Феномен вивченої безпорадності: коли навчання стає «білим шумом»

У вас бувало, що учень або учениця припиняє проявляти ініціативу та допитливість, оскільки переконаний/а, що навіть докладаючи зусилля все одно не зможе зрозуміти «складні предмети»? Імовірно, дитина вже звикла так робити й навчилася не розуміти. Це так звана вивчена безпорадність. Насамперед вона яскраво проявляється на хімії, фізиці, біології і математиці.

Але чи лише на цих предметах? Що означає феномен вивченої безпорадності та як йому зарадити? Докладно пояснює Інна Дьоміна, науковиця, викладачка, засновниця та директорка «Dominion School».

Насправді будь-який предмет стає складним, коли потрібно не просто обрати «А, Б, В», а розв’язати задачу, розібрати проблемну ситуацію, написати власну думку в есе, і навіть прочитати вдумливо параграф, виокремивши найважливіше.

Такі сучасні реалії, коли зростає вплив ШІ, коли хочеться, щоб було точно легко. Але це ще більше зміцнює вивчену безпорадність. 

Чи маємо ми бути пасивними спостерігачами цього небажаного феномену? Точно ні!

Чому так відбувається? Як на мене, на це є кілька причин, окрім як «дитина лінива й нічого не хоче робити» — це на поверхні. Часом може здаватися, що це і є ключ до розв’язання проблем. Однак давайте зануримося трохи глибше.

Коли дитина приходить у 5-й клас (тут будь-який клас), вона очікує, що її попередній досвід (вирощені рослини, спостереження за погодою і т.д.) стане фундаментом. Але якщо вчитель або вчителька каже: «Це все були ігри, а тепер починається справжня наука, справжнє навчання», очікувано відбувається девальвація власного досвіду.

Виникає певний когнітивний дисонанс, адже дитина знає, що вона щось уміє, але нові вимоги подають як щось абсолютно чужорідне. Коли знання не «нарощують», а дають ізольованими блоками, учень / учениця втрачає здатність передбачати результат свого навчання. Від дитини можна почути: «Я не знаю, чого від мене хочуть».

Тоді дитина переходить до захисної реакції у відповідь на хаос — стратегію «зазубрив-здав-забув». Учень чи учениця вдається до поверхневого навчання. Це проявляється у вигляді механічного зазубрювання, коли терміни стають білим шумом, і дитина не пов’язує їх зі своїм попереднім досвідом. Вона точно бачила й досліджувала живі листочки, але ніяк не може поєднати клітину й колись досліджені рослини в початковій школі.

Головною метою стає оцінка. Це створює ілюзію успіху, але знання вивітрюються одразу після контрольної роботи. Учень / учениця перестає ставити запитання «Чому?». Він / вона чекає готовий алгоритм від учителя/ки, бо боїться помилитися: «Краще не питати, щоб не сварили або не подумали, що я дурний/а».

Внутрішній інтерес (допитливість) тримається на відчутті власного «я вмію більше, ніж учора». Коли наступність порушена, дитина відчуває «я вмію менше, ніж потрібно». Замість задоволення від відкриття приходить стрес від невідповідності очікуванням.

Внутрішня мотивація («хочу знати») замінюється зовнішньою стимуляцією («треба отримати 10 балів, щоб не сварили»). Тоді, зокрема, йде в хід ШІ, навіть для виконання найпростіших завдань. Але зовнішня мотивація не здатна підтримувати інтерес до складних наук протягом років. Звісно, я в жодному разі не виключаю «дитина лінива й нічого не хоче робити», таке теж є, але часом знайдена причина прискорює розв’язання проблем, якщо дійсно хотіти їх усунути.

Читайте також:

Що більше любиш школу — то краще вчишся: як соціально-емоційні навички пов’язані з результатами учнівства

Така «вивчена безпорадність» має свої наслідки й сьогодні, і матиме в перспективі. 

1. Усе більше учнів / учениць стають байдужими до природничих наук, хоча їхня роль зростає у світі, й аргумент, що вони «безперспективні» все менше є аргументом.
2. Дитина, яка не звикла будувати зв’язки між простим і складним, легше піддається маніпуляціям, бо не вміє аналізувати першопричини явищ. Отже, критичне мислення — мінус. Виникає функціональна неписьменність, бо людина може прочитати текст про екологію, але не здатна застосувати ці знання у власному житті, бо в школі дитина навчилася лише того, що «Наука — це те, що в підручнику, а не те, що навколо». 
3. Дорослі люди все частіше не можуть зв’язати наукові явища та процеси із реальним життям.

Чи це лише проблеми природничих наук? Ні, скоріше за все, вивчена безпорадність — це проблема сучасної школи. І мова зараз не про програми й методи, які на поверхні, а про особистість кожного учня й кожної учениці на всіх рівнях освіти.

Фото Canva

Щоби бути в курсі важливих освітніх новин, підписуйтеся на наші сторінки в соцмережах:

• фейсбук, інстаграм, ютуб
• Х, тредс, вайбер