З учителя фізики — у полярники: історія Олексія Мельничука, який долучився до антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський»

«Як стати полярником?» — учні й учениці дуже часто запитують про це в Олексія Мельничука. Ще рік тому він працював учителем фізики в Іршанському ліцеї на Житомирщині. Сьогодні ж замість звичних шкільних кабінетів бачить льодовики, пінгвінів, тюленів та антарктичну станцію «Академік Вернадський».

У березні 2025-го вчитель долучився до ювілейної, 30-ї Української антарктичної експедиції (УАЕ) від Національного антарктичного наукового центру й на цілий рік поїхав досліджувати найхолодніший регіон планети. На станції пан Олексій працює метеорологом, однак учительського покликання не полишає: постійно тримає зв’язок зі своїм класом і навіть час від часу проводить індивідуальні заняття.

• Чому вчитель вирішив змінити стіни рідного ліцею на полярні широти?
• Що відчув, коли вперше ступив на українську станцію «Академік Вернадський»?
• Як тепер минає його робочий день?
• Навіщо полярники досліджують Антарктику й чим займаються у вільний від роботи час?

Про ці та інші деталі життя на станції «Академік Вернадський» Олексій Мельничук розповів для «Вчися.Медіа».

Уперше про участь в антарктичній експедиції учитель задумався у 2024 році. Тоді він натрапив на оголошення про набір до 29-ї експедиції і зрозумів, що хоче спробувати.

«Це як перше кохання. Коли все в голові, у серці вмить перевертається і водночас стає на свої місця. Ти розумієш, що це твоє», — пригадує Олексій Мельничук.

Однак, за його словами, стати учасником чи учасницею експедиції не так просто, адже потрібно відповідати низці вимог:

• загальні: відсутність хронічних захворювань та протипоказань, спроможність працювати в умовах тривалої ізоляції, неконфліктність і комунікабельність, володіння однією з іноземних мов. Перевагу також надає і вміння керувати моторним човном, адже це основний засіб пересування в Антарктиці;
• специфічні (залежать від посади та робочих завдань).

За словами пана Олексія, тривале перебування в замкнутому колективі, в умовах значних робочих навантажень та жорсткого графіка вимагає від кандидатів/ок психічної врівноваженості, стриманості, поваги, адже все це впливає на загальний клімат усередині команди, із якою доведеться жити й працювати цілий рік.

«Ознайомившись із вимогами, я розпочав підготовку. Двоє моїх колишніх учнів навіть навчали мене керувати моторним човном. Маю зізнатися, із них вийшли здібні вчителі: я таки опанував цей вид транспорту. Утім, із першого разу мене не відібрали — на моє місце знайшовся кандидат із більшим досвідом. Та я не полишив цієї ідеї. До того ж рідні дуже мене підтримували», — ділиться педагог.

Уже наступного року він вирішив спробувати свої сили знову. Цього разу пану Олексію вдалося пройти весь чотирьохетапний конкурсний добір: 

1. подання заяви та попередній відбір;
2. подання кандидатами/ками, які пройшли перший етап, низки необхідних документів;
3. фахова співбесіда та психологічне тестування;
4. медична комісія, тренувальні збори, навчання й тренінги.

Після цього освітянин увійшов до складу ювілейної, 30-ї Української антарктичної експедиції, яка працює на станції з березня 2025-го до квітня 2026-го.

«Упродовж цього часу обов’язків учителя ніхто не скасовував. Тож у процесі добору свій вільний час я поєднував із підготовкою і до уроків, і до експедиції. Коли потрібно було їздити на тренінги та лекції, мене підміняли колеги, часом брав відпустку й так балансував», — пригадує Олексій Мельничук.

Та, як зізнається вчитель, звістку про його обрання до 30-ї експедиції в ліцеї сприйняли по-різному: хтось радів, дехто відреагував скептично, але в найбільшому захваті, за словами педагога, був його 11-Б, у якому він був класним керівником і який влаштував святкове привітання.

Уже в березні 2025-го, знайшовши собі заміну в школі та попрощавшись із родиною та роботою вчителя на цілий рік, Олексій Мельничук разом з іншими учасниками/цями експедиції вирушив у восьмиденну подорож до «Академіка Вернадського».

Коли пан Олексій уперше ступив на острів Галіндез, де розташована українська антарктична станція, відчув себе ніби на іншій планеті. Перший тиждень чоловік не міг до кінця повірити, що його мрія стала реальністю.

«Я на власні очі побачив безмежний океан і величні крижані масиви. Вразив і тваринний світ: ідеш, бувало, до свого робочого місця, а тут пінгвіни перекрили дорогу (сміється — ред.), і мусиш чекати, поки вони розступляться, або шукати обхідний шлях», — ділиться вчитель-полярник.

У межах експедиції Олексій Мельничук працює метеорологом: спостерігає за змінами погоди, які відбуваються в районі станції «Академік Вернадський». Чергуючись із колегою-метеорологом, він через день вимірює тиск, температуру, вологість, швидкість і напрям вітру, зміну хмарності тощо. Ці дані кодують і що три години передають спеціальними телеграмами до Всесвітньої метеорологічної організації та Укргідрометцентру.

За словами пана Олексія, саме метеорологічні спостереження були одними з перших і найдавніших досліджень, які науковці почали проводити в Антарктиці. Що точніше й системніше здійснюють ці спостереження, то краще можна зрозуміти причини виникнення тих чи тих природних явищ і, відповідно, передбачити наслідки, які вони можуть мати.

Як пояснює вчитель-полярник, Антарктичний континент — це величезний холодильник, у якому зберігається незліченна кількість прісної води в кристалізованій формі. Спостереження, які тут проводять, показують безупинне зростання температури нижніх шарів атмосфери. Наприклад, узимку температура прибережних вод островів аргентинського архіпелагу, на одному з яких якраз і розташована українська станція, уперше за весь час досліджень не досягла температури -1,9° C. Вода стає все теплішою.

Тож деякі протоки, які раніше в цей час покривала крига, так і не замерзли. А це означає, що дедалі більше прісної води потрапляє в океан, що змінює його солоність, густину, температуру і впливає на погодні умови планетарного масштабу.

«Ці дослідження слугують для нас своєрідним індикатором. Якщо ми будемо розуміти, як це відбувається і чому, то зможемо передбачити, що нас чекає в майбутньому. А отже, готуватимемо рішення, як людям пристосуватися до цих змін», — пояснює співрозмовник.

На станції Олексій Мельничук працює в режимі доба через добу. Як таких вихідних метеорологи не мають, адже дані потрібно передавати щодня, а у вільний час, за його словами, завжди знайдеться робота: денні або нічні чергування, прибирання снігу, очищення приладів від обмороження та паморозі, допомога іншим колегам у роботі тощо.

Загалом на станції зараз перебуває 13 осіб (дев’ять чоловіків і чотири жінки), із них вісім науковців/иць (три метеорологи, три біологи/гині та два геофізики), а також п’ять представників команди життєзабезпечення: системний адміністратор (відповідає за зв’язок та роботу всіх серверів на станції), дизеліст (забезпечує безперервну роботу дизель-генераторів, підтримує справність електромереж), механік, лікарка та кухарка.

«Наші науковці й науковиці проводять геофізичні, метеорологічні та біологічні дослідження. Зокрема, вивчають озоновий шар Землі. До речі, таке явище, як озонова діра, відкрили британські дослідники Джон Шенклін, Джо Фарман та Браєн Гардінер саме за даними цієї станції, коли вона ще належала британцям та мала назву “Фарадей”», — додає пан Олексій.

[Нагадаємо, що Велика Британія безплатно передала Україні антарктичну станцію «Фарадей» 6 лютого 1996 року. Символічна ціна продажу склала один фунт стерлінгів — ред].

Олексій Мельничук наголошує: для України присутність в Антарктиці особливо важлива.

• По-перше, наші дані використовують у всьому світі для різних прогнозів, побудови моделей, інших міжнародних досліджень;
• по-друге, Україна є Консультативною стороною Договору про Антарктику і має право голосу, а отже — реальний вплив на майбутнє цього регіону. Таких країн у світі лише 29;
• по-третє, це підвищує нашу суб’єктність та наукову спроможність.

Наш співрозмовник зізнається: до подорожі навіть уявити не міг, що в такому, як здавалося, холодному сіро-білому світі є така природна різноманітність.

«Я говорю не лише про тварин, птахів чи підводний світ. Чого лише вартує захід сонця в зимовій Антарктиці, коли небо, гори Антарктиди, сніги — усе випромінює помаранчеве, подекуди червоне світло. А як змінюють колір льодовики: від білого і блакитного до синього й навіть зеленого! Жодне фото чи відео не передасть цієї неповторності. Такі речі залишаються в пам’яті на все життя», — із захопленням розповідає вчитель-полярник.

А ще зараз в Антарктиці період, коли народжується і підростає нове покоління пінгвінів. Тож, як жартує пан Олексій, зараз станція в такій собі пінгвінячій облозі (у січні 2026-го на острові Галіндез науковці зафіксували понад 10 тисяч пінгвінів — ред). Однак втручатися в їхнє життя суворо заборонено: ніяких обіймів чи годування, щоб не передати сторонні бактерії і не завдавати стресу. Контактувати з тваринами Антарктики можуть тільки науковці, якщо це прописано в їхніх технічних завданнях.

Сама ж станція «Академік Вернадський» складається із 17 наукових, житлових і технічних об’єктів зі своєю інфраструктурою. Продукти, медикаменти, пальне туди завозять разом із зимувальною експедицією (коли відбувається основна перезмінка). Тоді на «Ноосфері» (український науково-дослідний криголам — ред.) доставляють десятки тонн багажу. Щось можуть підвозити із сезонною експедицією. Наприклад, свіжі овочі та фрукти, більшість яких на станції закінчується в перші місяці.

На «Академіку Вернадському» також є свої правила та традиції. Деякі з них, як розповідає Олексій, залишилися ще від британців, як-от обов’язкове генеральне прибирання щоп’ятниці після вечері. Також за британською традицією полярники відзначають Мідвінтер — Середину зими. Це свято припадає на день зимового сонцестояння, в Україні це день літнього сонцестояння (у Південній та Північних півкулях пори року йдуть у протифазі, тому коли в Україні літо, то в Антарктиці зима й навпаки — ред). У цей день чоловіки одягають костюми та краватки, а жінки — вечірні сукні, вишиванки. Обов’язковий ритуал святкування — купання у водах Південного океану. Це своєрідна посвята в зимівники.

«Не забуваємо й про наші дні народження, українські свята та визначні дати: Різдво, День Соборності, Великдень, День Незалежності, День вишиванки тощо», — ділиться полярник.

У вільний від роботи час на станції можна покататися на сноуборді, лижах або ж зіграти у футбол на замерзлому озері, якщо дозволяє погода. Крім цього, на території є спортзал і більярд. Але найголовніше, за словами пана Олексія, бібліотека, у якій зібрано чимало рідкісних книжок та оригінальних вінілових платівок (деякі з них датують 1950-ми роками минулого століття).

Звісно, як і в будь-якій роботі, є свої складнощі, додає вчитель-полярник. За його словами, найгірше пережити не сам мороз, а його поєднання із сильним вітром швидкістю понад 15–20 м/с та з високою вологістю. Тоді працівники/ці мають дотримуватися додаткових заходів безпеки.

Крім того, можна отримати обмороження шкіри або пошкодити очі надзвичайно інтенсивним ультрафіолетовим випромінюванням, якщо знехтувати захисним одягом чи окулярами. Саме тому дотримання правил безпеки є одним із пріоритетів на станції.

«Але ці труднощі та загрози не є більшими за ті, з якими щодня стикаються наші хлопці й дівчата на фронті. Навіть перебуваючи на іншому куточку землі, думками ми постійно з нашими рідними та захисниками й захисницями. Усе це змушує хвилюватися й співпереживати. Ці відчуття не зникають — вони завжди з тобою, навіть на іншому кінці світу», — наголошує Олексій Мельничук.

[Понад 30 українських полярників із початку широкомасштабного вторгнення долучилися до Сил оборони України та служать у різних підрозділах. НАНЦ та учасники/ці антарктичних експедицій спільно підтримують «бойових пінгвінів» (так називають полярників-захисників). Зокрема, організовують аукціони, розіграші, онлайн-екскурсії, партнерські співпраці та інші ініціативи, щоб зібрати кошти на необхідні речі. За ці кошти купують усе: від грілок, хірургічних ножиць, термобоксів, маскувальних сіток і запчастин — до генераторів, зарядних станцій, Starlink, автомобілів, дронів та засобів РЕБ — ред.]

Навіть перебуваючи на краю світу, пан Олексій старається знаходити час, щоб поспілкуватися зі своїми учнями та ученицями й навіть провести індивідуальні заняття. Завдяки тому, що кілька років тому на станції з’явилася супутникова антена та Starlink, підтримувати зв’язок стало значно легше.

Учні й учениці Олексія Мельничука надсилають йому привітання, діляться останніми новинами, але найчастіше питають, як стати полярником і що для цього потрібно. Тож учитель не втрачає можливості зацікавити дітей антарктичним світом і фізикою, адже у своїй роботі він досліджує ті самі фізичні величини й застосовує ту саму послідовність пізнання фізичних явищ, які вивчають у школі: спостереження, вимірювання, відтворення явища в лабораторних умовах, обчислення та формулювання висновків.

Крім цього, разом із керівництвом станції і Національним антарктичним науковим центром він уже планує низку зустрічей учнівства шкіл своєї громади із полярниками. Цьому, на жаль, перешкоджають блекаути та повітряні тривоги, через які в дітей не завжди є можливість вийти на зв’язок, зізнається співрозмовник.

Але він активно готується до майбутніх уроків у ліцеї наживо. Зізнається, що хоче повернутися в стіни рідного закладу й зустрітися зі своїми учнями та ученицями. Учитель уже має напрацювання для проведення тематичних занять, адже переконаний: підготовку майбутніх фахівців/чинь для полярних досліджень варто починати ще зі шкільних років.

На завершення розмови Олексій Мельничук звертається до учнів та учениць — тих, хто сьогодні лише робить перші кроки в науці, але вже завтра може відкривати світ:

«Перетворюйте свої мрії на мету. Складіть чіткий план і починайте наполегливо працювати. Бо той, хто хоче працювати, завжди знайде можливості, а той, хто не хоче, — шукатиме причини. І ніколи, чуєте, ніколи не здавайтеся на цьому шляху».

Фото у тексті із фейсбук-сторінки Національного антарктичного наукового центру

Щоб бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:    

• фейсбук, інстаграм,
• Х, тредс, ютуб.