язані освітяни та освітянки цілодобово чергувати в пунктах незламності, які часто розміщують на території закладів освіти?

— Ні, не зобов’язані. Будь-який примус заборонений.

До пунктів незламності можуть приходити різні особи, зокрема з асоціальною поведінкою. Більшість педагогічних працівників — жінки, і далеко не всі вони зможуть протидіяти відвідувачам у складних ситуаціях.

Ще один важливий аспект — юридичні підстави, на яких ви там будете чергувати, а також те, чи маєте ви нести відповідальність за все майно, яке є в пункті незламності. У нас є нормативний документ — Порядок залучення працездатних осіб до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану. Там чітко прописано: якщо вас залучають до таких робіт, це має бути з укладанням договору і з відповідною оплатою.

Якщо ви хочете чергувати й оплата вас влаштовує, то потрібно укласти договір. Але ви також маєте право відмовитися. Доводьте до відома керівників шкіл, органів управління освітою, інших місцевих органів, що це небезпечно для педагогів. Для цього, знову ж таки, об’єднуйте зусилля з іншими вчителями. Говоріть, що в пункті незламності або в укритті можуть чергувати працівники цивільного захисту, міська варта або воєнізована охорона. У нас був схожий випадок: в одній громаді педагогів примушували чергувати вночі в укриттях. Ми порушили це питання, надіслали листа до міської ради, де одразу знайшли рішення: чергування передали міській варті.

— Наскільки правомірно просити педагогів і педагогинь чи вимагати від них проводити змагання або масові заходи в прифронтових громадах? Чи можна відмовитися?

— Учительство має право відмовитися від участі в таких заходах, адже в цьому, зокрема, полягає академічна свобода педагогів і педагогинь та автономія закладу освіти. Це ви обираєте, у яких заходах брати участь.

Звісно, примус широко розповсюджений. Часом я звертаюся до вчительства та прошу надсилати мені приклади листів із вимогами проводити заходи або звітувати про них. Потім поступово пишу офіційні звернення, спілкуюся з виконавцями цих листів та нагадую їм про академічну свободу вчительства й керівників закладів освіти. Маємо вже багато успішних випадків, коли в громадах перестали вимагати звіти або примушувати вчительство чи учнівство брати участь у тих чи тих заходах.

— Як бути з використанням ґаджетів та мобільних телефонів? Наприклад, коли вчитель чи вчителька бачить, що дитина має залежність, живе у віртуальному світі, не хоче слухати та не працює на уроці? Чи є якісь механізми, якими вчительство може послуговуватися?

— Якщо йдеться про залежність, то тут необхідно залучати до роботи з дитиною психологів, але обов’язково варто обговорити це з батьками. Насправді про залежність дітей від ґаджетів говорять не лише в Україні, а й в усьому світі, але наразі законодавчо користуватися телефонами в школах не заборонено.

Знаю, що в деяких закладах на час уроку телефони збирають в окремі коробочки. Але тут теж є багато нюансів. Наприклад, що робити, якщо хтось поцупить телефон? Хто відповідатиме? Крім цього, якщо почнеться повітряна тривога, що робити з тією коробочкою? Учительство має за ці дорогоцінні хвилини провести дітей в укриття, а ще потрібно думати про телефони.

Можливо, після завершення війни ми будемо розглядати інші варіанти, які практикують за кордоном (десь телефони забороняють, вводять окремі шафи тощо). Але наразі маємо зважати на безпекову ситуацію.

— Яким може бути алгоритм дій учителя / вчительки, якщо діти під час проведення уроку фотографують його / її і потім ці світлини виставляють у закритому Telegram-каналі, де пишуть різні образи? Як захиститися в такому випадку?

— Це питання варто розділити на дві частини. Спочатку розглянемо фотографування без згоди. У Цивільному кодексі зазначено, що згода не потрібна, коли зйомка ведеться відкрито на вулицях, зборах, конференціях, мітингах і заходах публічного характеру. Також застосовують поняття «громадське місце», де дозволена зйомка. Але чи є заклад освіти громадським місцем? Думки юристів щодо цього розходяться. Тож на питання, чи потрібен дозвіл учителя чи вчительки на фото й відео, поки не можуть дати чіткої відповіді.

Зовсім інша справа, якщо фото чи відео публікують разом з образливими коментарями. У такому разі я закликаю реагувати й подавати заяви до правоохоронних органів, зокрема кіберполіції. Ви маєте повне право захищати себе.

— Чимало питань, які залишали учасники та учасниці в реєстраційній формі, стосувалися нерівномірного навантаження та додаткових обов’язків, які падають на плечі педагогів і педагогинь. Як цьому зарадити?

— Отримую доволі багато звернень щодо розподілу педагогічного навантаження. Наприклад, якщо воно менше ніж 18 годин на тиждень, то такий розподіл має бути за згодою педагогічного працівника чи працівниці. Інколи такої згоди немає, що стає приводом звернутися до нас. 

Але необхідно розуміти, що саме керівник закладу освіти розподіляє педагогічне навантаження між працівниками з огляду на конкретну ситуацію в його закладі. Так, бувають скарги на неправомірний та недоброчесний розподіл. І працювати із цим складно, адже за законом керівник вважається тим, хто найкраще знає, як визначити навантаження. Водночас він має погоджувати це з профспілковим комітетом, якщо такий є.

Друге питання — ненормований робочий день і бюрократія. Ми маємо розуміти, що таке робочий час, а що — педагогічне навантаження. Закон «Про повну загальну середню освіту», стаття 24, визначає, що робочий час включає навчальну, виховну, методичну, організаційну та іншу педагогічну діяльність, передбачену трудовим договором або посадовою інструкцією. Робочий час — це й робота з дітьми, й інші професійні обов’язки.

Однак є юридичний казус: у Кодексі законів про працю зазначено, що вчительство має скорочений робочий час, проте конкретної тривалості не визначено. Відповідно, його можуть трактувати і як 40 годин на тиждень. Я думаю, швидше за все будуть іти тим самим шляхом, як у сфері дошкільної освіти: визначать офіційний робочий час учителів і вчительок. І це буде позитивним кроком. Під час наших опитувань побачили: педагоги працюють надмірно, виконують завдання, які не входять до їхніх обов’язків. Це стосується й керівників закладів освіти.

Також опитування показали, що більшу частину робочого часу займають папери, а якість освітнього процесу — лише на п’ятому місці. Так не має бути. Я проти надмірної кількості заходів і звітів. Це зайва робота, яка відволікає від головного — освітнього процесу та підготовки до нього. Ми рухаємося до поступового зменшення бюрократії. Ви, напевно, бачили лист МОН щодо дошкільної освіти, де закликали не перевантажувати вихователів і виховательок надмірною звітністю. Я дуже хочу, щоб подібний документ з’явився  для загальної середньої освіти. Сподіваюся, що так і буде.

Нагадаємо, що подати скаргу до Служби освітнього омбудсмена можна в один із двох способів:

• через онлайн-форму;
• завантажити електронний бланк звернення до освітнього омбудсмена на комп’ютер чи гаджет, заповнити його та надіслати на email: [email protected].

Фото Артема Галкіна (передрук світлин суворо заборонено), а також із фейсбук-сторінки Надії Лещик